Майданюк Денис Вікторович

Автора слів каравани...

кажуть: через одну точку можна провести нескінченну кількість прямих…
та тільки як взнати, де ця точка?.. і як виконати останню з твоїх примх?
кажуть: через одну пряму можна провести нескінченну кількість площин…
та тільки як знайти пряму?.. і як дізнатись: скільки в тебе залишилось годин?

скільки в годині годин? в хвилині – хвилин? а в дощовій краплині хмарин?
коли Автор плаче? коли Автор один на один залишається з вічністю?..
майбутне. минуле. сьогодні. вчора. завтра. завжди.
спалахує в люльці днів. виповзає назовню сіро-блакитний дим.
Автор дивиться на свій годинник. годинник лічить хвилини: п'ятнадцять… двадцять.
цікаво: на що люди інші (як не на вірші) життя своє тратять?

Автор в думках збирає купу слів розкиданих ним по бюро та столах.
від альфи до омеги бруківкою його тернистий стелиться шлях.
він один посеред світу речей. сонце нестерпно пече.
сонце забило цвях в кожну з народжених тіней.
коли прийде вечір кожна з них передчасно загине.
загине кожен образ народжений тінню.
вечір нікому нічого не винен. ніч теж не є винною.

Автора слів каравани сторінок проходять пустелі,
він один у всесвіті. він – маленький пустельник.
душі його торкається стеля. душа його торкається стелі.
Автор лежить на підлозі, немов Прометей прикутий до скелі,
і котяться самотності сльози… та напевно вже досить! досить!..
Автор плаче. Автор один на один залишився із вічністю.
майбутне. минуле. сьогодні. вчора. завтра. завжди.
спалахує в люльці днів. виповзає назовню сіро-блакитний дим.

кажуть: через одну точку можна провести нескінченну кількість прямих…
та тільки як взнати, де ця точка?.. і як виконати останню з твоїх примх?
кажуть: через одну пряму можна провести нескінченну кількість площин…
та тільки як знайти пряму?.. і як дізнатись: скільки в тебе залишилось годин?

Картина посміхається.

Останній рядок.
Я загублений
блукаю серед думок.
Остання буква.
Світанок.
Радісний вітаю
похмурий ранок.

Холодне полотно.
Останній мазок пензля.
Тауер. Береги Темзи.
Столиця Англії.
У тумані ангели
Шурхотять крилами,
Пролітають повз зі свистом,
Покидають грішне місто.

Дороги долі плямисті.
Мені трошки бракує хисту.
Осінь. Падає жовте листя.
В душі моїй прибрано, чисто.
Бути в натовпі мені особисто
Цей шлях ненависний.

Мінорні акорди.
Остання нота
лягла спати на стані.
Я трошки втомився. Я у стані
*Фрустрації.
Довго ноти кружляють у танці,
підморгують коми.
Скажи: де відстань
між інколи та ніколи?
Масло з полотна ікони
Святого Миколи
лягає на хліб,
Світиться жовтий сонячний німб.

Ми з тобою лишились тет-а-тет,
Ти малюєш мій автопортрет.

Картина посміхається.

91.44 до щастя

... кожного ранку
вітер наповнює змістом
твої фіранки –
вітрила корабля
під назвою "кухня".
... кожного ранку,
зазираючи у філіжанки,
наповнені кавою,
гадаєш: "змінювати ави
чи світ?", а вітер
лагідно шепоче моє: "Ave!
привіт! то що? разом?
чи бути, чи – ні?"

Цей твір присвячується саме Тобі.

«До зустрічі» та «Прощавай!» –
це різні речі.
ми з тобою пливемо…
Застиглі світи. Різні течії.
Я шукаю тебе у реченні,
краплями падають крапки і коми,
Я малюю з тебе ікони,
та жодного слова про це. Нікому.
Я малюю з тебе тексти,
в них немає логіки, сексу, сенсу.
Я – сам собі цензор.
літери пливуть за мною. Рікою.
Самарою, чи може Дніпром.
Ми з тобою назавжди пов’язані
Адамóвим ребром,
моя Єво! ми з тобою
шукаєм разом загублене Дерево,
що проростає корінням в пітьмі забуття...
Застиглі світі. Різні течії.
Я шукаю себе у реченні.
мелодію ліричного тексту змінює пауза.
музика думок сповнена хаосом.

ще один такт, й ще одна вольта.
І я не Трістан, і ти – не Ізольда.
ми – діти століть, загублені в часі,
в океані слів шукаю причину мовчання.
Загублені між двозначних крапок і літер,
за вікном душі падає дощ, дихає вітер.
Ми загублені поміж світла й тіні.
Дні дедалі похмуріші, сірі.
а небо, кажуть, колись
було... блакитно-синім...
іллюзії.
куля не потрапляє до лузи.
напевно, я просто звичайний лузер,
але життя - це не більярд
ще один день,
відстань до щастя не більша за ярд.
в сантиметрах – це 91.44,
але я рахую на кілометри та милі,
і щось заважає нам, Мила...