Згоден
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтеся з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності та погоджуєтеся на використання файлів cookie.
Днепр » Новости города и региона
чт, 22 февраля 2024
18:54

НОВОСТИ ГОРОДА И РЕГИОНА

Перший завод-примара нашого міста: історія завдовжки в 190 років

|«« «« »» »»|

Цього року виповнюється 190 років від часу відкриття першого металургійного підприємства у нашому місті.

Попри загальне уявлення – це зовсім не «Петровка», і відкритий перший завод був не в кінці ХІХ століття, а набагато раніше. І знаходився він зовсім в іншому районі міста.

До ювілею першого заводу Міський сайт підготував спеціальну історичну розповідь про те, як усе починалося і як усе скінчилося…

Де і коли з'явився перший металургійний завод у Катеринославі? Хто був його власником? Які види продукції виробляв завод? Скільки проіснувало це підприємство? Як склалася доля власників заводу? Що зараз перебуває на місці першого металургійного підприємства міста?

На ці запитання відповість давнішній друг Міського сайту, кандидат історичних наук, завідуючий відділом Дніпропетровського Національного історичного музею імені Д. Яворницького Максим Едуардович КАВУН.

Першими підприємствами Катеринослава були цегельні заводи та суконна фабрика

«За радянських часів Дніпропетровськ гордо йменували «місто чавуну та сталі», - розповідає Максим Кавун. - Всім відомі гіганти металургійної промисловості, засновані ще наприкінці ХІХ століття. У місті розташовувалося навіть Міністерство чорної металургії України...

Однак першими підприємствами міста на Дніпрі були зовсім не металургійні заводи. Формування міської промисловості розпочалося ще з 1780-х років.

Програма князя Потьомкіна – «Начертание города Екатеринослава» (1786 рік), - передбачала не лише адміністративні та духовні споруди, а й будівництво містоутворюючих підприємств – сукняної та шовкової фабрик. Для цієї мети була виділена величезна ділянка в західній частині Катеринослава. Так розпочалося формування промислового району міста. Фабрики з'явилися вже після смерті князя Потьомкіна (він помер у жовтні 1791 року).

Лише 1794 року в Катеринославі розпочала роботу шовково-суконна мануфактура. Вона займала ділянку від вулиці Фабричної (сучасна вулиця Столярова) до залізничного вокзалу. Майже «місто в місті». Міський сайт докладно розповідав про історію фабрики. Від неї зараз уцілів лише один корпус, за радянських часів – хлібозавод № 1, нещодавно реконструйований (проспект Яворницького, 106). Фабрика працювала до 1837 року, коли була закрита через нерентабельність.

А першими підприємствами Катеринослава ще у 1790-1791 роках стали... цегельні заводі. Вони розмістилися в балці Кленовій, яка розділяє другий і третій міські пагорби. На прізвище власників одного з перших заводів – братів Рибакових – балка отримала назву Рибаковська (за радянських часів трансформувалася на Рибальську). Наприкінці ХІХ століття у цій балці налічувалося кілька десятків заводів. Так народилася «цегляна тема» Катеринослава. У 1890-х роках у місті сформувався особливий «Катеринославський цегляний стиль», який славиться своїм декором, виконаним цілком із фігурної цегли. Таких будівель у місті залишилось іще кілька десятків.

Тож металургія зовсім не була першою галуззю промисловості Катеринослава.

Справжній розквіт металургії припав дійсно на кінець ХІХ століття, епоху «індустріального буму», коли після відкриття залізниці, у місті виникли десятки металургійних підприємств. У 1887 році став до ладу знаменитий Брянський завод – за радянських часів завод імені Петровського, потім з'явилися заводи «Шодуар» А, В і С. Міський сайт докладно розповідав про історію як «Петровки», так і заводів братів Шодуар.

Первісток металургії виробляв сільгоспінвентар для поміщицьких господарств

Тим не менш, перше металургійне підприємство Катеринослава було засновано у 1832 році, 190 років тому. Чому саме тоді? Якщо уважно проаналізувати історичні події, у цьому немає нічого дивного…

У першій половині ХІХ століття Катеринослав був губернським містом – центром величезної Катеринославської губернії, яка охоплювала весь південний схід України. Місто розвивалося досить повільно, проте неухильно зростало населення. У місті щорічно проводилися кілька великих сільськогосподарських ярмарків. Також регулярно проводилися «выставки сельских произведений» (прямо таки аналог майбутніх радянських ВДНГ), де поміщики виставляли продукцію своїх господарств. Тому в Катеринославі був особливий попит на сільськогосподарський інвентар.

У 1832 році в Катеринославі з'явився металургійний завод Заславського. Він був заснований купцем 2-ї гільдії Заславським та виробляв якраз продукцію для сільського господарства. Точна дата заснування заводу та ініціали власника поки що залишаються невідомими. Взагалі, історичних матеріалів про перший завод залишилося, на превеликий жаль, критично мало…

Основними покупцями продукції заводу Заславського були великі поміщики, які купували інвентар для своїх маєтків. Номенклатура продукції заводу – сівалки, віялки, молотарки тощо. На заводі в середині XIX століття було зайнято до 30 осіб, що становило велику цифру для Катеринослава того часу.

Перший завод з'явився у єврейському кварталі й постійно «плавав» під час повеней

Характерно, що завод Заславського з'явився зовсім не у промисловій західній частині міста, а в самому центрі біля берега ріки Дніпро. Чим можна пояснити цей факт? Насправді це і є серце раннього Катеринослава. Місто розвивалося у першій половині XIX століття в межах колишньої слободи Половиці – від нинішньої вулиці Барикадної до оперного театру. Квартали придніпровської зони забудовувалися одними з перших.

На початку ХІХ століття сформувалися квартали, які умовно можна назвати єврейськими. Чому умовно? Єврейська громада Катеринослава спочатку становила щонайменше третину населення міста. Проте компактного етнічного розселення, характерного для середньовічних міст, у Катеринославі ніколи не було. Були квартали, де домінувало єврейське населення. Це якраз вулиці Кудашевська (Барикадна), Приказна (Якова Самарського), Єврейська (Шолом-Алейхема), частково Крутогірна, Ливарна та інші.

Тут варто згадати про те, що саме в цьому районі знаходилися перші дерев'яні синагоги, а в 1837-1852 роках була зведена Хоральна синагога. За радянських часів вона була перетворена на клуб швейної фабрики імені Володарського, а з 2000 року відновлена та названа «Золота Роза».

Через це в тому факті, що перше металургійне підприємство Катеринослава було засноване у єврейському кварталі 1832 року та належало єврейській династії підприємців – немає нічого дивного.

У виданні «Книжка к плану города Екатеринослава» (1898) так описувалася специфіка Ливарної вулиці та прилеглих кварталів:

«Площадь от Каменьев до бывшаго наплавного моста [место Нового моста – Максим Кавун] издавна была занята, как правильно разбитыми кварталами, так и беспорядочно разбросанными постройками старого поселения. Местность эта, вследствие низкаго уровня, представляла значительныя неудобства для заселения. Во время больших весенних разливов значительная ея часть покрывалась водою, достигавшей Успения [Успенский собор – Максим Кавун]. На месте Вороновских бань существовало болото, не высыхавшее даже в летнюю пору. Кварталы между Ломаной, Резничной, Грошевой улицей и Днепром были заняты скученными в дворах постройками, представлявшими крайне безпорядочный вид, с никогда невысыхавшими лужами. От пожара, в 1872 году выгорело три квартала между Резничной, Грошевой улицами и Днепром».

Зараз на місці цілих двох вулиць – Різничної та Грошевої – розташовується будівля Нового міського цирку.

Завод Заславського, як і вся прилегла забудова, постійно «плавав» під час повеней. Під час катастрофічних повеней 1845, 1908, 1917 та 1931 років повністю було затоплено територію до сучасної вулиці Коцюбинського, а в районі заводу вода стояла на рівні 1 метр!

Наприкінці XIX століття завод виробляв сільгоспінвентар та... могильні пам'ятники

У середині століття завод Заславського вважався одним із найбільших промислових підприємств міста. У 1872 році його власником став Фроїм Абрамович Заславський. Він серйозно взявся за реконструкцію підприємства – було збудовано новий двоповерховий корпус та встановлена парова машина. За інформацією дослідника В.С. Старостіна, у 1880-х роках завод займав ділянку 900 сажнів (сажень – 2,134 метри). На ділянці знаходилося 12 корпусів, у тому числі один великий кам'яний. У 1891 році домоволодіння оцінювалося в 8.950 рублів, а все майно заводу – в 26.622 рублі 09 копійок.

Наприкінці XIX століття, в епоху торжества металургії в Катеринославі, завод Заславського, як і раніше, діяв і цілком знайшов своє місце у новій ситуації. Хоча, безперечно, з появою металургійних гігантів перший завод скромно відійшов у тінь.

Завод Заславського в цей час зберіг свою первісну специфіку – сільгоспінвентар. Він виробляв різні сільськогосподарські машини: віялки, молотарки, соломорізки та запасні частини до них. Однак додалися нові види продукції – металеві пам'ятники на цвинтарях міста, які росли дуже швидко, як і населення. На заводі були механічне, машинне, ливарне, столярне та слюсарне відділення.

У виданні «Книжка к плану города Екатеринослава» (1898) у розділі оголошень наведено таке оголошення:

«ЧУГУННО-МЕДНО-ЛИТЕЙНЫЙ и МЕХАНИЧЕСКИЙ ЗАВОД
насл. Заславских
в Екатеринославе, Литейная улица.
Принимает всякаго рода заказы на литье из чугуна, железа и меди.
На заводе имеется большой выбор ЗЕМЛЕДЕЛЬЧЕСКИХ ОРУДИЙ, а также ПАМЯТНИКОВ мраморных, чугунных и железных.
Арендатор завода И.Я. Заславский».

Завод Заславського, а згодом Заславських, як велике підприємство був спеціально відзначений на планах Катеринослава кінця XIX століття. На плані межового інженера Пупирникова 1885 року він відзначений під номером 28. На плані міських землемірів Піхотинського та Гінзбурга 1898 року завод відзначений під номером 135.

На початку XX століття сімейне підприємство Заславських опинилося, як це часто буває, у центрі сімейних «розбором». Єдиний син власника – Гешель – помер молодим. Його дружина й сини Борис та Абрам залишилися під опікою діда. А дочки Сара (Софія), Анна, Рейза, Любов, Лея (Людмила) та Олександра замість інтересу до підприємництва вдарилися у політику.

Спадкоємиця заводу – революціонерка, подруга Леніна та коханка Сталіна

За радянських часів у краєзнавчій літературі зазвичай дуже мимохіть згадували про завод Заславського. Натомість прізвище Заславських звучало набагато частіше – у зв'язку з Людмилою Заславською-Сталь.

Справа в тому, що дочки Фроїма Заславського, а особливо Людмила, замість бізнесу «пішли в революцію» та залишили слід у політиці того часу.

Справжнє ім'я Людмили Миколаївни Сталь – Лея Фроїмівна Заславська (1872–1939). Вона обрала собі революційний псевдонім «Сталь» і справді мала сталевий характер. Лея була дочкою багатого катеринославського заводчика Фроїма Абрамовича Заславського.

Як це часто бувало наприкінці ХІХ століття, дочка фабриканта «обрала революцію». Дівчинка з дитинства відрізнялася «емансипованими» поглядами», і вже з 18 років з головою пішла в революційний рух. Квартира Заславської у Катеринославі стала явкою для революційної молоді.

Людмила Сталь згадувала:

«У нас собиралась молодежь, велись революционные споры. С появлением марксистской литературы, издаваемой группой «Освобождение труда», мы стали хранить литературу, создали библиотечку. Литературу раздавали читать среди молодежи и рабочих...».

За такі настрої Лею було виключено з гімназії. Вона закінчила фельдшерські курси, порвала із сім'єю та стала «професійною революціонеркою».

У 1895 році Лея Заславська виїхала з Катеринослава до Києва. Вона була однією з найзапекліших феміністок і завзятою прихильницею жіночої емансипації в тодішній Російській імперії. Займалася пропагандою прав жінок та видавничою діяльністю. Жінка радикальних політичних поглядів, вона вела підпільну революційну роботу в Омську, Твері, Нижньому Новгороді, Санкт-Петербурзі, Одесі, Курську, Москві, Катеринославі.

Людмила Сталь багато разів заарештовувалась і засуджувалася до заслання: була у Сибіру, у Верхоленську. Потрапила Лея і до однієї з головних політичних в'язниць – каземат Петропавлівської фортеці, де вона пробула 17 (!) місяців. Як і багато революціонерів, вона мала кілька псевдонімів: «Олена», «Раїса Павлівна» та інші.

У 1907 р. Людмила була засуджена на каторгу і збігла на еміграцію до Парижа. Там вона працювала у французькій соціалістичній партії та активно займалася журналістикою. У 1912-1914 роках співпрацювала в газеті «Правда», була членом редколегії журналу «Работница».

В еміграції Людмила Сталь часто зустрічалася з Володимиром Леніним, і, врешті-решт, стала однією з найбільш довірених його осіб. У багатьох своїх листах Ленін згадує «Люду». Наприклад, у листі до Г.Л. Шкловського у серпні 1916 року Ленін писав: «Привет всем, начиная от Люды».

Після Лютневої революції 1917 року Людмила Сталь повернулася до Петрограда, була агітатором, одним із керівників революції у місті Кронштадті. У 1918-1920 роках працювала одним із керівників губернських комітетів у містах Уфа та В'ятка (нині Кіров). Там вона очолювала «Жіночі відділи».

У місцевих газетах Сталь агітувала жінок за «новий побут» та свободу дівчат у сфері сімейних та статевих стосунків. У 1920 році Сталь написала дуже цікаву та актуальну брошуру «Когда освободится женщина».

З 1921 року Людмила Сталь продовжила брати участь у жіночому русі, була членом Міжнародного жіночого секретаріату Виконкому Комінтерну (1921–1923). Паралельно займалася журналістикою: завідувач відділу масової літератури для робітниць та селянок у Держвидаві; з 1924 року – редактор журналу «Коммунистка».

З 1928 року літня революціонерка перейшла на наукову роботу в Музей Революції і тихо померла 23 квітня 1939 року. Могила цієї яскравої, невгамовної жінки – скромненька плита в колумбарії Новодівичого цвинтаря в Москві.

Це офіційна біографія Леї Заславської – Людмили Сталь.

Але в історії залишився і таємний бік її життя. За деякими відомостями, відображеними у мемуарах сучасників, її пов'язували певні стосунки… з Йосипом Сталіним. Більше того, за однією з версій, нібито свій псевдонім «Сталін» Йосип Джугашвілі взяв на згадку про любов до Людмили Сталь!

Відомості про роман Сталіна та Сталь містяться у романі В.Д. Успенського «Тайный советник вождя». Ряд сучасників стверджували, що роман Заславської та Джугашвілі стався під час першої російської революції 1905-1907 років. При цьому Сталь була старша за Джугашвілі на шість років.

Роман нібито відновився між Лютневою та Жовтневою революцією. Письменник В.Д. Успенський вказував, що Сталь і Сталін часто інкогніто відвідували Малий театр, разом дивилися у МХАТІ відомий спектакль «Дні Турбіних». Нібито Сталін довіряв досвідченій письменниці Сталь прочитання та виправлення своїх робіт.

Безперечно, ця інформація дуже цікава, не позбавлена логіки. Але жодних документів про цей можливий роман не збереглося, і правди ми не дізнаємося, швидше за все, уже ніколи.

Завод Заславського у XX столітті: націоналізація та знесення

Після смерті дружини Фроїма Заславського Ганни Марківни у 1891 році суд заснував опікунство, і завод був зданий в оренду. Орендарями стали І.Я. Заславський (точні ініціали не встановлені), родич власників, а також Давид Вульфович. І сьогодні на деяких металевих конструкціях можна побачити тавро: «Завод наследников Заславских. Арендуем И. Заславским и Д. Вульфовичем в Екатеринославе».

У 1914 році на заводі Заславських працювало лише 15 робітників. Це було дуже мало в епоху «металургійних гігантів». На заводі ремонтувалися сільськогосподарські машини та виконувалися різні механічні роботи.

Автор нарису про Ливарну вулицю у книзі «Вулиці та площі Дніпропетровська» (1967) краєзнавець Б.Я. Бріккер писав:

«Ще й зараз на Литейній вулиці проживають старожили, які добре пам’ятають завод Заславського. 80-річний Федір Михайлович Нікітін сам працював на цьому заводі. Шеметова Анастасія Федорівна, Миндрін Митрофан Олексійович згадують, що на Литейній вулиці, крім робітників заводу Заславського, проживали також рибалки, люди, які спеціально займались перевезенням пасажирів через Дніпро на великих «дубах». Були три кузні, вугільні та дров’яні склади, пекарні, бакалійна крамничка…».

Завод на початку ХХ століття збільшив асортимент продукції. Проте згодом спадкоємці знову пересварилися, й завод було закладено в 1909 році. До самого 1917 року йшли майнові сварки між спадкоємцями найстарішого заводу Катеринослава!

Як можна здогадатися, крапку у цій довгій суперечці про спадок поставила революція. До 1920 року завод Заславських був націоналізований радянською владою. Історія першого металургійного заводу хилилася до свого завершення…

У середині XX століття тут знаходився лісозавод та склади. А вже наприкінці 1960-х років територія колишнього заводу була повністю очищена від будівель. На початку XXI століття ця зона знову стала ареною реконструкції: частини вулиці Ливарної, Колодязної та провулок Тісно-Кам'яний, були повністю знесені у 2000-х роках. Наразі обговорюються різні варіанти організації простору вулиці Ливарної, що прилягає до Набережної.

***

Перший металургійний завод Катеринослава, заснований 190 років тому, перетворився тепер на завод-примару. Натомість про його існування в історії міста нагадує назва вулиці Ливарна («Литейная»). Це один із найстаріших топонімів нашого міста. Завод – первісток міської металургії помер, але залишився у назві древньої вулиці», - завершує Максим Кавун.

Gorod.dp.ua на Facebook.


Местный  (15.08.22 08:29): Отличный материал! Полвека живу в городе, а таких подробностей не знал. Хотя про любовницу Сталина - это байка, скорее всего. Ответить | С цитатой
ViOl  (14.08.22 09:51): Отличная статья! Интересно и познавательно. Ответить | С цитатой
конрад  (13.08.22 21:16): Очень интересная информация.Я все время ломал себе голову,почему в центре города улица с названием Литейная?Предки мои жили на улице Приказной(Самарского) и я из своих детских воспоминаний,а это начало 60-х,помню этот микрорайон застроеный одно и двухэтажными кирпичными домиками,но никто из родственников никогда не вспоминал о том что в этих местах был завод. Ответить | С цитатой
Спасибо !  (12.08.22 19:49): Очень интересный рассказ ! Ответить | С цитатой
Наблюдатель  (12.08.22 19:10): Вид как после бомбёжки. Ответить | С цитатой
303  (12.08.22 16:19): Плюсик Ответить | С цитатой
1
Gorod.dp.ua не несет ответственности за содержание опубликованных на сайте пользовательских рецензий, так как они выражают мнение пользователей и не являются редакционным материалом.

Gorod`ской дозор | Обсудите тему на форумах | Разместить объявление

Другие новости раздела:

ОБРАТИТЕ ВНИМАНИЕ!
Популярні*:
 за коментарями | за переглядами

* - за 7 днів | за 30 днів | Докладніше
Цифра:
150
новых лифтов планируется установить в Днепре в 2024 году.

Источник
copyright © gorod.dp.ua
Все права защищены. Использование материалов сайта возможно только с разрешения владельца.

О проекте :: Реклама на сайте