Закрыть Вход на gorod.dp.ua

Имя для входа:
Днепр » Новости города и региона
Регистрация Вход

ср, 14 ноября 2018
00:44
УКР   ENG
НОВОСТИ ГОРОДА И РЕГИОНА  
15.10.2015

Нікопольський тренер Володимир Воловик розповів, як виховувати чемпіонів

Нікопольський тренер Володимир Воловик розповів, як виховувати чемпіонів
Заслуженого тренера України, заслуженого працівники фізичної культури Володимира Воловика називають «командиром чемпіонів». Його вихованці брали участь у семи олімпіадах і завойовували там медалі, у тому числі й золоті. Серед його учнів — дев’ять майстрів спорту міжнародного класу, 20 майстрів спорту. Нині йому 76, але Володимир Іванович, як і раніше, у тренерському строю, і не виключено, що до арсеналу його професійних досягнень додасться ще один чудовий успіх — участь учнів уже у вісьмох олімпіадах.

Ліцензію на Олімпійські ігри в Ріо-де-Жанейро планує завоювати нинішня вихованка Володимира Воловика — 19-річна Альона Шамотіна. Кореспондент «Зорі» зустрілася з Володимиром Івановичем у Нікопольській ДЮСШ «Електрометалург», де він працює майже все життя.

— Володимире Івановичу, багато ваших учнів і колег давно живуть по закордонах, а ви зберігаєте вірність Нікополю. Так любите своє місто?

— Так, люблю. Я тут народився й тут, як кажуть, згодився. Для мене величезна гордість усвідомлювати, що саме нікопольчанка Альона Шамотіна стала першою в Україні чемпіонкою світу серед юніорів з метання молота. Це звання завоювала торік в американському місті Юджині. Цьогорік в Кіровограді вона стала чемпіонкою України серед дорослих.

— Але на чемпіонат світу вирішили направити іншу спортсменку?

— Це рішення було обумовлено єдиним критерієм — нормативом. Альона виграла національний чемпіонат з результатом 68,17. Для світу було потрібно мінімум 70 метрів. Такий результат і був колись в арсеналі спортсменки, що на нинішньому чемпіонаті країни була третьою. Вона й представляла країну на світі й, на жаль, невдало: метнула молот на 65 метрів.

— Альона виступила б більш вдало?

— Важко сказати. І Альона, і друга моя учениця, Ліза Суханова, котра виграла чемпіонат країни серед юніорів, ще починають свій шлях у великому спорті, їм бракує досвіду міжнародних виступів. Я маю на увазі психологічного налаштування, упевненості в собі. Тому сьогодні з моїми ученицями багато працює Олена Антонова, учасниця чотирьох олімпіад і бронзовий призер Олімпійських ігор у Пекіні. Її досвід воістину безцінний, особливо у психологічній підготовці до великих змагань.

Зустріти свого тренера

— Олена Антонова теж зберігає вірність рідному Нікополю?

— Я вважаю її видатною спортсменкою й видатною людиною. Вона 25-кратна чемпіонка України з метання диска, переможець і призер багатьох міжнародних змагань. Її силі волі, завзятості, працьовитості можна повчитися багатьом іншим спортсменам. Тому й закономірна її медаль на Пекінській олімпіаді, завойована у 36 років.

На своїх перших Олімпійських іграх в Атланті Олена була 27-ю, хоча могла б показати значно кращий результат. Потім був Сідней — 13-е місце, потім Афіни, де стала п’ятою, і знову ж могла б потрапити у призери. Бронза Пекінської олімпіади стала закономірним результатом її довгого й успішного шляху в легкій атлетиці.

Олена пішла з великого спорту з почуттям переможця. І життя її поза великим спортом склалося чудово. Вона вийшла заміж, народила двійнят — хлопчика й дівчинку, працює зараз директором нікопольської ДЮСШ.

— Що треба, щоб стати чемпіоном?

— Для перемоги у спорті необхідно, щоб тренер і учень знайшли одне одного. Олімпійський чемпіон Юрій Сєдих прийшов у нашу ДЮСШ в 11 років і не пропустив жодного тренування, хоча вже точно «хлоп’яцтво в ньому грало». За нікопольський період своєї спортивної кар’єри він побив три рекорди СРСР у своїй віковій категорії й був уже членом збірної СРСР у складі, який виграв міжнародні змагання соцкраїн «Дружба» серед юніорів у 1972 році.

— Скінчивши середню школу, Юрій виїхав до Києва, але й досі вважає вас своїм учителем і тренером.

— Шлях Юрія Сєдих у спорті доводить, як важливо спортсменові зустріти свого тренера. Юрій незабаром повернувся в Нікополь: він не знайшов спільної мови з новим тренером. І тільки коли відбулася його зустріч з Анатолієм Бондарчуком, став показувати видатні результати в метанні молота: став олімпійським чемпіоном у Монреалі й Москві, завоював срібло в Сеулі у 1988-му.

Через політичні розбіжності СРСР із західним світом наші спортсмени не поїхали на Олімпіаду в Америку в 1984-му році. На противагу їй у Москві були організовані міжнародні змагання «Дружба». Юрій метнув молот на 85 метрів. А олімпійським чемпіоном у Лос-Анджелесі став спортсмен, чий результат у метанні молота був значно гірший — 77 метрів.

Мріяв виховати «збірників» міста

— Однак вашому учневі все-таки вдалося це. Його світовий рекорд — 86,74 метра, встановлений на чемпіонаті Європи в Штутгарті в 1986-му році, не побитий і досі... До речі, Володимире Івановичу, ми взагалі-то мали намір поговорити про вас, а говоримо здебільшого про ваших учнів...

— Так це і є про мене: учитель славний учнями своїми — це не просто гарна фраза. На щастя, і учні розуміють, що вони славні своїми наставниками. Ось і Юрій Сєдих в одній із книг про нього, сказав, що побачив чимало спортивних педагогів, а Володимира Івановича Воловика вважає одним із кращих серед них. Як висловився Юрій, я знайшов правильну методику, що допомогла його професійному зростанню.

— Другий наставник Юрія, Анатолій Бондарчук, був «граючим тренером». Олімпійський чемпіон 1972 року в Мюнхені, він і тренував легкоатлетів, і сам виступав. Чому ви присвятили себе винятково тренерській роботі?

— Я бачив себе тільки тренером, хоча був чемпіоном Молдавії. Повертаючись у Нікополь зі Львова, де скінчив інститут фізкультури, мріяв, що виховаю збірників міста, області… Те, що й наша школа здатна виховувати спортсменів високого рівня, показала перемога ДЮСШ №1 міськвно в республіканських змаганнях 1972 року з легкої атлетики, де брали участь 220 шкіл.

У мене є фотографія, якою я дуже дорожу. На ній я, мої тренери Володимир Дмитрович Бредихін (він тільки торік пішов на заслужений відпочинок), Василь Петрович Бабич, котрий дав мені путівку у великий спорт, рекомендувавши вступати в інститут фізкультури. Тут же й мої учні, згодом відомі спортсмени Юрій Воєвудський, Віктор Чередниченко, Євген Осін і Юрій Сєдих...

— Як сталося, що ви, закінчивши металургійний технікум і прийшовши працювати на Нікопольський Південнотрубний завод, виїхали вчитися до Львова в інститут фізкультури?

— Я захоплювався спортом. Спорт для нас у той час не розглядався як засіб заробляння грошей — він був уособленням мужності, сили волі, безкорисливого служіння Батьківщині.

Спортсмени просяться в учні

— А Батьківщина віддала вам належне за виховання плеяди переможців?

— Мій досвід затребуваний. П’ять років був старшим тренером збірної з метання, два роки одержував державну стипендію після того, як Олена Антонова завоювала бронзу в Пекіні. Мав можливість підтримувати своїх вихованців безпосередньо на чемпіонатах Європи і світу. А ось побувати довелося тільки на одній Олімпіаді — в Афінах у 2004-му році, і тільки завдяки керівництву заводу феросплавів, у системі якого знаходиться наша ДЮСШ.

Хочу відзначити воістину масштабний внесок у розвиток спорту, його підтримку керівника підприємства Володимира Семеновича Куціна. Спасибі за допомогу й розуміння і директорові ДЮСШ Семену Яковичу Рохкіну.

— Володимире Івановичу, чи можна говорити про існування школи Воловика з метання молота і диска?

— Думаю, це буде перебільшенням, хоча я й працюю тут уже 57 років, відомий як тренер за межами країни, і до мене просяться в учні спортсмени з інших міст.

Гарні школи з метання були в Запоріжжі, Донецьку. А ось у Дніпропетровську працює школа Миколи Юхимовича Личмана, відома ще й тим, що там викладають його учні. Та мої учні здебільшого віддали перевагу не наставництву, а іншим справам. Наприклад, майстер спорту міжнародного класу Валерій Решетников свого часу працював заступником мера Нікополя.

Пристрасті навколо молота

— Чи означає це, що вчити метати молот — не дуже престижно?

— Не погоджуся з цим. Якби ви знали, які пристрасті вирують на легкоатлетичних стадіонах під час міжнародних зустрічей! Згадую чемпіонат світу в Хельсінкі, де я був з Леною Антоновою. Вона виступала другою у «дванадцятці», метнула просто чудово, знайшла мене очима — вони сяяли... Розмітка візуально показала: результат майже досягав 64 метрів. Але «сейко» — електронна система контролю — говорила тільки про 57 метрів... Схоже, стався збій системи. Лена була в шоці, вона навіть не пустила в коло наступних спортсменок, розправила руки, мов крила, і стояла, неначе захищала свій справжній результат.

І отут почалася злива — такого дощу мені ще не доводилося бачити. Змагання зупинили, результати анулювали. А Лена занедужала, але знайшла в собі сили виступати й далі і у підсумку посіла 8-е місце — у принципі, непогане для її стану...

— Володимире Івановичу, ми бажаємо вам нових перемог і нових олімпіад! Кажуть, що ви виховуєте й за допомогою віршів. Отже, і нового натхнення!..

Автор: Ольга Гречишкина

Подписывайтесь на нашу страницу в Facebook.

Gorod.dp.ua не несет ответственности за содержание опубликованных на сайте пользовательских рецензий, так как они выражают мнение пользователей и не являются редакционным материалом.

Gorod`ской дозор | Обсудите тему на форумах | Разместить объявление

Другие новости раздела:

copyright © gorod.dp.ua, ЧАО Сегодня Мультимедиа, ТРК Украина
Все права защищены. Использование материалов сайта возможно только с разрешения владельца.

О проекте :: Реклама на сайте