Днепр » Новости города и региона
пн, 22 июля 2019
06:12

НОВОСТИ ГОРОДА И РЕГИОНА

08.07.2015

Точка на карті. Чумаки

Точка на карті. Чумаки
За місцевим переказом чумаки, які займалися соляним промислом і ходили у Крим по сіль, заснували поселення у 1740—1741 роках. Чумаки ходили валками. У валці було не менше сотні возів. Проходячи якось цю місцевість, чумаки побачили, що по балках росли дикі груші й дуже високі трави. Тут можна відпочити, покупатися, напитися доброї водички. Якось поламалися у чумаків вози, і вони викопали тут декілька землянок, заночували і навіть зазимували на якийсь час. По дорозі чумаки роздавали людям сіль там, де весілля проходило, де бідні жили, а решту — продавали. У Дніпропетровській області нині нараховується чотири села з назвою Чумаки.

На перехрестях шляхів і доль

Чумаки — село в Томаківському районі, центр сільради. Розташоване у верхів’ї річки Комишувата Сура. Виникло в першій половині XVIII століття з козацького зимівника. 1808 року на хутір Чумаки переселено 205 жителів села Томаківки. Воно потужно розросталося. Дореволюційне село Чумаки було волосним центром, тут працювали млин, медичний пункт, існували церква, сім шкіл, з них чотири — церковнопарафіяльні. Нині — 1203 мешканці. Назва села походить від слова «чумак» — в Україні в XV—XIX століттях — візник: торговець, який перевозив на волах хліб, сіль, рибу та інші товари для продажу. Поряд з селом пролягав чумацький шлях, тож чумаки зупинялись тут на відпочинок, а дехто з них залишався в цій благодатній місцевості на постійне переживання. (За книгою М. Богомаза і В. Мороза «Топонімія Дніпропетровщини» (2006).

Перша церква в Чумаках була дерев’яна

Розповісти про історію села ми попросили Олександру Федорівну Гуменюк, яка близько десяти років очолювала місцевий музей. По закінченні Харківського інституту культури жінка працювала бібліотекарем і бібліографом вищої кваліфікації, нині — на пенсії. Років п’ять тому музей очолила вчитель-природознавець Віта Михайлівна Колісник.

— Перша церква в Чумаках була дерев’яна, — розповідає О. Гуменюк, і заввишки мала 16 метрів. Збудована без єдиного металевого цвяха на тиблях — дерев’яних цвяхах. Храм був обсаджений гарними деревами й квітами. А в 1891 році він згорів і на його місці збудували новий, теж дерев’яний в ім’я Миколая Чудотворця. Тут служили представники одного священицького роду — Капустянських. Так, з 1903 року другим священиком був Михайло Олександрович Капустянський  (1875—1938), який закінчив курс Катеринославської духовної семінарії, був і законовчителем. А просфорнею, яка випікала просфори, при церкві працювала вдова священика Ольга Гнатівна Капустянська. Церковним старостою у 1906 році служив селянин Потап Олексійович Баглай.

Шестеро дітей священика Капустянського стали вчителями — Лариса, Іван, Олександр... Іван викладав закон Божий, поки не грянула революція. Походили Капустянські з Полтавщини. Їхня простора садиба, за словами Олександри Гуменюк, знаходилася неподалік церкви. Після революції тут розмістився дитячий будинок для безпритульних. Останнім часом там знаходився молокопункт. Нині садибу вже розібрано.

Представники священицького роду Капустянських в 1930-і роки не уникли репресій. Так, згаданий Михайло Капустянський перед арештом служив священиком Чечелівської церкви в Дніпропетровську. У квітні 1938-го звинувачений у приналежності до церковно-фашистської організації і тоді ж таки розстріляний. Реабілітували його тільки в 1957-му. А все, мабуть, через брата, який був помітною постаттю в еміграції.

Генерал-хорунжий Капустянський

У Чумаках народився і генерал-хорунжий Армії Української Народної Республіки (УНР) Микола Олександрович Капустянський (1879—1969). Ось рядки з його біографії. Як син священика Микола у 1899-му закінчив 4-класну Катеринославську духовну семінарію. Наступного року його покликали на військову службу до 134-го піхотного Феодосійського полку, який знаходився у Катеринославі. Так Капустянський вирішив стати не священиком, а військовим.

Брав участь у Першій світовій війні. Дослужився до підполковника, виконував обов’язки начальника штабу піхотної дивізії.

Після Лютневої революції Микола Капустянський бере активну участь у боротьбі за незалежність України. Наприкінці 1917 року очолив штаб 11-ї армії, деякий час був начальником штабу Південно-західного фронту. При гетьмані отримав звання полковника. У 1919 році виконував обов’язки начальника штабу Дієвої Армії УНР. Того ж року інтернований польською владою. У таборі для інтернованих у Ланцуті, а згодом у Варшаві написав на замовлення Військового міністерства УНР книгу «Похід українських армій на  Київ—Одесу в 1919 році (короткий воєнно-історичний огляд)».

Восени 1923 року М. Капустянський виїхав до Парижа. Був активним членом Української військової організації у Франції. Восени 1941 року прибув до окупованого німцями Києва, де заснував Військовий клуб імені Павла Полуботка. Жив потім у Відні і Львові, а з 1945-го — на еміграції в Мюнхені, де помер та похований.

У будівлі арештантського дому

Дореволюційний храм у Чумаках був свято-Миколаївський. Його в часи боротьби з релігією знищили. Нині тут створено нову церкву — свято-Іллінську. Для неї виділили стару будівлю кордегардії або арештантського дому.

З арештантського дому колись засуджених селян направляли аж у Сибір. Причому не лише кримінальних злочинців, а й учасників селянських заворушень 1906 року. І буває ж так: пройшло сто років, а у селі пам’ятають ім’я начальника арештантського дому. Прокопій Антонович Овчаренко багатьох врятував від тюрми й Сибіру. А все тому, що умів звертатися до самого царя, писав прошенія за багатьох і таким чином рятував чумачан від царської каторги.

У добротному арештантському домі в часи радянської влади знаходилися і бібліотека, і клуб, і зерносховище. Нині тут церква. До неї добудовано гарну дзвіницю. Нинішній батюшка знайшов на садибі Капустянських сургучеву печатку і подарував її музеєві. Але минулого літа музей пограбували. Вкрали і печатку. Злодіїв цікавили передусім ордени на ветеранському кітелі. Кітель знаходився у сейфі. Зловмисники ніяк не могли відчинити сейф, недорубали його і серпом витягали зсередини нагороди. Пошматували кітель. Злодіїв так і не знайшли...

Й чумацька мазниця

Серед раритетів місцевого музею — справжня мазниця, тобто посудина для дьогтю.

— Ця чумацька мазниця ще XVII століття, — твердить В. Колісник. — Якось до нас спеціально приїздило Запорізьке телебачення, щоб зняти її. В мазниці знаходився дьоготь, без якого чумаки не рушали в дорогу — щоб не рипіли колеса їх змазували дьогтем.

Багато в музеї старих інструментів, рушників, фотографій, посуду. Школярам показують ціп, яким колись молотили зерно. Про чумаків нагадують ярма для волів з занозами на два боки. Багато тут гребенів або чесалок. У Чумаках і Крутенькій (Кірове) колись було шість вітряків. Про них теж нагадує музейна експозиція.

Лише один рік, коли музей ще утримувався КСП, він опалювався, а останні років п’ятнадцять взимку, на жаль, зовсім не опалюється.

У музеї особливо пишаються 26 експонатами — на них робили спеціальні паспорти і ці експонати входять нині до Державного музейного фонду України. Серед них — й вишиті місцеві рушники.

Пишається село земляками

Серед земляків, якими пишаються в селі, — письменник і журналіст Пилип Юрик (живе в Запоріжжі). Рудольф Валентинович Поляков у 1961 р. закінчив механіко-математичний факультет Дніпропетровського держуніверситету, де був на викладацькій роботі. З 1975 року працює в Інституті фізики Національної АН України, кандидат фізико-математичних наук, старший науковий співробітник відділу теоретичної фізики. Автор 62 опублікованих наукових робіт.

А Володимир Володимирович Шабля — завідувач відділу технологічних та селекційних досягнень у скотарстві Інституту тваринництва НААН, кандидат сільськогосподарських наук. Автор приблизно 100 пісень, 200 інструментальних композицій, композитор, поет. Пише не лише пісні, а й інструментальну музику в різних стилях.

Ще один земляк Віктор Петрович Чорнокнижний — диригент оркестру академічного фольклорно-хореографічного ансамблю «Славутич». Був у числі провідних діячів культури та молодих митців Дніпропетровщини, які у 2011 році отримали регіональні стипендії та гранти.

Автор: Николай Чабан

Gorod.dp.ua на Facebook.


Алла Запугайло  (08.07.15 16:33): Вот у Днепропетровска есть свои песенки,- а Чумаки чем хуже? Ответить | С цитатой | Обсуждение: 1
1
Gorod.dp.ua не несет ответственности за содержание опубликованных на сайте пользовательских рецензий, так как они выражают мнение пользователей и не являются редакционным материалом.

Gorod`ской дозор | Обсудите тему на форумах | Разместить объявление

Другие новости раздела:

ОБРАТИТЕ ВНИМАНИЕ!
Популярные*:
 по комментариям | просмотрам

* - за 7 дней | за 30 дней | Подробнее
Цитата:
Городская власть взялась за магистрали, которые в самых отдаленных районах Днепра не ремонтировали никогда
Борис Филатов.

Источник
Цифра:
16
команд сыграют в сезоне 2021/2022 в футбольной Премьер-лиге Украины

Источник
copyright © gorod.dp.ua, ЧАО Сегодня Мультимедиа, ТРК Украина
Все права защищены. Использование материалов сайта возможно только с разрешения владельца.

О проекте :: Реклама на сайте