Гальченко Сергій

Авторські сторінки - sergeygalc.ucoz.ua і samlib.ru/g/galxchenko_s_n/

Вогник надії

Ніч була темною, штиль поступово змінювався на бурю. Але шхуна «Помста» попри все йшла безкрайнім океаном. Капітан Едмундо Лопес, у певних колах – просто Гульвіса Ед, сидів у себе в каюті, роздивляючись карту невеликого острівка. У Гульвіси було каперське свідоцтво, яке дозволяло нападати на кораблі ворожих Іспанській Імперії країн. Користуючись ним, він нападав не тільки на ворогів та піратів, найчастіше від нього діставалося мирним торгівцям.

На шхуні Гульвіси за дисципліною слідкував старий морський вовк, квартирмейстер Віченцо Рівас, якого команда поважала не менше за самого капітана. Цей чолов'яга володів небаченою силою і жорсткою вдачею, наганяв жах не тільки на ворогів, але і на всіх членів команди. Так, тиждень тому він проштрикнув наскрізь шаблею і викинув за борт матроса, якого запідозрив у спробі заколоту.

Нещодавно вони пограбували невелике містечко на узбережжі Мексиканської Затоки, добре набивши кишені. Але більшу частину награбованого довелося сховати на маленькому острові. Гульвіса вже закрив очі і почав мріяти, як дістанеться острівка, та забере приховані гроші. Однак, не про це треба було думати у той вечір.

Саме у ці секунди до борту шхуни непомітно підійшов вельбот. Високий чоловік поцілував дерев'яний хрестик, і, коротко щось кинувши іншим, почав дертися по канату на палубу. Решта полізли за ним.

— Луїсе, ти не чув стукоту весел? - спитав один з вартових, ще зовсім юнак, одягнений у довгий, брудний плащ. - До нас хтось завітав на вогник.

— Заспокойся, Маріо, в таку погоду навряд чи хтось на це наважиться.

— Мені здалися обриси якогось корабля он там, - сказав Маріо, показавши пальцем вдалину.

— Оголена сирена тобі там не приверзлася? - посміхнувся Луїс. - Обережно з ромом! Бачив як Рівас обробив Мануеля через те, що той вийшов п'яним на вахту? І це притому, що завдяки йому ми відбили атаку військового фрегату. Ті щури втикали від нас, немов скажені.

— Ти ніколи не чув про «Невтомний»? - не вгамовувався молодик.

— Побрехеньки це все, щоб лякати таких жовторотиків як ти, - пробурчав Луїс, скорчивши страшну пику, втім, він і без цього, завдяки шрамам та зловісному погляду, мав страхітливий вигляд.

— Мені тут розповідали про нього, - втрутився лисий товстун, якому теж почувся шум весел, - це невловима команда нападає на всі поспіль кораблі, навіть військові, від яких наш брат тримається стороною.

— Бартоломе, ще й ти туди, чорта морського тобі в дупу - буркнув Луїс, — боїтеся, немов зніжені дівки.

— Та, я боюся менш ніж ти.

— Тоді не треба цих балачок! — жорстко відповів Луїс і хотів, щось додати, але різко замовк, якось дивно глянувши на співрозмовників. У його погляді було певне здивування або навіть переляк. І тут він, немов уражений громом, упав на палубу.

Маріо відчув, як йому в спину утнулось щось гостре, і металевий, спокійний голос промовив:

- Без жартів, якщо хочеш дожити до світанку.

Відчуваючи безсилля перед невідомим супротивником, Маріо корився, дозволивши себе роззброїти і зв'язати разом з іншими.

— Хлопчину не чіпати,—- сказав все той же металевий голос, - потім розберемося, що з ними робити.

Маріо бачив, як прибульці, немов тіні, рушили в бік палубної надбудови, де знаходилися каюти капітана, квартирмейстера і навігатора. Чомусь він не відчував страху за своє життя, хоча ці люди прийшли сюди аж ніяк не з дружнім візитом. Він дивився на ледь освітлену палубу і роздумував над своєю долею. Що ж змусило його зв'язатися з цими грубими, брутальними людиськами, для яких людське життя не варте нічого? Спочатку він був помічником кока. Коли одного разу відносив капітанові сніданок в каюту, тому щось не сподобалося, чи то у сніданку, чи то в поведінці хлопця. Він розлютився і перевів його в юнги. Добре, хоч не підвісив головою вниз до щогли, як лякав. Багато знущань перетерпів Маріо за цей час. Все частіше думав хлопчина про втечу. Що ж чекає його попереду і хто ці дивні люди, що так блискавично увірвалися на «Помсту»? Може це військові, яким відомо про справи Гульвіси, і тоді йому, як і всій команді, загрожує шибениця. А якщо все-таки це той самий таємничий корабель, про існування якого він не раз чув. Але це були п'яні вигадки, і що правда, а що вигадка було невідомо.

Біля шканців натовп піратів перегородив шлях нападникам.

— Розійдіться і ми вас не чіпатимемо, — грізно крикнув ватажок гостей.

— Краще забирайся звідси, поки тебе не порубали на шматки, — відповів піратський квартирмейстер Віченцо Рівас, що виділявся з натовпу величезним зростом і широкими плечима.

Фернандо, як звали ватажка лише розсміявся у відповідь, і, витягнувши довгу шпагу з піхов, наказав своїм людям нападати.

— Зараз розпотрошу тобі живіт, - крикнув Віченцо.

Не забарилися дзвін сталі, постріли пістолів і аркебуз, прокльони та стогін поранених з обох боків.

Нападники під натиском людей Ріваса почали відступати.

— Притискай їх до борту, нехай стрибають у пащі акулам, — командував квартирмейстер. — Швидше дохлі медузи! Ріж їх, нікого не жаліти!

Тим часом ватажок нападників зійшовся у двобої не на життя, а на смерть з величезним квартирмейстером. Рівас кілька разів ледь не проткнув того наскрізь. І тут його супротивник робить різкий обманний рух і завдає разючого удару. Закривавлений Рівас падає на палубу.

Ситуація миттєво змінюється. Гості, подібно до ватажка, йдуть у наступ, не даючи шансів захисникам, ще мить тому впевненим у своїй перемозі. Втрата квартирмейстера позначилася на його людях, і незабаром вони, стовпившись біля шканців, просили пощади.

Ватажок непроханих гостей наказав своїм людям зв'язати супротивників і закрити в трюмі. Все це відбулося набагато швидше, ніж про це розповідалося. Гульвіса Ед майже заснув, коли почув незрозумілу метушню і крики на палубі.

— Знову якийсь пройдисвіт перебрав з ромом і влаштував бійку, — пробуркотів він, — зараз покличу Ріваса і покараю як слід винних, зовсім мерзотники від рук відбилися.

Двері в каюту несподівано відчинилися, на порозі стояв високий чоловік у зеленому камзолі, обмотаному ременями, до яких були прикріплені пістолі.

Едмундо моментально вкрився потом, ніби побачив привид.

— Не чекав мене знову побачити? - Запитав гість, посміхаючись.

— Фернандо Морейро ... адже ти був мертвий, я точно пам'ятаю, як ти валявся в калюжі крові.

— Як бачиш, я живий. А той клятий день стоїть у мене перед очима, немов то було тиждень тому. Ось це мені про нього завжди буде нагадувати, - сказав Фернандо, вказавши пов'язку на оці.

— Сталась прикра помилка, — буркнув Гульвіса і витяг шпагу з піхов, - тепер я довершу те, чого ми не закінчили на острові.

Вони схрестили шпаги. Гульвіса люто атакував, Фернандо відбивався, і зрештою, скориставшись тим, що супротивник вийшов з себе, зробив кілька обманних рухів і вибив шпагу з його рук. До того ж так, що вона відлетіла в інший бік каюти. Потім Фернандо приставив лезо ворогу до горла.

— Тобі не вийти звідси живим, - заскрипів зубами Едмундо, - Віченцо Рівас особисто здере з тебе шкіру.

— Рівас зараз лежить поранений на палубі та молить його помилувати, твоя команда замкнена в трюмі. Корабель тепер мій. Але, на відміну від тебе, я можу висадити тебе і твоїх дружків на узбережжі. Але спочатку хочу вивідати дещо.

— Не може цього бути, - скаженіючи від люті кричав Гульвіса, - Вовк, Скажена Баракуда, де ж вас чорти носять!

Але ніхто не біг на допомогу. Фернандо дозволив визирнути з каюти, біля якої стояло троє озброєних до зубів людей.

— Потрібна допомога? - звернувся один з них до Фернандо.

— Ні, Стіве, усе добре. Я побалакаю з колишнім господарем цього судна, після чого довірю його вашому піклуванню.

Гульвіса усвідомив безвихідь свого становища і сів у крісло, схопившись за голову.

Фернандо поглянув на аркуш паперу, що лежав на столі, і схопивши, його, вимовив:

— Чи не на цьому острові рік тому ти приховав награбоване?

— Так, це та сама карта. Забирай ці гроші собі, тільки не вбивай, — почав благати Гульвіса, зрозумівши в якому становищі опинився.

— Запхай цю карту разом з грошима собі в дупу! — відповів Фернандо. — Якщо бажаєш залишитися живим, кажи, що сталося з Габріелою. Знаєш, я мріяв ще зустрітися з тобою, коли лежав один на безлюдному березі і вмирав від поранень. А пам'ятаєш, вона нахилилася, щоб останній раз мене поцілувати? А ти, покидьку, схопив її й потягнув на човен. Ті двоє з тобою глузували з мене пораненого. А потім, коли човен відплив, я чув її плач. Як зараз пам'ятаю, як вона благала залишись зі мною. Потім я вже нічого не чув. Що ти зробив з нею, вилупку, що?

— Коли Габріелу доставили на корабель, ми замкнули її в одній каюті. Потім я запропонував стати моєю коханкою, вона ж плюнула мені в обличчя. Того дня на нас напав величезний військовий фрегат. Бій був тяжким, нам неабияк пошарпали крильця, але ми змогли втекти. Зате потім нам дістався жирний торгівець, який перевозив тканини, деревину і рабів. Разом з ними ми продали і Габріелу.

— Куди вона потрапила?

— Гадаєш, знаю?

— Я давав тобі можливість залишитися живим, -— спокійно відповів Фернандо і приставив до горла співрозмовника лезо шаблі, — хутчіш кажи, а то не втримаюсь.

— Гаразд, пригадую, — зрозумівши, що гість не має наміру жартувати з ним, пробелькотів Гульвіса, — купив її португальський работоргівець Густаво Поштига. Він збирався зробити її актрисою у своєму невільницькому вертепі, мені розповідали, що всі дівки з того вертепу – його коханки. Можеш мене вбити, але більше я нічого не знаю.

Фернандо, ледве переборовши бажання вбити ворога, прибрав шаблю і наказав своїм людям відвести полоненого.

Ніч добігала кінця. Полоненим, як і було обіцяно, спустили човен і видали провізію. Гульвіса Ед та купка вірних йому людей сіли в човен і, проклинаючи Морейро і його команду, попливли в невідомому напрямку. Більша частина екіпажу погодилася перейти до нового капітана. Одних залишили на «Помсті» під наглядом людей Фернандо. А інших перевели на бриг «Невтомний», яким командував Фернандо. Під час бійки він знаходився неподалік, а тепер стояв поряд з «Помстою»

Темний корпус «Невтомного» був добре урівноважений, завдяки чому корабель мав добру швидкість та маневреність. Гарматні порти були ретельно замасковані. На носі красувалася зроблена з великим мистецтвом фігура жінки, особливо привертали увагу її очі, які здавалися живими.

Капітан підійшов до натовпу людей, яких привезли на його корабель. Серед них був Маріо.

— Ти ще зовсім юний, що змусило тебе примкнути до корсарів?

— Гадав, що зможу добути грошенят, щоб відкрити майстерню у Кадісі, і тоді Мануела, донька шинкаря, зверне на мене увагу.

Команда вибухнула диким реготом, але Фернандо жестом дав їм знак замовкнути.

— І багато тобі платили?

— Менше, ніж хотілося, і було обіцяно.

— Ця краля хоч того варта? - запитав широкоплечий здоровань, якого звали Стів.

— Так, вона найпрекрасніше, що я бачив у житті.

Фернандо, пошкодувавши хлопця, злегка поплескав його по плечу.

— Ви ж той самий капітан, про якого мені розповідали?

— Дозволь поцікавитися, що ж такого про мене говорять?

— Ти всьому не вір, - втрутився Стів, - насправді ми ще гірше, - і оскаженіло розреготався.

— Говорять, що ваша команда вже пограбувала більше ста кораблів і прибережних міст, і ніякий військовий флот не може вас здолати.

— Ну, є таке, а що ще розповідають?

— Ходять чутки, що ви вирізуєте нутрощі всім полоненим і викидаєте за борт.

— Так, що ж ми відріжемо молодикові? - вигукнув, хтось із натовпу.

— Тобі, гадові, язика відріжемо, - гаркнув на того Фернандо.

— Як бачиш, далеко не все правда. З колишнім капітаном цього корабля у мене давні рахунки, але він залишився живий. Я довго бажав йому помститися, та зберіг йому життя, тому що пообіцяв не вбивати, якщо він дещо розповість.

— Ви колись були в його команді?

— А ти розумніший, ніж здаєшся. Я теж зв'язався з піратами через кохання до однієї дами. Правда, моя історія набагато сумніша. — Твоя Мануела тебе кохає?

— Вона на мене і не дивиться, вважає слабким. І я зв'язався з піратами не тільки заради грошей. Я хотів довести, що чогось вартий.

— Щоб довести, що ти справжній чоловік, зовсім не обов'язково ставати піратом. Для цього є куди більш гідні засоби. Таке життя не для тебе, друже мій. Повір, я розумію, що кажу. Більшість із нас не може повернутися на батьківщину, змушена поневірятися по морях-океанах. Я був простим матросом у Гульвіси. Одного разу в полон до нас потрапила дівчина, котру я кохав, і яку віддали заміж за нелюбого, але багатого чоловіка. Ми зуміли втекти та добралися до якогось острова. На жаль, нас швидко розшукали, моя кохана знов опинилася в полоні у піратів, мене ж залишили помирати на острові. Та я дивом врятувався. Тепер я капітан власного корабля, про мене складають легенди, але до сих пір я не зміг відшукати свою дівчину. Не раз до нас потрапляли кораблі, повні золота, та ніякі скарби не можуть замінити мені її.

Фернандо розповів свою історію, і Маріо на мить здалося, що перед ним стоїть не грізний пірат і вбивця, а просто нещасна людина котра не зуміла врятувати свою кохану.

— Чим ти займався в команді Гульвіси? - спитав між тим Фернандо.

Той розповів свою історію.

— У мене до тебе пропозиція. Нашому коку теж потрібен помічник, сподіваюся ти впораєшся. А через місяць, поблизу Мадейри, я пересаджу тебе до знайомого контрабандиста. Він якраз буде тримати шлях до твоїх рідних місць. Тільки пообіцяй, що не будеш більше зв'язуватися з піратами, а займешся гідною справою.

Маріо подякував капітану і відправився на камбуз приступати до своїх обов'язків.

Фернандо стояв на капітанському містку і дивився вдалечінь. Стів, його помічник і вірний товариш, мовчки стояв поруч.

— Щось дізнався в Гульвіси про Габріелу?

— Небагато, але якщо він не збрехав, щоб залишитись живим, її продали португальцю Поштізі. Ти щось чув за нього?

— Знайоме прізвище. Розповідають, у нього велика плантація і вертеп. Один торгівець, якого ми нещодавно пограбували казав, що більшу частину товарів віз цьому Поштізі. Не пам'ятаю, де саме він живе. Зараз спитаю Діого, він має знати.

На обличчі Фернандо з'явилась ледь помітна посмішка.

— Гадаєш є надія? — спитав його Стів.

— Так, я відчуваю, що зможу її знайти, — відповів Фернандо і наказав підняти всі вітрила та йти повним ходом. Тепер у нього з'явився вогник надії врешті-решт відшукати свою Габріелу.