Тур Володимир Геннадійович

У 2010 році закінчив Академію митної служби України за фахом правознавство. Працював на Дніпропетровській митниці.

Писати вірші почав у віці 9-10 років, публікувався в газеті "Северодонецкие вести"; з того часу постійно пишу тексти до власної музики (близько 100-120); серйозно займатись написанням віршів почав у 2009-2010 роках; брав участь у проекті "Поезія виходить на площі" (2013р.).

Гітарист, автор текстів та музики дніпропетровської рок-групи "Недаремно".

“Але…”

Дивився б на тебе цілими днями
Створив би тобі власну весну.
Ночами одну як маля колихав би
Ну.

Ну де ти знайдеш такого дурня,
Що буде для тебе співати пісні
Що краплі дощу на вікні забирати
В твою.

Твою безперечність складати словами
І пазлами зорі для тебе в себе.
Вкладати, а потім картини збирати
Ну.

Ну де ти побачиш субстанцію з крові,
Що просто з нічого полюбить тебе.
Нарешті збагнеш, що треба купляти.
Але…

“День. Ніч”

День, ніч.
Сльози – дощ.
Вічна апатія вечірніх новин,
Радісна посмішка, бо ти не один.
Сон – сни.
Я, ти.

Постріли, люди,
Труби, руди.
Вічна дорога в машинах німих,
У сірих готелях – блондинок, рудих.
Тіло, любов
Вибухи знов.

Зустріч в метро,
Місто й село.
Вічна пустеля зруйнованих мрій,
Неправильні рішення, вбивство надій.
Так кожен день.
Ніч, день.

“Довгоочікуваний нічний візит”

Я на ніч слухав розповідь дощу
І кожну краплю притуляв до серця,
Ними напився досхочу,
А він наповнював відерце.

І візерунки залишав на склі,
Що їх заносив до нотаток,
Робив тоді приємні сни
І цілував мене як мати.

Та лиш почувши подих твій
І ніжний дотик срібних пальців,
Він раптом просто зник,
Поніс історії до станцій…

“Є”

У засніжених ранкових буднів
Є свої абсолютні переваги,
Є будильник, що мозок з’їдає,
Ну хоча би є очі,
Її очі,
Що варті уваги.

На холодних частинах ліжка
Є волосся, що заповнює простір
Та здається його так багато,
Що не вистачить часу,
Вічності навіть,
Аби не здалося.

Під нагрітою легенями ковдрою
Є розслаблені бузкові груди,
Обережно торкаючись пальцями,
Там всередині сильне –
Б’ється серце,
Не здатне забути.

На обличчі зовсім невинному
І не знаючому буревію тижня,
Є практично неповторні губи,
Які ніжно цілують
І запах твій
Точно вже люблять.

У колись одинокому тілі
Є подвійна душа та руки,
Що беруть обережно за плечі
І ваші крила,
Взлітаючи,
Роблять синхронні рухи.

“Мені не треба з тобою кохатись”

Мені не треба з тобою кохатись
Достатніми будуть обійми твої,
Неначе раптово зламатись.
Лишись.

Мені не треба з тобою кохатись
Лиш губ доторкнутись палючих вночі,
Неначе глибинам віддатись.
Кричи.

Мені не треба з тобою кохатись
А просто вплітати в тебе пелюстки,
Неначе з ланами брататись.
Мовчи.

Мені не треба з тобою кохатись
Дивився би в очі твої до рання,
Неначе у гори забратись.
Моя.

Мені не треба з тобою кохатись
За руку би вічно триматись твою,
Неначе в потоці зливатись.
Мовчу.

“Не можу заснути”

Не можу заснути на лівому боці
Стіна із шпалерами давлять струну,
Дивлюсь в безкінечність оголеним поглядом
Совість роздягнену мучу свою.

На правому боці не можу заснути
Бо серце зривається й падає вниз,
Його піднімаючи зтупленим подихом,
Враз зачіпаю дратуючий слиз.

Лягаю на ліжко обличчям у пошуках
Мною забутого дивного сну,
Але, відчуваючи запах вологості,
Все ж розумію, що й так не засну.

Лягаю на спину і тут ситуація:
В картонній коробці стелі нема.
І видно, що ззовні хтось так намагається
Старанно розводити фарбу в словах.

Проблема не в тому як краще влягатися,
Бути собою і братом для сну,
А точно сьогодні, і в цьому я впевнений,
На жаль через тебе я не засну.

“Невже”

Невже ти знову помилився,
Невже зламали твій курок,
Невже годинник зупинився
Коли підходив злісний строк.

Невже душа твоя зірвалась,
Невже свої все ж підвели,
Невже лиш просто тренувалась
Вона. І руки не змогли.

Невже твій постріл знову схибив,
Невже сірник твій знову змок.
Ти просто на турнірі зайвий,
Тому що зламаний курок.