Освіта: 2011-2012 ДНУ ім О.Гончара (держслужбовець, магістр), 2006-2011 ДНУ ім. О. гончара (філолог, вчитель української мови та літератури, спеціаліст).
Призер обласних конкурсів «Податки очима дітей» (2006), «Моя Батьківщина» (2006). Учасник Всеукраїнського семінару молодої поезії «Молоде Вино», призер обласного літературного конкурсу «Молода Муза» (2007), переможець обласного літературного конкурсу «Промені серця» (2011), учасник Всеукраїнського фестивалю мистецтв «Антигород» (2011). Фіналіст конкурсу "Літературна надія Дніпра" (2011). Маю публікації в обласному літературно-мистецькому щомісячнику «Бористен» (2009) та газетах «Дніпровська правда», «Дніпропетровський національний університет» «Філологічний факультет», «Вперед» (смт. Солоне), публікації статей в наукових збірниках про письменників Придніпров’я «O, alma mater, зоре світанкова!», «Об’єднані магією слова». Співавтор поетичних збірників «Лілея», "Світанкова палітра" (2012, Дніпропетровськ), автор поетичної збірки «Хрестоцвіти» (2009, Дніпропетровськ).
Сторінка у мережі Інтернет - www.dniprolit.org.ua/authors/lytvynenko_natalija
ВОНИ ЖИВІ!
(уривок з оповідання)
І
Надворі стояло літо. Воно було тепле і привітне. Кожного дня, прокидаючись рано-вранці, тебе вітає легенький вітерець, привітно та радісно щось щебечуть пташки. Якось сердито оре на річці бугай, але в тому голосі не гнів, то просто поклик природи. Це вона подарувала йому особливий спів. Навіть жаби і ті замовкли. Ліс тільки-но очі продер, умивається вранішньою росою, робить зарядку, похитуючись на всі боки, поки вітер щось наспівує веселеньке. Пі c ля усіх ранкових процедур ліс займається своїм звичним ділом: приймає гостей, годує всіх, від вовка до людини, врятує котресь поле, затримавши сходини муляки після зливи або допоможе джерельцеві вільно задихати, очистить повітря від усяких гидот та ще ось так вічливо до кожного зверонеться, як оце зараз. Ліс привітний кожному, хто не зазіха на його красу. Той, хто зачепить хоч маленьку травинку, не отримає ні пробачення, ні допомоги.
Спочатку ліском, а потім версти зо три справжнім лісом йти до найближчого села, яке, неначе грибочок, сховалось за он тим, встеленим квіточками, горбочком. Село Письменне невеличке, хаток з пятдесят було в ньому. Ті п'ятдесят хатинок розміщені таким чином, що село поділялося на три частини. Одна частина з іншою розділена річкою Сурою, а третя лежить поперек двом іншим. Таким чином ті п'ятдесят хаток малюють літеру “Т”, яку видно з того самого горбочка, де часто збирається молодь на оповідки.
Не поспішаючи на небі пливли хмарки. Даринка прокинулася вельми рано. Великої роботи на цей день їй не припадало. Сьогодні дівчинка була особлива: в новесенькій чорній спідничці з вишитими квіточками внизу і жовтенькій кофтині, подарованій Даринчиною мамою.
Даринка була гарненькою дівчинкою, але хлопці чомусь до неї не забігали. Вони немов очманілі минали її двору. А все чому? Все тому, що у Даринки був старший брат, Микита. Хто посміє Дарю образити, той отримає від нього стусанів. Те саме буде якщо і подивиться хто зкоса. Сам Микита був теж нівроку, чорноокий, чорнобривий та високий. Дівчата за ним так і танули. На відміну від Микити, Дринка була біленька з ясними блакитними очима, також висока та струнка, мов берізка юна. Не дивлячись на такі відмінності, вони були рідним братом та сестрою. Микита був схожим на свою матір, а Даринка на батькового батька , Степана Івановича, тихого, привітного, ласкавого до всіх і кожного. Хоча дехто казав, що вона схожа на батькову матір, Варвару Семенівну, яка відома була всім своєю мудрістю та вродою. Проте злі язики часто намовляли на бабу, говорячи що в ній є щось відьомське, оскільки людині не підвладна така кількість знань і мудрості.
Микита був старшим за Дарю на чотири роки, але він любив її понад усе в світі, хоч і дратував її щоразу та дражнив.
− Ти сьогодні така кумедна!−дражнився Микита,−Мале дурне дівча, чого так вирядилося? Чи свято сьогодні яке?
Даринка дратувалася, але старалася не звертати уваги на брата.
Часто Микита вихвалявся, що саме він дав Даринці її ім'я. Чому саме йому випала така честь, Даринці і досі не зрозуміло.
− То бабуся твоя підкупила його солодощами, − сміючись відповідала мама, Тетяна Василівна.
Така відповідь не заспокоювала Дарю і не зупиняла Микиту від глузувань над дівчинкою.
Для Дарі цей день повинен бути особливим. Про це вона знала ще зранку. Нарешті вона піде гуляти з дівчатами на того самого пагорба, де її не дійматиме брат, і хлопці із спокійною душею будуть залицятися до неї.
За цей день, як і за кожен у житті Даринки, подякувала Богу, тільки-но прокинувшись. Пробігла садочком, обірвала фруктів для компоту, почастувала господарство, поцілувала маму та збиралась шаснути до лісу збирати його дари.
− Куди це ти, доню, ще й така нарядна? − запитала мама.
Даринка здивувалась такому питанню, адже ще вчора казала мамі про свої наміри піти з подружкою Галинкою до лісу, а потім на пагорб.
− Як це? Я ж говорила вчора. Якщо впораюсь з усіма справами, то Ви мене з Галинкою до лісу та на пагорб відпустите.
Мама трохи помовчала, її посміх змінився на смуток.
− Вибач, доню, я забула − тихо мовила мати,− боюсь я не зможу відпустити тебе, бо ми з татом зібрали мед з пасіки, різного трав'я та фруктів підготували везти на базар. Вам з Микитою до школи треба.
Розмову перервала брехня сусідської собаки.
− Знову до Мильки якийсь прибгався, знову горілкою торгує, усю нечисть у дворі збирає, − обізвалася Тетяна.
Після того як та нечисть усіх курей винесла з Даринчиного подвіря мати з Милею не розмовляють. Сварлива та заздрісна баба та Милька. Усі знають хто така Милька. Микита теж її недолюблює. Особливо після того як вона кидалася камінням у качок, що плескалися у калюжі за двором, та перебила ногу найбільшому та поважному качуру. Вона на всякі підлості здатна, і обмовить, і яйця замовлені по сусідських городах прикопає, і межу постійно ділить. Вона так вже її поділила, що вдерлася не до одного сусіди на город.
Даринка звісно засмутилася, але вона покірна дитина і завжди такою була, на відміну від Микити, у якого гарячий норов.
− Може ти заміж, Дарю, вийдеш за кого − вийшовши з-за хати обмовився і посміхнувся доньці..
Тато у Даринки теж високий як і Микита, трохи сутулуватий, з вусами. Усі знають який він господар та жартівник. Даря всміхулася через жарт та продовжила допомагати матері по господарству. Вона чекала від цього дня чогось особливого, бо тоді ще не знала, що її мати тяжко хвора, а їй, маленькій Дарі, ще доведеться поблукати світом у пошуках заробітку і кращого життя.