Пірогова Наталія Анатоліївна

Namaste

Струни всесвіту голосні. Струни грають свята і будні.
У Німеччині навіть сніг починається вчасно – в грудні,
І не видно йому кінця, і не бачно йому початку,
І нічого не обіця, і не має ніяких статків.

Хтось обтрусить його з чобіт, хтось усміхнеться загадково,
А він просто іде собі, незважаючи ні на кого,
Бо для снігу єдиний сенс – це зірватися з хмар і впасти.

Якщо зможеш збагнути це, то вклонися йому: namaste.

***

зробить n-ний виток на спіралі час
(вже такий закон),
та стоятиме Жінка, немов свіча
на руках ікон,

бо молитва йому у тилу – кожух,
у бою – шолом
«обійми його Господи приголуб
поцілуй в чоло »

***

Ось воно – золоте і вічне,
Що ліку є хронічний відчай,
Як кмітливий небесний слідчий,
Знає наслідки і зв*язки.

Ось липневе воно, левине,
Вибухає з морської піни,
Гріє зморшки слонячим спинам,
Світить гордим і боязким,

А в жовтневий бурштинний вечір
Мироточить із гнізд лелечих
І лоскоче деревам плечі,
Безтурботне, немов дитя.

Все пульсує,бринить і плине.
Світ святий, як гілля маслини,
А ти – глина, господня глина,
Що готується до життя.

***

Будда – це значить забути себе самого,
Грітись камінням в землі, поростати мохом,

Бути загостреним, зрячим і небайдужим,
Сонцем хитатися поміж горбів верблюжих,

Зливами бути коалам і евкаліптам,
Бачити світ вічно жовтим, неначе Lipton,

Видобувати любов з небезпечних надр,
Всесвіт вхопити в один досконалий кадр.

Скільки XL у души, щоб вміщати все це?
Скільки ти будеш тримати мене за серце?

Епікриз № 4

В дев*ять в тебе рожеві п*яти,
У сімнадцять – важкий метал,
В двадцять маємо серце-м*яту,
І любов в ньому – саме Та.
В двадцять три ти терпкий, як туя,
І міцний, мов гранітний схил,
В двадцять три біль землі шматує,
Розтинає тебе навпіл -
Біль оази і біль пустелі,
Лемент листя і схлип води,
Щоб зубами вгризатись в стелю
І не знати, куди втекти:
Чи світ за очі, чи від себе,
На зворотній планети бік,
Без думок, світлофорів, зебр
На незайманий материк,
Без контракту і без угоди
У відпустку до кращих днів,

Але сонце уперто сходить,
Вперто шкварить без вихідних.

До кармічної павутини
Зарахується тільки cash.
Ти згрібаєш себе в людину.
І підводишся.
І ідеш.

Радість

У Книзі Буття (не згадаю, де),
та є на полях правка:
«Бог створював світ у жовтневий день,
а радником був Кафка».

Тому не дивуйся, якщо колись
на ранок по тебе прийдуть, -
не став запитань, не пакуй валіз,
умийся й вийди,

бо вищим за твій больовий поріг
все рівно не буде вирок.
Ставай на найсонячнішу з доріг
й в усьому плекай міру.

Співай регулярно священне Ом,
читай Лао Цзи сумлінно
і мовчки дилибай своїм шляхом
плинним.

І десь між абсурдом і станом дзен
серйозність тебе зрадить,
лишивши єдине, що має сенс –
радість.