Шульга Марина Олександрівна

Близ дороги

У мене немає ні мами, ні тата.
Мале, волохате.. Простіть, що живу.
Сьогодні дощило, і хмари кудлаті
Мене намочили, немов кропиву.

Немає у мене ні двору, ні хати.
Живу, як бур’ян. День для мене - як рік.
Так хочеться жити, як інші малята!
Та, мабуть, не буде такого повік…

Сиджу близ дороги. Чекаю на когось.
Лиш ноги та ноги несуть куряву.
Невже в цьому світі немає нікого?!
Ви знаєте, люди, що я тут живу?!!

…Сидять при дорозі малі кошенята.
В очах-безнадія, в душі-тільки страх.
Візьміть їх на руки, вони ще ж малята!
Хай сонце засяє і в їхніх очах!

Вони не забудуть турботи довіку!
Вони вам покажуть, як вірно любить!
Візьміть їх додому, даруйте їм втіху,
Ви ж люди, згадайте, і вам в світі жить!

Вчительська доля

Що таке вчительська доля?
Коли ти збагнув її, як?
Це - мовби воля й неволя,
Це на чолі мовби знак.

Зошити, плани, уроки -
День пролітає, як мить!
Ось на урок звучав дзвоник -
Вже він з уроку дзвенить.

Оцінки, проекти, завдання -
Та вчиш ти не тільки, як вчить.
Є важливіше питання -
Як в цьому світі прожить.

Заходить у клас першокласник -
Допитливі очі блищать.
Не знає, як сісти за парту,
І вчиться, як ручку тримать.

Та вже за десяток років
Цей учень - доросла людина.
Дивуєшся лиш, як швидко
Твоя виростає дитина!

Ці роки летять, мов літо -
Так само скороминуче.
У класі знов малі діти,
І знову з початку учиш:

Як сісти за ту ж саму парту,
Як ручку в руках тримати…
Про ці, та не тільки, речі
Розкаже шкільна твоя мати.

…Так роки біжать-минають.
Ти вчиш - і тебе навчають
Дитячі допитливі очі,
Які постійно щось знати хочуть.

Буває й важка година -
Немає сил та завзяття…
Та тільки глянеш в ті очі -
І знову горить багаття.

Тому що ціни не мають
Дитячі щирість та ласка.
І це, мабуть, справді доля,
І це, мабуть, дійсно, щастя.

Мить щастя

Мить - це мов спалах щасливої зірки над нами.
Щастя - це радість життя і людина кохана.
Радість - це усмішка, сонця промінь, сяючі очі -
Очі, в яких читаєш свої думки,
Очі, які освітлюють темряву ночі,
Очі, що завжди знають, чого ти хочеш…

Студенти

Оповите ніжним серпанком,
Те обличчя в обіймах ночі…
Я стрічаю його щоранку,
Та він й знати мене не хоче.

Ми живемо в однім будинку,
Так задумав Господь Всевишній:
Він живе у великій квартирі,
Я-у меншій на поверх вище.

Я люблю гуляти вночі
По безлюдним міським проспектам,
І тоді я бачу в вікно,
Як він вперто читає конспекти.

Наполегливість гріє душу.
Я б дивилась на нього вічно!
Але скоро я йти вже мушу
І продовжую муку щонічну…

Я зможу жити без тебе

Я знаю: я зможу жити без тебе -
Мені допоможуть зірки і небо,
Мені посміхнеться хмаринка зрання,
І я зрозумію: ти не останній.

В мені та жага не палає більше.
Тепер коло мене лиш біль і тиша.
Близ мене сумує листок осінній,
Танцює сніжинка танок весільний…

Ще буде у серці квітуче щастя,
І зникнуть горе, біда, напасті.
Осяє личко усмішка ясна:
Ти зрозумієш, як ти прекрасна.

Сердець єднання лунати буде,
Та це почують лиш добрі люди.
Відгук кохання знайде в людині,
Яка твоя друга є половина.

Кохайте, любіть, на те вам й життя,
Щоб душі топити в виру почуття!