Свистунов Володимир Геннадіович

Для тебе Україно!

Можливо, я є патріот,
Бо я кохаю свій народ,
Бо я кохаю Україну
Свою велику і єдину.

У нас є звичаї й кордони,
І є проблема щодо мови.
Для мене мова є одна,
І українською є вона.

І мов багато треба знати,
А цю потрібно покохати
Люби свій герб, свою природу,
Кохай країни своєї вроду.

Шануй цю мову і калину,
Збагач духовную долину.
Долай проблеми історичні,
Проблеми в світі не є вічні.

Ми спадщину культурну маєм,
І мову одну бажаєм.
І мова нам одна потрібна,
Вона найкраща, вона рідна.

Мій ворог — моя втіха

Мій ворог — моя втіха,
Бо він є мій мотив.
Він змущує страждати,
Здіймає в мене гнів.
Він потайки чекає, коли забракне сил.

І в серце моє щире він підсипає сіль,
А тіло терпить муки й
Тримає ангел руки.
А щастя в моїм серці
Вже має ключик в дверці,
Які мені відкриють
Майбутнього стежки.
А серце буде сильним, як течія ріки.
Знесилю зла створіння
Побачу я видіння.

Для мого вчителя

Коли на думці дуже сумно,
Послухати тебе розумно.
За тебе я вночі молюся,
Коли погано притулюся.
І тільки щастя я бажаю,
Здоров'я в Бога я благаю.
Завжди мені допомагаєш,
І я люблю тебе ти знаєш.
Бажати щастя — це замало,
Моєї подяки буде мало.
Ти мій характер добре знаєш,
Мене маленьким пам'ятаєш.
До сліз благаю я святих,
Щоб ти не знала страшних лих.
Душа твоя хай не старіє,
А горе папірцем зітліє.
І все чудове у тобі
Навік залишиться в мені.
І Бог на світі повелитель,
А ти для мене кращий вчитель.
І ти завжди будеш зі мною,
А я захоплююсь тобою.
Засяє сонце над водою,
І хай там що, а я з тобою

Допоки...

Ким я був завжди з тобою?
Самозакоханий нарцис
Твоєю тугою, журбою
Лиш дощ та блискавку приніс.

В словах моїх колючих,
Мов медом по вустах,
Таких палких, жагучих,
Моя любов — не мотлох і не прах.

Стають години, як доба,
І місяці, немовби би рік,
Весь час і всюди — все вона,
Допоки не стулю повік.

Наша правда

Спитаєш ти, де правда є ?
Тобі ніхто не відповість.
Брехнею з хмари ливнем ллє,
І правда в цьому світі гість.

Хто зна, чому живем в тумані ?
Чому даєм себе зманить ?
А правда, правда, де та правда?
А правда вже в огні горить.

Хто правди є гарант в суспільстві,
І хто він, де він підкажіть ?
Нехай про нього пишуть вірші,
І звістка хай про це летить.

Казати правду — це є сила волі,
Хоч іноді це важко і бува.
Життя розподіляє наші ролі,
А наслідки брехні вже кожен зна.