Згоден
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтеся з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності та погоджуєтеся на використання файлів cookie.
Ср, 14 апреля 2021
10:28

О ГОРОДЕ

Андрішко Олег Михайлович



Народився 11 квітня 1990 року. Мешкає у с. Вітрівка, Криничанський район, Дніпропетровська область.

Освіта - Факультет української й іноземної філології та мистецтвознавства, ДНУ ім. Олеся Гончара.
Нині вчитель української мови й літератури у НВК №130 м. Дніпропетровська, здобувач кафедри української мови ДНУ ім. Олеся Гончара.
Лауреат конкурсів «Собори наших душ», «Молода муза», «Дніпропетровськ – любов моя», «Чарівний мій Дніпропетровськ», Міжнародної україно-німецької премії ім. Олеся Гончара, учасник Семінару творчої молоді в м. Ірпінь (2011). Пишу українською мовою.
Наукові інтереси: ономастика, соціолінгвістика.
Займаюся шахами.
Досліджую також історію рок-музики та все, що стосується української культури.
НЕМА СВЯТОГО

Навшпиньки минаєм рибалку Петра:
Уже третій день він лежить на асфальті,
І може, на нього хоч глянути варто –
Ніхто не підійде: така ця пора.

Лише завітають злодюги вночі,
Забувши закон, що чужа хата скраю
І не боячись, що Всевишній скарає,
Від раю вкрадуть у сіроми ключі.

Лежатиме довго рибалка Петро,
Хоч вірує, що заберуть санітари
Його із оцього міського кошмару
Чи скине хто тіло в безсилий Дніпро.

А люди і далі йдуть містом нудним,
Байдужі і тихі, бо що їм до того,
Що смерть наздогнала рибалку святого?
…Одне вірне сонце голосить над ним…

ЛУЦІЙ АРҐЕНТУМУС

Епохо мужніх тог! Журба необмірима
Тебе зборола все ж: немає в Римі Рима.
Давно там казна-чий, пропитий казначей,
У пса голодного позичивши очей,
Зневірився знайти хоча б один сестерцій –
Гайнув у Колізей і п’є горілку з перцем.
Він зна, що голову йому відкрутять ті,
Хто розікрав святі запаси золоті,
Хоча була колись держава соковита –
Зостались пам'ять, безгрошів’я, оковита,
Уже могутності ледь жевріє свіча –
Так вічне місто кризу нині зустріча.

ОДА БОРЩЕВІ

З курчати я виросту, знаю,
Високим чорнявим півнем.
Щоранку горлатиму, щоби
Проснувсь український люд.
А згодом, як жерти захочу,
Набити поживним горлянку,
У смітті я порпатись буду –
На те ми таки півні.

Минатимуть світлі години,
Спокійні півнячі години –
Об’їмся і десь задрімаю.
Прокинусь – знов їжу шукать.
Ставатиму більшим і більшим,
Подвір’ям ходитиму гордо:
Я тут головний і всесильний,
Наказую іншим: «Рівняйсь!»

Але тридцять першого грудня
Господар дістане сокиру,
Нагострить і піде у пташник,
Спіймає швиденько мене
І голову відрубає,
Обпатрає пір’я чорняве,
Розчинить і кине натхненно
В святий український борщ.

ДВОБІЙ ІЗ ПЕРЕМОЖЦЕМ ВІТРЯКІВ

Гей, ідальго у шоломі-казані!
Гей, ідальго на худющій конячині!
Не мовчи, скажи нарешті вже мені:
Чи ти вийдеш на двобій зі мною нині?

Гей, виходь! Зійдемось, може, на мечах
Чи, можливо, кулаками помахаєм?
Гей, виходь! Чи запал твій уже зачах?
Чи в тобі уже романтика немає?

Гей, виходь! Я, бач, таки, як млин, стою!
Чи ти більше не воюєш з вітряками?
Де ж ти дівся? Я тебе не пізнаю.
Що таке з тобою сталося з роками?

Я – розхристаний, розіп’ятий, мов бог.
Я боюся, що не зможу світ змінити.
Може, ми хоч помізкуємо удвох,
Як же бути, як же далі в ньому жити?

Я – гігантський, колосальний, велете…,
Але як прожить у цім жорстокім світі,
Коли він для мене старанно плете
Свої вічні, загребущі, спраглі сіті?

Ти жируєш у фантазіях, отож
Бачу, що у власнім світі жить не проти.
А для мене на реальність перемнож!
Я ненавиджу тебе, о Дон Кіхоте!

О! З’явився на коняці ідіот!
Як поглянув я уважно на сірому –
Дон Кіхот то був, але й не Дон Кіхот:
Щось близьке таке й знайоме було в ньому.

Придивися ще уважніше – то ж я! –
Вже готовий до виснажливого бою.
Видно, десь блукав у полі навмання
Та й потрапив на змагання із собою.

Тож двобою з Дон Кіхотом не було.
Розвернулися обоє – і додому,
Аби, не дай Боже, всюдисуще зло
Не забрало нас у безвісті дурдому.

СОН РЯБОЇ КОБИЛИ

Є сни про біль і про бій,
Є сни про щастя й про сало –
Снився кобилі рябій
Край, що його не бувало.

Снився старій перелаз,
Райдуга над перелазом,
А ген за нею – Парнас
І сонцекрилі Пегаси,

Снився їй світ без гужа –
Степу і волі достоту! –
Снилась держава чужа
З пашею без осоту;

Там не лунає шансон,
Там не напружують жили.
Жаль, що все це – тільки сон
Вічно рябої кобили.

ПРОБЛЕМА ВИБОРУ РОЗДІЛОВИХ ЗНАКІВ

Говорити не можна
Тихо

Ох ця нинішня
Пунктуація

ВЕРШНИК БЕЗ ГОЛОВИ

Безголовий вершник
Мчить у чорну невідомість
На такому ж чорнім коні.
Спішить, навіжений,
У прірві знайти свою смерть.
Не зупиниться –
І не просіть! –
Мчатиме,
Пертиме,
Кушпелітиме,
Поки за край не впаде.
О людство,
Не будь безголовим вершником!..


Таїс  (11.11.13 01:47): Цікава інтерпритація образу Дон Кіхота.
Апеляція до "Казнить нельзя помиловать" - на мій погляд, не варто було.
"Вершник без голови" сподобався.
Ответить | С цитатой
Net  (22.10.13 13:02): Що в голову збрело, про те пишу! Потік думок! Ответить | С цитатой
Gorod.dp.ua не несет ответственности за содержание опубликованных на сайте пользовательских рецензий, так как они выражают мнение пользователей и не являются редакционным материалом.

Gorod`ской дозор | Обсудите тему на форумах | Объявления

Всеукраїнський конкурс творчої молоді «Літературна надія Дніпра - 2013»

copyright © gorod.dp.ua
Все права защищены. Использование материалов сайта возможно только с разрешения владельца.

О проекте :: Реклама на сайте