Згоден
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтеся з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності та погоджуєтеся на використання файлів cookie.
Ср, 14 апреля 2021
20:29

О ГОРОДЕ

Умнова Марина Юріївна (проза)



Народилася 14 серпня 1983 року у с. Ківшарівка Харківської області. Нині мешкає у Дніпропетровську.

Навчалася у ДНУ імені Олеся Гончара (українська мова та література).
Публікувалася в збірках «Зірочки Дніпропетровщини», «Лілея», альманахах «Осягнення слова» та «Барви слова». Автор книги поезії та прози «Епізоди» З 14 років живу у Дніпропетровську. Захоплююсь літературою та театром.

Вигнанці. Обличчя осені

Осінь. Ранок. Сіре сумне небо намагається знайти себе в калюжах. (Де ми тільки себе не шукаємо!) Листя вже втомилось від свого хиткого, полохливого положення, від висоти, від вітру, сонця та дощів. Воно вже прагне спокою на землі. Хоче притулитися до неї і завмерти навічно. Але зухвалий вітер, ще не награвся. Може, дощ зробить ці обійми міцнішими? Але ні! Сонце. То ж подорож ще триває...

Чоловік стояв на сходах перед заводською прохідною і тримався за поручень. Його контракт скінчився. Життя триває: вітер крутить листя, голуб розпушує хвіст перед голубкою, люди поспішають на роботу, а для нього час зупинився. Подовжать контракт – механізм запрацює. А поки, очікування. А значить роздуми... а значить...

Чи думав він, що все буде так?

Щасливе дитинство. Грандіозні плани на життя. Він хотів стати журналістом.

Потім армія... В армії його сильно побили. Травма голови. В нього після того іноді трапляються напади з втратою свідомості. Інвалід. Що говорити, хорошого мало. Всі мрії та плани вщент.

Пішов працювати на завод. Він думав, що тимчасово, поки не знайде чогось кращого. Але виявилось не має нічого постійнішого за тимчасове. Пропрацював пів життя. До пенсії далеко ще. Та і на неї одну хіба проживеш?

Кому потрібен хворий? Якщо і здорові не всюди потрібні.

А зараз, якщо не подовжити контракт, його вижене співмешканка і він залишиться на вулиці нікому не потрібний.

Тож чекати і сподіватись.

 

Ми ж не листя чому тоді йдемо за вітром?

 

 

***

 

Осінь. Ранок.

Холодно, хоч листя і палає мов шалене полум'я, що вирвалось з під нагляду і тепер ось-ось підпалить все навколо, знищить. Але воно навіть не гріє, хіба що зігріває серце своєю красою, що ще день-два та зникне.

Холодно.

Хочеться, щоб скоріше настала ніч: розсипала на небі зірки, викотила місяць. Хочеться сісти біля вікна і тихесенько поскиглити про свою самотність, пожалітися на свою долю, як собака якого хазяїн забув нагодувати.

Доречі, що то за собацюра сидить прямо на дорозі? І не боїться ж машин. Ще ковток кави, погляд у дзеркало (красуня ж!) і на роботу.

Метро. Потім трамвайчик. Галасливі студенти шукають кому з них дістався щасливий квиток. А я напевне знаю, що нікому з них, бо він дістався мені. Що ж з ним робити? З ' їсти? Аж смішно! Студенти вийшли, біля Гірничої академії.

А може, це саме той шанс щось змінити?

Відвертаюсь. Жую.

І раптом:

- Дівчино, покажіть ваш квиток.

А далі...

Штраф. Запізнення на роботу. Догана. Весь день наче білка в колесі. Потім по дорозі додому, машина ледь не збиває мене з ніг. Я встигла увернутись, тож вона лише обдала мене водою з калюжі, ще підвертаю ногу і на останок в мене рветься пакет з продуктими, а з ним і терпіння. Сідаю на бордюр. Сльози великі та гарячі по щоках. Все на сьогодні з мене щастя досить.

До мене підходить собацюра тицяє мордою в пальці.

•  Що, красунечка, виходить мій паспорт ще не вийшов. Житиму. А ти

житимеш зі мною?

Треба поспішати додому. Тепер в мене з'явився новий член моєї маленької сім'ї.

Через годину в моїй квартирі зібралися рідні та друзі, щоб підтримати

мене в моєму щасті. І знаєте що? Я відчула, що таки щаслива по самі вінця своєї душі. І буду такою. (І Не Тому, Що Я З ' їла Щасливий Квиток))).

 

Семінар, або надзвичайні здібності

 

І чого я погодився піти на цей семінар по відкриттю надзвичайних здібностей? Здається, погано мене навчили, що не можна вірити в ліки, що лікують від усього; не можна вірити людям, що кажуть, що знають усе, що тобі потрібно, краще за тебе. Чи як казав дід: «Дмитре, дорогі ліки помагають не хворому, а аптекарю».

Якби не Василь, якому вкрай закортіло відкрити в собі щось надзвичайне , щоб вражати оточуючих... І якщо прийдеш з другом коштуватиме вдвічі дешевше. Це ж чергове провітрювання кишень з метою виносу зовсім не зайвих грошей. І взагалі, невідомо ж які в мене здібності і чи відкриються? Та чи є вони в мене? А гроші віддай.

Хоч жаба мене і душила, але другові відмовити не зумів. До того ж, семінар має відбутися за містом на турбазі: природа, річка, шашлики. Чим тобі не гарні викидні?!

Коли прибули на місце, нас одразу відвели до одного з будиночків, що наче величезні гриби були розкидані по території, щоб ми залишили речі і вмилися з дороги.

Потім якийсь дідуган, що назвався Майстром, скрипучим, але проникливим голосом години три читав лекції про надприродне, слухали дивні вірші та таку ж музику. Я навіть відчув якісь зміни в середині себе, але здається це були витребеньки мого зголоднілого шлунку. Ще запропонували, випити якоїсь настоянки на травах. Нібито, це має допомогти здібностям розкритися. Всім роздали маленькі пляшечки. Думку про те, що такі гарно підходять для отрути, я старанно відганяв, дивлячись, на те, що інші п ' ють і не кривляться. Довелось випити, бо це бонусом входило у вже оплачену програму. Ще за бажанням та, звісно, за окрему плату пропонувалося придбати вже іншу настоянку, яка має підсилити дію першої. Я гроші пожалів, а Вася подвійну порцію замовив та випив. А я тільки підсміювався, мовляв не пий козликом станеш.

А тепер ще оголосили, що під кінець семінару має відбутися поєдинок із застосуванням надзвичайних здібностей, щоб, так би мовити, на практиці показати чого ми тут навчилися. Оголосили перерву до 22.00. Просили не спізнюватись.

Ми, нарешті, повечеряли. У їдальні було людей багацько, більше ніж на лекції, і всі про щось захоплено шепотілися. У Васі теж очі горіли, а я тримався думки, що все це шахрайство, бо ніяких відкриттів в собі наразі не зробив. Потім народ підвівся і посунув у бік великої споруди на самому березі річки. Куди всі туди і ми.

І тільки-но ми туди прийшли, як виявилося, що першими змагатимемося ми з Васею. Нас викликали на такий собі своєрідний ринг – велике коло з піску в центрі, що дає опору та спокій, навколо вода, що манить в оманливий спокій, і смолоскипи, що своїм вогнем зачаровують і підбурюють до дії.

Все це стійке і мінливе, реальне і не реальне водночас. Я відчув себе учасником фільму про бойові мистецтва.

«Ой, Васю, що я тутечки роблю? В яку халепу ти мене втягнув? Та, які здібності можна відкрити за кілька годин?» – невеселі думки обліпили мене наче сарана гілку дерева. А друзяка ще й всміхається, якось не добре, ніби міркує: «Зраз ти отримаєш, Дмитрику, за всі мої синці в дитинстві, отримані через тебе!», чи скоріш: «Я покажу тобі, що я крутіший!». Довелось і мені вичавити з себе посмішку, але вона вийшла типу: «А, може, по домівках?».

Народу ж зібралось сила-силенна. Так і хотілося крикнути: «Ідіть додому, на всіх здібностей не вистачить!».

А люди чекають шоу. Хай їм грець! Помахати їм рукою чи що? Ну, не відкрились у нас здібності, вибачайте! І гайда звідси!

Раптом з динаміків почувся вже знайомий старечий голос:

•  Ми зібрались сьогодні, щоб стати свідками дива: надзвичайних

можливостей звичайних, так би мовити пересічних людей. Я провів стародавній ритуал по відкриттю прихованих здібностей. Перші наші бійці мають стати володарями стихій. Багато говорити я не буду, самі все побачите. Прислухайтесь до себе, мої учні. Внутрішнє чуття підкаже вам, що

робити. Довіртесь йому. Оголошую початок поєдинку!

Глядачі вибухнули оплесками та криками.

А ми стали один перед одним, наче вперті барани на хиткому місточку. Вирячились одне на одного, ніби вперше бачимось. У Васі щось не те з виразом, щось його вмить перекосило, очі налилися кров ' ю. Він впевнено бере жменю піску і кидає в мене.

«Тю, – думаю, – налякав!». І тут відчуваю, що пісок піді мною кудись провалюється, і я разом з ним. По коліно, по пояс, ще трішки і взагалі одна голова стирчатиме. Ну, Вася!

Намагаючись видертись з піску, чую голос Майстра:

- Екстремальна ситуація дасть поштовх, вивільнить ваші приховані здібності. Переможцем з цього кола вийде тільки один. Інший має вмерти.

І тут до мене остаточно дійшов весь масштаб халепи. За свої ж гроші, я маю тут вмерти, або ж вбити друга?! А всі інші, вже за їхні гроші, будуть спостерігати за цим вбивством?! Ніколи не хотів відкрити в собі здібності вбивці, нехай і надзвичайні. «Як народився, то треба й померти» – знову народна мудрість від діда. Але ж не зараз! А от відтягати Васю за вуха і натовкти йому пику, я не проти.

Поки я вовтузився у ямі, Вася малював щось пальцями в пісочку. В дитинстві не награвся чи що? Так, зосередитись. Довіритись собі. Де взяти такі здібності, що допоможуть нам вбратись звідси? Так, що я хочу зараз зробити? Плюнути на всю цю комедію і на того Васю...

Що робити? Плюнув я в його сторону. І тут дивлюсь, підскочив мій супротивник, наче обпечений. О! Виходить і в мене є здібності! Хоч і не якісь там шляхетні. Але ж є!

Я ще про всяк випадок поплювався у бік Васі, щоб встигнути вибратись. А натовп шаленіє, сміється, тицяє пальцями! Подобається їм таке видовище. Їх би сюди на моє місце, не відомо в кого б смішніше вийшло.

Бачу, Вася часу не гає: вирив ямку і водичку туди заливає.

Я до нього рвонув, збиваю його з ніг, щоб це «лихо стихійне» ще чогось не втнув. І раптом відчуваю, що зависаю у повітрі і дотягнутись до свого супротивника не можу, щоб ще раз тріснути його гарненько по макітрі, щоб запрацювала. А Васько тікає, а я, як повітряна кулька, завис і ні туди і ні сюди. Від люті та безсилля я закричав і одразу впав, боляче приземлившись на живіт.

Дивлюсь, а Вася теж обличчям у пісок зарився, руками вуха затулив і глядачі теж. От, і ще одна здібність в мене відкрилася – сильний голос. Шкода слуху не має.

Супротивничок знов підхопився і до ямки з водою. В мене в очах пісок, на зубах пісок, від падіння все болить, може, щось пошкодив. І Вася вже мені не Вася, а звір, якийсь бездумний. Казав же йому не пий тої настоянки, не відомо ким станеш. Чи він казочок не читав? Я руку в пісок засунув, стиснув кулак і уявив, що то я того Васька за горло тримаю. Чую хрипить хтось. Дивлюсь, з піску висунулась велика рука і міцно тримає мого товариша, як кішка спійманого горобця. Так тобі і треба!

Але і зі мною не все гаразд. Все тіло наче кам ' яніє, відчуваю, що не можу поворухнутись. Глина шар за шаром сковує мене. Ех, друзяко, що ж ти там намішав? Ляльку хочеш з мене зробити? Дзуськи тобі! Роблю відчайдушний ривок. Починаю обертатись, котитись до води. Оберт, ще оберт.

Чую скрипучий голос:

•  З кола переможцем вийде тільки один з вас!

Хай вам грець! Пірнаю у воду. Зроблю я вам цирк! Звільняюсь від глини, б'ю руками по воді, здійнятою хвилею, гашу світло. Все! Кіно не буде! Терпець увірвався. І семінарів таких більше теж не буде!

Майстер першим почав тікати, наче щур, з корабля, що йде на дно. А до цього він так зухвало чіпляв людей на гачок примарних бажань: отримати щось справді цінне, наприклад, ті ж здібності, за гроші, без особливих зусиль та старань. Насправді ж – просто чистив чужі кишені. Маючи лише одну здатність: морочити людям голови. Чому ж він не повідкривав таким чином здібності у собі? Чи не через маленький побічний ефект? Он товариш мій, наприклад, вже хрюкає. Скоро поліція забере ватажка, знявши його з залізного паркану, на який я його повісив, зачепивши за пояс від штанів. Нехай розбираються.

Розтрощивши турбазу дощенту, я потяг Васю додому. Казав же не пий тої настоянки, звірюга. Що я його мамі тепер скажу? Як би його знову на людину перетворити? Ех, Васю, хороший, хороший! Був би ще кращий, та вже нікуди. Чи, може, проспиться і все минеться? Цікаво, а в мене теж минеться чи тепер завжди доведеться плювати з обережністю?

Глядачі розбіглися хто куди, розтрусивши всі свої оплачені здібності. І як же нас всіх сюди занесло? Чи все ж таки хочеться вірити в диво?! Але ж дива може робити кожен і не потрібні для цього гроші. Іноді потрібна тільки увага до людини, що поряд. І, може б тоді, Васі не закортіло шукати в собі щось надзвичайне.


Gorod.dp.ua не несет ответственности за содержание опубликованных на сайте пользовательских рецензий, так как они выражают мнение пользователей и не являются редакционным материалом.

Gorod`ской дозор | Обсудите тему на форумах | Объявления

Всеукраїнський конкурс творчої молоді «Літературна надія Дніпра - 2013»

copyright © gorod.dp.ua
Все права защищены. Использование материалов сайта возможно только с разрешения владельца.

О проекте :: Реклама на сайте