Згоден
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтеся з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності та погоджуєтеся на використання файлів cookie.
Ср, 14 апреля 2021
11:06

О ГОРОДЕ

Дронова Катерина Анатоліївна



Народилася 3 серпня 1988 року. Мешкаю у м. Вільногірськ Дніпропетровської області.
Освіта - Дніпропетровський Національний університет ім. О.Гончара.
Народилася в Дніпропетровській області в маленькому металургійному містечку. Завжди мріяла писати, тому пішла навчатись на журналіста. Зараз хочу пов'язати своє життя з літературною творчістю. Ніколи не публікувалась. Проте є готова збірка казок для дітей. Та майже завершений фантастичний роман для дітей.

Захоплююсь малюванням. Виставляла свої картини в минулому році в м. Олександрія.

 

Весілля Квачика

Жив був на світі містер Квачик – жаба в самому розквіті сил. На болоті в нього була своя власна кув шинка на три кімнати та гарна робота. Та от лихо, не було дружини. Сумував наш містер Квачик та тужив, допоки друзі не познайомили його з Зеленухою – чудовою молодою дівчиною неймовірної вроди. І коли наш Квачик зробив їй пропозицію лапки та серця, вона, звісно, не відмовила.
Весілля почали планувати дуже ретельно. Починаючи з серветок та закінчуючи лантухом, на якому молодята попливуть у весільну подорож – все повинно було бути на висоті.

Допомагали всім болото. І коли все майже було готово виявилось, що немає нікого, хто б співав на весіллі. А яка жаб'яча гулянка та і без мелодичного квакіту?

Затужили молодята та почали питати у всіх, чи не знає когось на приміті?

•  Пане Цвіркуну -, почав якось Квачик розмову з давнім своїм знайомим, - ти скачеш туди-сюди цілими днями, все чуєш, все бачиш. То скажи мені, чи не знаєш ти когось,хто б міг на весіллі моєму співати?

•  Ні, Квачику, тут я тобі не допоможу–відповів Цвіркун, - проте моя тітка, вельмишановна Ропуха, щось казала про свою знайому,яка знає дуже голосисту жінку. Проте вона, якщо не зраджує мені пам'ять, живе аж на сусідньому болоті.

•  Ой,лишенько, день туди, день назад швидкими стрибками – зажурився Квачик, проте робити було нічого, - Кажи де знайти пані Ропуху, розпитаю ще в неї, що та за голосиста знайома.

І відправився наш нареченій до маленького озера, де жила тітка Цвіркуна. Вона жила самотньо, проте дуже багато. Мала припоганський характер і дуже багато бородавок. Квачик не дуже то і хотів до неї скакати, проте вибору не мав.

Жила тітка Ропуха у самої води в здоровенному маєтку із листків та тини. Дуже часто сиділа на камінці, та, зажмуривши очі, грілася на сонечку. От і сьогодні Квачик застав її саме за цим заняттям.

•  Вітаю, вельмишановна пані Ропухо.

•  Хто тут? Де ви стоїте,я вас не бачу. Підійдіть-но поближче молодий чоловіче. Так, так, ближче.

•  Вітаю, пані – повторив Квачик уже стоячи під самим носом у Ропухи – Я друг Цвіркуна, Квачик, прийшов спитати у вас дещо.

•  Цвіркуна кажеш? І як там той малий негідник? Все вештається без діла? Скажи йому, що хай іде працювати до мене, ловити комарів та закатувати їх у банки на зиму.

•  Так, я йому передам. Проте я хотів ось що спитати…

•  Цвіркун… Завжди був неслухняним. Казала я сестрі, щоб припинила жаліти малого та відправила його працювати. Та все марно. А тепер вештається без діла.

•  Пані Ропухо , - перебив її Квачик коли слухати вже не стало сили, - Мені Цвіркун казав, що в вас є знайома, яка знає жабу, яка може заспівати в мене на весіллі.

•  В тебе весілля? Вітаю, молодий чоловіче. От бачиш, нормальна ти жаба, жінку знайшов, жабенят заведете. А Цвіркун? Казала його матері припини ти з ним носитися,а вона що? Хто б мене слухав – і пані жаба тяжко зітхнула і прикрила очі поринаючи у спогади. Квачик терпляче стояв і чекав на відповідь. Проте Ропуха вже, начебто, забула про Квачика і от-от засне.

•  Пані Ропухо, - знову почав наш наречений.

•  Хто тут? Ааааа, це все ще ти?

•  Ви не сказали про свою знайому, яка може мені допомогти в пошуках співака на весілля.

•  Що ще за знайома? А, так, згадала. Тим літом, а воно видалось дуже спекотне, прийшов до мене лист від моєї давнішньої подруги Тонколапки. Писала вона, що приїхала на літо погостити до своїх батьків. А вони живуть на сусідньому болоті. І жалувалась моя подруга, що на тому болоті геть нудно та немає що робить. І запрошувала до себе відпочити пару тижнів. Проте я не поїхала, бо якраз почався сезон комарів, я найняла працювати двох молодиків та пильно за ними слідкувала. Бо,пам'ятаю, колись не додивилась, а вони взяли та і вкрали банку одну. Уявляєш?

•  Так, пані Ропухо,що ж зі співачкою?

•  На чому я зупинилась, ага, згадала. Так от,я їй написала, що приїхати ніяк не зможу, і що хай шукає розваг самостійно. На що вона мені згодом відповіла, що познайомилась з дуже талановитою співачкою, і та її розважає співом кожен день. От так от.

•  А як можна поговорити з вашою подругою?

•  З Тонколапкою? Вона живе по ту сторону нашого болота. Якщо зараз підеш, до вечора якраз доскачеш.

•  Дякую, пані.

•  Передай їй від мене привіт.

•  Добре.

Нарешті наш Квачик продовжив свій шлях. Багато часу від потратив на пані Ропуху, і тепер мусив дуже швидко дістатися до її подруги.

Сонце почало котитися за гору,а це означало, що нашому жабеняті треба було скакати якомога скоріше. Та сторона болота була нещодавно заселена, тому була трохи пустинною. Особливо ввечері болото в тій місцевості здавалось дуже моторошним.

Квачик про це знав, тому поспішав щосили. Проте вечірні сутінки застали його на півшляху .

•  Ой,лишенько, - прошепотів Квачик і завмер – куди ж стрибати? Вліво чи вправо? – Оглядівся і побачив стежку. «Піду по ній, напевно вона приведе мене до чийогось дому,а там я спитаю де мешкає пані Тонколапка».

Стрибок за стрибком і Квачик побачив дивний будинок. «Що це? Не схоже на дім, в якому мешкають жаби». І чим ближче він наближався до дивної оселі, тим моторошніше йому робилось. І ось коли жабеня підійшло до будинку дуже близько, йому згадались слова його діда: « І запам'ятай, малий, що головний наш ворог – це Чаплин Довгодзьобий, відомий як Француз. Його сплутати неможливо. Високий, на довгих лапах. З дуже здоровим дзьобом. І весь білий, наче смерть, тільки в білому. І мешкає він у віддалених куточках болота, в сірій здоровенній хаті не то з тину, не то з гілля. Вона велика та кругла, хата його. Стережись його,малий. Не одну жабу з'їло це чудовисько…».

-Боже мій, - прошепотів Квачик та завмер від жаху, - це ж дім Француза…

І почав задкувати звідти. Проте було пізно. Чаплин Довгодзьобий вже побачив Квачика. Він вилетів зненацька. Почав тріпотати крилами, наводячи жаху на свою жертву.

Бідолашний Квачик прижався усім тілом до долу і затрусився.

-Д-д-доброго дня, шановний. Я тут випадково, я загубився – тремтячим голосом почав Квачик.

- От і добре, якраз повечеряю другий раз, завдяки твоїй випадковості – зареготала птаха.

- Ой не треба, в мене наречена залишиться сама!- пискнув Квачик

- Наречена, кажеш?

-Так, моя люба Зеленуха виплаче всі очі. Зжальтесь, шановний.

-Отакої. А в мене теж є наречена.

-Вітаю

-Дякую. Так, їсти тебе напередодні мого весілля буде поганою прикметою, я думаю.

- Ой, дуже поганою - зрадів Квачик.

-Проте так тебе відпустити теж не можу. Ще розпатякаєш всім жабам, що я добрий та уважливий.

-Ні, ні, шановний! Я скажу, що я насилу врятувався. І що ви кремезний, завбільшки з тополю.

- Ну, дивись мені. Так і розказуй. І не потрапляй більше на моє болото, бо наступного разу ковтну, і навіть жувати не буду!

Останні слова Квачик вже насилу розбірав, бо скакав чимдуж назад, звідки вийшов на прокляту стежину. І тільки коли знов опинився в безпечному місці зміг видихнути.

«От лихо. Де ж заночувати. Вже темінь,а тонколапків дім невідомо де…».

Сів Квачик на камінь і вже хотів заридати чимдуж, як під ним щось заворушилось.

-Ой, лихо, знову якась халепа, - тільки і зміг вимовити наш герой, як стрімко почав падати в яму, яка з'явилась у нього просто під ногами.

- Аааааааааааааа , - кричав він безперестану, і навіть тоді, коли вже приземлився у м'яку солому.

- Боже, шо це,хто це? – почув він у темряві старечий голос.

- Вибачте, шановний, що потурбував вас так пізно, проте я впав у якусь яму.

- От ти дурне, то не яма, то мій дім – зареготав невидимий співрозмовник.

- Пробачте. Проте тут так темно і лячно. Я нічого не бачу і мало чого розумію – виправдовувався Квачик.

- Вибачаю, що ж робити. Мене звати КротеллоСліпонелло і мій батько був італійцем. Так, так, саме італійцем,нема сумнівів. Хоча я бачу по твоєму обличчю, що ти сумніваєшся

- Дуже приємно. Ні, я не сумніваюсь. А мене звати Квачик. Мої батьки родом з нашого болота.

- І що привело тебе сюди, в мою холостяцьку оселю?

- Я скакав до пані Тонколапки.

- О, я знаю цю сеньйору.

- Як добре! – зрадів Квачик – Підкажіть де вона мешкає і я піду, не буду вам набридати.

- О, аміго! Я так давно живу на самоті, що ти для мене розрада. Та і час пізній, хіба чемно приходити в гості до пані в таку годину? Залишайся в мене. А зранку підеш. Я розкажу як до неї дістатися. Тут недовго, десь з годину.

- Дякую. Я, якщо чесно, вже заморився. Скачу цілий день, та ще і натрапив на Француза…

- На Француза?! Ох, нічого собі. А, ну, аміго, ходімо на кухню. Я заварю нам чаю і ти мені все розповіси.

Нора у крота була невелика, проте дуже затишна.

•  Ось, увімкну трохи світла, щоб мені очі не різало, а тобі не було темно – промовляв Кротелло чинно ходячі по кухні.

•  Тримай чай і розповідай, аміго.

Далеко за північ Квачик ліг спати на ліжко із запашної соломи і зразу ж заснув. Прокинувся от того, що хтось співав на кухні.

•  Сеньора моя, дайте на згадку

Волосся вашого з хвоста

Сеньора моя, як шоколадка

Така ж солодка і товста…

•  Кхм-кхм, - кашлянув Квачик – Доброго ранку.

•  Мій юний друже, доброго ранку! - Кротелло щось смажив на плиті - Не знаю, чи їв ти пасту із комарів та спагеті , проте я думаю, що ти будеш здивований,яка то смакота.

•  Дуже дякую, ви дуже гостинний господар.

•  Сідай, сідай, малий, та починай їсти. А я поки розкажу, як дістатися до Тонколапки. Ось дивись. Як вилізеш з моєї нори, зразу зверни ліворуч. Доскачеш до величезного дубу, там праворуч. А звідти весь час прямо. Тонколапка живе в маленькому домі з камиша. Біля її дому великий сад з кувшинок. Зразу впізнаєш. Я коли був молодший інколи ходив до неї в гості. Проте я вже став старий, от тільки співати можу.

•  Співати? Ви любите співати?

•  О,аміго, я обожнюю співати. От слухай

Ти маєш буру шубу

Аморе ми, аморе ми

Пішли зі мною до шлюбу

Палаю від любові

•  У вас чудовий голос! Ви той, хто мені потрібен! – зрадів Квачик.

•  Що, що таке, аміго?!

•  Я ішов до Тонколапки, бо вона знала одну співочу жабу, яка могла б заспівати на моєму весіллі. Проте мені не потрібно більше туди іти,я знайшов вас! Не відмовляйте, КротеллоСліпонелло, будь ласка!

•  Я навіть і не знаю. Я старий, і до того ж я ніколи не співав для великої аудиторії.

•  Будь ласка, будь ласка, будь ласкочка! Я хочу щоб саме ви співали на моєму весіллі!

•  До твого дому далеко…

•  Я вас дуже прошу.

•  Добре,аміго. Я буду в тебе співати. Тільки треба вигадати пісні. Скажи,краще, як звати твою щасливу наречену?

•  Зеленуха.

•  Чудово. Яка мелодичне ім'я.

І зразу після сніданку Квачик та його новий друг відправились назад. Дорогою вони вигадували слова та мелодію для пісень, і, коли дійшли до дома жабеняти, всі пісні для весілля були готові.

Весілля видалось на славу. Гостей було зі всього болота. Їли і пили вдосталь. Танцювали, аж поки не падали. І це недивно. Пісні Кротелло прийшлися всім до душі.

Квачик жив на самоті дуже довгий час

Згодом він запрошує на весілля нас

Хто ця наречена, хто красуня ця?

Пані Зеленуха – ось щасливиця.

Та от лихо, лишенько – немає співака

Квачик скаче зразу в путь - дорога не легка

І Француза переміг і крота знайшов

Квачик на своє весілля та й не сам прийшов

Тут співаю я для вас, італійця син

Бо мене наш любий Квачик чемно попросив

Пийте гості, пийте любі, їжте комарів

Щоб весілля цього гомін ще не скоро стих


Алла  (16.10.13 20:41): Мне понравилась сказка! Живо, свежо, интересно! Дорогу молодым авторам. Ответить | С цитатой
Gorod.dp.ua не несет ответственности за содержание опубликованных на сайте пользовательских рецензий, так как они выражают мнение пользователей и не являются редакционным материалом.

Gorod`ской дозор | Обсудите тему на форумах | Объявления

Всеукраїнський конкурс творчої молоді «Літературна надія Дніпра - 2013»

copyright © gorod.dp.ua
Все права защищены. Использование материалов сайта возможно только с разрешения владельца.

О проекте :: Реклама на сайте