Стрельников Володимир Сергійович

Березневий пейзаж

Гамселить дощ по недоталій кризі
І сірий сніг іще не весь зотлів,
І ліс стоїть в яскраво-чорній ризі
Сподівано-раптово спорожнів.
І я стою посеред цього дива,
На перехресті холоду й тепла,—
Природа, наче дівчина, мінлива
І є, і буде, і завжди була!

Зірка Криворіжжя

Вже випав сніг і стало слизько,
Та я ніяк на місці не всиджу,—
Купив квиток на потяг криворізький
І булками вдоволено трушу!

Лише два дні відтоді пролетіло
І час вже речі пхати у рюкзак,
Мене вже нетерплячка аж трусила:
Де буду завтра я? навіщо? з ким? і як?

...Незчувсь, як вже стою я на пероні,
76-й потяг під`їзджає,
Як скоро опиняюся в вагоні
І торби помаленьку розкладаю.

Та раптом у мені щось перемкнуло,
В ту мить я став, немов ні се, ні те,—
Красива дівчина ногою двері пхнула
І яхтою впливла в моє купе!

У мене зразу ж мову одібрало!
Ну що ти зробиш?! Хоч ти провались...
Вона ж гостинно розгортає сало
І каже: «Незнайомцю, пригостись!»

А я не викупаю що робити,
Бо тіло пробивають дрижаки...
Я так хотів би сало те вкусити!
Та не піднять тремтячої руки...

Вона ж веде розмову свою далі,
Й хоч голос має ніжний та м`який,
Та каже, з боксу має вже медалі
Й щоліта в мами поле буряки.

Живе у інститутськім гуртожитку,
А вчиться на фізматі в КПІ,
Ніколи не бувала напідпитку
І хоче керувати НДІ.

Тепер на конкурс їде «Пані Криворіжжя»
І далі каже, сало жуючи,
Що мріє про кохання і заміжжя
І підробляє сторожем вночі.

Мене з розмови тої збило спантелику
Аж слиною спливав, мов ідіот,
Вже шматом сала всю обмазав пику,
Але ніяк не міг встромить його у рот!

Та дівчина-красуня не спинялась:
Розповіла усе про школу й дитсадок,
Як над собаками в дитинстві збиткувалась
Й за що тягла на зоні перший строк...

Мене д`балачки тої так тягло на рвоту,
Що аж впадав у дивовижний транс,
Тому цілунком затулив їй рота,—
Її дурню спинить, це був єдиний шанс!

Вона ж тому й немов не здивувалась
І видно їй сподобалося так,
Що пристрастно до мене присмокталась
І я відчув п`янкий помади з салом смак!

Коли ж вуста у мене аж боліли
Й перепочинку мріяв я зазнати мить,
В красуні з півдня вистачило сили
Мене собою до полиці придавить!

Вона знімать почала з мене речі:
Стягла і куртку, й майку, і реглан,
Чим так відверто оголила мої плечі,
Що запідозрив я у цім якийсь підступний план!

Та меж для див в цю ніч не існувало,
Тож певно дуже жарко стало їй,
Бо й з себе криворіжка все знімала,
Поки в білизні не залишилась самій!

Вона по мені майже танцювала
То сальсу, то лезґінку, то гопак,
А в мене тіла органи ставали
Такі ж на колір, як варений рак!

Вона в`їдалась нігтями в сідниці,
Вустами ж ніжно цілувала у живіт,
І то не дивно, що по чоловіці
Після такого ллє гарячий піт...

Й то все ще за Миронівкою сталось.
Що ж було далі? Ліпше вам не знати...
Та як життя у вас би не складалось,
У Кривий Ріг я раджу всім рушати!!!

Любов фруктова.

Я любив тебе, мов полуницю,
Як зернину, що спада в ріллю,
Але ти дала мені по пиці
Й процідила вбивче: «Не люблю».

Я любив тебе, мов абрикосу
Ніжно-жовту з прим`ятим бочком,
Шкода, та краса русявокоса
Душу проколола, мов кілком.

Я тебе любив, немов черешню,
Що дозріла в червні у садку,
Але ти на грудях склала клешні:
«Іншому належу чуваку…»

Я любив тебе, як кислу вишню,
До якої влітку прагне рот,
Ти ж перетворилась на колишню,
З котрої хіба зварить компот…

Я любив тебе не знаю нащо,
Ти була—улюблений продукт!
Тепер видно, що врожай пропащий,
А моя кохана той ще фрукт…

Обійми

Я до себе тебе притисну
Поки ти не всміхнешся: «Ого…»,
Сподіваюся, я не трісну
І не скривджу тіла твого.

Ти також закладаєш руки
За моєю спиною в замок…
Ця приємна миттєвість злуки,
Як двигун позитивних думок!

Й хоч процес цей простий і звичний,
Що трапляється з нами щодня,
В ньому обмін енергетичний,
Проти сил сатанинських борня.

Тож благаю вас: не стидайтесь,
Якщо є у серцях почуття,
Обіймайтесь і обіймайтесь,—
Уяскравлюйте ваші життя!

Ода «Дніпру»

Приїздіть, шановні, до Січеслава
На арену «Дніпра» велику,
Тут вирує видовище жваве,
Яскравіш, ніж на сцені «Крику»!

Тут виводить на поле своїх хлоп`ят
Славнозвісний Хуанде Рамос,
А вболівали кричалки кричать,
Їм футбол—то найбільша радість!

Тут стелиться жорстко в підкаті Мандзюк
І вражає сейвами Бойко,
Тут Ротань стріляє влучно, як лук,
І в екстазі зриває футболку,

Федецький Артем гамселить завзято
У м`яч і суперничі ноги,
Та для торсиди тут справжнє свято,
Футболісти—майже, як боги!

Бачили всі від Луганська до Львова
Фінти і удар Коноплянки,
Голи Зозулі та Селезньова
І зривали свої горлянки!

Замало вони здобули нагород
І ще не купалися в славі,
Та головне, що їх любить народ
І вже не лише в Січеславі!

Я дружню пораду дам кожному з вас,
І пролетарю, й джентельмену:
Хутко збирайсь, не марнуй супер-шанс,
Вирушай на «Дніпро-Арену»!