Басан Інна Василівна

Дорога до щастя

Мені б знайти підручник по життю,
Де правила і формули про щастя,
Це наче пошук папороті, що цвітуть,
Як мрії світ зробити краще.

Так хочеться соломки підстелить,
В роках минулих, щоб не впала,
Але мені синці від долі не забуть,
Я від поразок зрячішою стала.

Болить, коли не знаєш наперед-
Майбутнє повне щастя або ж смутку?
Кортить побачить на хвилинку ледь,
Де граблі на шляху, та їх прибрати хутко.

Без помилок прожити б увесь вік,
Що Бог відвів, коли давав життя,
У серпні старша стала я на рік,
А знати краще стала я буття?!

Питань чимало, відповідів нуль,
Як знати, що тебе спіткає?
Наш Всесвіт – зграя планет-куль,
Без гравітації це все лякає.

Якби сказав хто – чи туди я йду?
На тім шляху, чи може повернути?
Своїм думкам не дам я іноді ладу,
Але ж не хочу знов дурню утнути.

Стою, тремчу на перехресті,
Боюся крок зробити не туди.
Де відповіді з балами як в тесті?!
Цей залік за очі гарні не здаси.

Листа душі своїй я напишу:
Дай сил, рішучості в питанні.
Вагання, страх в минулому лишу,
Життя не переглянеш як закон у другому читанні.

Вперед рушаю, серце завмира,
Тому, що треба буде – не втічеш,
Мені пораду нашіптує Душа:
«Собою будь і щастя ти знайдеш».

Сонячна дівчи́на

Дивлюсь на тебе, і від сонця сліпить очі,
Гарячим полум'ям зігріла не одну
Замерзлу душу, зморщену від холоду,
Людину, що сумує по теплу.

Пригріє словом, поглядом, порадой,
Вона турботу роздає усім.
Чому ж їй іноді лишається лиш зрада
І оберемок невдячних слів?!

Вона дощами плаче від образи,
Згасає полум'я від мокрих слів,
А до людей лишається відраза,
Ще б трохи і вогник зовсім стлів.

Сама до себе сонце повертає,
Дає тепло, любов своїй душі,
Її оселю дощик залишає,
Та полум’я нове розпалює хутчіш.

І знову з нами сонячна дівчи́на.
Як і раніше - до людей з теплом,
Але тепер її ні за що не згасити,
До себе віднайшла вона любов.

Жіноча краса

Тече по шляху долі наче річка,
Змиває пил і бруд своїм дощем.
Гнучка і плавна різнобарвна стрічка
Обійме, сльози витре, пригорне.

Жіночність серця тепла і ласкава
Усіх, хто поруч надихне до сліз,
Без неї зеленню не вкриється діброва,
І першим проліском не зацвіте весь ліс.

Яка краса у жінки, що співає!
Як водоспад слова її із вуст,
Вона увагою усіх втішає,
Цілитель краще за сороковуст.

Красу свою не баче, бо дзеркала
Не вхоплять річки течію.
Ось перехожа привіталась і води набрала,
А інша ноги миє на краю.

Не твій це бруд, з собой прине́сли,
Перуть із милимом килими,
Але ж твій витік чистий та чудесний,
До себе ставлення зміни.

Вода жива буває, як у казці,
Лікує всі недуги, що в душі,
Краса у тебе у жіночій ласці,
Як сад квітучій навесні.

Пташка

Вві сні до мене завітала пташка,
Сердешна, в неї зламане крило.
Голубка біла так зітхала тяжко,
Схилила в знак пошани переді мной чоло.

Цей голуб – вісник миру, здогадалась.
Але ж ні с ким не починала я війну.
Прохання допомоги в очах її читалось.
І хутко перев'язку зробила я крилу.

Голубка залиши́лась в мене жити,
З любов'ю частувала я зерном,
Вона робила спроби полетіти,
Але боліло зламане крило.

Минали дні, і пташка моя біла,
Ставала наче рідною душой,
Але звести очей від неба їй несила,
Лише на волі була вона собой.

І як не гірко з нею розставатись,
Але я знала – мушу відпустити,
Не можна їй в неволі залишатись,
Її призначення – за обрії летіти.

Був ясний день. Розправив крила,
Голубка полетіла до своїх,
Нарешті пташечка була щаслива,
Для мого серця краще не знайти утіх.

Сон обірвався. Прокинулась – вже ранок.
Невже історія із пташкой тільки сон?
Пір'їнка біла на столі лежала
І запис на папері: «Лети зі мной».

Де ти блукаєш

Де ти блукаєш, наричений мрії?!
Зустрітися не можем ми ніяк.
Буває іноді втрачаю я надію,
Сумує серце розміром з кулак.

Питаю в неба: не дарма чекаю?!
Чи може казка це про дві душі,
Які по світу один одного шукають,
А потім йдуть пліч-о-пліч по житті.

Навколо гарні та порядні хлопці,
Але ніхто із них мені не мил.
І небезпечним спалахом на сонці
Зірвуся криком: дай Боже мені сил.

Так серце прагне і тепла, й любові,
Обіймів, квітів і віршів,
Але цей список не обов'язковий,
Погоджусь я із прозою рядків.

Ти тільки знай: у світі є людина,
Яка тебе впізнає з-поміж всіх,
І наші долі об’єднаються в єдину,
Та залунає гімн усіх святих.