Катульська Ілона Сергіївна

Без заборон

Життя. Воно солодке, дуже.
Таке, що іноді гірчить.
Але ти посміхайся, друже.
Кожну хвилину, кожну мить.

Куштуй ті печива кохання,
Дива цукерками ласуй.
Цукрові виконай прохання,
Тебе благаю, не сумуй.

Йдучи стежинкою зефіру,
Ти приготуй пиріг добра.
І пригости усіх ти миром,
То ж буде радощів гора.

Але не все так легко, любий,
Не все, як хочеться мені.
Трапляються і різні люди,
Що кажуть солодощам «Ні».

Вони не люблять, не радіють,
Сміються рідше, ніж ніколи.
Сумують, іноді тускніють,
Нікому не довірять слова.

І у людей таких частіше,
Є алергія на «свободу».
ні на собак, і ні на кішок,
А на життєву насолоду.

«Я після шостої не їм»,
«Я солодощі не люблю».
Це вигадки, як Пілігрим,
Кидайте це, я вас молю.

Життя. Воно солодке, дуже,
Таке, що іноді гірчить.
Не їж гірке, мій любий друже,
Куштуй солодке. Кожну мить.

Сталево, а жаль.

досить чіпати минуле. досить.
досить дивитися в очі колишнім.
серп твій життєвий все косить і косить
трави тендітні, співаючи пісню

ти, як маленька дитина, благаеш
щоб обіймали тебе і любили
а що сама? нікогО не кохаєш
та все боїшся, щоб не побили

щоб не образили серденько ніжне.
щоб не чіпали моральну емаль
душенька в тебе не тепла, а сніжна
і оборона сталева, на жаль.

Уявіть

Уявіть собі місто мрій,
Де нема сподівань та надій.
Де на зло своїй долі важкій,
Перемогу внесеш ти у бій.

Уявіть собі місто кохання,
Де немає ні сліз, ні зітхання.
Де легенько сприймають прохання,
І немає ніколи прощання.

Уявіть собі місто добра,
Де немає ні лиха, ні зла.
Де існує та диво-пора,
І на дереві «щастя кора».

Уявили? То досить вже, досить.
Уявляти ніхто Вас не просить.
Бачте хлопець своє місто «мостить»?
Кожен з нас має право на це.
Досить.

Мабуть, кохання

Я в далеку подорож. Вирушу.
І проблеми буденні ці. Вирішу.
А портрет твій набридливий. Фарбами.
Замалюю. І житиму. З жартами.

Ти смієшся? Чи що? Не сумую.
Це я так. Від нічого. Кепкую.
Я тебе й не згадаю. Бо нІколи.
Позіхати. Давитися ліками.

Я валізу збирала. Два тижні.
Малювала рисунки. Ті. Книжні.
Готувала щоденно. Не віриш?
І писала ті строки. Ну вірші ж.

Все так добре. Що краще не може.
І здається, що все допоможе.
Тільки ось що учора помітила.
Коли раптом прийшов ти із квітами.

Не чіпала портрет твій я. Милий.
Тільки поглядом дірки зробила.
Не згадала тебе я. Ні разу
Бо забути ж. Це-не відразу.

І та книга. Це твій подарунок.
І ті кекси тобі. Ось пакунок.
Ну а вірші? Для тебе. Звичайно.
Я не знаю. Це, мабуть, кохання.

усе не те

вимикаю інтернет. усе не те.
а за вікнами зима. вона мете.
не потрібен ідеал. він вже не той.
ти для мене не кохання. онлі toy.

я така дурна. що не люблю
тіло- розум. душу цю. твою
не потрібен. забирай свій кейс
я не хочу більше бачити твій фейс.

Хлопчурик

що, хлопчурик, згасла запальничка?
що таке, ти більше не вогонь?
ось дивись, там нагорі поличка,
і на ній ніяких заборон.

декілька сердець розбитих.є.
попільничка і немало болю.
шоколад, що зуби так псує,
ельзи океан, що не здався без бою.

декіль не здійснених бажань,
совість у пилюці позіхає.
мрії, що без всяких зазіхань ,
тихо там собі відпочивають.

ти, хлопчурик, не цурайся їх,
все ж твоє. що так давно забуте.
кинуте воно було. після утіх,
які ти зробив собі. не людям.

Віднайти щастя

Думки в голові. Досить химерно.
Мені так хотілось згоріти в інферно.
Щоб раз і забути.
Не знати.
Піти.
І щастя хоч раз у житті віднайти.

На вулиці люди. Казково, я знаю.
Але не чіпайте мене, я благаю.
Щоб раз і забула.
Не знала.
Пішла.
І щастя не мала, але віднайшла.

Немає нікого. Всіляке буває
Ніхто і нікого уже не благає.
Забули
Не знали
Просто пішли.
А щастя забули. І не віднайшли.