Кулик Олеся Віталіївна

Вчитель вищої категорії, 12 років поспіль працювала заступником директора з виховної роботи, стаж роботи у школі – 16 років. Маю двох прекрасних діток: донечка Дарія 15-ти років і синочок Денис 2-ох років. Дуже люблю їх, деякі вірші написані для них.

Присвячено моїй донечці Дашуні

Я дуже мріяла про сина,
Але, як народилась ти,
Була в ту мить така щаслива,
Що, просто, в світі не знайти
Щасливіш, аніж я, матусі!
І тії «спатоньки-спатусі»,
Що в напівсні слухала ти,
Були для мене, як розмова
З тобою: «Швидше підрости,
Моя рідненька, чорноброва!»
Хотілось іноді сміятись
З твоїх кумедних витівок.
Траплялось іноді й лякатись
При думці, що через місток
Життя одна, без мами, підеш
І не побачиш, і не стрітиш
Людей без заздрості й пліток!
Але це все - мої лиш страхи,
Дай Бог, тобі їх не пізнать!
В усіх матусь є «охи», «ахи»,
Але ти мусиш, доню, знать:
За тебе я – в вогонь і в воду,
А як спіткнешся раптом ти,
З тобою поряд завше буду!
Та ти не поспішай рости!!!

Колискова для синочка

Синочку мій! Моя надія!
Моя опора на віки!
У мене є про тебе мрія,
Щоб чоловіком виріс ти!

Цілую ніженьки маленькі,
Які по хаті тупотять.
Я хочу,синку мій миленький,
Щоб твердо зміг на них стоять,

Не гнучись під вітрами долі,
Не дивлячись на негаразди.
Щоб був, як дуб міцний у полі,
В сім’ї ж щоб був, як справжній ґазда!

Як хочеться, синочку мій,
Щоб щастя поруч крокувало!
Щоб доля і удача в ній
Тебе повік не забували!

Синочку мій! Моя надія!
Моя опора на віки!
У мами є про тебе мрія,
ЛЮДИНОЮ щоб виріс ти!

***
Сонечко всміхається –
Це Дєня прокидається!
Маленький мамин хлопчик
Щебече, як горобчик!

Потупотіли ніжки,
Зашелестіли книжки,
Ось рипнули дверцята,
З’явились оченята

Великі і блакитні,
Немов волошки в житі.
Це миле чудо наше
Схотіло зранку каші!

***

Прокинувся Дениско рано,
Тут Лунтик дивиться з екрану.
Йому ми усміхаємось
І тихо-тихо граємось…

Аж раптом – тарарам і грюкіт!
В кімнаті – крик, в кімнаті – стукіт!
Наш хлопчик нам пролопотів:
«З котом погратися хотів!»

***

Синок наш любить тата Славу!
І граються вони на славу!
То в піжмурки, то в коней –
Тут тато Слава – поні.

Як гарно, коли в хаті тихо!
Але нас тут чекає «лихо»:
З слізьми до мами тулимось –
Татусь пішов на вулицю!