Згоден
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтеся з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності та погоджуєтеся на використання файлів cookie.
Ср, 14 апреля 2021
10:30

О ГОРОДЕ

Тюпіна Олена Володимирівна



Творчий псевдонім – Елен Тен.
Народилася 25 липня 1984 року у м. Новоград-Волинський Житомирської області.
Освіта - Новоград-Волинський ЕГК, відділення «Діловодство», МЕГУ м. Рівне, відділення «Філологія»
ЗОШ №4 в м. Новоград-Волинський, вчитель української мови і літератури.
Письменниця, перекладач. Публікуюся в місцевій пресі, на літературних сайтах. Один з останніх перекладів - журнал «Всесвіт» №11-12 від 2011 р. Твір «Швейцарська рапсодія» Хелветіки Бергштайн. Переклад з російської.

Сторінка у мережі Інтернет - http://www.gak.com.ua/authors/5320

Безнадійна оптимістка. Люблю життя й іноді воно відповідає взаємністю.


Лотерея

Раптом увесь світ упав до ніг Ігора. Його вміщував у собі невеличкий кольоровий клаптик паперу. Лотерейний квиток…

Хвилі захвату огортали його тіло, робили майже невагомим.

- Я справді виграв?

Молода продавчиня забрала у нього квиток, двічі перевірила щось по своєму комп'ютеру.

- Все правильно. Вітаю!

В Ігора спітніли долоні.

- І скільки я…

- П'ятдесят тисяч.

Кумедні закарлючки, які люди називаються цифрами, вишикувались саме так, а не інакше. У «переможному» порядку. Раз – і ти володар світу. Принаймні, таким себе відчував Ігор. П'ятдесят його зарплат, чотири з лишком роки! І все це подарував йому квиток, на який він витратив зекономлені на цигарках дві гривні.

За тиждень Ігор владнав усі бюрократичні процедури і отримав на руки банківську картку із практично казковою сумою на рахунку. У нього навіть взяли інтерв'ю для «Вістей Придніпров'я». У нього, простого слюсаря на фурнітурному заводі, маленької, непомітної людини. Єдине, на чому він наполіг – не називати його прізвища, лише ініціали. І жодних фотознімків. Їхній Дніпропетровськ – місто не маленьке. Проте краще тримати свій виграш у таємниці. Одразу з'являться давно забуті друзі. Знає він таких.

Тепер Ігору щодня посміхалося сонце, тілом розливалася небачена донині енергія, душа співала легковажні поп-хіти. Іноді його навіть лякало це відчуття всемогутності, але молодому чоловікові не вдавалося його позбутися. Зараз він може дозволити собі все, на що раніше навіть не дивився. Покинути той клятий завод, нарешті отримати вищу освіту (він вже давно мріяв вступити до Дніпропетровського гуманітарного університету на спеціальність «Туризм»), знайти гідну роботу, обновити свій гардероб, можливо, купити машину, одружитися, подбати про матір. Він так давно не приносив їй гарних подарунків…

Ранок дарував перехожим свіжість, туман злизували перші сонячні промені, відкриваючи небо лазурного кольору. Новенькі шкіряні туфлі Ігора солідно вистукували по бруківці. Його рідний Дніпропетровськ, місто, яке раніше здавалося вороже налаштованим опонентом, тепер було найкращим другом. Нарешті він упіймав свою долю за руку. Не вирвешся, красуне! Ігор вперше керував, вирішував, а не сліпо підкорявся.

В лівій кишені молодий чоловік тримав айфон найновішої моделі, у правій – заяву про звільнення. Навіщо йому одразу шукати нову роботу? Можна деякий час байдикувати, розважатися, подорожувати на власній автівці. Він із шістнадцяти років гарує на тому клятому заводі. Хіба ж не заробив невеличку holiday?

Ігор вийшов на Калинову вулицю. Зараз він купить у найближчому торговому комплексі коньяк. Як приємно ввечері розслабитись за келихом гарного, якісного напою. Його зупинив погляд маленького хлопчика із фотокартки на скриньці при вході. Скільки ж болю в цих оченятах…

«Маленькому Денису Коломійчуку терміново потрібна допомога небайдужих. Дворічному хлопчику поставили страшний діагноз – лейкоз». Дали йшли реквізити банку і номер рахунку, на який можна переказати гроші. Разом із слізним благанням матері не лишати її дитину в біді.

Ігор пройшов повз, і ще деякий час блукав заставленими різнокольоровими товарами рядами. Він навіть вибрав коньяк, який так давно мріяв спробувати. Замість однієї сунув до кошика дві пляшки. Дегустуватиме вечором. Разом із замовленими з ресторану делікатесами.

От тільки погляд маленького Дениса не йшов з пам'яті, не відпускав…

Одна з касирок банку, свіжа наче мальва, щедро нафарбована дівиця дивилася на Ігора наче на святого. «Бувають же такі щиросердні люди». Інша, старша, поправила масивні окуляри і зімкнула губи у тонку сувору лінію: «Злодій! Бандит! Чесною працею стільки не заробиш!»

Він перевів усі гроші на рахунок Дениса Коломійчуку, хлопчика, в очах якого бачив непрожите життя. Нехай бере! Він ще заробить. Звісно, не стільки, але проживе і так. Малому гроші потрібніші…

Сонце, визирнуши із-за купола Свято-Троїцького кафедрального собору, перетворилося на велику розпечену пательню, воно плавило асфальт, змушуючи квіти опускати голівки долу і вклонятися сухій, порепаній землі, а перехожих – стікати потом. Ігор з'їв морозиво. Марно! У грудях пече, ноги не слухаються, не вистачає повітря, голова йде обертом. Таке відчуття, наче ти знаходишся в епіцентрі виверження велетенського вулкану.

Знайшовши у парку затінок, Ігор купив холодну мінералку. Зробив кілька ковтків, змочив водою обличчя, зім'яв і жбурнув в урну заяву про звільнення. А на їхньому фурнітурному заводі на Артільній не так і погано. Вже звик, призвичаївся до керівництва, розкладу. Можливо, він би навіть за ним сумував. І за Любкою з відділу збуту. Краля! Він подобається їй таким, який є. Без тих тисяч…

Подув легкий вітерець, але він не рятівник від такої спеки. Місто палає жаром, легені не приймають розпечене повітря, футболка липне до спини, а кольори довкола вицвітають, розпливаються…

Перші кілька хвилин Ігор не міг збагнути, що трапилось і де він знаходиться. Якісь білі стіни і на грудях лежить щось холодне, приємне.

Зрозумівши, що й до чого, злякався. Він у лікарні. Лежить на кушетці в палаті, підключений до якогось апарату, широкої коробки із дротами, котра заважає підвестися. Клята спека! Це вона у всьому винна!

До палати зазирає лікар. Низький і опецькуватий, наче Колобок.

- Що зі мною? – тамуючи посмішку, запитує Ігор. – Я знепритомнів?

- Знепритомніли, - киває той.

- Серце?

Ігор пригадав, що у батька, якого він майже не пам'ятає, були проблеми із серцем.

Лікар відкриває папку, показує йому рентгенівські знімки і починає повільно говорити, наче лектор, чітко карбуючи кожне слово. Ігор заплющує очі, стискає руки в кулаки. Краще б серце…

Пухлина у лівій легені. Вона росте. Не можна зволікати. Потрібна термінова операція. Краще робити у столиці. Приблизна вартість лікування – не менше тридцяти тисяч.

Тридцяти… Ще кілька годин тому він мав значно більше.

Суперечка з касиркою, яка ще вчора дивилася на нього наче на божество, нічого не дала. Гроші не повернути, бо кошти вже зняли з рахунку, на який він їх переказав.

«Нічого. Візьми себе в руки», - намагаючись вирівняти дихання, шепотів підбадьорливі слова Ігор. Останнім часом він і справді почувався дещо зле, але списував слабкість на надмірну втому. А кашель – на погані цигарки. Він навіть перейшов на інші, дорожчі.

Все ще можна виправити. Зараз він поїде на Лівобережжя до дитячої лікарні, знайде батьків Дениса і просто забере свої гроші. Скаже, що сталася помилка, вибачиться. Вони йому теж потрібні. Йому лише тридцять два. Він також хоче жити. Він ще так багато не встиг.

Палата Дениса якимось дивом умістила просто нереальну кількість іграшок. На ліжку сидів маленький лисий хлопчик, худенький і блідий, схожий на привида. Його мати – молода тендітна жіночка із зацькованим поглядом. Тоненька, майже прозора. «Може й вона хвора?» - промайнула думка.

Коли Ігор сказав, хто він, жіночка кинулась цілувати йому руки. Вона плакала і дякувала, запевняючи, що довіку пам'ятатиме його доброту.

Промова, яку він так старанно відрепетирував в коридорі, готова була щохвилини злетіти з вуст, але мати Дениса не давала йому вставити і слово.

- Гроші збиралися дуже повільно. Ще б трохи, і ми запізнилися. А тепер Денису знайшли донора. Через два дні проведуть трансплантацію кісткового мозку, - з посмішкою мучениці розповідала вона. – Далі буде довге лікування. Два курси хімії. Але у мого сина з'явився шанс. Завдяки вам, - змахнула з обличчя сльозу. – Господь повинен захищати таких людей. У вас обов'язково все буде добре.

«З п'ятдесятьма тисячами», - хотілося сказати Ігору.

Мати Дениса, не випускаючи долонь Ігора зі своїх рук, ще довго йому дякувала, а хлопчик, показуючи на нього пальчиком, белькотів: «Дядя!» і посміхався.

Сьогодні Денис отримав нові ліки, а завтра мати оплатить усі рахунки і готуватиме малого до операції.

- То ви ще не витратили гроші? – вирвалося з грудей Ігора нетерпляче.

- Ні, - похитала вона головою.

Ігор важко зітхнув. Повітря проникло у легені, наповнюючи їх пекучим болем, який відразу ж відізвався у хребті.

- Зробіть це швидше, - кинув він. – Мало що. Сума велика. Краще перестрахуватися.

Вийшовши з лікарні, Ігор довго блукав вулицями. Дув вороже налаштований вітер, із-за кошлатих дерев сором'язливо визирала блакитна смужка Шиянки. Втомившись, він сів прямо на тротуарі, обабіч дороги. Куди тепер? Махнув рукою. Яка різниця? Закурив, закашлявся. Кинув цигарку у вигорілу траву.

Дорогу перерізали машини, які везли своїх власників у безкінечних термінових справах. Пропустивши черговий потік автівок, Ігор помітив на протилежній стороні вулиці облізлий кіоск. Якраз посередині квітника із рожевими гладіолусами. Лотереї… Не може бути! Чоловік зайшовся злим, істеричним сміхом.

Відірвавши очі від кросворду, реалізатор «квитків щастя» гидливо скривилася. Клієнт мав мало презентабельний вигляд: нетверда хода, увесь спітнілий, очі горять, дивно посміхається. П'яний чи навіть гірше… Наркоман!

Привітавшись, Ігор поплескав себе по кишенях, витрусив на прилавок кілька зім'ятих купюр.

- Мені лотерейки. На усі…


Ольга  (29.10.13 22:09): З усього прочитаного в прозовій номінації це, незважаючи на, здавалося б, простоту мови та і наївність сюжету, зачепило найбільше.
Незвичайно для мене. Бо в іншого автора подібна ситуація виглядала б як "слізодавилівка", але ж... Не тільки уявляєш весь жах ситуації, але воно і потім "не відпускає", все повертаешся, думаєш - і над ситуацією, і над долею героя.
Ответить | С цитатой | Обсуждение: 1
Настя  (12.10.13 18:51): Дуже сподобалось) Ответить | С цитатой | Обсуждение: 1
Gorod.dp.ua не несет ответственности за содержание опубликованных на сайте пользовательских рецензий, так как они выражают мнение пользователей и не являются редакционным материалом.

Gorod`ской дозор | Обсудите тему на форумах | Объявления

Всеукраїнський конкурс творчої молоді «Літературна надія Дніпра - 2013»

copyright © gorod.dp.ua
Все права защищены. Использование материалов сайта возможно только с разрешения владельца.

О проекте :: Реклама на сайте