Ольшанська Олена Олексіївна

Д.П.

Він – поет із міста над Дніпром.
В нього теплі руки, карі очі.
Його місто спить і бачить сон
І поету про свій сон шепоче.

Його місто дихає життям,
Поспіша заповнювати ніші.
Для поета кожне відчуття
В сто разів болючіше й сильніше.

Осінь вже залишила перон,
В центрі міста розгулявся грудень.
Він – поет із міста над Дніпром,
Він – поет із каменем у грудях.

***

А тебе – океан,
А тебе – океан!
А без тебе ні сонця, ні неба.
Світ без тебе – туман.
Вірш без тебе – обман.
І пісень не існує без тебе.

А до тебе іти
Повз паркани й мости,
Повз високі каміннії мури.
Мене будуть вести
За тобою листи,
Твої вірші, пісні, партитури.

А тебе – океан,
А тебе – океан!
Невагомий і майже незримий.
Ти підеш, мов дурман,
Бо твій світ – караван,
А мені хай залишаться рими.

І рядок за рядком
Я чіпляю гачком
І нанизую слово намистом.
Тих рядків сніжний ком
Є для мене квитком
У нове, ще не звідане місто.

Це столиця думок,
Нових сонць і зірок,
Тут ідеї швидкі, як комети.
Мій щасливий квиток,
Мого щастя ковток!
Маю вибір – іду у поети!

***

А під шкірою наче нитка
Прошиває мене наскрізь.
Я вже вгрузла по самі литки,
Обертаючись, наче вісь.

Я – струна, і єдиним звуком
Я лунаю, лиш доторкнись.
Так стрілу випускають з лука
У безмежну блакитну вись.

Моя музика – мій хронограф –
Відбиває в зап’ясті пульс.
Я сама собі гід, топограф,
Я вперед у життя дивлюсь.

Надчутлива. І камертоном
Відчуваю я кожен звук,
Реагую відтінком, тоном –
Я сприймаю життя на слух.

Я – струна. Я лунаю дзвінко
І допоки трива життя,
Хай мене прошиває нитка,
Бо є музика. І є я.

***

Іще все буде: ночі й дні –
Легкі, веселі і гарячі.
Життя дається, аби ми
Були розумні і терплячі.

Іще проллються навесні
Травневі емоційні зливи.
Життя дається, щоб ми всі
Були упевнені й сміливі.

Іще настануть холоди,
Зима розкине свої лахи.
В житті ми робимо ходи,
Неначе граємо у шахи.

Ще буде сонце без прикрас
Плести небесний візерунок.
Життя дається тільки раз,
Як найцінніший подарунок.

***

Ти – чорний шоколад. На кінчик язика
Я спробую твою пекучу насолоду.
Гаряча, як смола, солодка і гірка –
Я всотую твою любов, неначе воду.

Можливо, що тебе створили небеса,
Як докір для усіх, хто вірив у кохання.
Я знала, що в житті бувають чудеса,
Не думала, що ти – з усіх чудес останнє.

Ти – ніжний мармелад, ти – з апельсину фреш,
Мій опівнічний сон, моя ранкова кава.
З тобою світ живий і він не має меж,
Без тебе ж світ німий, холодний, неласкавий.

Ти – мій дзвінкий акорд, ти – джаз, мій рок-н-рол,
Хмільний ковток вина уперше і востаннє,
Ти – віскі, ти – абсент, ти – вермут, ти – мій ром,
Лише з тобою я повірила в кохання.