Бондар Катерина Станіславівна

Не легко…

Не легко нам у світі жити,
Не легко нам всьому навчатись
Не легко нам любить уміти,
Не легко нам в чомусь зізнатись
Не легко нам пізнати друга,
Не легко нам допомагати,
Не легко нам, коли є туга,
Нелегко нам, коли є втрати.
Не легко нам не ображатись,
Нелегко всіх нам розуміти,
Нелегко нам уміть прощати
Не легко жить, любить, радіти…

****

Україно! Моя ти Батьківщина!
Через століття пронесла не мало мук
Щоб українців дружняя родина,
Почула переможний серця стук.
Про незалежність твою мріяли мільйони,
І зазіхав на землі не один король.
Завоювати щоб поля і лони,
І над народом щоб чинить сваволь.
Та сильні же ми браття і могучі,
Не подолати нас нікому на Землі,
Ми маємо Шевченкові Дніпро і кручі,
Родючі й запашні ріллі.
Ми маємо і міць і силу,
І вірність у душі ясну.
І вишиванку серцю милу,
І матері любов одну.
Тож будьмо вірними Вкраїні,
Благословимо її путь.
На чужині згадай же очі милі,
І слово батька не забудь!

Мій рідний край

Моя державо! Рідна Україна!
Ти в пам’яті моїй є назавжди
Твої гаї, ліси й та полонина,
І річка та текуча і степи

Але зберігся у душі моїй навічно,
Той закуток, де є моє село
Там небосхил прозорий і одвічне,
Душевне й любе батьківське тепло

Там золоті поля й прозора річка,
Там рушники барвисті й сорочки,
Там у дівчат червона в косах стрічка
І викохані потом колоски

Моє село! Вклонюсь перед тобою,
Тут провела я кращі всі свої роки,
Твій образ мандруватиме зі мною
Я славлю Минівку, на всі віки!

Carpe diem!

Я проживу життя як сон,
Я проживу й відкрию очі.
Теперішнє життя – лиш фон,
Який ми бачимо щоночі.
Давайте будемо відверті,
Бо кожен хоче жити вічно.
Якщо ти все ж боїшся смерті,
То все закінчиться трагічно.
Живи моментом,любий друже,
Не втрать своєї ти надії.
І будь до всього небайдужим,
Я нагадаю, carpe diem!

Фатум

І туга на серці, туга,
Вона виклика каяття.
На 220 стоїть напруга,
І відміряє ритм життя.
А все записано в ударі,
Всі спогади і мрії всі.
Хтось в небі грає на гітарі,
А хтось знаходиться у сні.
Від нас залежать наші дії,
Від нас залежить майбуття,
Самі виконуєм ми мрії,
Самі знаходим вороття.
Ніхто нам не допомагає,
Ніхто не стане нас тримать,
То вирина,то потопає,
Життя нестримна благодать.
А проклинаємо ми долю,
А проклинаєм Бога все,
Душа потрапила в неволю,
Й такого ритму не знесе…

*****

А він хотів злетіть до неба,
І збудувать казковий дім.
Не знав же, що для цього треба,
Й зустрів на своїм шляху грім.
Долав він труднощі й незгоди,
Збирав зірки та мрії все,
Чекав же гожої погоди
Дізнатись, доля що ж несе.
Він захопився нездійсненним,
Забув реальність і життя,
Зробив свій шлях легкий вогненним,
Та ще й відчув і каяття.
А скільки сил він вклав у працю!
Бажав дістатись до зорі,
Хотів отримати овацій,
Але той дім, що на горі
Враз впав, в пучини неба сині
І спочиває там до нині…
Не слід будувати замки повітряні,
Вони можуть бути геть не надійними.