Тодорова Ірина Олександрівна

В часи навчання у старших класах школи брала участь у конкурсах серед декламаторів аматорів. Не так давно сама стала писати вірші, дуже хочу отримати оцінку своїм трудам творчим.
Люблю життя, і допомагаю своєю працею іншим людям як можна більше прожити.

БУДЬ ЛЮДИНОЮ

Суперечливі питання нашого життя,
Коли не знаєш йти до грошей чи небуття.
Мені так прикро жити серед цих людей,
Де не знайти голов безмежністю ідей,
Де кожен день для заробітку коштів,
Чи придбанням із лейком мешів.

А от цікаво до чого доживемо?
Що зараз крім грошей, для себе беремо?
Ми ж жебраки усі духовні!
Ми наче люди, але умовні…

Прокиньтеся, розплющте очі свої!
Дивись, як ніжно сонце пестить руки твої.
Вдихни на повні груди, відчуй смак кисню,
Відчуй ковток життя, як солов’їну пісню.

Забудь про повсякденні негаразди.
Не поспішай і цей день в себе вкрасти!
Просто живи і будь людиною,
Не роботом, не монстром а ЛЮДИНОЮ!!!

МРІЇ

Легко до неба здіймаються мрії,
Ті, що колись надихали мене.
Сльози стікають з очей, торкаються вії.
Як важко прощатися з частинкою себе,
Я так жадала, що все ще можливо,
Що щастя в добрих вчинках людей.
Та щирі слова звучать занадто брехливо
І душі у пасці гріховних ідей.
Де гарні слова, як дешева прикраса:
Не золото, не срібло, а так мішура.
Де чесні слова звучать, як образа
І стосунки все більше для нас, наче гра.
Невже наші душі так помарніли
Від грошей, від болю і зла?
Невже навік своє серце закрили
Для радощів щирих й добра?

НАДІЯ

Людини в житті лише треба одне – надія
Та сама надія ,над прірвою життя.
Коли, як птах, за вікно відлетіла мрія,
В те недосяжне, забуте віками буття.
Ні, людоньки ,не віра, не кохання шалене,
Що дарує нам крила,
А надія ,що життя не даремне
Перед нею і смерть би зомліла.
Запам’ятайте, усе на світі можна пережити,
Лише, без надії на життя, не зможеш ти прожити!!!

НЕ МАЮ БАЖАННЯ ПИСАТИ БАНАЛЬНО

Не можу я писати про кохання.
Про те, що інші вже писали.
Про зустрічі, побачення, зітхання,
Бо більше про любов цю знали

Мені миліше про людей, суспільство.
Про добре серце і життя дари.
Про те, що життя, як те мисливство,
Хто що вполював, то й бери.

Сарказм, який маскує людські болі.
Чи посмішка, за якою тисячі страждань.
Про душу народу, йшовшого до волі,
Про буйство різних сучасних питань.

Не прагматична я людина.
Не дивлюся на життя, лише реально.
Я українка, проста дівчина.
Не маю бажання писати банально.

ПРОЩАВАЙ ЛІТО

Ще не тек давно нам літо посміхалось.
Пташиним співом лагідно віталось,
Я ходила босоніж по гарячій землі,
Милувалася теплими літніми днями.
Коли, глядь, дні вже стали малі
І осінні морози з`явились ночами.

Прощавай, прекрасна гаряча пора
І прекрасна липнева зоря.
Не забути черешні рясні,
Що наче від сорому так червоніли.
Та солодкі мов мед, аж занадто смачні,
А тепер всі листочки на дереві помарніли.

Білі, легкі, недосяжні веселі хмаринки.
Так кумедно малювали на небі картинки.
Зорі так мерехтіли загадково й прекрасно.
Та чарували кольоровими переливами.
Та нагрянули тучі осінні не вчасно,
Привітавшись туманами, холодними зливами.