Проживає у с.Новопідгородне Межівського району Дніпропетровської області. Вчитель української мови та літератури вищої категорії Новопідгороднянської СЗШ І-ІІІст.
Пам’яті мого дідуся, Голуба О.І.
« Я повернусь !..» - сказав він неньці й тату,
Сказав, як лише він умів...
Вишневу юність, горду і крилату,
Вогнем і димом вітер вкрив.
Ішов повз хати, - люди іще спали,
І гірко так дивився на сади,
Зажурені тополі проводжали
І крадькома молилися діди...
Чому ж тоді, коли хотілось жити,
Ростити хліб, знайти свою любов,
Їм довелося гітлерівців бити
І автомата брати в руки знов?
Снаряди рвались,
Т – 34 натруджено ішов тільки вперед !...
« Я повернусь !...» - лунало дзвінко в небі
І стишували, навіть, птахи лет!
І ти прийшла, пряма тобі дорога
Аж до Рейхстагу, чітко на Берлін !
Травнева довгожданна Перемого,
Я повернувся ! Я – твій вірний син !
Моя Україна
Моя Україна – це зорі, омиті дощами.
Моя Україна – це чистого неба блакить.
Моя Україна співає в саду солов’ями.
Моя Україна ключем журавлиним летить.
Моя Україна – дитинства рожевого мрії.
Моя Україна – веснянки дівочі ясні.
Моя Україна – майбутнього світлі надії.
Моя Україна – чарівні матусі пісні.
Моя Україна – це сонце в рожевім зеніті.
Моя Україна – козацтва майбутні сини.
Моя Україна – дорослі щасливі і діти.
Моя Україна – спокійні і затишні сни.
Моя Україна – веселка, що грає вогнями.
Моя Україна – давайте всі разом дружить.
Моя Україна , хай будеш ти славна віками!
Моя Україна, і мова, й народ будуть жить!
Вчителям
Світанок убрався в рожеву хустину,
Тихенько осінній майнув вітерець.
Я знову до школи своїм серцем лину,
Іду через роки туди навпростець.
Чарівна пора закінчилась для мене,
Лиш літо на спомин – ото і усе...
Тополя гойда своє листя зелене,
А вітер жбурляє й далеко несе.
А ви, вчителі, вже навчаєте інших,
І знову хтось прийде замурзаний в клас.
Той вірш не довчив, цей п’ятіркою втішить,
І, може, вони нагадають вам нас...
Доріжка до школи і сльози прощання,
Спливаюсь роки, як листки по воді...
Плекаймо ж у серці нові сподівання,
Лишаймось душею такі ж молоді.
*** *** ***
Послухайте, ми вмієм говорити!
Це ми - дерева, квіти, трави та земля.
Нам довелося жити та терпіти,
Коли війна рядном укрила всі поля.
Нас допікала спека та морози,
Дощі змивали й руйнували нас,
А ще – палили суховії й грози,
Та й люди нищили й ламали - і не раз.
Та в краї рідному живуть ще добрі люди,
Які розводять й доглядають нас,
Які полити квітку не забудуть,
Щоб радувала око, як прикраса.
Дніпропетровщино, ти маєш чим гордитись,
Природу люблять зрілі та малі,
І ми щасливі в краї народитись,
В найкращім краї на усій Землі.
Випускникам 2012 року
Пахло листям, цвіли оксамитові айстри.
Я ішла в перший клас, залишаючи вдома ляльки,
І було все у світі яскраво-прекрасним,
І летіли у небі блакитнім пташки.
Час ішов і крутилась Земля по орбіті,
Відлітали пташки знов і знов в теплий край.
Пролетіли роки і вже виросли діти,
Полишають у травні шкільний вони рай.
Я крокую у світ від шкільного порогу,
Вирушаю вже завтра в доросле життя.
Проведи нас, дитинство, в далеку дорогу,
І не буде назад уже нам вороття...
Дорогим ветеранам
Степова ковила аж затихла у тузі,
Коли пам’ять карбувала славні їх імена.
Обеліски стрічають тут і рідних, і друзів.
Тільки вітер гуде нам зловісно : «Війна....»
Тільки стогнуть тополі там, де смерть походила,
Проступає на скронях, як мороз, сивина...
Знову й знову стоять безіменні могили,
Заглядає у очі нам страшна давнина.
Кань у лету, війна, згинь в свинцеві тумани,
Не вертайся у край, де вишневі сади.
Будьте славні в віках, дорогі ветерани,
І сини, і брати, і батьки, і діди...
Дніпропетровщині - 80
Мій славний краю, зрошений дощами,
Степи широкі, запашні луги,
Ти славний селами своїми та містами.
Багатий ти і добрими людьми!
Дніпро-Славута, Вовча та Самара,
Прекрасна височінь, чудовий рай!
Дніпропетровщино, летить за хмари,
Цей гімн про героїчний край!
Святкуймо ж разом свято в колі друзів!
Твій ювілей – це свято для всіх нас!
Будь славна у щасливому союзі
Із Господом, що зберігає нас!