Шевченко Ольга Володимирівна

Студентка факультету менеджменту і маркетингу ДДАУ. Люблю свій університет, люблю Дніпропетровськ, люблю Україну. Пишу вірші, співаю в народному ансамблі, радію життю…

1.

Цінуй мене, бо я є українка.
Бо я зросла у злоті колосків,
Бо у моїх очах Дніпра краплинка,
Бо голос я взяла у солов’їв.
Ні, не цінуй за велич і за вроду,
Веселу вдачу та солодкий спів,
Цінуй за те, що вийшла із народу,
Що розмовляю мовою дідів.
Люби мене, а не якусь царівну,
Заморську діву в вбранні золотім.
Чужа душа не стане тобі вірна
І не порине за життям твоїм
Та де б не був ти у тяжку годину
І як би не тривожив серця біль
Згадай мене та не забудь Вкраїну
І тихий шелест злота колосків…

2.

Ми перестали вірити у диво
І лиш існуємо, не знаючи життя.
І наші душі цифри полонили.
Здається, що серед людей, людей нема.
Ми продаємо час і свої долі
По світу бродимо у пошуках себе.
Та все ж знаходимо у замкнутому колі
Зелений знак, що з розуму зведе.
Забулись вже дитинства переливи,
Що радістю проймали нас колись.
Нам залишились, кількісні мотиви,
Які пропахли все собою скрізь.
Ми перестали дарувати щирість,
І живемо лиш стрілками годин.
Хтось бере плату за миттєву милість,
А хтось йде гордо по житті один.
Ховаючи емоції дбайливо,
Згубили мрії, як вчорашній сон.
Ми перестали вірити у диво,
Як посадили жадібність на трон.

3.

Сиджу, аналізуючи думки.
Стискаю міцно скроні у долонях
Давно втекла б від себе залюбки
Та щось мене тримає у полоні
Сиджу аналізуючи думки
Вони летять у голову нестримно
Збивають з глузду, стукають в шибки
І вже стає від цього якось дивно
Сиджу аналізуючи думки,
І в боротьбі з собою завмираю.
Весь світ, навколо мене на друзки,
А я сиджу аналізуючи думки...

4.

Мій дивний світ скалічених моралей
Міняє до кісток усю мене.
Мій дивний світ примарних ідеалів
Веде до низу, але все мине...
Мине тоді, коли настане ранок.
Коли в вікно проміння зазирне,
І вийде чиста, виспавшись на ганок
Забута совість, й швидко поверне
Все на місця: добро і зло і правду,
Брехню дзеркал і відблиски душі
Віділить щиру відданість та зраду,
А ідеальність випливе з віршів
Моя омріяна, казкова ідеальність...

5.

Говорите, краса врятує світ?
Щось надто дивні методи спасіння…
Вона всіх манить мов солодкий плід,
Та є отруйним мед її цвітіння.
Краса чарує поглядом одним,
Є вирішальним моди писк останній,
Блукаючи не вгнатися за ним,
Сторінками журналів, мов в тумані.
Краса є в нас, краса є навкруги,
В красі є все, і в той же час нічого.
Красиві наші друзі й вороги…
Вона - не зло, в ній лиш відтінки злого.
Вже всі вивчають, наче заповіт
Старі прийоми, дами Клеопатри.
Краса, вона, колись, врятує світ,
Та перед цим, її врятують психіатри.

6.

Ти як завжди, в своїй кімнаті:
Ті ж самі стіни, стеля та ж .
Живеш собі на автоматі,
І за вікном один пейзаж.
Ти вчасно ходиш на заняття,
П’єш каву зранку з молоком.
А десь в ставу цвіте латаття,
Десь мавки бавляться з вінком.
Там в чарівнім, в інакшім світі
Радіють сонцю і дощам.
Веселі люди там, в лахмітті
Не знають цінності грошам.
А в пізній час, вечірнє небо
Прикрасить там Чумацький шлях.
А більшого, мабуть, й не треба
Коли навколо все в зірках…
Та враз розтануло видіння,
Й в кімнаті тиша зажурилась.
І сиве міста павутиння,
На плечі тихо опустилось.