Кошман Ольга Володимирівна

Моїми захопленнями є класична музика, опера, німе кіно. Захоплююся творчістю М.А.Булгакова, Ф.М.Достоєвського, М.В.Гоголя. Вивчаю історію рідного міста, українські традиції. Полюбляю подорожувати світом та спілкуватися з творчими особистостями.

МІЙ РІДНИЙ КРАЙ У ЛИПНІ

Духм'яне українське літо в самому розпалі: квітнуть різнобарвні польові трави, розносячи п'янкі аромати, дозрівають рум'яні яблука, у полі наливаються житньою силою колоски пшениці, дозріває гречка та просо, квітне льон. Над вуликами гудуть заклопотані бджоли, без утоми збираючи мед, а дбайливі пасічники незабаром готуються збирати “янтарний врожай” - липовий мед, бальзамний і стійкий аромат якого за смаком нагадує дурманячі пахощі липових лісів у цвіту. З 02 липня (літнього Зосими) бджоли вже починають заготовляти мед на зиму. Саме цієї найспекотнішої пори року, коли ночі найкоротші і дні найдовші, у селян триває косовиця, а з початку липня (01 липня –Леонтія) селяни вже посилено готуються і до жнив: «Леонтій до жнив серпи й коси поточив!».Та не лише працею у ці дні заклопотані люди. З яскравими вогнищами, квітчастими вінками та магічними обрядами наближається святковий і чудодійний день - Івана Купала, яке поєднало чимало закоханих сердець для кохання, такого ж яскравого і гарячого, як купальське вогнище.

Здавна вважалося, що у саму найкоротшу та чарівну ніч - на Івана Купала не можна спати, адже в цю ніч ходить Щастя по землі. Окрім того пробуджуються чарівні природні сили, які населяють ліси, гаї, поля, озера та річки. У цю ніч дерева переходять з місця на місце, розмовляють між собою тварини і трави, річки перетворюються на мить у срібло, світяться заховані скарби, а змія-медяниця, яка ставала зрячою, могла літали і пробивати людей.

Стає також особливо активною усіляка нечисть- відьми, перевертні, русалки, чаклуни, домовики, водяники, лісовики, упирі, мавки, чорти. Вони вилазять з підземелля і річок на берег ( що дозволяє купатися без побоювань аж до Іллі – 02 серпня) і збирається на Лисій горі, де відбувається їхнє свято : збіговисько-шабаш. Потім нечиста сила розлітається творити погані справи, перетворившись при цьому на людей. Знаючи це, господарі намагалися захистити свій дім і худобу від нечисті : навкого хати попід стріху, а також у стайнях розкладали кропиву, гілочки осики, ліщини та листя лопуха, забивали в стовпці залізні зуб'я від борони. Аби відьми не вкрали у корови молоко, газдині заганяли телят до корів і залишали на ніч разом для того, щоб телята ссали їх і тим самим позбавляли відьом можливості доїти корів. На Купала корів випасати не виводили. Ті, у кого були кози, у ці дні не хвилювалися, адже відьма ніколи не одбере молоко у кози, бо воно часто використовується в магічних і цілительских обрядах.

Напередодні свята Купала відзначається свято Агрипини, яка була покровителькою трав. Удосвіта, до схід сонця, дівчата, співаючи пісень, йшли на левади та у ліс запасатися природними зцілювачами : запашними травами, коріннями, які мали у цей день особливу цілющу

силу. Трави полину, звіробою та кропиви дівчата кріпили у себе на поясі і не знімали до закінчення купальських розваг. А у святковий вінок з живих квітів обов'язково вплітали запашну м'яту, васильки, чебрець, медунку та любисток. Особливого значення дівчата надавали терлич-траві. Її також кріпили на поясі примовляючи : «Терлич-терлич хлопців поклич!».

Подекуди ще зберігся звичай-прелюдія до Купала – вигнання відьми. Вранці на 06 липня, доки не спала роса, дівчата потайки від усіх в житі робили ляльку у вигляді відьмі. Потім її проносили повз усе село. А за його межами на відьму накидувався хлопчачий гурт, розриваючи її на шмаття під голосний дівчачий вереск.

Основними дійовими особами на магічному святі були опудала Купайла та Марени. Їх прикрашали квітучими вінками, різнобарвними стрічками, ягодами та цвітом городніх рослин. На Марену чіпляли намисто , а інколи й бублички з пряниками, які перед її утопленням розбирали. Хлопці у свою чергу готували хмиз на купальське вогнище, адже воно мало горіти майже усю ніч і виконувати обороняючу та очищуючу місію, а також купу кропиви для дитячих розваг.

Як тільки за обрієм ховалося сонце і починали густитися на околах сутінки, а на небі розсипалися яскраві зірки, майже усе село сходилося на пагорб понад річкою. При чому ті, хто йшли до купайлівського дійства, намагалися не оглядатись, щоб не наздогнала відьма, котра обов'язково мала бути присутньою на святі.

Починалося свято з вогнища. Хмиз підпалювався “живим вогнем”, який добували тертям тріски об старе колесо і за хвилину-другу гоготливе й яскраве багаття приковувало увагу усіх присутніх. Молодь починає веселитися: дзвінко й сонячноголосно співати купальських пісень, грати на музичних інструментах та водити по колу за сонцем хороводи. Дорослі участі у дійстві не приймають, адже ці гуляння мають виразний шлюбний характер : дівчата й хлопці приглядають собі пару.

Коли вогонь прогорить та осяде, молодь починає стрибати через багаття, примовляючи: «На силу, на здоров'я, на красу, на врожай», очищаючись таким чином вогнем від лиха і запобігаючи втрат від нього на наступний сонячний рік. А та пара, яка уподобала одне одного , перестрибуючи через гарячі язики вогню, перевіряла міцність своїх почуттів на майбутнє.

За веселими забавами непомітно настигає ніч. Дівчата поспішають до берега – наставав час урочисто топити Марену і пускати віночки на воду за течією. У воду кидають квіти, трави, кропиву (оберіг від русалок) та починають купатися. Опісля молодь продовжувала гуляти, ласуючи варениками з сиром, пампушками та уквічаним короваєм. Таким чином вшановували Івана Хрестителя, покровителя хліборобів.

На святі неодмінно мало бути старе колесо від воза - символ сонця. Його обмотували ганчірками, соломою, гнучкими гілками берези, промащували смолою чи дьогтем (щоб довше горіло), підпалювали і пускали з гори у річку, аби поєдналися вогонь та вода. Палаюче колесо, яке символізує сонечко, летіло вогненним колом, розсипаючи іскри, гуркотіло і згідно з народними уявленнями знищувало на своєму шляху всяку нечисть, лихо і хвороби та одночасно з цим утверджувало перехід літнього сонцестояння на зиму.

Ближче до опівночі найбільш відважні, які не боялися зустрічі з нечистою силою, йшли шукати улюблене зілля чортів і відьом – вогненно-червоний цвіт папороті. Здобути її вкрай важко, але знайшовши її, треба сховати за пазуху і йти з лісу не озираючись. У цей час чорт із своєю численною сворою помічників намагатиметься різними засобами налякати людину: пускатиме вітер, кидатиме каміння, пруття та гілки, бризкатиме водою та звертатиметься до сміливця голосами його рідних. Якщо людина не витримає й озернеться, вона одразу впаде мертвою. І хоча тому, хто знайде квітку папороті відкриється багато таємниць , він стане багатим , здобуде чарівну силу, яка допоможе знаходити заховані скарби, розуміти мову тварин і птахів та щасливою ця людина не буде, адже природа цієї сили - нечиста.

Закінчувалося свято утопленням Купала. Хлопці, скориставшись нагодою, тим часом обливали дівчат водою. Але й вони не залишалися в боргу — упіймавши котрогось, вони живосилом тягли до ставу й кидали у воду. Цього вимагав звичай: прийшов на Купайла — маєш промокнути до кісток!

Оскільки свято Купала є уславленням молодості й кохання, cтарі люди ще пам'ятають звичай уславлення материнства. Дівчата потайки збиралися по дев'ять осіб на березі водоймища, обирали з-поміж себе вродливішу тілом, а та проводила захисний і зцілюючий обряд. Для цього готували в ритуальній чаші спеціальний відвар із лікарських трав, а потім обрана красуня брала лебедине перо й малювала тим настоєм на тілі подруг дев'ять захисних ліній, щоб «відьомське око» не вразило репродуктивних функцій дівчини. Важливою вважалася символіка обрядодій – дев'ять дівчат, дев'ять ліній відповідали дев'яти місяцям до народження дитини, а лебедине пір'я пов'язували з Лебедем- уособленням Білобога, символа щастя, світла, добра.

Досвітнього ранку 07 липня необхідно пройтися по вранішній «іванівській росі» щоб позбавитися хвороб та додати краси і зустріти сонце, яке в цей ранок «грає та світиться, переливаючись різнобарв'ям». Цього дня відзначається свято Різдва святого Іоанна Предтечі і Хрестителя Божого Івана, який за повір'ям освятив у цей день воду і прогнав розбишакувату злу силу. У цей день прийнято ходити до лазні і паритися свіжими березовими віниками, до яких неодмінно додають листя папороті.

Ось так і минає це магічне свято Івана Купала, на яке хтось намагається знайти скарби, а хтось знаходить своє щастя - кохання. Купайло привабить до себе ще не одне покоління молоді, збентежить не одну молоду душу та уяву і освятить не одне почуття молодих сердець.

А тим часом вечори стають теплими й безмовними. Не чути солов'я липневим вечором, згодом не буде чутно й зозулі (після 12.07). У полі стоїть запах сіна упереміж з пахощами запашних м'ятних трав. Біля озера дерева низько занурили свої гілки у воду, на які, весело перекликуючись, злітаються молоді пташечки з батьківського гнізда. Без перепочину стрекочуть коники та стрибають на туго налиті соком ягоди. Куди не подивитись – усюди широта природної благодаті, що переливається фарбами, вражаючими нашу уяву.

ПЕРЛИНИ МІСТА ФОНТАНІВ

Дай же мені свою руку, читач, і ходімо зі мною за моїм маршрутом. А починається він з вулиці Червонозаводській, де знаходиться Дніпропетровський тепловозоремонтний завод. З повітряного мосту можна споглядати всю його історичну міць і силу. Завод заснований в 1882 році під час будівлі Катерининської залізниці. Дружний і працьовитий колектив заводу пройшов через ряд важких військових випробувань, але, не втрачаючи оптимізму з року в рік розвивав залізничний транспорт країни.

Навесні з повітряного мосту відкривається прекрасний вид на цехи, тепловози, квітучі каштани, акацію і блакитні ялини. На гранітній плиті меморіалу загиблим під час ВВв завжди горить незгасимий вічний вогонь.

Через міст йдемо далі і потрапляємо до воріт нашого міста - залізничного вокзалу. День і ніч тут гуркотять колеса: йдуть навантажені залізничні вагони з лісом, вугіллям, металом - все для процвітання нашої країни, все для майбутніх поколінь! Один за одним з платформ відправляються пасажирські поїзди. Вони пройдуть не одну станцію, змінять не одну людську долю і побачать не одну династію залізничників. І як тут не згадати слова бригадира Миколи Пасічника з кінофільму «Висота»: «-Ми ще таке побудуємо, що з Марса будуть дивитися і дивуватися!».

Подивившись услід поїздам, виходимо до архітектурного ансамблю середини ХХ століття - на Привокзальну площу. Формуючись з 1879, року площа змінила декілька назв. Понад 100 років тому перед вокзалом був створений великий сквер з кільцевою під'їзною алеєю, яка через проїзд між колишніми фабричними корпусами з'єднувалася з Катерининським проспектом. І хоча час вніс свої корективи в архітектурні плани, донині наше око радує ця пишність. Тут закохані призначають зустрічі, проводжають і зустрічають друзів - тут йде своєю чергою особливе життя. Але, залишивши позаду залізницю, продовжуємо далі мій маршрут.

Можна скористатися послугами маршрутного таксі № 101 і проїхатися через весь центр міста. Водії цього рейсу завжди доброзичливі, з розумінням ставляться до всіх пасажирів. А як приємно почути чемні слова одного з водіїв цього маршруту: «- Вдалого Вам дня!» - і на обличчі одразу ж з'являється посмішка, яким би не був поганим настрій. Моїм маршрутом можна прокотитися з вітерцем на літньому трамвайчику і на мить відчути початок 20 століття. Адже в 1897 році Катеринослав став третім містом у Російській імперії після Києва і Нижнього Новгорода в якому відкрився електричний трамвай. А квітучі китиці білих акацій уздовж маршруту доповнюють мальовничі історичні картини міста. Наші бабусі чинно прогулювалися вздовж цих дерев і щиро вірили, що царство білої акації дарує другу молодість. Не забудемо зробити зупинку на вулиці Леніна і пройтися по Алеї художників. Пензлі майстрів дуже тонко відчувають різку зміну життєвого плину, втрату гармонії і намагаються швидше її зафіксувати. На картинах поціновувачів прекрасного виразна співбесіда людських душ, які прислухаються до себе і світу в пошуках відзвуків. На їх полотнах героїні завмерли від неможливості висловити драму людської душі, її бездонність і тому вони навічно приречені на мовчання. На цих полотнах проявляється велика душевна стійкість майстра, не долучитися до якої просто недозволено.

А ми з тобою гуляємо далі і виходимо до Дніпра де шумить один з фонтанів міста. На Набережній вздовж Дніпра, умілі руки ковалів встановили молодятам нашого міста Лаву закоханих та Дерево щастя. Але всі новоспечені пари щиро вірять, що остаточно скріпить союз замочок з їх іменами, залишений на мосту, а ключі від якого будуть викинуті в річку.

Ти ще не раз пройдешся за моїм маршрутом, вдихаючи весняний аромат квітів. Під веселий шум фонтанів твоє життя буде змінюватися, а ти сам - рости. Не одного разу розквітнуть каштани та акації, розквітнуть тюльпани і бузок, а життя, можливо, закине тебе на інший континент землі. Але і тоді в твоєму серці буде частинка нашого міста. Ти проїдеш тисячі кілометрів, подолаєш тисячі незгод заради одного бажання - бути вдома, в своєму місті, в своєму Дніпропетровську. Про що і говорять рядки, складені автором цієї статті:

Отцвели каштаны, зацветают липы

Снится мне мой город – где б я только ни был,

Снятся мне фонтаны и родные лица-

Знаю я что скоро встреча состоится

Ну от і все, я відпускаю твою руку, мій маршрут закінчено і далі ти вже крокуєш сам.