Згоден
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтеся з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності та погоджуєтеся на використання файлів cookie.
Ср, 14 апреля 2021
10:04

О ГОРОДЕ

Ніколаєнко Анна Віталіївна



Народилася 15 листопада 1989 року. Мешкає у с. Широке Криворізького району Дніпропетровської області.

Аспірантка кафедри історії України історичного факультету педагогічного інституту ДВНЗ «Криворізький національний університет».

Переможець обласних літературних конкурсів "Війна без права забуття" (2010), "Україна є!" (2011), "Молода муза" (2012), Міжнародного поетичного конкурсу "Віршована мелодія" Молодіжного мистецького фестивалю ім.Івана Коваленка (2012). Співавтор збірників "Моє село, мій рідний край!" (2001, Кривий Ріг), "Війна без права забуття" (2005, Дніпропетровськ), "Разговор с Богом" (2011, Дніпропетровськ), "Україна є!" (2011, Дніпропетровськ).

Біографічна сторінка на сайті «Літературна Дніпропетровщина» - http://www.dniprolit.org.ua/authors/nikolaenko_anna

Авторка працює над дисертацією зі спеціальності «Історія України». Вірші та прозові твори пише з дитячих років. Захоплюється грою на гітарі, на слова авторки створена пісня «Прощання» в рамках Молодіжного мистецького фестивалю ім.Івана Коваленка – виконує Тетяна Трегубенко, музика Олега Саліванова, аранжування Олександра Каптюрова.


ТАНОК

Мовчатиму. Гарячий біль не вперше
Торкнеться обімлілої душі,
Нехай цей день історію завершить,
Яку лиш пам’ятатимуть вірші

Святково, і немовби навіть дивно:
Намисто біле, плаття голубе,
Закрию очі я інтуїтивно,
Сьогодні щоб не бачити тебе

Щоб серцем не поринути в минуле,
І щоб не закохатись, як колись,
Але даремно – раптом я відчула:
В мелодію слова перелились

Хтось заспівав проникливо і гірко:
«До щастя був один-єдиний крок,
Бажання ти не виконала, зірко!»
…Чом не п’янить шампанського ковток?

Ридати чи благати щось у неба,
Чи дорікати – жаль не має меж…
І ти ось наближаєшся…Не треба!
Але привітно усміхаюсь теж

«Чи можна запросити на хвилинку…»
Та де ж ти взяв від серця всі ключі?!
І ми зійшлись, неначе в поєдинку,
У танці тім, гострішим за мечі

Все, що навколо бачила – погасло,
Бо обпалив мене потужний струм,
І застогнали тенором і басом,
В свідомості втонули звуки струн

Так, все єство моє волало: «Досить!»,
Вершина почуттів, дев’ятий вал…
Посипались на плечі чорні коси,
Ні, я тоді не помічала зал

Звільнити намагаючись долоні,
Неначе пташка, билась у пітьмі,
Вуста мої від сліз були солоні,
Твоє обличчя…Райдужні вогні…

«Ти чуєш, я не хочу визнавати,
Що це життя є прісне, як вода,
Чекати, відпускати, віддавати…
Та я ж не буду вічно молода!»

Ти у очах читав мої протести,
Азартно, по-мисливському, в руці,
Тримав мою, немов брутально пестив:
Стискав холодні пальці до синців

То був блідий, а то палав, як сонце,
І вже розлуці більше не коривсь,
Ти був колись із інею та бронзи,
А зараз – із червоних блискавиць

Ставала я легкою, як проміння –
Встигав мене піймати знов і знов,
Твоє неконтрольоване прозріння –
Мов полювання на свою любов

І щось почав крізь музику кричати,
Та я від болю не розчула слів:
Чи, може, не хотів мене прощати,
Чи сам просив простити, як умів…

Зненацька все замовкло, заніміло.
Завмерли всі – дивилися на нас.
Порвались струни, ліхтарі згоріли,
І припинився божевільний вальс

Як пустка – Всесвіт. Тільки на роялі
Самотня свічка стомлено димить…
Нема «раніше», невідомо «далі»,
Стара, як вічність, наступає мить

Запала тиша. Зупинився трепет.
Ми стоїмо навпроти – ти і я.
Твій голос з крику перейшов на шепіт:
(Програв чи виграв?) «Ти тепер моя».

ЗОРЯ НАД ДНІПРОМ

А хвилі Дніпрові кипіли в порогах,
Вели-колихали козацькі човни,
І хлюпотом-плачем, мов перестороги,
Вони провіщали ридання війни

В замислені води дивилися храми,
У них розчиняли молитву й жалі…
Пісні полум’яні приносить вітрами,
Й мелодії тануть у синій імлі

Весняні години – то цвіт черемшини
Тремтить над рікою, як білий покров,
Закохані гублять слова, мов перлини,
І їх пам’ятає лиш сивий Дніпро

Тож я до схід сонця на березі стану:
В посріблених шатах зоря молода…
Поки озираю замріяну панну,
Серпанок весільний руйнує вода

Вмивається сонце! Червоне-червоне!
Дзвінке стоголосся – розбурханий спів,
Сплету з незабудок, з волошок корону,
З любові палкої, з прихованих снів

Лишилось недовго – прокинеться місто,
І знов зашумує навкруг метушня,
Прости ж мені, земле, квітуча і чиста -
Вінок я у хвилі пущу навмання

Нехай він зникає ген за виднокраєм,
Де сині простори в примарному сні,
Нехай мій далекий його упізнає,
Й простягне до річки долоні міцні

Нехай відвоює його у заграви,
Листки затріпочуть від сили руки,
Коханий забуде про спокій і славу,
Якщо поцілує легкі пелюстки

Коли спаленіє пора полуднева,
У натовпі буду тоді, як усі,
Але у очах ще є зірка червнева,
Ще є незабудка в смолистій косі…

Ти, річко, як вічна незнана дорога,
Століття пролинуть, зоря промайне…
Але пригадають ці віти розлогі,
Світанки Дніпрові мрійливу мене.

НА УЗБЕРЕЖЖІ

На узбережжі тиша і тепло,
Від поцілунків хвиль пісок гарячий,
І в’ється піна, як живе крило,
Далеко, у безмежжі, чайка плаче

Нікого поряд – до червоних скель,
Де неба синь вершини обіймає,
Де хмари білосніжний корабель
Вітрила, сонцем спалені, купає

Нехай дива минулися давно,
Хай щастя обернулося бідою,
Піду, як безталанна, все одно,
Поговорю з солоною водою

Я одягнусь в смарагдову блакить,
Хай вітер у волоссі завмирає,
А вічне море…ні, воно не спить,
Бо слів моїх відлуння забирає…

ДАЙ БОГ НАМ ПОВЕРТАТИСЯ ДОДОМУ

Нехай стежина вік не заростає
Кульбабами і синім полином,
І яблуня нехай не забуває
Щоліта червоніти за вікном

Там лише ти мене чекаєш, мамо,
І руки знов натруджені, святі,
Благословляють Божими хрестами
Гарячий хліб у рідному гнізді

Колись гніздо те мріями вкривалось,
Як навесні цвіте дурман-трава…
Я з ними ще не встигла, не прощалась,
Якщо є біль, то і любов жива

Так заплети ж мені у довгі коси
І свіжу м’яту, і Петрів батіг,
Ні, не сумуй, ти ж бачиш, це не сльози,
Роса з пелюсток на щоках моїх…

Навіщо розлетілися лелеки
Шукати щастя по краях чужих?
Заплачете в свята, замерзнете від спеки,
Вам не напитись із джерел живих

Дай Бог завжди приходити додому,
Схиляти там задумливе чоло,
Молитва душу звільнює з полону,
І храм, і дім, і мамине тепло.


dak  (28.10.13 16:16): Сподобався перший вірш, особливо його динаміка. Ответить | С цитатой
Анна  (29.09.13 18:32): Вміло відображено тонке відчуття краси и болю. Ответить | С цитатой
Gorod.dp.ua не несет ответственности за содержание опубликованных на сайте пользовательских рецензий, так как они выражают мнение пользователей и не являются редакционным материалом.

Gorod`ской дозор | Обсудите тему на форумах | Объявления

Всеукраїнський конкурс творчої молоді «Літературна надія Дніпра - 2013»

copyright © gorod.dp.ua
Все права защищены. Использование материалов сайта возможно только с разрешения владельца.

О проекте :: Реклама на сайте