Згоден
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтеся з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності та погоджуєтеся на використання файлів cookie.
Ср, 14 апреля 2021
20:47

О ГОРОДЕ

Теплякова Анастасія Павлівна



Народилася 20 вересня 1990 року у м. Павлоград.

Освіта - ДВНЗ «Національний гірничий університет», землевпорядкування та кадастр. Нині вчиться в ДНУ ім. О. Гончара (українська мова та література).
Пишу переважно поезію українською та російською мовами.
Відвідувала літ. студію «Вуглик» у 2008-2009 роках.

На сторінці з моїми віршами написано так: «... А стихи мои не всегда обо мне. Они о том, кем я хотел быть, мог бы быть и кем бы, возможно,стал, если бы все было так, а не эдак. Еще они о том, кем я никогда не буду, оттого что и не хотел никогда. Но всегда они - около меня и через меня.» Десь так і є.

http://lyrik.rc-svit.com/user1992475.html

http://www.stihi.ru/avtor/nydota


1
Виписати в рядочок із зошиту
Тишу,
Напоїти нею дітей із двору.
і писати собі
підвіконні вірші..
Мити посуд від чорного бруду -
буду?
…Буду.
А потім - ходу
до степів дивно-сизих у
сивих заметах,
До мовчання у вухах, що
повні - болю.
Говорити комусь, що не буде - гірше.
І тікати щодуху
від власної
долі.

2
Інфернальний співбесідник
Це був дивний,
предивний момент...
«З вами, - кажу, - пане співрозмовнику,
щось не так,
чи не так?»
Він шкірить зуби, настовбурчує кепку ще трішечки нижче
І мовить спідлоба:
«Ковтай ще п'ятак
І говори тихіше.
Бачиш, он, як розчиталась вірші!»

«Я ж, - кажу, - пане, не так, щоб дівка:
Третій десяток підтомлених літ»
Він осміхається,
Тицяє пальцем у шибку,
Хукає в руку:
«Хтось підійшов до воріт»

Значить, прочинені двері
І на порозі – жінка із сивим волоссям
Майже додолу
«Ач, - кажу, - гарне яке..»

Вона щось неквапом ходить по колу,
Каже: «а вірші ж-бо де?»
Я витягаю, ламаючи руки:
«Ось же ж ті вірші!
Бачите, скільки тут. Кохання й тиші.
Болю й омани, сивої долі
Рим і ритму!»
Жінка примружує очі мляво:
«Йди – по нитку»

Нитку і голку в щоку встромили.
Що ж це буде?
«Ми тобі, - кажуть, - рота зашили
Щоби писала – всюди»

Як же ж мені – мовчазне питання –
Світом ходити?
Будуть усі сміятися.
Будуть усі журити.
Мій співрозмовник ступає гордо –
Чухає кебу:
«Нащо тобі ті люди, любко?
Нащо – небо?
Підеш між гори із зболеним серцем,
Побачиш – камінь
Будеш писати на ньому доки
Життя тобі – стане»

Б'юся чолом об холодну підлогу,
Падаю в ноги
Боже, мій, милий, як же це буде?
Бачу – сміються обоє,
Мовчки розводять руками.
І під старим кашкетом
Можна розгледіти – роги.

3
питань багато, а відповідей майже немає.
й потім завжди мені судомить горло,
коли знову хочеться щось змінити...
тоді я просто сідаю.
та п"ю філіжанку кави чи чаю
і думаю. кого би мені у собі на сьогодні ще вбити

дитинство не марить світлом, не ширить кроки
дитинство дратує наявністю дивних мрій
а потім, коли розумієш, що й так нівроку
то ти починаєш вбивати. людей в собі. по одній.

і все, що росте у тобі із роками,
це цвинтар з гнилих дівчаток "якими б ми стати могли"
а ти собі йди. і випий ще чашку кави.
і вимий посуд.
і розчинись у імлі.

4
і соло твоє не скінчиться щастям
я… виглядаю погано
гублю свої відьомськії чари
все намагаюсь у когось
ще трошки
хоч чогось
вкрасти
а ти… а ти
ти такий неможливий
я так би хотіла плакати
в цю
широкогруду сорочку,
пустити у неї солону зливу
зізнань.
та ти тільки
людина
і десь
у небі
колись
на суді
за уста твої недоціловані
знаю
що буде догана
ти тільки людина…
а я – гублю по дорозі чари
і – виглядаю
погано

5
Граю в мовчанку,
Спокійно стуляю очі,
Змінюю сон на слова.
«Якого ж ти дідька щасливою бути не хочеш?»
Такого, що маю і свій рахунок,
Й свої – дива.
Складаю абетку
Від «а» - ах, як буде гірко
Крізь «з», що залізом пекучим прочеше біль.
І власним впиваюсь хмільним сумлінням
І власну пускаю за себе співати – тінь.

6
Кулінарно-кухонний етюд...
Велику пательню.
Листочки салату.
Щавель і, за смаком, петрушку.
На кухні
Паскудні
Шпалери - на стелі.
Занадто вже темно
Занадто вже душно
І я йому в очі – своїми очима,
Неначе цвяхами цю синь пробиваю.
А він із заліза…
Стіна – не мужчина.
спокійно готує
Пікантне – до чаю..

І чом його рухи, і чом його жести
так схожі на жести - убивці?..
Моє. Ще гаряче. Нарізане серце.
Та щоб ти їм, любий, вдавився!


Наталя  (28.11.13 11:31): Кулінарно-кухонний етюд мене цілковито підкорив! Ответить | С цитатой
Gorod.dp.ua не несет ответственности за содержание опубликованных на сайте пользовательских рецензий, так как они выражают мнение пользователей и не являются редакционным материалом.

Gorod`ской дозор | Обсудите тему на форумах | Объявления

Всеукраїнський конкурс творчої молоді «Літературна надія Дніпра - 2013»

copyright © gorod.dp.ua
Все права защищены. Использование материалов сайта возможно только с разрешения владельца.

О проекте :: Реклама на сайте