Куликов Дмитро

Генералу Пушкіну

Униз од проспекту із тридцятьчетвіркой,
По вуличках, схожих на Прагу і Львів
Ажурністю вікон й слідами бруківки,
Зайти в кіноклуб подивитися фільм.

Під куполом тихо, а там на екрані
Розриви снарядів, сирена реве.
Зухвалий полковник кільце замикає
Та в бій відправляє останні КВ.

Кринички і Харків, Донбас і Баштанка.
Куди б не шпурляла комкора війна,
Він був на передньому краї у танку,
Вивчав обстановку, людей підіймав.

Рік сорок четвертий. Осколком убитий.
На площі Жовтневій лежить генерал.
У стрічці субтитри: „Ми мусимо жити
І знати про тих, хто за нас помирав.”