Кобзенко Юрій

1. Зачаровує душу тут велич Дніпрова,
Якщо глянути аж із вершечка Могили.
Серце лине сюди птахом пам’яті знову,
Де б мене всі життєві шляхи не водили.
Приспів.
Таромське, незабутня моя Батьківщина!
Плавні, кручі, духмяна трава степова.
Тут я вперше побачив свою Україну
І в душі про них пам’ять постійно жива.

2. Все частіше здається – життя, мов наснилось...
Де босоніж гуляли, стежок там немає.
Бур’яном забуття їх чимало покрилось
Та все дужче болото ставок поглинає.
Приспів.
3. Стало рідне село вже давно невпізнанним
Та й будівлі все менше нагадують хати.
Зникло те, що колись було милим і рідним,
А пісень, чутих змалку, не хочуть співати.
Приспів.
4. Тата згадую й мамині сивії скроні.
Розповісти їм є що та... Хто вже почує?
Бачу нас обганяють здорові та юні.
Майбуття ж інші спогади їм подарує.

Приспів.

МАХОРТЕТ-ПОРОГИ-ХОРТИЦЯ.

1. Бористен та Данапріс, - Дніпро споконвічний,
Слово «русь» було вплетене в ім’я твоє.
Махортет, острів, де ти звертаєш на Вирій,
Як на Хортиці й там камінь з написом є.
Приспів. Не дізнатись нам змісту імен у довкіллі.
Яку б щиру не мали до рідної мови любов.
Скаже мова Святого Письма та скрижалів,
Бо народам усім споконвіку вона матір-мов.
2. Стисне русло Кодак і вклонитись примусить.
На Сурському вас безліч вирів потрясе.
Спів жалобний завжди на Лоханському чути.
Бистриною на броді Дзвонецькім знесе.
Приспів.
3. Ненаситець гойдатиме в танку шаленім,
Та могутнім ревінням заглушить ваш крик
І Вовниги здаватимуться вам спасінням
Хоч, насправді воно – означає «гаплик».
Приспів.
4. Гамірливий Будило Стола вам покаже,
Та скеляста вершина стирчить, як вінець.
А от Лишній, - пустун, лиходій рівно ляже.
Тільки утискам всім, аж за Вільним кінець.
Приспів.
5. Світло вийде на Хортиці променем ясним,
Котрий краєм своїм до зірок доліта.
Знають лиш характерники з Каменем Чорним
Таїну України, її майбуття.