Ляшенко Олена

Тобі, Дніпропетровськ!

У променях ранкової зорі
Розквіт Дніпропетровськ одного дня.
Коли війни закінчились бої,
З полегшенням зітхнула ця земля.
В його житті випробувань мільйон
Тяжких і болісних до крові й сліз траплялось:
Морили голодом та брали у полон.
А він не здався, щоби ми тепер пишались.
Простий народ завжди його плекав
І не давав образити чужинцям.
Згодом, колишній Катеринослав,
Гнав ворогів і бачив спини німців.
Щовечора, як сонний Місяць зійде,
Він згадує часи своїх страждань,
Власну історію про правду і про кривду
Й не полиша на краще сподівань.
Він разом з нами йде щодня додому,
Весні радіє, бавиться з дітьми,
І заблукати він не дасть нікому –
Одразу виведе на світло із пітьми,
Дорогою штовха кортеж весільний,
У РАГСі зустрічає молодят.
Пустує в парках міста вітер вільний,
Співучі солов’ї в сади летять,
Кульбаби жовті в молодій травичці
Зростають, наче сонечка малі,
Тремтить рудий павук на своїй нитці,
Танцює мишеня серед полів.
Вночі Чумацьким шляхом їздять зорі,
Співають колискові, а зрання
На сході сонця у росі прозорій
Вмивається, прокинувшись, земля.
Як смачно пахне хліб в його печі!
Як обійма Дніпро свої пороги!
Охороняють сон його сичі,
Блука рікою чапля довгонога.
У спеку дощика нам залюбки покличе -
Полізуть у калюжі сині хмари,
Зненацька десь у небі закурличе,
Зрадівши, журавель. Літніми днями
Лелеки у капусту прилетять
І крихітні залишать подарунки –
Блакитнооких всміхнених малят.
А в парку лебеді, у пошуках притулку,
Його красу назавжди покохали,
Залишились в чудових цих краях,
Ніде ж бо вони кращих не стрічали –
Дніпропетровська іншого нема.
Ти – перший поцілунок, перший злет,
Ти – перші кроки й сказані слова,
Ти – у майбутнє придбаний білет,
Мій дім і серце, ти – моя земля!