Днепр » Новости города и региона
пт, 18 октября 2019
14:46

НОВОСТИ ГОРОДА И РЕГИОНА

Точка на карті. Рубанівське

Точка на карті. Рубанівське
…Ми вирішили пройтися до Рубанівського з боку Письменного, від залізниці. Так, як ходили люди до „красної церкви” сто і більше років тому. Заповідна балка, де текла колись річка Соломчина, а нині каскад ставків, поросла щедрими літніми травами. Пахло чебрецями. У небі ширяли чаплі. Понад балкою колосилися золоті поля. А у ставки задивилися мрійливі верби. Дивне відчуття, що ти поза часом. Ні машини. Ні літака. Ні телефонного дзвінка. І дарма, що ззаду, від залізниці нас наздоганяла чорна хмара. Попереду було світло. Попереду був Храм.

Учора встигло одзвеніти

…Олександр Тихонович Радченко народився і все життя живе в Рубанівському. З’явився на світ тут 1945 року. Працював трактористом на гусеничному тракторі, у дві зміни.

Нині вже мало хто може згадати, в якому році хутір став селом Рубанівським. Казали просто: “Авангард”, друге відділення”. У сусідньому Вербівському знаходилася центральна садиба радгоспу “Авангард”. А тут друге відділення.

Нащадки Рубанів, які дали назву Рубанівському, часом приїздять у село. А в самому селі зараз уже нікого з них немає. Була Паша Корніївна Рубан, батько якої похований біля нашої церкви. Син її живе у Запоріжжі. Паша Корніївна завідувала током, активна жінка була. Світла їй пам’ять. Років вісім тому її не стало.

Радгосп “Авангард” був насіннєвий. А потім вирішили — ні, розводьте худобу, і радгосп став м’ясо-молочний. Уже нічого не нагадує про колишнє: ферм давно не зосталося.

— За що все ж люблю своє село? — перепитує Олександр. Радченко. — За красу його. Згадується молодість, коли квітували зелен-сади, виноградники. Згадуєш велику городню бригаду, якій все було ніпочому.

Моя мама, Параскева Іванівна Радченко, 1906 року народження, глибоко віруюча людина, багато чого пройшла, померла в 1999-му у віці 93 роки. А батько, Тихон Радченко, похований коло храму, бо був старостою церкви. Його не стало в 50-річному віці в 1947-му. Я мав усього два роки, тож батька не пам’ятаю. Родом він з сусідньої Трьомсинівки (Новогригорівки) — це кілометрів три-чотири звідси, а як навпростець, так ще ближче. У нас там родичів повно було. Батько і воював, тож дісталося йому сповна.

За селом — балка Макітерка. Там і знаходилася городня бригада. Люди розуміли: там низини і так затишно, тому розсаду висаджували. Всього повно було. Чого тільки там не росло! І бригадир Володимир Сиченко такий талановитий був, знав усе — по садах, по виноградниках! Що не кажіть, а господарі були. Згадаю керуючого нашого відділку Івана Семеновича Сєроуха — він війну пройшов, кожний двір, було, проїде. Щоб до свят це не прибрано — боже збав! Та й не тільки він. І бригадири відповідальність відчували, — розповідає Олександр Тихонович. — І кожен — особистість, у кожного своя доля. Головне — всі знали, що треба трудитися. Без цього життя не уявляли.

Сам Олександр Тихонович над усе любить баян, змалку захоплюється музикою. 18 квітня побував на святі баяна і акордеона у консерваторії в Дніпропетровську. Регулярно їздить і на фестивалі баяністів в обласному центрі. А цього разу знайомі запросили на свято баяна з участю народного артиста професора Володимира Бесфамільнова, якого Олександр Радченко вважає віртуозом і найсильнішим баяністом світу. А ще студентом-баяністом Тарасом Махном захоплюється. Вважає, що наша молодь дуже талановита.

Олександр Радченко почав грати на гармошці ще зі школи. А зараз є власником тульського баяна. Коли чує по телевізору нову пісню, не може всидіти, щоб не спробувати підібрати на інструменті мелодію. На останній День Перемоги до нього посходилися дорослі й діти, сусіди — тож для них і грає, душу тішить популярними піснями. Або коли у сусідки родинне свято, теж можуть на баян Радченка розраховувати.

— Дістаньте мені, будь ласка, “Гуцулку на Поліссі” Олександра Білаша, слова Палажченка, — просить мене Олександр Тихонович. — Ніде не можу знайти. Колись у моїй молодості двічі по радіо ця пісня пролунала, і більше я її не чув. Коли 1989 року відвідував Олександра Білаша у Києві, сказав про це композитору. А той зізнався: сам не має її — то була одна з перших його пісень.

“Зорю” Олександр Радченко передплачує вже добрий десяток років, якщо не більше, і не уявляє собі життя без улюбленої газети. Запам’яталися йому зорянські статті про виступи нашого ансамблю “Чарівниці” на саратовській землі у липні 2001 року. Давно робить газетні вирізки на теми культури. Уявіть собі — зберігає вирізки із “Зорі” з тих часів, коли ще навчався в Дніпропетровську у 1970-х роках. Колекціонує й статті про авторів пісень. Збирає ноти.

Приходим до живих і згадуєм про мертвих

…Довкола сучасного села колись були землі панів Василенків — цілком освіченого і культурного роду. У 1904-му села Рубанівського і близько не було. А панська економія Василенків знаходилася на лівому березі річки Соломчиної. Сліди цієї економії частково видно і сьогодні по той бік ставка у вигляді підвалів з помітними входами до них.

Біля храму вас зустріне доглянута могила козака Корнія Яковича Рубана. Бо ж Рубанівське дістало свою назву від колишнього хутора Рубанів, що жили по сусідству з маєтком Василенків. Працьовитим Рубанам революція була ні до чого. Вони й так примудрялися купувати землю у поміщиків, котрі розорялися. І якби не перерваний насильно революціями та голодоморами зв’язок часів і поколінь, Україна, може, й не мала б нинішніх своїх неперебутніх проблем. За земськими матеріалами, на хуторі Рубанівському П. Я. Рубана у 1904 році проживав 21 чоловік.

Перед революцією від панів Василенків земля помалу переходила до Рубанів. Наприклад, 1910 року 15 десятин було у власності селянина Ізота Яковича та Олексія Рубанів. А у серпні 1916 року нотаріус Катеринославського окружного суду свідчить, що частина землі від Параски Федорівни Сиченко перейшла у власність селян Дмитра Єрмолайовича Рубана, Марії Іванівни Рубан, Феодосії Іванівни Рубан, Марини Андріївни Рубан і Євлампія Касяновича Радченка.

А час новітню створює красу

8 вересня минулого року, під час ремонтних робіт під Покровським храмом у Рубанівському під закладним хрестом виявлена мідна табличка з текстом:

«Во Имя Отца и Сына и Святаго Духа Аминь. Заложен сей однопрестольный Храм к построению во имя Покрову Божией Матери в благополучное Царствование Его Императорского Величества Николая ІІ Александровича, с благословения Епископа Екатеринославского и Павлоградского Владимира, благочинным Церквей г. Павлограда Протоiереем Герасимом Комаревским, на месте упокоения владельцев Надворного Советника Григория Ивановича и сына его Титулярного Советника Ивана Григорьевича Василенко, иждивением жены первого и матери второго Екатериной Павловной Василенко на земле дочери их Веры Григорьевны Василенко, при д. Григорьевке Александровского уезда Екатеринославской губернии лета 1895 г. июля 8 дня».

У 1896-му, на Покрову, храм освятили. Майже 20 останніх років тут служить отець Василь Пишний, котрий багато зробив для відродження храму в сільській глибинці.

На XVIII сесії Васильківської районної ради 7 вересня 2001 року прийнято рішення створити на території Свято-Покровського храму історико-культурний заповідник. У постійне користування православній громаді передали земельну ділянку площею понад 27 гектарів. Територія впорядкована, тут висаджено фруктовий сад, є город, розбиті квітники, на озері плавають лебеді. А біля кількох музеїв у вольєрах походжають павичі. Одним словом, створено райський куточок на землі. Той, хто раз побуває тут, неодмінно захоче приїхати ще раз.

З ініціативи отця Василя Пишного кілька років тому відкрита хата-музей поета й етнографа Івана Манжури, навесні і восени проводяться поетичні свята, йому присвячені. Ось і на початку нинішнього червня Рубанівське відзначило останнє поетичне манжурівське свято. Сюди їдуть професійні артисти і аматори, звучать вірші Івана Манжури. А душа свята — отець Василь.

Красень-храм давно не вміщає всіх бажаючих. Останніми роками він розписаний всередині талановитим художником Володимиром Єрмаковим, який також ілюструє численні видання творів Івана Манжури, що друкуються з ініціативи рубанівського батюшки, як і регулярне видання храму — «Навіки». Є у громади і свій сайт в інтернеті www.naviky.dp.ua. При церкві давно виношують задум будувати новий, величний храм на території заповідника. Храм, який вміщав би всіх бажаючих.

Під Покровською церквою знаходилися склепи. Один із них виявлено декілька років тому. А на самому початку 2012-го під храмом знайдено ще один склеп. В них могили батька і сина Василенків — Григорія Івановича та Івана Григоровича (1854 — 1892), відомого земського діяча, юриста, приват-доцента Харківського університету, піклувальника губернської земської лікарні. Мабуть, настав час відкрити в Рубанівському і музей Івана Григоровича Василенка. Та й усієї заслуженої сім’ї Василенків, яка займалася благодійністю, опікувалася народними школами, дала притулок поету і етнографу Івану Манжурі. Поза сумнівом, прийде час, і зусиллями невтомного отця Василя та його однодумців музей такий тут відкриється.

Gorod.dp.ua на Facebook.


valdis  (14.07.13 11:20): "У небі ширяли чаплі." - Я собі це уявив :) Ответить | С цитатой
Сноб  (13.07.13 22:53): Здесь действительно рождается доброта. Я за то, чтоб все православные храмы были под золотыми куполами, но скромность Рубановского храма заключает в себе особый смысл. Как утверждал Высоцкий: "Купола в России кроют чистым золотом, чтобы чаще Господь замечал", но Рубановский храм находится под постоянным Христовым покровительством и поэтому не нуждается в дополнительных знаках.
Даже от воспоминаний о Рубановке становится тепло и светло на душе.
Ответить | С цитатой
Василиса  (12.07.13 14:15): Это самое замечательное и волшебное место на земле. Если на душе плохо, едешь туда и сразу жизнь налаживается )) такого человека как батюшка Василий, вы вряд ли еще встретите:)) Ответить | С цитатой
Артём  (12.07.13 13:15): Да вожу туда всех своих детишек и племяшек регулярно. Больше нравится не сам храм а природа и заповедник вокруг. Далековато конечно от Днепра, и не с первого раза дорогу найдеш. Но поездка того стоит!
Про отца Василия, да действительно прикольный такой дядька добрый))) Я хоть не совсем верующий и не совсем верю попам, но этот дядька классный )))
Ответить | С цитатой
Марина  (12.07.13 13:07): Я была в этом храме . считаю что надо там побывать каждому человеку . Ответить | С цитатой
Юлия  (12.07.13 13:00): Отец Василий - самый добрый батюшка на свете. Замечательный храм, без вымогательства и поборов. Только приятные воспоминания после его посещения. Ответить | С цитатой
ПоРосятко  (12.07.13 11:54): Храмы таки надо восстанавливать, чтобы было где соратников, радеющих за народ свой, хоронячить. Ответить | С цитатой
1
Gorod.dp.ua не несет ответственности за содержание опубликованных на сайте пользовательских рецензий, так как они выражают мнение пользователей и не являются редакционным материалом.

Gorod`ской дозор | Обсудите тему на форумах | Разместить объявление

Другие новости раздела:

ОБРАТИТЕ ВНИМАНИЕ!
Популярные*:
 по комментариям | просмотрам

* - за 7 дней | за 30 дней | Подробнее
Цитата:
В Харькове аэропорт стоил мне 100 млн долларов, в Днепре планирую уложиться в 70 млн, если понадобится больше, значит будет больше
Александр Ярославский.

Источник
Цифра:
22
малыша родились в Днепре на День Города 2019

Источник
copyright © gorod.dp.ua, ЧАО Сегодня Мультимедиа, ТРК Украина
Все права защищены. Использование материалов сайта возможно только с разрешения владельца.

О проекте :: Реклама на сайте