ИСТОРИЯ ГОРОДА

Місто Катеринослав у 1881-1916 рр. Частина 1


Александр Николаевич Поль - выдающийся деятель екатеринославщины

Открытие железнодорожного моста через Днепр

Пристань

Екатеринославская пристань

Управление Екатерининской железной дороги

Железнодорожный вокзал

Бельгийский трамвай на Екатерининском проспекте

Трамвай на Пушкинском проспекте

Успенская церковь

Римско-католический костел на Екатерининском проспекте (пр. Карла Маркса, 91)

Угол Первозвановской (Короленко) и Екатерининского проспекта

Частина 1.

До початку 1880-х років Катеринослав був звичайнісіньким губернським містом. Але з кінця XIX ст. по всій Російській імперії почалась так звана «міська революція». З 1881 р. місто стало зростати нечуваними темпами. Наступні 10-15 років повністю змінили не тільки його вигляд, а й роль і місце в економічному, суспільному і політичному житті України, Російської імперії і світу. «Залізною лихоманкою» назвав цей період в історії міста відомий письменник Володимир Гіляровський.

У цей час на сході і на заході від міста почалися промислові розробки кам'яного вугілля і залізної руди. Починаючи з 1897 року Південний регіон перегнав Урал й вийшов на перше місце в імперії за видобутком корисних копалин. Особливо швидко зростав Криворізький залізорудний район. Якщо у 1890 р. тут видобули 19 млн. пудів руди, то у 1908 р. - вже 222,5 млн.

У 1881 році розпочалося будівництво залізниці та мосту через р.Дніпро в районі міста, де майже 100 років існував дерев'яний наплавний міст.

Тисячі мешканців Катеринослава зібралися 18 травня 1884 р. на обох берегах Дніпра, щоб подивитись, як пройде перший потяг по найбільшому в Європі мосту. Від того часу вражаюча двох'ярусна споруда довжиною півтори кілометра і вагою 9525 тонн стала однією з визначних пам'яток міста. Автором проекту моста був академік М. А. Белелюбський. Його будівництво обійшлося казні в 4 млн. крб. Двох'ярусний міст отримав золоту медаль на Всесвітній виставці у Парижі в 1889 році. Не кожен міст Росії відзначався такою нагородою. Сьогодні «старий» міст є пам'яткою інженерного мистецтва національного значення.

Свої враження про диво-міст залишив нам московський купець П.Мілушин, який разом із кумом приїздив до міста на ярмарок у червні 1885 р.: «А на станции Нижне-Днепровск, ошарашамши по две рюмочки и закусивши оные раками местного произведения, стали мы на заднюю площадку, чтобы, значит, со страхом и трепетом днепровский мост переехать. Ну и мост: от удивления и страха многие даже икать начали. И как это трезвый человек такое выдумать мог?».

На початок XX ст. пропускна спроможність економічно важливого мосту складала 90 потягів на добу. Вугілля, руда, хліб, будівельний ліс, чавун, залізо, рейки, сіль, каміння - основні вантажі, що перевозили по ньому. Через міст їхали до Харкова, Курська, Москви, Петербурга, Ростова, Маріуполя, у Крим і на Кавказ. Але головним було те, що залізниця з мостом з'єднала Донецький кам'яновугільний басейн з Криворізьким залізорудним і сприяла розвиткові металургійної і металообробної промисловості в губернії і місті.

У наступному, 1885 р., міська Дума на екстреному засіданні обговорювала проект купчої на продаж 120 десятин міської землі Брянському товариству для будівництва чавуноливарного, залізоробного і рейкопрокатного заводу. Всіляко вітаючи цей проект, місцева газета писала: «Отныне г.Екатеринославу предстоит фабрично-заводское и промышленное развитие, какого городу, вне совершения сделки, долго бы не дождаться и которое выдвинет его в разряд лучших городов России...».

10 травня 1887 р. було урочисто відкрито Олександрівський Південно-Російський завод Брянського товариства, перший великий металургійний завод міста (нині ВАТ металургійний завод ім. Г.Петровського). Відкриття заводу відбувалося в дні, коли місто святкувало сторічний ювілей від дати закладання Катериною II першого каменя в фундамент Преображенського собору.

9 травня міський голова І.М. Яковлев у своїй промові з нагоди ювілею присвятив вікопомні слова одному з найвідоміших людей в історії нашого міста - Олександру Миколайовичу Полю: «Нарешті, за цю справу - розвиток гірничої промисловості в Новоросії взявся 15 років тому один з найбільш гідних і освічених співгромадян - О.М.Поль. Його чудовій енергії, невтомній діяльності і великим витратам ми зобов'язані тим, що залізорудні наші багатства стали найвідомішими не тільки на нашій батьківщині, але й в усій Європі, що і привабило до нас вітчизняних і іноземних підприємців, разом з їх солідними капіталами. Вдячна пам'ять - це найкраща нагорода тому, хто працює на загальне благо. Давайте ж і ми будемо працювати по змозі нашій на користь нашому рідному місту, і нехай Бог благословить працю нашу.» Постановою міської Думи О.М.Поля було обрано Почесним громадянином міста Катеринослава.

О.М.Поль народився у 1832 р. у с. Мало-Олександрівка Верхньодніпровського повіту Катеринославської губернії. Отримав вищу юридичну освіту у Дерптському університеті. Повернувшись до родового маєтку, він займається господарством. Але головною справою його життя стала залізна руда - дослідження і організація її промислового видобутку. У 1881 р. завдяки зусиллям Поля було створене Акціонерне товариство залізних руд Кривого Рогу у Парижі з капіталом у 5 млн. франків, яке почало розробку руди і отримало великі прибутки. О.М.Поль був діячем земства і гласним міської Думи. Зібрав велику колекцію археологічних, нумізматичних, етнографічних предметів з історії краю, яка заклала підвалини обласного музею, що носив ім'я О.М.Поля. У 1890 р. він помер і був похований на Севастопольському цвинтарі міста. Завдяки його енергії і великій праці край ожив, Катеринослав воскрес. Відроджується промисловість краю, місто розвивається, зростає, накопичуються капітали в ньому.

«Він помер, але якщо я пишу ці рядки, заради яких опинився у Катеринославі, так тільки тому, що він жив. Саме тому росте Катеринослав, саме тому тут клекоче підземна лихоманка навколо нього...», - писав Гіляровський у 1899 році.

Дійсно, на цей час припадає надзвичайно інтенсивний приплив у промисловість губернії і міста не тільки, але і не стільки, російських, скільки іноземних капіталів - у першу чергу бельгійських, французьких, німецьких, англійських. На зарубіжних ринках акції промислових підприємств краю піднялися так високо, що достатньо було додати до назви фірми слово «Дніпровський» або «Катеринославський», щоб розраховувати на їх легкий збут.

«...- Іноземці лізуть до Росії з величезними капіталами! - Бельгійці вже головні господарі на Півдні Росії!

Тільки й розмови чути останнім часом. Особливо напирають на бельгійців, указуючи, що кращі копальні і залізоробні заводи у їхніх руках по усьому Придніпров'ю. У поїзді тільки й чути: руда, кам'яне вугілля, шурфування, розвідки, бельгійці...» (В.Гіляровський).

У другій половині 80-х років з міста Льєж, що у Бельгії, приїхали до Росії брати Шарль і Жорж Шодуари. Жорж (Георгій) отримав звання купця першої гільдії і російське ім'я Єгор Карлович. Уже 1889 р. брати заснували Акціонерне товариство російських трубопрокатних заводів з основним капіталом у 3,5 млн.крб. Головою правління став Ж.Шодуар. Товариство побудувало три заводи у Катеринославі.

Першим став до дії трубопрокатний завод «Шодуар-А» (тепер - ВАТ «Дніпропетровський трубопрокатний завод») з річним виробництвом у 700 тис. пудів, яке оцінювалося у 6 млн. крб. (1892 р.). Тут працювало 1300 робітників. За короткий час завод перетворився на друге велике промислове підприємство міста. Вагомим за значущістю підприємством міста став Нижньодніпровський залізоробний завод «Шодуар-В», заснований у 1899 р. (тепер - ВАТ «Дніпропетровський металургійний завод ім. Комінтерна»).

У 1914 р. почало роботу третє підприємство - чавуноплавильний завод «Шодуар-С», який спеціалізувався на виробництві металургійного устаткування (тепер - АТ «Дніпроважмаш»).

Бельгійцям належав і сталеливарний завод - одне з кращих підприємств цього профілю усієї Росії (1895 р.; колишній «Езау і К°»). До цього часу відноситься відкриття заводів російсько-французьких і російських товариств - цвяшного, пічного, чавуноливарного.

Про темпи розвитку промисловості у місті свідчать цифри: якщо у 1880 р. у ньому нараховувалося 49 фабрик і заводів з обсягом виробництва у 1,5 млн. крб. і з числом робітників - 572, то у 1903 р. їх було вже 194, а сумарний обсяг виробництва складав 21,5 млн. крб., число робітників сягало 10649 чоловік. Кількісне зростання підприємств супроводжувалося докорінними змінами їх профілювання.

У 1880-ті роки більшість підприємств складали такі, що обробляли тваринні і рослинні продукти - парові млини (12), салотопні (6), цегляні (6), тютюнові (3), свічко-воскові (3), і було тільки два заводи з обробки корисних копалин, на яких працювало 26 робітників. У 1903 р. перше місце за кількістю робітників і обсягом виробництва посідали вже підприємства з обробки корисних копалин - їх було 33, на них працювало 8088 робітників, і обсяг їх виробництва складав 14,3 млн. крб. Крім вищезазначених заводів з виробництва металу і металопродукції, було 9 цегляних і 3 екіпажних заводи, 8 - з виробництва штучної мінеральної води. Найбільшу групу складали заводи з обробки рослинних продуктів - 133. Це млини (11), хлібопекарні (44), кондитерські (16), лісопильні (9). До підприємств змішаного виробництва належали фотоательє, яких було 20, 18 друкарень, 2 електричні станції.

За свідченням Казенної палати у 1897 р. в місті було 1386 промислових і торговельних закладів, з них першої гільдії - 38, другої - 544, негільдійних - 804.

З проведенням мережі залізниць і початком роботи великих металургійних заводів місто перетворюється на великий торговельний центр з продажу заліза та виробів з нього. В той же час Катеринослав був одним з найбільших ринків півдня з хлібної торгівлі. Окрім значного попиту з боку місцевих величезних млинів, мільйони пудів зерна продавалися як для внутрішнього споживання, так і на експорт.

Хліб і залізо стали головними економічними важелями Катеринослава. Саме вони спричинили до життя мережу залізниць, сотні магазинів, десятки млинів. Значну роль відігравала і торгівля лісом, який сплавлявся з верхнього і середнього Придніпров'я. Катеринославська пристань була одна з найбільших, тут щорічно розвантажували на 20 млн. крб. вантажів, головним чином ліс.

Відбуваються зміни і в характері міської торгівлі. Замість ярмарків першу роль починає відігравати стаціонарна торгівля у магазинах і крамницях. Головними місцями торгівлі у межах міста були базари.

Протягом XIX ст. найбільшою базарного площею була Троїцька. Тут працював Троїцький базар. Його ряди починалися від проспекту і продовжувалися до вул.Поліцейської (вул.Шевченка) і від вул.Олександрівської (вул.Артема) до Первозванівської (вул.Короленка). У 1880-ті роки тут ішла щоденна торгівля харчовими припасами і промисловими товарами.

З початком XX ст. головною торговою площею міста стає Озерний базар (1885 р.). Міська Дума та її торговельна комісія приділяють багато уваги упорядженню «Озерки». На Озерній площі побудували три великі кам'яні торгові ряди за останнім словом техніки, працював найбільший привозний ринок, де торгували з возів. У 1915 р. тут було вже 103 кам'яні лавки, які давали місту щорічний прибуток у 122 тис. крб.

На початку XX століття катеринославська торгівля характеризувалася як одна з найкращих серед інших міст. Тоді придбати у місті можна було практично все: починаючи від високоякісних товарів і продуктів першої необхідності до предметів розкоші і найвишуканіших товарів комфортабельного життя і багатого столу. Кращі товари продавалися переважно в магазинах, які могли похизуватися дзеркальними вікнами у сажень, красивим оздобленням усередині і запобігливими, але водночас пристойними прикажчиками. Всі ці великі та багаті магазини були розташовані у центрі міста, на проспекті. Майже у кожному будинку - по декілька магазинів, при кожному магазині - вивіска. Деякі будинки повністю були вкриті різноманітними вивісками, окрім вікон - тут виставляли товар на показ. Солідні фірми і магазини мали і солідні вивіски, головним на яких було ім'я власника. Так і ходили катеринославці: за взуттям - до Заморуєва, за самоварами і замками - до Толстикова і Алексєєн-ка, за тканинами - до Єфанова, за одягом - до Шульманів, за знаменитим кяхтінським чаєм - до Проніна, за тютюном - до Джигіта, за нотами і роялями - до Неймана, за тістечками - до Стрекозова, за борошном - до Тіссена, за фотографічними приладдями - до Повзнера. Був і «Американський магазин», де можна було купити посуд, збройові магазини Ф.Дєдікова, книжкові В.Алексеева, «Берлінський магазин» дамського шитва, та магазин дамських суконь і корсетів «Венский шик».

Торгували у місті майже три тисячі торговців, з них купців першої гільдії - 44, другої - 288. У їх числі купців християнського віросповідання було 97, іудеїв та караїмів - 235 чол. (на 1903 р.). У 1910 р. товарообіг міста складав 43285 тис. крб.

Організовував торговельне життя міста торговельний відділ міської Управи. У різні часи його очолювали купці Ф.Н.Мірошниченко, П.П.Волков, А.І.Гротто-Слепіковський, В.О.Толстиков. Особливо треба відзначити роботу Василя Івановича Макарова, який з 1897 по 1912 р. був головою торговельного відділу і багато зробив для поліпшення умов торгівлі на міських базарах, земля і торговельні приміщення яких належали місту. У 1895 р. прибуток міста з базарів складав 32,2 тис. крб., у 1909 році -297,6 тис. крб. За той же час з ярмарок прибуток упав з 10,7 тис. до 2,5 тис. крб.

За такого розвитку промислових підприємств і торгівлі досить зрозумілим була поява і зростання фінансових і кредитних установ і перш за все банків. У 1873 р. при міській Думі було засновано Катеринославський громадський банк, який працював під наглядом і відповідальністю міської громади. Почавши з капіталу у 30 тис. крб., на 1 січня 1886 р. він нараховував 80 тис., а у 1905 р. - 155646 крб. Банк обслуговував потреби, перш за все, середнього класу мешканців, які потребували невеликих за обсягом кредитів. Кількість таких операцій банку була доволі значною. Директорами банку були на початку XX ст. купці С.С.Бабкін і М.Ю.Вебер. Окрім міського банку, тут функціонували Катеринославське відділення Державного банку, Катеринославський комерційний банк, відділення Азовське-Донського і С.-Петербурзького міжнародного комерційних банків. Нарешті, потребам кредиту слугували банкірські контори та будинки, найвідоміший з яких мав банкір Кофман.

У 90-х роках у місті почали діяти перші телефони (до речі, саме у купців). Телефонна мережа поєднала Катеринослав з найбільшими торговельними містами Росії. Велике значення для торгівлі мало відкриття Біржового комітету у 1907 р., міського ломбарду у 1904 р. Діяли купецьке товариство і комерційне зібрання, для якого побудували спеціальне приміщення - Комерційний клуб (тепер Будинок техніки). Для поповнення лав фінансистів, економістів, бухгалтерів було відкрито комерційні училища - товариства прикажчиків та купецького товариства (тепер будинок облради, пр. Кірова, 2).

За заслуги у поліпшенні торгівлі купців нагороджували орденами і медалями. Золотої медалі на Олександрівській стрічці «За особые заслуги в области торговли и промышленности» був ушанований купець О.Коган. Найвище звання - Комерції радник, у 1911 й 1912 році отримали купці першої гільдії М.С.Копилов і І.І.Тіссен. Мина Семенович, який першим отримав це звання у місті, на запитання кореспондента «Биржевых новостей» про найщасливіший день його життя, відповів: «Мій щасливий день тільки що минув, це день, коли я отримав Комерції радника і тим самим став єдиним у місті «генералом від комерції».

Чим же займався М.С.Копилов? Власник торгово-промислових підприємств - будівельних, лісових і млинарних, а також вугільних копалень. Член Біржового комітету, засновник цікавої і популярної газети в місті «Приднепровский край» (1898-1917 рр.). Директор дитячого притулку, щедрий пожертвова-тель на користь міста і його навчальних закладів. 50 тис. крб. пожертвував він на будівництво будинку Вищого гірничого училища, був одним з фундаторів Катеринославських вищих жіночих курсів, перетворених у 1918 р. на університет.

«Опинившись в осередку вугляних і залізних копалень та пов'язаної з ними промисловості, Катеринослав почав забудовуватися модерними будинками і населення стало зростати «американським», як у нас говорилося, темпом,» - писав Д.Дорошенко про цей період в історії міста.

У 1887 році місто налічувало 48100 жителів, а за переписом 1897 р. тут мешкало вже 112839 чоловік. Як бачимо, за десять років його населення збільшилось на 233%. Такого не було раніше. За кількістю населення місто стало четвертим в Україні - після Києва, Харкова, Одеси.

«Що стосується Катеринослава, то серед губернських міст він не має собі рівних за зростанням чисельності населення, а з великих повітових тільки Лодзь зростає швидше за нього,» -свідчив «Статистично-економічний огляд Катеринославської губернії» у 1897 р. Та і як могло бути інакше! Адже «Нова Америка», - так називали наше місто на початку XX ст., - вабила до себе чарівною силою вогнів металургійних заводів, найбільшою залізницею, електричним трамваєм та світлом, новомодними магазинами та іншими незнаними до цих пір спокусами.

Місто потребувало нових людей, і все здорове, сильне і молоде кинулося сюди з усіх кінців імперії на роботу. Кого тільки тут не було! В місті проживали представники всіх 50 губерній Європейської Росії, 10-ти кавказьких, 7-ми сибірських і 10-ти середньоазіатських губерній, 26-ти іноземних держав. Справжня пістрявість «одежд и лиц, племен, наречий, состояний...».

Більше за всіх у місті мешкало росіян - 47200 чол., потім за чисельністю йшли євреї - 39979, українці - 17787, поляки -3418, німці - 1438 чоловік.

За кількістю іноземних підданих губернія посідала одне з перших місць серед інших губерній Європейської Росії, і Катеринослав був тут попереду всіх. Серед 1075 іноземних підданих - австро-угорці, німці, турки, бельгійці, французи, швейцарці, перси, греки і т.п. У місті було 9 іноземних консульств.

Багато з них своїми капіталами допомагали облаштовувати місто. Так, бельгієць Г.Е.Камб'є експлуатував тут перший електричний трамвай. Директором Центрального електричного товариства і станції був француз М.І.Каттавоз.

Основне населення міста складали міщани - 61940 чол., другим за чисельністю станом були селяни - 37470 чол., потім йшли купці - 2364 (разом з членами родин). Хоча їх було й не так багато, але саме вони брали активну участь у вирішенні міських справ. Купці - найбагатіші люди міста, міські голови, гласні міської Думи, видавці міських газет, благодійники міста. Відомі купецькі прізвища: Алексєєнко, Єфанов, Жиров, Тіссен, Карпас, Пчолкін, Рохлін.

Поважним станом міста були потомственні й особисті почесні громадяни. Разом з родинами вони налічували 1133 чоловіки. Ними були купці П.П.Волков, П.Г.Гезе, М.З.Євтюков, Л.І.Калугін, І.Д.Штромберг, М.М.Заморуєв, М.С.Копилов.

Починаючи з 1863 р. для заохочення осіб, які мали особливі заслуги перед міською громадою, місто надавало їм звання «почесний громадянин міста». Це почесне звання надавалося найвищою владою - імператором і міністром внутрішніх справ - на підставі клопотання міської Думи. Це звання мали змогу отримувати особи різних станів, не набуваючи при цьому жодних додаткових прав і привілеїв. У цьому була головна відміна «почесних громадян міста» від потомственних і особистих «почесних громадян», які являли собою закладені у 1832 р. міські стани. На цей час звання Почесного громадянина міста за заслуги перед ним мали О.М.Поль, губернатори В.Д.Дунін-Барковський, І.М.Дурнов і Д.М.Батюшков, гофмейстер Г.П.Алексєєв.

Адміністративний і службовий елемент міста складало дворянство і чиновники не з дворян, їх було 7059 чоловік, серед них - представники відомих дворянських родів Струкових, Алек-сєєвих, Родзянок, Міклашевських, які служили у губернському управлінні, земських і у своїх станових організаціях. Майже півтори тисячі налічувало духовенство.

За віросповіданням більша частина населення була православною - 65196 чоловік. Вірні інших релігій: іудеї - 40971, римо-католики - 3986, лютерани - 1290, магометани - 664, старообрядці - 263, караїми - 269.

Цікавий матеріал дає перепис щодо того, як розподілялися національності за видами занять. Більш за все - 10 тис. чоловік - займалося приватною діяльністю і службою (прислуга і поденники). Майже 3 тис. були військовими, стільки ж займалися обробкою металів (робітники заводів). Причому це були переважно росіяни (2,6 тис), тоді як українців тут працювало лише 667 чол. Така ж картина і на залізниці - тут працювало до 1,3 тис. росіян і 543 українці, у будівництві - 1471 росіян, 205 українців. Одиниці українців займалися приватною, юридичною діяльністю, наукою, літературою, мистецтвом, лікарняною та санітарною діяльністю, візництвом. Торговою діяльністю і виготовленням одягу в основному займалися євреї - купці і міщани. Найбільше українців було серед осіб духовного звання. Значно менше, ніж росіян, було українців і серед дворян (майже в 10 разів). Пояснити це можна, мабуть, тим, що далеко не всі українці визнавали себе як таких з відомих причин придушення українського національного руху. Частина українців була записана великоросами.

Жителів, які мали вік за 100 років - 7 осіб (1 чоловік, 6 жінок), 145 жінок заробляли собі на життя проституцією, на кожного мешканця міста щорічно приходилося 3,4 відра горілки.

Зростання населення міста супроводжувалося значними змінами в його облаштовуванні.

Місто швидко забудовується з півдня, заходу і сходу. Під впливом раптового напливу жителів у середині 1880-х років розпочинається будівельна лихоманка. В 4 рази - до 100 крб. - зросла вартість десятини землі в межах міста. Нестача житла особливо зросла після жахливих злив 1891 і 1892 рр., коли пониззя міста було затоплене і мешканцям не було де жити. Тоді за ініціативою міського голови О.Я.Толстикова Дума постановила віддати потерпілим від лиха і, взагалі, найбіднішому населенню міста ділянки міської землі на пільгових умовах. Для цього велику територію в нагірній частині міста розбили на невеликі правильні ділянки, які отримали назву «Нові плани». Центральною вулицею цього району стала вулиця Казанська (тепер вул. К.Лібкнехта). Сюди і переселили багатьох потерпілих від повені.

Якщо простежити історію міста щорічно за періодикою, то можна спостерігати із року в рік таку картину - у червні місто заливають дощі, у липні воно бідує від пожеж, а у серпні обов'язково приходить епідемія холери. Найбільше лихо для життя мешканців приносила холера, але й повені і пожежі також несли значні матеріальні збитки, а подекуди й людські жертви.

На запитання купця, який приїхав у липні до міста: де б тут розважитися? - половий відповідав: «По таперешнему времю, в продолжении дня, публика наша более всего по пожарам развлекается и пожары у нас всякие : с утра незначительные - для простого народа; к полудню позабористей - для среднего классу; а к вечеру с разными ужасами и разговорами - для чистой публики. Сегодня, одначе, говорят, все уже кончились».

У 1891р. у місті була 41 пожежа, з них на літо прийшлося 21. Сума збитків складала 358506 крб., погоріло 59 дворів. Причина - спекотливе літо.

Для боротьби з пожежами в місті організовані дві пожежні команди. На чолі кожної - брандмейстер. Йому допомагали робітники. Команди мали коней, бочки з тачками, відра, труби. Брандмейстером Катеринослава був потомственний почесний громадянин міста М.П.Пе'ребийніс. За оцінкою губернатора, пожежна частина міста знаходилась у досить доброму стані. Про це свідчить і значне зменшення суми збитків (у 1903 р. вона складала 164 тис. крб.) від вогню.

Боротися з повінню було значно складніше. Благоустрій міста -засипка канав-балок, мостіння вулиць ускладнювали проходження великої води під час злив. Вода, яка випадала далеко за містом на півдні, через деякий час після дощу прибувала по канавах до міста, переповнювала їх і затоплювала низинну частину. Для запобігання повеней запропоновували спорудити канаву впоперек існуючим балкам, яка б перетинала їх і відводила воду у Мандриківську балку, що мала вихід до Дніпра. Але до цього так і не дійшло і повені продовжувалися - у 1896, 1898 та інших роках.

Повеням сприяла і нерівна поверхня міста: південно-східна його частина являла собою підвищене місце, яке у північно-західному напрямку поступово знижується майже до середини міста.

На початок XX ст. місто займало 5 тисяч десятин землі. Рослинність Катеринослава була досить різноманітна. Серед простих дерев здебільшого зустрічалися біла акація і дуб, а з кущів перше місце займав аґрус. У місті було багато маєтків з невеликими фруктовими садочками. Тут зростали вишні, сливи, абрикоси, груші, яблука, шовковиця. Знавець рослин міста І.Акінфієв вважав, що першим весняним днем для Катеринослава був той, коли зацвітали на відкритих полях по сонячних схилах проліски. Звичайно цей день наступав у двадцятих числах березня. А потім зацвітали вільха, іван-та-мар'я, осокір, кульбаба, абрикос, верба, вишня, черешня, груша, яблуня, а наприкінці травня - головне дерево міста - біла акація.

Пропозицію посадити на головному проспекті білу акацію вніс з'їзд ботаніків у Києві на початку 1890-х років. На з'їзді вчені дібрали для кожної губернської столиці «своє» дерево. Воно повинно було добре прижитися у конкретних кліматичних умовах, прикрасити центральну частину міста і надати йому особливе, відмінне від інших міст, «обличчя» і, таким чином, стати візитною карткою, символом міста, його головним деревом.

Для Києва запропоновано каштан, для Одеси - платан, для Сум - липа, а для Катеринослава - біла акація.

У 1895 році за рішенням міської управи старі дерева на Фабровських бульварах проспекту були зрубані і насаджені нові - молоді білі акації. Влітку, коли дерева піднялися і покрилися листям та квітами, проспект являв собою видовище, якому могли б позаздрити кращі вулиці столиць світу. Катерининський проспект був та й досі залишається гордістю нашого міста, його визначною пам'яткою, візиткою. Міська Дума і управа приділяли йому неабияку увагу і кошти. Спеціальний садівник доглядав дерева. Шість сторожів у спеціальному фірмовому одязі опікувалися прибиранням проспекту і поливкою бульварів. На утримання бульварів найкращої вулиці столиці Придніпров'я міська Дума відпускала до 10 тис. крб. щорічно.

Зелений і доглянутий, проспект був найулюбленішим місцем прогулянок міської публіки, яка переповняла його влітку. Але не всім дозволялося тут гуляти. «Катеринославський словник» трактував слово «проспект» як «місце, де заборонено гуляти гімназисткам і гімназистам». Для прогулянок, на думку начальства, котре опікувалося вихованням молоді, треба обирати місця більш затишні, а не бути на виду у всіх. Мабуть, проспект таїв у собі багато спокус для палких сердець і гарячих голів!

Разом з проспектом облаштовується і все місто. Міська Дума поступово більше уваги приділяє питанням міського господарства. Цьому сприяли і бурхливий розвиток міста і його мешканці, найкращі з яких обиралися міською громадою до Думи. «Батьки» міста, хоча і були вкрай зайняті своїми комерційними, виробничими та іншими справами, все ж таки розуміли, що місто потребує докорінних змін у своєму впорядкуванні.

Значна роль у Думі, звісно, належала міському голові. У 1885 р. вперше за майже сторічну історію міської Думи, її головою було обрано людину не з купецького стану. Ним став дійсний статський радник, камер-юнкер І.М.Яковлев. Скрутно прийшлося йому спочатку працювати в Думі. Купці, які складали більшість її гласних, зустрічали критично нові починання. Тоді він і звернувся з листом до Думи з проханням звільнити від обов'язків.

«Міське господарство, - пише він, - я прийняв у хаотичному стані. Сперечання, непорозуміння і незадоволення гласних останнім часом посилилися, їм не подобається моє звання і походження». Міським головою Іван Михайлович все ж таки залишився. В пам'ять про нього і його крутий поворот у міському господарстві Качельна площа, упорядкована ним, отримала назву Яковлевський сквер (тепер територія театру опери і балету).

Вибори до міської Думи проходили один раз на чотири роки. Обирати в Думу і бути гласними мали право ледве один відсоток мешканців міста. Це ті, хто володів нерухомим майном вартістю не нижче, як 1500 крб., та ті, які утримували в місті торговельно-промислові підприємства за свідоцтвами першої або другої гільдій. Таким чином, майновий ценз надавав виборчі права лише великим промисловцям і купцям, найбільш багатим мешканцям міста. Не мали виборчих прав, але призначалися до Думи церковнослужителі християнського віросповідання. Певну кількість гласних призначав губернатор з євреїв, які також не мали виборчих прав, але їм дозволено було постійне проживання у місті (смуга осілості).

Так, до Думи, обраної у 1897 році, ввійшли 47 осіб, з яких -19 купців, 7 юристів, 7 чиновників, 3 лікарі, 2 банкіри і жодного інженера, вченого, викладача, діяча культури тощо.

Кого ж обирали гласними Думи з кінця XIX ст. по 1917 рік?

П'ять разів підряд обиралися гласними купці 2-ї гільдії Г.М.Хватевський, Л.І.Калугін, М.Н.Мірошниченко, І.І.Тіссен, юристи - М.П.Вукашев, М.Г.Поюровський, лікар О.І.Яворський. Чотири рази обирався гласним М.С.Копилов, купець 1-ої гільдії, В.В.Єфанов, купець 2-ої гільдії, власник модно-мануфактурних магазинів на центральному проспекті міста, М.Г.За-моруєв, купець 2-ої гільдії, власник взуттєвих магазинів.

Часто гласними ставали за спадком - від батька до сина і онука. З 1821 р. гласним Думи був купець Ізот Лов'ягін, з 1834 -його син Іван Ізотович Лов'ягін. У числі гласних кінця XIX ст. зустрічаємо імена Івана Ілліча і Зиновія Сергійовича Лов'ягіних, онуків Івана Ізотовича.

Виконавчим органом міської Думи була управа (з 1870 р.). Керував нею міський голова. Допомагали йому п'ять членів управи, які відали господарчим, технічним, військовим, торговельним, медично-санітарним і податковим відділами. Організовував роботу управи секретар. У різні часи це були М.М.Владимиров, М.Набіркін. Обидва дуже любили місто і залишили цінні праці з його історії.

Дума з числа гласних обирала комісії, їх було від 10 до 15. Вони вирішували конкретні питання в усіх галузях міського господарства.

Компетенція і діяльність міської Думи і управи обмежувалися місцевими господарчими питаннями, основними з яких були: бюджет і майно міста, піклування про його благоустрій, забезпечення продовольства і охорона здоров'я мешканців, опіка бідних і інші види благодійності, запобіжні заходи від вогню та іншого лиха, розвиток закладів народної освіти, розвиток промисловості і торгівлі.

Як же працювала міська Дума, її діячі, щоб зробити місто гідним титулу столиці Придніпров'я?

Найактивніша діяльність міської Думи розпочинається з кінця XIX ст., коли приймаються рішення, що змінюють вигляд міста, його господарство.

З 1893 по 1901 рр. міським головою був статський радник Іван Гаврилович Греков. Людина розумна, інтелігентна, він добре знав і любив міське господарство. За часи його діяльності зроблено багато добрих справ для міста. Швидко зростає бюджет міста - у 1880 р. він складав 120 тис, у 1890 р. - 222 тис., у 1900 р. - 692 тис., у 1902 р. - вже 2210 тис. крб. Із 675 міст імперії лише сім мали бюджет від 2 млн. крб. і вище. У їх число стрімко увірвався Катеринослав.

Місто почало будування за свої кошти і в перші десять років з початку століття побудувало власних споруджень і будівель на суму 3733 тис. крб.

У цей час тут працювало чимало талановитих людей. Однак, мабуть, найбільш значну роль у перетворенні архітектурного обличчя Катеринослава зіграв інженер-архітектор, вихованець Інституту цивільних інженерів Дмитро Степанович Скоробогатов. Майже три десятиріччя, з 1890 по 1917 рр., він був міським архітектором. З його ім'ям пов'язані розробка і реалізація проектів комунального благоустрою міста 1890-х років - замощення вулиць, улаштування цегляних і залізобетонних підземних колекторів і водостоків, прокладання перших трамвайних колій, будівництво трамвайного і пожежного депо, міських боєнь, дитячої лікарні імені І.М.Алексєєнка на проспекті О.С.Пушкіна. Творчою вдачею зодчого був будинок міської Думи, зведений на Катерининському проспекті (пр.К.Маркса,47), казарми Феодосійського полку, друге реальне училище (військовий шпиталь на пр.Пушкіна), перша жіноча гімназія (корпус Національної гірничої академії України), комерційне училище, які одразу ж були віднесені до числа кращих споруд міста.

Катеринослав був одним із перших міст, де почали використовувати електричний струм у міському господарстві.

14 червня 1897 року катеринославці стали свідками перших рейсів електричного трамваю. Його маршрут: Вокзал - Соборна площа (маршрут №1). Це був третій в імперії і другий в Україні після Києва електричний трамвай. Будувало й експлуатувало його на умовах концесії з містом бельгійське анонімне товариство «Катеринославські міські електричні залізниці».

У день відкриття трамваю катали безкоштовно, тому на проспект усе прибували й прибували мешканці міста. А ввечері на них очікував ще один сюрприз. Тільки-но посутеніло і немов чарами засвітилися на проспекті електричні ліхтарі. Електричне освітлення так сподобалося катеринославцям, що Дума серйозно порушила питання про будівництво в місті електричної станції.

14 квітня 1898 р. питання про концесію на освітлення міста електрикою обговорювалося у Думі. Перевагу було віддано Бельгійському акціонерному анонімному товариству під назвою «Центральне електричне товариство у Москві». У 1900 р. міська управа уклала договір на будівництво електричної станції і влаштування електричного освітлення вулиць міста.

1902 року станцію побудовано (нині це приміщення підприємства «Міськелектромережа»). На високих чавунних стовпах установили 450 ліхтарів з білими матовими абажурами.

За перші п'ять років чистий прибуток від підприємства склав 295512 крб. У ті часи місцева газета писала: «Щодо освітлення, наше місто надзвичайно оригінальне. Це, мабуть, єдине в світі місто, де спостерігається повна рівність у освітлювальному відношенні: однаково (електрикою) освітлено як центр, так і околиці. Усіх ліхтарів 482. Що вони світять не дуже яскраво, що гасяться занадто рано, що дуже часто виконання їх обов'язків покладається на місяць, хоча й зовсім заслонений хмарами і дощем - це ми знаємо». І все ж це була приємна новина, бо лише у 9 містах Російської імперії електричне освітлення остаточно витіснило керосин.

Завдяки електричному трамваю швидко почала забудовуватися розташована на одному з пагорбів міста Соборна частина. Настала черга влаштувати трамвайне сполучення із ще більш крутим пагорбом, який починався від вулиці Базарної (нині вул.Чкалова) і піднімався на південь через «Нові плани», а також із заводським районом. Бельгійці неодноразово зверталися до Думи з пропозицією побудувати нові колії. Але міська Дума, розуміючи всю вигідність цього підприємства, вирішує будувати трамвай за свої кошти. У 1904 р. Дума, яку очолював міський голова О.Я.Толстиков, член Управи І.Я.Езау отримали першу облігаційну позику для міста на суму 2 млн.500 тис. карбованців.

У 1906 р. місто побудувало другий, т.зв. міський трамвай. Це колії - «Вокзал - Казанська» (нині К.Лібкнехта) і «Вокзал -Брянський завод» Через три роки відкрили нову лінію - від міської управи до Брянського заводу. Будівництво трамваю обійшлося у 650 тис. крб. і він став досить прибутковим підприємством міста. Директором трамваю був інженер Е.Р.Гайдер.

У той же час в місті працювало 470 візників.

«Автомобільною катастрофою» назвав місцевий журналіст зіткнення автомобіля Толстикова з однокінним візником на проспекті у 1912 р. «Сила зіткнення була такою, що потрощилися голоблі екіпажу, поранено коня, а у автомобіля зламалися задні колеса. Ні водій, ні візник не постраждали», - писала газета.

Автомобілі мали одиниці мешканців міста - інженери А.Ф.Доллежаль, Г.Є.Камб'є, М.І.Каттавоз, С.І.Кузьмицький, дворянин Євецький. Усі вони були членами автомобільного клубу, разом брали участь в автомобільних подорожах до Південного узбережжя Криму.

Між Катеринославом і Новомосковськом у 1913 році організували автомобільне сполучення.

У 1908 році було побудовано новий водогін, який дав воду майже в усі частини міста. Добове постачання води - 113 мільйонів відер. Його спорудження обійшлося місту в 1 млн. 400 тис. крб. Це був найкращий водогін в імперії. Подивитися на його роботу приїздили не тільки з багатьох міст Росії, але й з-за кордону. Директором водогону був інженер В.П.Леві.

Другий трамвай і водогін були побудовані за часів, коли міським головою був інженер І.Я.Езау. У 1912 році його запрошували очолити міську Думу в Баку, але він відмовився. Відомо, що деякий час він був ялтинським міським головою, а у 1918 році став останнім міським головою Катеринослава.

На 1909 р. у місті було 20 православних храмів, лютеранська кірха, костьол, менонітський молитовний дім, караїмська кенасса, три іудейські синагоги і магометанська мечеть.

Для гостей міста працювало 8 приватних великих готелів з номерами і ресторанами. У 1910 році були замощені гранітними кубиками та дрібними уламками всі вулиці міста, окрім передмість. У 1900 р. за рішенням міської Думи відкрито адресний стіл.

Головною артерією міста був Катерининський проспект. Довжина проспекту складала близько 5 кілометрів, ширина - від 50 до 80 метрів. Проспект розподіляв місто на 6 частин: Дніпровську, Соборну, Старобазарну, Воскресенську, Олександро-Невську, Брянську.

З цих частин найстарішою була Дніпровська, або Надрічкова, розташована у пониззі між проспектом і річкою. Тут спочатку осіла катеринославська аристократія. На Стародворянській (нині вул.Плеханова), Садовій (нині вул.Серова), Клубній (нині це­ вул.Леніна) розташувались великі садиби з садками. Трохи пізніше міська верхівка оселиться на вул.Новодворянській (нині вул.Дзержинського) і Потьомкінській (нині вул.Ворошилова), а стару частину міста займуть підприємства: лісові склади, лісові пристані, лісопильні заводи, млини, інші промислові об'єкти. Квартали заселяться торгово-промисловим людом.

Найбільш примітні будівлі цієї частини - церква Успіння Пресвятої Богородиці, «англійський» клуб (нині будинок офіцерів), будинок Громадських зборів, або як його називали, «катеринославський хмарочос», будівництво якого обійшлося в 1 млн. крб. (нині БК залізничників), поштово-телеграфна контора, хоральна синагога, будинок Губернського земства (нині військова частина по вул.Рогальова).

Найкращою частиною міста була Соборна. Спочатку вона забудовувалася повільно - тут оселялися духовні особи, поміщики (дворяни), чиновники, для яких спокій і свобода були дорожче близькості до жвавих центрів міста. На початку XX ст. з проведенням трамваю і електричного освітлення район Соборної площі став швидко заселятися.

Краща і аристократична вулиця тут - Новодворянська. Саме , на ній розташувались великі маєтки і найбільш дорогі багатоквартирні будинки міста з великими ділянками-садами - палац Євецьких, особняк Струкових, квартира мільйонера і колекціонера В.Я.Левенсона, де був його приватний музей старожит-ностей Сходу.

У 1898 р. на проспекті освятили триповерховий білокам'яний будинок Окружного суду (нині будинок Прокуратури). Цього року тут було розглянуто 5649 справ. Серед них на першому місці стояли крадіжки, на другому - вбивства, далі неповажність до посадових осіб, ображення честі і гідності. З великих масових процесів у 1907-1908 рр. у суді слухались справи про єврейські погроми в місті, про страйки на залізниці. При суді діяло юридичне товариство, яке надавало безкоштовну юридичну допомогу населенню (до 20 тис. звернень на рік).

У 1912 р. побудовано приміщення Комерційного зібрання (нині Будинок техніки), де збиралася промислова і комерційна еліта міста. Тут було найкраще приміщення театру. У самому центрі пагорба - Потьомкінський палац з садом, Преображенський собор, корпуси Гірничого училища і будинок Обласного музею імені О.М.Поля. У південній частині площі розташовувалось Севастопольське кладовище, де з 1870 р. ховали померлих мешканців цієї частини міста. У 1890 р. тут, у склепі під Лазаревською церквою, було поховано О.М.Поля, а у 1893 р. -поета І.Манжуру.

Широка і глибока Жандармська балка перерізувала навпіл Старобазарну або Троїцьку частину міста, її центром була Троїцька площа з церквою, навколо яких вирувало торгове життя старого міста. Тут був Троїцький базар і кращі магазини, розташувались будинки відомих у місті купецьких і дворянських родів -Алексєєнків, Трекових, Парфентьєвих, Мізків. Головні вулиці цієї частини - Базарна і Олександрівська. Вище Базарної вулиці розташовані Верхньо-Троїцький і Сінний базари.

На початку XX ст. у підніжжя Соборної гори засипали частину балки, на місці якої утворилася вулиця, що отримала назву «Грековська» на честь міського голови І.Г.Грекова (нині вул.Південна). А на розі проспекту і вулиці Управської (нині вул.Виконкомівська) з'явилася нова красива будівля міської Думи і управи. У 1903 році приміщення її були освячені. Тут працював катеринославський «парламент», поліцейське управління, громадський банк. Якщо по вулиці Управській ви підете на південь, то опинитесь на Кирпичній площі, відомій зосередженням тут з середини XIX ст. будинків розпусти. Дуже просили в 1913 році мешканці вулиці перенести ці будинки в іншу частину міста, бо, мовляли, «...поведінка жінок з тих будинків ображає наших дітей і жінок», але міська Дума, обговоривши цю скаргу, рішення не прийняла. Не знайшлося в місті вулиці, яка б бажала розмістити будинки розпусти у себе.

Бідне населення заселило схили Жандармської балки (нині Червоноповстанська). Ближче до центра квартали забудовувалися розкішними багатоповерховими, так званими «прибутковими» будинками, в яких окремі кімнати і квартири здавали під житло, приватні фірми, навчальні заклади (вулиці Казанська, Троїцька, Поліцейська, Козача, яка була другою за значенням вулицею міста (нині вул.Комсомольська)).

Від вулиці Первозванівської (нині вул.Короленка) до Гімнастичної (нині вул.Шмідта) і від проспекту на південь (угору) розташована Воскресенська частина міста. Центром її була вул. Польова (нині пр.Кірова). Тут розташовані Міський і Технічний сади (нині парк ім. Л.Глоби), багато навчальних закладів, серед яких виділялося Комерційне училище купецького товариства (нині облрада, пр.Кірова, 2). Історія його організації і будівництва пов'язана з ім'ям міського голови Толстикова, купців Жирова, Карпаса, Пчолкіна і багатьох інших, які пожертвували гроші на будівництво й утримання училища.

Другою значною спорудою цієї частини, безумовно, став прибутковий будинок на розі проспекту і вулиці Первозванівської. Побудований у 1913 році за проектом інженера-технолога і власника будинку В.М.Хрінникова, петербурзького архітектора П.Фетісова, він став головною окрасою міста. Для оздоблення фасаду будинку широко застосовано кераміку і майоліку, виготовлену в українському національному стилі. Його називали «чудо-будинком», а в історію він увійшов як «Український Дім Хрєннікова». Перлина української архітектури обійшлася його власнику в один мільйон карбованців (нині готель «Україна»). Друге реальне училище, пологовий притулок і нічліжний дім, в'язниця і арештантський дім, казенний винний склад -розташовані також у цій частині. Наприкінці вулиці Воскресенської (нині вул.Леніна) було найбільше міське кладовище з церквою (нині територія стадіону «Металург»). Завдяки піклуванням міської управи, на кладовищі були прокладені доріжки й алеї, посаджені дерева. Тут були поховані жертви барикадних боїв 10 жовтня 1905 р., відомі народні лікарі О.Караваєв і І.В.Лешко-Попель, Почесний громадянин міста М.М.Алексєєнко. На проспекті розташувались римсько-католицький костьол і лютеранська кірха.

Від Рибаківської балки у північно-західному напрямку Дніпра розташована Олександро-Невська частина, яка отримала свою назву від церкви, побудованої у 90-ті роки XIX ст. на однойменній площі. Головною вулицею цієї частини була Воєнна, на якій у 1901 р. розбили бульвар і встановили пам'ятник О.С.Пушкіну (з 1899 р. проспект ім. Пушкіна). Тут також розташовані найбільший базар - «Озерка», депо бельгійського трамваю, дитячий притулок і будинок працелюбства (нині вул. Ле-ваневського, 15). І остання, Брянська частина, в якій було безліч великих і малих промислових підприємств міста, єврейська лікарня (нині міська лікарня №7), пологовий будинок і казенний винний склад. Біля Рибаківської балки, на відстані двох кілометрів від міста на південь, знаходився Тихвінський жіночий монастир.

Чечелівка, Старофабрична і Павлівська слобідки в основному заселені робітничим приїжджим людом. Для робітників заводів будували казарми, а ті, які не хотіли жити в них, будували землянки або хати-мазанки, біля них - сараї і льохи, заводили невеличкі городи й садочки.

З часом межі частин міста дещо змінювалися. Крім назви, вони мали ще й номери - перша, друга, третя і т.ін., і називалися поліцейськими. На чолі кожної частини стояв пристав. Йому допомагав помічник.

Частина 2 >>>

История города:

Каменуватий острів проти с.Лоцманська Кам'янка,
1840-1920 гг.
» Темы о городе:
- Архитектура
- Символика города и области
- Город по кусочкам
- Заметки о городе
- История города
- История улиц и зданий
- Исторические карты
- История городского транспорта
- Знаменитые люди города
- Исторический календарь

copyright © gorod.dp.ua, ЧАО Сегодня Мультимедиа, ТРК Украина
Все права защищены. Использование материалов сайта возможно только с разрешения владельца.

О проекте :: Реклама на сайте