Gorod.dp.ua » О городе » История города Чт, 21 февраля 2019  14:01
ИСТОРИЯ ГОРОДА  
»
Поиск в разделе: 
Укр   |  English

«Польська організація військова» у Дніпродзержинську

9 серпня 1937 року було затверджено Наказ Політбюро ЦК ВКП(б) за №00485, який вже 11 серпня підписав народний комісар внутрішніх справ СРСР М. Єжов. Після цього разом із попередньо схваленим Сталіним закритим листом «О фашистско-повстанческой, шпионской, диверсионной, пораженческой и террористической деятельности польской разведки в СССР», наказ №00485 розіслали в усі місцеві органи НКВС. Також і до Дніпродзержинська. Наказ №00485 про початок польської операції містив усі ті головні настанови, які стали основою наступних аналогічних наказів про національний напрям роботи. В Дніпродзержинську негайно з’являються «польські» справи, але головною справою за наказом №00485 став процес над «членами» «Польської Організації Військової» (ПОВ).

У Дніпродзержинську для ведення слідства виділили спеціальну групу оперативних працівників місцевого міського відділу НКВС на чолі з начальником — лейтенантом Паперманом. Пізніше слідчу групу очолив новий начальник відділу НКВС Дараган. Ордери на арешт підписував міський прокурор Нестор Соколян.

Майбутніх заарештованих — переважно робітників і службовців Дніпровського металургійного заводу ім. Дзержинського, які ніколи не мали ніяких стосунків із політикою — заздалегідь звинуватили в шпіонажі, організації диверсій, шкідництві, місцевому терорі, антирадянській агітації, та, нарешті, в участі у повстанських осередках і підготовці збройного повстання в разі війни з Польщею.

Усі заарештовані, поділені слідчою справою №20345 на два потоки, після визнання своєї вини підлягали, в свою чергу, розбивці на дві категорії:
а) перша категорія, що підлягала розстрілу;
б) друга категорія, що підлягала ув’язненню до тюрем і таборів терміном від 5 до 10 років.

Більшість затриманих були поляки, проте чекісти для ширшої картини не гребували забирати німців, а також українців, білорусів, росіян, литовців. Серед узятих під арешт було немало кандидатів і членів партії більшовиків. Принцип відбору «членів» ПОВ був простим — через відділи кадрів підприємств і організацій міста, і, в першу чергу, заводу ім. Дзержинського. Вік заарештованих, переважно, був найбільш працездатний — від 25 до 35 років. Наймолодшим підслідним у справі ПОВ виявився 19-річний токар механічного цеху Богдан Рибка, найстаршим — 65-річний Петро Білецький, також токар заводу.

Для отримання звинувачення в участі в контрреволюційній і антирадянській організації, достатньо було бути поляком, або працювати в промисловості, залізничному транспорті чи енергетичних підрозділах. Шансів довести свою невинність підслідні не мали жодних, тому більшість із них, аби уникнути тортур, згоджувалися з усіма безглуздими звинуваченнями на свою адресу і підписували заздалегідь складені протоколи допиту.

«Обвиниительное заключение
По следственному делу №20345 по обвинению членов контрреволюционной антисоветской «Польской Организации Войсковой»
Руководство «Польской организации войсковой»:
1. Осташкевич Илья Антонович, бывший инженер Запорожстали.
2. Славиковский Пётр Адольфович, инженер завода имени Дзержинского.
3. Деминский, главбух горпищеторга.
4. Каминский Борис Маркович, бывший второй секретарь райкома КП(б)У завода Дзержинского.
Организация занималась: обработкой населения Днепродзержинска в антисоветском духе; организацией боевых повстанческих отрядов, диверсионных групп, сети шпионажа, подготовкой терактов над видными работниками партийного и советского аппарата Днепродзержинска.»

Процес у справі «Польської організації військової» остаточно завершився 3 жовтня 1938 року. Ця справа стала найбільшою з усіх за час існування радянської влади в Кам’янському-Дніпродзержинську. Загалом, за даними архіву СБУ в Дніпропетровській області у справі ПОВ у Дніпродзержинську засудили 113 чоловік: 47 чоловік у першому слуханні та 66 — у другому, 15 заарештованих перевели в окрему справу. Згідно постанови Особливої трійки УНКВС по Дніпропетровській області її «члени ПОВ» засуджені за статтями 54-2, 54-11 УК УРСР і через двадцять днів майже всі розстріляні.

Та родичі засуджених про те нічого не знали, компетентні органи все тримали в таємниці. В кожній родині репресованих зберігаються по два свідоцтва про смерть свого близького родича: перше — фіктивне, із зазначенням довільної причини і дати смерті, друге — справжнє. Так, у 1957 році в отриманому «Свидетельстве о смерти» Бухмана Олександра Павловича повідомлялося, що він помер від туберкульозу легень 14 квітня 1945 року. В 1994 році доньці Олександра Бухмана — Ірмі видали друге свідоцтво про смерть її батька, який проходив у справі «Польської організації військової». В ньому такий запис: «Помер 23 жовтня 1938 року. Причина смерті — розстріл».

Олександр Слонєвський


Текстовая версия сайта Версия для iPhone Версия для Android Gorod.dp.ua на Facebook 34-й телеканал ТРК Украина Газета Сегодня
copyright © gorod.dp.ua, ЧАО Сегодня Мультимедиа, ТРК Украина
Все права защищены. Использование материалов сайта возможно только с разрешения владельца.

О проекте :: Реклама на сайте