Блог

Сінченко Дмитро

http://sin4enko.jimdo.com/

Петиції громадських організацій – розвідка боєм?

29.05.2016 23:35

Активісти громадського партнерства «Рада Експертів», зневірившись у можливості безпосередньої співпраці з депутатами Кіровоградської міськради, вирішили піти альтернативним шляхом, запропонувавши свої напрацювання нормативно-правових актів через механізм петиції.

За Законом «Про звернення громадян», підписи під петиціями мають право збирати як органи місцевого самоврядування, так і громадські організації. Саме цим шляхом вирішили скористатись активісти. Під час прес-конференції Партнерства громадські діячі презентували розділ «Петиції» на сайті ГО «Асоціація Політичних Наук».

У чому принципова різниця між петиціями міськради та громадських активістів? Як завжди – різниця в законності. Громадські активісти діють так, як передбачають Закони «Про звернення громадян» та «Про доступ до публічної інформації», а міська рада – як заманулось депутатам.

А закон чітко передбачає, що органи місцевого самоврядування самі визначають необхідну кількість підписів і строки, шляхом внесення відповідних змін до Статуту. Доки таких змін не внесено – орган місцевого самоврядування керується нормами Закону, яким передбачено, що для міст від 100 до 500 тис. мешканців (а саме в цю категорію потрапляє Кіровоград) необхідно за 3 місяці зібрати 250 підписів.

Міськрада ж на своєму сайті передбачила необхідність зібрати 450 підписів за 45 днів. Ці ж цифри прописані у прийнятому 29 березня 2016 року на сесії міськради Положенні про електронні петиції. Проте зміни до Статуту міста вступили в силу тільки з моменту їх оприлюднення на офіційному сайті міськради, з 19.04.2016р., а отже – прямі норми Закону продовжують діяти для 10 петицій, що почали збір підписів до моменту публікації рішення.

Перші дві петиції Ради Експертів стосуються саме правил гри. Лідери громадської думки переконливо обґрунтували доцільність встановити поріг для петицій на рівні від 125 до 250 підписів у Кіровограді. З розрахунками, формулами, аргументами. Це перша петиція громадськості – «петиція про петиції».

Друга петиція стосується регламенту міськради. У прийнятому на останній сесії документі передбачені норми, що прямо суперечать діючому законодавству. Наприклад, так звані «виняткові випадки», якими депутати вирішили виправдовувати свої систематичні порушення Закону «Про доступ до публічної інформації».

Сьогодні всі проекти рішень органу місцевого самоврядування мають публікуватись за 20 робочих днів до їх прийняття. Депутати ж спробували передбачити собі «відмазку», завдяки якій планують порушувати закон і виносити «з голосу» на сесії проекти рішень, які не були оприлюднені за 20 робочих днів на сайті, не пройшли громадського обговорення, тому не відомі ані виборцям, ані більшості самих депутатів.

Але найгірше те, що ефективного механізму запобігти систематичним порушенням Законів з боку органів місцевого самоврядування немає. Прокуратура втратила функції «загального нагляду», НАЗК тільки-но створилась, і до її компетенції відноситься виключно порушення ЗУ «Про запобігання корупції», офіс Уповноваженого з прав людини завалений заявами з усієї України, та й не має він достатнього впливу.

Найкращим інструментом могли би стати суди, якби не два «але». По-перше, судова система принципово не змінилась, а без судової реформи на об’єктивні рішення годі й сподіватись. По-друге, внаслідок значного збільшення з 1 січня 2016 року ставок судового збору оскаржити дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, які порушують права та свободи людини і громадянина, а також їх рішення, прийняті з порушенням чинного законодавства, для переважної більшості громадян стало не можливим. За подання позовної заяви немайнового характеру треба сплатити 0,4 розміру мінімальної заробітної плати або 551,20 грн., а за заяву про забезпечення такого позову 0,3 розміру мінімальної заробітної плати або 413,40 грн.

Чи можливо звичайній громадській організації оскаржувати сотні рішень своєї місцевої ради, якщо за кожен позов доведеться знайти до тисячі гривен? Чи може активіст викладати по тисячі гривень щоразу, коли чиновники не надають йому відповідь згідно Закону «Про доступ до публічної інформації»? Звісно ні…

Проблема торкається не тільки громадських активістів, але і звичайних громадян. Так, судові витрати, наприклад, за оскарження рішення сільської ради «Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва житлового будинку» будуть складати 964,6 грн. Чи справедлива така ціна за бажання оформити право власності на землю під житловим будинком, скажімо, одинокій бабусі, у якої пенсія 1200 грн.?

Для уникнення такої ситуації необхідно внести зміни та доповнення до Закону України "Про судовий збір", скасувавши сплату судового збору за подання фізичними особами позовних заяв немайнового характеру щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

З метою вирішення згаданої проблеми вже було зареєстровано дві петиції: на сайті Президента та Верховної Ради України. Відреагували на скарги громадських активістів і народні депутати Ірина Луценко та Ніна Южаніна, зареєструвавши відповідний законопроект щодо удосконалення системи справляння судового збору №3552, що вже перебуває на розгляді профільного комітету.

А поки законопроект не став Законом, ми маємо піднімати цю проблему в інформаційному просторі, і, як мінімум, підписати згадані електронні петиції.

Дмитро Сінченко

Коментарі: 0 | Залишити коментар

З міського бюджету безпідставно фінансуються лобісти приватних інтересів?

07.05.2016 18:23

У Кіровограді, як і в багатьох інших містах, є цілий ряд громадських організацій, які утримуються з міського бюджету. При чому, це абсолютно не залежить від їх діяльності, від того, на скільки вона є успішною і чи є вона взагалі.

Процедура виділення міськвиконкомом нежитлових приміщень, які належать до комунальної власності, в оренду громадським організаціям на пільгових умовах надзвичайно проста: організація пише лист, а міськвиконком його задовольняє, або не задовольняє.

Мотивація цілком суб’єктивна, процедура – непрозора та не конкурентна, тому несе в собі очевидні корупційні ризики. Окремим рядком в міському бюджеті також прописані суми, які виділяються деяким ГО на забезпечення їх діяльності. Процедура – приблизно така ж. Ніяких тобі конкурсів, ніяких проектів. Критерії ухвалення рішення – суто суб’єктивні. У рішеннях – посилання на норми законодавства, згідно з якими виконком має право це робити, однак жодних об’єктивних причин.

СУТЬ СПРАВИ

Міськрада станом на сьогодні має договори про пільгову оренду приміщень в центрі міста з десятком громадських організацій, загальною площею у 558,7. Якщо взяти середню ринкову ціну за оренду в центрі міста – 104 грн. за кв.м., то лише на оренді місто недоотримає майже 700 тис. грн. в рік. Якщо ж врахувати терміни, на які укладені договори, отримаємо 6,09 млн. грн. Погодьтесь, сума чимала. Чи відповідає розмірам цієї суми користь від діяльності цих організацій? Спробуємо з’ясувати.

Одразу варто зазначити, що далеко не кожній організації вдається отримати в оренду приміщення на пільгових умовах. Більшості відмовляють. Наприклад, громадська організація «Молодий Народний Рух» кілька років поспіль зверталась до всіх органів місцевого самоврядування з таким проханням, всюди отримуючи відмови. Про згадану проблему писали у ЗМІ.

Так, у статті на сайті CorruptUA.org говориться, що міськрада не задовольнила аналогічні прохання про виділення приміщень для Буго-Гардівської паланки Українського козацтва, УДЮТ “Січ”, НСОУ “Пласт” тощо.

За адресою м. Кіровоград, вул. Дворцова 22-а знаходяться одразу 5-ть організацій: Кіровоградська міська ГО «Союз Чорнобиль Україна», Спілка учасників бойових дій та ветеранів військової служби, спілка ветеранів Афганістану та Товариство інвалідів ВВ та інших війн. Вони займають перший та другий поверхи приміщення загальною площею 247 кв.м.

На вул. Червоногвардійська (нині – Архангельська) 46 у підвалі на 60 кв.м. розміщено Товариство Червоного Хреста України. Дія договору – з 2009 по 2015 рр. На всеукраїнському рівні ця організація останнім часом славиться корупційними скандалами довкола неї, пов’язаними із продажом гуманітарної допомоги. Проте в Кіровограді про неї нічого поганого не чути. Організація має сайт, на якому систематично викладає інформацію про свою діяльність.

На вул. Куропятникова 15 знаходиться приміщення Кіровоградської міської організації Всеукраїнського об’єднання ветеранів. У них – 60,8 кв.м. Договір діє з 2008 по 2018 рр. На вул. Г.Сталінграда 16/17 у підвалі на 300 кв.м. розміщується ГО любителів авіації «Авіатор». Їх договір діє з 1997 року – безстроково. Міська організація ветеранів України займає 90,8 кв.м. 3-го поверху за адресою: вул. Єгорова 40. А на вулиці Нейгауза 23, на першому поверсі у кімнаті на 29 кв.м. знаходиться ГО «Кіровоградський міський фонд сприяння розвитку правової освіти населення».

Із понад 20-ти зареєстрованих організацій ветеранів, приміщення на пільгових умовах отримали лише 6-ть. Із 5-ти чорнобильських – лише одна. А ще в нас є молодіжні, дитячі, професійні, національні, культурні, правозахисні організації. Загалом, із понад 433 зареєстрованих у місті громадських організацій, пільгами користуються лише півтора десятка. Звідки така вибірковість?

Окрім оренди, на статтю «Підтримка організацій ветеранів» у бюджеті щороку закладається від 200 до 500 тис. грн. на «фінансову підтримку громадських організацій інвалідів і ветеранів». Цього року сума становить 250 тис.грн.

На інформаційний запит ГО «АПН» була надана інформація про те, які суми і яким організаціям були виділені. Так, у відповідності до п.10 Заходів щодо реалізації Програми соціального захисту та соціальної підтримки окремих категорій населення міста Кіровограда на 2015 рік, затвердженої рішенням Кіровоградської міськради від 27.01.2015р. № 3926 (зі змінами), надано фінансову підтримку 10 громадським організаціям інвалідів та ветеранів на загальну суму 287 тис. грн., які станом на 1 січня 2016 року профінансовані у повному обсязі. Згідно з рішенням №78 від 23.02.2016р. Кіровоградської міськради «Про затвердження програми соціального захисту та соціальної підтримки окремих категорій населення міста Кіровограда на 2016 рік», на фінансову підтримку 11 громадських організацій інвалідів та ветеранів передбачено 250 тис. грн.

Відповідно до «Порядку використання коштів міського бюджету для надання фінансової підтримки громадським організаціям інвалідів і ветеранів, що мають статус міських», затвердженого рішенням Кіровоградської міськради від 18.12.2007 р. №380, розмір бюджетних коштів, що надаються громадській організації, встановлюється на підставі кількості її членів; кількості первинних осередків; кількості бібліотек, клубів, реабілітаційних центрів, колективів художньої самодіяльності; розрахунків та обґрунтувань, поданих громадською організацією. Включення громадських організацій до розподілу призначень здійснюється після надання виконкому звіту щодо використання бюджетних коштів за попередній рік з відповідними підтверджуючими документами.

При цьому обсяг матеріального заохочення працівників організації разом з нарахуванням не повинен перевищувати 35% загального обсягу передбачених бюджетних коштів. ГО «АПН» звернулась до міськради з інформаційним запитом, в якому просила надати підставу для розподілу видатків міського бюджету за статтею «Фінансова підтримка громадських організацій інвалідів і ветеранів» за 2015 та 2016 роки (копію звернення організації чи інший документ), а також копії звітів організацій, які були підтримані з міського бюджету, про використання ними наданих бюджетних коштів у 2015 році, і отримала відповідь.

Так, Кіровоградська міська організація ветеранів України звернулась з проханням надати їм 119 тисяч грн. без жодних розрахунків та жодного обґрунтування витрат. Міська рада задовольнила прохання організації у повному обсязі. Попередні 129 тис.грн. організацією були використані на «матеріальні заохочення» (94 тис.грн.) та комунальні послуги офісного приміщення.

Кіровоградська міська організація ветеранів фізкультури, спорту і війни не просила жодної фінансової допомоги на 2016 рік, і отримала… 9 тис.грн. У звіті за 2015 рік щодо використання 16 тис.грн. йдеться про матеріальне заохочення у розмірі 5 600 грн., решта суми була використана на проведення спортивних заходів.

Кіровоградська міська організація «Союз Чорнобиль України», згідно відповіді міськради на інформаційний запит АПН, також не зверталась по фінансову допомогу на 2016 рік, і отримала… 25 тис.грн. Відповідно до звіту за 2015 рік, організація витратила 5 тис. на матеріальні заохочення, решту – на заходи (5 тис.), ритуальні послуги (4,5 тис.), канцелярку (3 тис.) та комуналку (2,5 тис.).

Кіровоградська міська організація Української Спілки ветеранів Афганістану прозвітувала про використання 12 тис. грн., хоча отримала 25 тис.грн. Згідно звіту, 4 800 грн. були використані на «матеріальне заохочення», решта 7 200 грн. – на оплату послуг теплопостачання. У цьому році фінансування не просила, однак отримала 25 тис. грн.

Відповідь міськради не містить прохання про виділення допомоги на 2016 рік і від Товариства політв’язнів та репресованих, проте звіт про використання минулорічних 10 тис. грн. розписаний до копійки. Витрати на матеріальне заохочення склали лише 1 тис.грн.

Спілка учасників бойових дій і ветеранів військової служби не зверталась по фінансову допомогу на 2016 рік. У звіті про використання минулорічного траншу у 18 тис.грн. йдеться лише про матеріальну допомогу (10 500 грн.) та комунальні послуги (7 500 грн.).

Товариство інвалідів ВВ та інших війн не зверталось по допомогу на 2016 рік і не надало детального звіту про використання отриманих 15 тис.грн. (хоча минулого року організація просила виділити лише 10 тис.) у минулому році, однак все одно отримало 10 тис.грн. цього року.

Всеукраїнське об’єднання ветеранів надало відносно деталізований звіт про використання 14 тис. грн. за минулий рік (матеріальне заохочення склало лише 3 700 грн.), проте прохання про виділення допомоги у 2016 році – відсутнє.

Організація інвалідів «Сила духу» минулого року просила надати їй 28 700грн., проте отримала лише 20 тис., про використання яких детально відзвітувала. Зарплати склали лише 7 тис.грн. Прохання фінансувати організацію у 2016 році – відсутнє, проте вона отримала 9 тис.грн.

Спілка незрячих Кіровоградського УВП УТОС просила надати їй минулого року 70 300 грн., проте отримала 20 тис.грн., і всю суму використала на придбання озвученої літератури. Прохання надати допомогу цього року – відсутнє. Однак організація отримала 9 тис.грн.

Отже, як випливає з відповіді міськради, виділення коштів громадським організаціям відбувалось в супереч відповідному положенню, адже жодна організація з профінансованих у 2016 році не надала жодних розрахунків та обґрунтувань виділення коштів, жодних підтверджуючих документів використання коштів, а з наданих звітів більшості організацій видно, що обсяг «матеріального заохочення» суттєво перевищує передбачені 35%! Бюджетні кошти банально проїдаються…

Майже половину усієї допомоги на діяльність отримує одна організація – Кіровоградська міська організація ветеранів України, яку очолює Віталій Вієвський. Решту допомоги ділять між собою десяток організацій. З наявної інформації не зрозуміло, чому виникає така диспропорція. Проте, якщо відслідкувати його діяльність – все стає на свої місця.

Дії Вієвського дуже схожі на лобіювання комерційних інтересів депутатів з колишньої Партії регіонів. Так, у 2014 році Віталій Вієвський від імені ветеранів закликав депутатів міськради залишити 150 тис.грн. дотації міської лазні «для покриття 50% пільги для ветеранів».

Міська лазня (ТОВ «Міськпобутсервіс») – це комерційне підприємство екс-регіонала Ігоря Волкова. При чому, якщо сам Волков під час виступу на сесії міськради, захищаючи фінансування свого підприємства, говорив про 450 «ображених» ветеранів, які буцім-то не зможуть більше митись на пільгових умовах, то Вієвський заявив про 20(!) тис. чоловік…

Доки розподіл коштів та пільг між громадськими організаціями не стане прозорим, ці статті матимуть потенційний ризик стати джерелом корупції, якщо ще ним не стали…

Коментарі: 0 | Залишити коментар

Гучні відставки та суспільна угода

30.04.2016 21:34

Політичне життя країни продовжує вирувати. Затяжна політична криза вилилась у довгоочікувану відставку прем’єра Яценюка, а знайти йому заміну виявилось не такою вже й простою задачкою. Якими наслідками для українського політикуму це може обернутись? Спробуємо з’ясувати.
Але для початку – передісторія. Яценюк вдруге потрапив у крісло керівника Уряду після несподіваної перемоги на парламентських виборах його «Народного Фронту». По суті, цей політичний проект так і не став партією, про що свідчить відмова від самостійної участі у місцевих виборах.
А феноменальний рейтинг, який вдалось наростити політтехнологам Яценюка завдяки вдалим крокам виборчої кампанії, здувся за кілька місяців саме завдяки «успіхам» Арсенія Петровича на своїй посаді (або їх умілому позиціонуванню у ЗМІ). Його повторно призначили цілком вимушено, адже без фракції НФ коаліція б не відбулась. Але призначили з розрахунком якомога швидше «спалити».
Особливих зусиль коаліціянтам докладати не довелось – Яценюк поховав себе сам, своєю неспроможністю або небажанням здійснювати ті кардинальні реформи, яких від нього очікували. Власне, провина за це лежить не тільки на ньому, проте в очах народу крайнім тривалий час був саме Арсеній Петрович. Тепер, у разі обрання прем’єром Гройсмана крайнім виявиться Порошенко.
Іншими словами, відставка Яценюка – це шанс на реінкарнацію політичного проекту «Народний Фронт», і, в той же час, остаточна загибель БПП «Солідарність». Зупинка ключових реформ, репресії проти борців з корупцією в прокуратурі, проти активістів Центру Протидії Корупції та проти добровольців, відсутність результатів у розслідуванні злочинів проти майданівців, відсутність успіхів на фронті, знайдені панамські офшори, поразка на референдумі в Нідерландах… все це безпосередньо прив’язано з іменем Президента і, відповідно, назвою його політичної сили.
Концентрація політичної влади в руках Президента – це перемога тактична, але поразка – стратегічна. Це не відтермінує дочасних виборів, а скоріше наблизить їх. І не лише парламентські, але і президентські.
Хто на них переможе? По-перше, популісти на кшталт Батьківщини і РПЛ, по-друге, «реформатори» на чолі із Саакашвілі і Садовим, по-третє – Опоблок з Нашим краєм. БПП ризикує опинитись на маргінесах… навіть у Народного фронту кращі шанси. Але, попри різні кольори та прізвища, усі ці партії мають спільні риси: всі вони сприяють збереженню існуючої корупційної системи, подекуди у супереч власній риториці, свідомо чи підсвідомо.
Вони банально звикли до алгоритмів існуючої системи, і не уявляють, як можна жити інакше. Навіть маючи щире бажання щось зробити, вони не мають цілісного бачення цього «щось», тому реформи запроваджуються фрагментарно. А от реванш системи – цілісний і скоординований.
От вже і сам Яценюк, йдучи у відставку, заявляє, що він збирається зайнятись новим Суспільним договором. Чи розуміє він, що це означає? Навряд. Проте термін набирає популярності, тому його треба конче брати до свого арсеналу, аби «бути в тренді».
Розробляють новий Суспільний договір сьогодні і Богословська, і Шокін, і Хмара, і Ярош, і Стецьків… однак усі ці розмови зводяться до того, яку республіку нам будувати – парламентську республіку, чи президентську, з одно- чи двопалатним парламентом… Проте, чи в цьому корінь проблеми?...
Єдине, що може змінити подібний сценарій - це поява нового суб’єкта, який об’єднає промайданівську спільноту і запропонує альтернативну систему, використовуючи справді нові, нестандартні ідеї та підходи.

Коментарі: 0 | Залишити коментар

Нелюстроване зло зростає

12.04.2016 11:42

Півтора роки тому, а якщо бути точним – 16 вересня 2014 року, Верховна Рада України прийняла Закон «Про очищення влади» № 1682-VII. Цей Закон визначає правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні.

Українська люстрація – це процес встановлення заборони діячам високого рангу, які скомпрометували себе, впродовж певного часу або пожиттєво працювати на державній службі в Україні.

Вперше про люстрацію в Україні заговорили одразу після проголошення державної незалежності у 1991 році, однак далі розмов діло не пішло. Нового поштовху ідеї очищення влади отримали після Помаранчевої революції 2004 року і приходу до влади Віктора Ющенка. Зокрема, український дисидент, народний депутат Левко Лук'яненко оголосив про внесення відповідного законопроекту, який передбачав «обнародування, перевірку, облік і амністію осіб, причетних до протиправних дій недемократичного режиму».

Інший законопроект запропонував народний депутат Олег Тягнибок в березні 2005 року. За ним передбачалося заборонити обіймати державні посади особам, які до 1 січня 1992 року працювали на керівних посадах в Комуністичній партії СРСР чи КДБ СРСР або співпрацювали з органами державної безпеки Радянського Союзу. Подібний законопроект подавався і в 2012 році. Однак жоден із них не був прийнятий.

І ось, після кількаденних бурхливих демонстрацій, Верховна Рада прийняла в другому читанні законопроект «Про очищення влади» (про люстрацію). За прийняття відповідного законопроекту № 4359а в цілому із третього разу проголосував 231 депутат за мінімально необхідних 226. 25 вересня його підписав Голова Верховної Ради Олександр Турчинов. Прем'єр-Міністр Арсеній Яценюк завізував його (що не передбачено Конституцією), Закон не був ветований Президентом та набув чинності 16 жовтня 2014 року.

Протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій,четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

Заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року… Це стосується, зокрема, чиновників, що обіймали посади «голови обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації, їх перших заступників, заступників, голови районної державної адміністрації, районної в місті Києві державної адміністрації».

За іронією долі, того ж таки 16 вересня 2014 року Указом Президента України № 735/2014 Сергій Кузьменко призначений головою Кіровоградської обласної державної адміністрації. Це призначення викликало серію мітингів і акцій протесту в Кіровограді. Активісти поселились у наметах на центральній площі і намагались не дати можливості новопризначеному посадовцю розпочати виконання своїх посадових обов’язків. Всі сподівались, що Президент скасує свій Указ, проте цього не сталось по сьогоднішній день.

Обурення громади було цілком справедливим, адже Сергій Кузьменко прямо підпадає під дію Закону «Про очищення влади». Так, з 2010 року по 2012 рік Сергій Анатолійович обіймав посаду голови Олександрійської районної державної адміністрації. Також, він був заступником голови обласної державної адміністрації Кіровоградської області з 1 червня 2012 по грудень 2012 року, при голові обласної держадміністрації Сергії Ларіні. Серед іншого, Сергія Кузьменка звинувачували у постачанні тітушок для боротьби проти протестувальників у період Євромайдану.

На парламентські виборах 2012 року Сергія Кузьменка було висунуто як кандидата від Партії регіонів у мажоритарному виборчому окрузі № 103 з центром в місті Олександрія. 16 січня 2014 року депутат проголосував у Верховній Раді України за бюджет України та був присутній під час голосування за так звані «диктаторські» закони.

Батько Сергія – Анатолій – входив до складу фракції Народної партії Литвина у Кіровоградській обласній раді. Під час подій Євромайдану підтримав звернення облради до Президента Януковича з вимогою «навести лад на вулицях столиці», що означало – зачистити Майдан. Сьогодні пан Анатолій – народний депутат від БПП «Солідарність» у Верховній Раді…

Ігнорування Закону України на рівні голови ОДА призводить до його невиконання по всій області. Так, різні посади по всій області займають чиновники часів Януковича. Хтось з них був ведучим Антимайдану, хтось звозив тітушок для розправи з майданівцями, хтось активно або пасивно підтримував політику чинної влади.

Закріпившись у владних кабінетах, команда екс-регіоналів організовано вирушила намісцеві вибори, затесавшись у списки «демократичних» партій, передусім – БПП «Солідарність». Зокрема, у Кіровограді переважно з екс-регіоналів було створено ініціативу «Час єднатись», яка висунула свого кандидата на міського голову і у сумнівний спосіб отримала цю посаду. Екс-регіонали перемогли і у найбільших містах області – Олександрії та Знам’янці. В обласній та більшості місцевих рад вони сформували більшість.

Невиконання люстраційного законодавства призводить до тотального беззаконня в області. Найвища в області посада використовується Кузьменком для примноження та лобіювання інтересів власного бізнесу.

Сімейна компанія Кузьменків, ТОВ «УкрАгроКом», мала у 2000 році п'ять тисяч гектарів сільгоспугідь, у 2012 — понад 65 тисяч гектарів, а у 2016-му, за неофіційними даними – 240 тис. га. Це землі Олександрійського, Петрівського, Знам'янського, Світловодського та Новоукраїнського районів Кіровоградської області.

Так, у селі Диківка Знам’янського району Кіровоградської області «УкрАгроКом», за словами місцевих мешканців, незаконно займає 20 га землі, виділеної рішенням сільради для учасників АТО.

Серед засновників іншого підприємства Кузьменків, ТОВ «Агровіста», окрім самого Сергія Кузьменка, значаться його батько Анатолій, дядьки Віктор та Іван, керівник УкрАгроКому Павло Фесюк та перший заступник голови Кіровоградської облради Юрій Гугленко, який до виборів обіймав посаду голови Знам’янської РДА.

Успішний бізнес – це добре, але не тоді, коли в його інтересах використовують державну владу. Люди, пов’язані з головою ОДА, обіймають всі ключові посади в області (заступники голови ОДА, начальники управлінь, голови РДА тощо) і контролюють більшість в обласній раді.

Перебування Сергія Кузьменка на посаді голови Кіровоградської обласної державної адміністрації – це ганьба української влади та плювок в обличчя українських Героїв, які відстояли українську незалежність на Майдані та продовжують її захищати на сході України.

Дмитро Сінченко

Коментарі: 0 | Залишити коментар

Джинса за бюджетний кошт?

31.03.2016 01:20

СУТЬ СПРАВИ

На першому засіданні 2-ї сесії Кіровоградської міськради 7-го скликання депутати проголосували за «Програму економічної підтримки засобів масової інформації міста Кіровограда на 2016 рік». У програмі закладені кошти у сумі 388,1 тис.грн. на висвітлення діяльності Кіровоградської міської ради у електронних (288,1 тис. грн.) та друкованих (100 тис. грн.) ЗМІ.

У відповіді ж на запит сайту «Наші гроші» вказано, що вся сума виділена виключно на телебачення – для Кіровоградської обласної державної телерадіокомпанії та телерадіокомпанії «TTV».

Співзасновником ТОВ «TTV» є Михайло Попов, який також є співвласником низки кіровоградських фірм, серед котрих ТОВ «Ельворті Т», співвласниками котрої є екс-депутат обласної ради від Партії регіонів Павло Штутман та екс-депутат міської ради Юрій Тітов, котрий в 2010 році обирався також від ПР.

Іншим співзасновником «TTV» з грудня 2015 року є Ігор Краснюк – директор ТОВ ВКФ «Спліт». Власником «Спліту» є депутат Кіровоградської міськради нинішньої та попередніх каденцій Ігор Волков, котрий на останніх місцевих виборах зайшов до міської ради як представник «БПП «Солідарність», хоча до цьогобув активним членом «Партії регіонів». Саме Волкова у грудні серед засновників телерадіокомпанії TTV змінив Краснюк, який, фактично, є підлеглим Волкова.

За затвердження і Програми, і Бюджету, у якому були закладені гроші на цю програму голосував і Ігор Волков (15-та сторінка Протоколу). Більше того, за прийняття Бюджету він особисто агітував голосувати (38-39 сторінки Протоколу) інших депутатів під час пленарного засідання у своєму виступі, ні словом не обмовившись про наявний конфлікт інтересів.

Аналогічний конфлікт інтересів можна констатувати і у двох інших депутатів фракції БПП, екс-регіоналів Ігоря Голофаєва та Сергія Калапи. Обоє пов’язані з вищезгаданим Павлом Штутманом, власником компаній «Ельворті-груп» та «Гідросила-груп».

Так, Ігор Голофаєв – директор з виробництва будівельно-дорожніх машин ПАТ «Червона Зірка» (підприємство входить до складу «Ельворті-груп») з 1987 року. Сергій Калапа – генеральний директор ПАТ “Червона зірка”, а також керівник ПрАТ “Ельворті груп”. Обоє – депутати міськради VI скликання від Партії регіонів.

Приватний канал почали фінансувати з міського бюджету тільки з 2011 року, коли Ігоря Волкова було обрано на посаду секретаря міської ради. У бюджеті 2010 року гроші на TTV ніхто не витрачав, як і на жоден приватний ЗМІ. Фінансувались лише державні та комунальні медіа: 354,4 тис.грн. на вісник міськради «Вечірня газета» та 99,8 тис.грн. на Кіровоградську облдержтелерадіокомпанію (КОДТРК).

Проте вже у 2011 році ситуація кардинально змінюється – TTV отримує 95 996 грн. – майже вдвічі більше, ніж КОДТРК. У 2012 році сума склала вже 143 995 грн., у 2013 р. – 179 995 грн. У 2014 році на телеканал встигли перерахувати 65 997 грн., але після перемоги революції та зміни секретаря міськради, внаслідок перерозподілу видатків з бюджету, з передбачених телеканалу Волкова коштів забрали 200 тис.грн.

Проте у 2015-му році телеканал знову отримав фінансування – рекордні 198 990 грн. Цього разу він був єдиним ЗМІ, окрім комунальної газети, на який з бюджету виділялись кошти. Всього на свій телеканал Ігорю Волкову вдалось забрати з міського бюджету 684 973 грн. Якщо додати 388 тис. грн., які передбачили в бюджеті цього року для ЗМІ – отримаємо понад мільйон гривень.

Для порівняння, за аналогічний період 2011-2015 рр. канал «Кіровоград» (КОДТРК) отримав 161 724 грн., обласне радіо – 18 176 грн., газета «Україна-центр» - 68 000 грн., газета «21-й канал» - 15 000 грн. Офіційний вісник міськради «Вечірня газета» отримав 1 918,7 тис. грн., але це проблема дещо іншого характеру.

Гроші на фінансування газети «Україна-центр» також виділялись з наявним конфліктом інтересу. Редакція газети розміщена у приміщенні Ельворті-центру, що належить вищезгаданому Павлу Штутману. Власником газети значиться Аліна Шаталова, дружина тодішнього заступника голови Кіровоградської облради та «куратора Кіровограда» Олександра Шаталова, який балотувався до Верховної Ради по 99-му виборчому округу від Партії Регіонів.

Всі зазначені рішення з 2010 по 2015 роки приймались депутатами, що пройшли від Партії Регіонів, яка одноосібно мала більшість у міськраді. У міськраді 7-го скликання депутат Ігор Волков пройшов від БПП і очолив бюджетну комісію, а тому безпосередньо брав участь в розробці рішень щодо виділення коштів для свого телеканалу.

Хибним є не тільки голосування за виділення коштів на приватні мас-медіа, але і сама практика такого фінансування. Адже міськрада не купувала ефірний час для прямих трансляцій засідань ради чи її органів, не виготовляла відео-ролики соціальної реклами. У відповіді на інформаційний запит щодо обсягів висвітлення діяльності міськради, вказано перелік інформаційних програм, які були виготовлені на замовлення міськради.

Мова йде про сюжети в інформаційних програмах «Акценти дня», «В розрізі тижня», програмах «Карт-бланш», «Від першої особи», «Телелікарня», «Кава на двох», «В центрі уваги», «Ми йдемо в гості», ток-шоу «До бар’єру». Тобто, міська влада замовляла ні що інше, як «джинсу», проплачений матеріал або зумисно приховану рекламу. Співробітники телеканалу виготовляли сюжети чи публікації, що імітують за стилем новину чи репортаж, проте є нічим іншим як прихованою рекламою.

Чи маркувався такий продукт як реклама? Звісно, ні. Про яку об’єктивну оцінку роботи міської влади з боку ЗМІ, що отримали фінансування за цією програмою, в даному разі може йти мова?...

Коментарі: 0 | Залишити коментар

Хто організатор «Ватного Майдану» у Кіровограді?

06.01.2016 20:01

Після того, як у ЗМІ потрапила новина про засідання Комітету з питань державного будівництва та місцевого самоврядування, на якому Верховній Раді рекомендували назвати Кіровоград Інгульськом, у Кіровограді одразу ж почались протести прихильників проросійської назви «Єлисаветград», або, як охрестили цю назву у народі - Лісапєтград. Спершу обурювались у соцмережах, далі – через публічні заяви та коментарі для ЗМІ, а на останок вони вирішили провести акцію протесту.
Акція відбулась у неділю, 27 грудня, і нагадувала заходи початку «Русской вєсни» на Донбасі. Такі ж бабки з іконами і хрестами, такі ж вигуки про «братній народ», така ж агресія до українських військових, така ж зневага до державного гімну...
Хто ж і чому організовує дестабілізацію мирного українського міста? Було би дуже просто сказати, що всьому виною російські диверсанти. Але на справді, все дещо складніше. Є кілька груп підтримки проросійської назви, і у кожної групи – своя мотивація.
Перша група підтримки – УПЦ Московського патріархату. Їхнє завдання цілком зрозуміле – вести підривну роботу в тилу, готувати агентурну мережу та соціальну базу для подальшої російської окупації. Вони вміло маскуються, приховують свою підпорядкованість Російській церкві, тому більшість їх прихожан вважають, що відвідують церкву Київського патріархату.
Але це стосується лише тих, хто відвідує церкви на свята. Постійних відвідувачів обробляють системніше. З ними постійно проводять бесіди, сповіді, возять на прощі, залучають до церковного життя в інші способи. Стиль роботи батюшок за ступенем промивки мізків мало відрізняється від роботи «Свідків Єгови».
Але вони мають значно більше можливостей, наприклад – доступ до в’язниць та силових органів. До війни з Росією вони активно «працювали» з особовим складом 3-го полку спецпризначення. Сьогодні, на щастя, ситуація змінилась. У дворі обласної прокуратури досі знаходиться їхня каплиця. В їхній власності майже всі храми міста і дууже багато земельних ділянок (деякі з них використовуються, наприклад, як парковки). Неформально вони контролюють деякі сфери незаконного «бізнесу» (жебрацтво).
Про те, що антиукраїнська пропаганда в цій церкві носить системний характер, свідчать неодноразові випадки відмов відспівувати загиблих героїв російсько-української війни та публічних заяв на підтримку російських терористів з боку їх священників.
Друга група – це «ідейні» екс-регіонали. Вони не конче були в керівництві Партії Регіонів і навіть могли офіційно не мати партквитка, проте своїми діями підтримували режим Януковича. Частина з них опинились в Опозиційному блоці, частина – в БПП «Солідарність», дехто пішов у «вільне плавання», однак всі вони на підсвідомому рівні залишились вірними ідеям рідної партії. Сьогодні вони знову потрапили до місцевих рад, вони досі посідають керівні посади в області і обласному центрі, однак працюють і далі спільно.
Якщо говорити про персоналії, то більшість з них були присутніми під час мітингу «проти Інгульська». Саме завдяки їх зусиллям було організовано т.зв. «громадське опитування про перейменування міста» за 600 тис.грн.
Мотивація одних (Стрижакова і Опоблоку) цілком зрозуміла – вони відповідають очікуванням свого виборця. Мотивацію інших (членів БПП) пояснити з токи зору логіки і здорового глузду важко, адже виборців вони такими діями втрачають. Можливо, тут грає роль надмірна самовпевненість та самонадіяність.
Третя група – це кіровоградські бізнесмени. Передусім мова йде про Євгена Бахмача (НВП «Радій») та Павла Штутмана (компанії «Ельворті-груп» та «Гідросила-груп»). Саме вони виводили співробітників своїх заводів на «ватні» мітинги, а раніше – фінансували рекламну кампанію Єлисаветграда.
Що ж змусило успішних підприємців, які в марнотратстві ніколи не були помічені, викидати мільйони на агітацію за назву міста? Власні вподобання? Естетичний смак? Генетична пам’ять? Релігія?...
Можливо, щось із переліченого і мало місце, однак цього навряд чи може вистачити, щоб спонукати бізнес витрачати гроші. Такі люди витрачають лише у двох випадках: щоб отримати прибуток або щоб мінімізувати збитки. Думаю, ми маємо справу з другим.
Так, один із заводів Штутмана, Белінськсільмаш, знаходиться в Росії, у місті Белінка Пензенської області. Основні фінансові зв’язки Радія – з Росією. Тому саме ці бізнесмени фінансують і Московський патріархат, і ідейних екс-регіоналів.
Четверта невеличка група – залишки екс-комуністів. Вони, закономірно, проти перейменування як такого, але, обираючи між проросійським варіантом і будь-яким іншим, вони обирають перше.
Проросійська інтелігенція – це п’ята невеличка група. Проросійські вони не завжди в усьому. Вони можуть бути шанувальниками Пушкіна чи Лермонтова, спілкуватись російською, і при цьому активно допомагати нашим військовим в зоні АТО. Вони можуть ненавидіти Путіна, але прагнути до об’єднання з «демократичною Росією». Тому будь-якою ціною прагнуть зберегти «історичний зв’язок з братнім народом». От тільки одного вони не враховують – демократія росіян закінчується на українському питанні...
Найбільша група прихильників Єлисаветграду – це ті, хто купився на імперську пропаганду. «Красива назва», «місто Святої Єлисавети», «Маленький Париж», «Український Єлисаветград – колиска професійного театру», «імператриця тут ні до чого» та інші міфологеми, які роками подавались кіровоградцям зі ЗМІ, із рекламних носіїв, зі шкільних уроків, інструментами бреднінгу та піару керівників підприємств, у церквах, музеях, бібліотеках та інших культурних установах. Вони не могли пройти непоміченими.
Саме ця категорія може з піною біля рота відстоювати «власну точку зору», навіть не підозрюючи, що вона їм нав’язана з боку представників перших трьох категорій. Однак, хоч і несвідомо, вони також грають на руку московській пропаганді, щиро вважаючи себе поборниками демократії і плюралізму думок.
І за їхні душі ще доведеться поборотись...
Дмитро Сінченко

Коментарі: 1 | Залишити коментар

Кіровоград: синдром «порожнього крісла»?

21.12.2015 22:16

На площі перед Кіровоградською міською радою стоїть пам’ятник колишньому міському голові часів Російської імперії. Він керував містом впродовж 27-ми років. Побити його рекорд не вдавалось більше жодному меру. Тому на постаменті Олександр Пашутін тримає крісло для свого наступника і, разом з тим, повчає: «Служіння громаді має бути метою життя»…
Не знаю, з якої причини, але зі служінням громаді у нашому місті все якось не складається… Особливо проблемними виявились для міста роки нинішнього тисячоліття…
Так, 25 лютого 2001-го року опозиційний до режиму Кучми Олександр Нікулін достроково припинив свої повноваження після того, як попався на отриманні хабара. На чергових виборах у 2002-му, фаворита кампанії опозиційного бютівця Валерія Кальченка зняли з перегонів у ніч перед голосуванням. В результаті, переміг в.о. міського голови Михайло Цимбаревич. Проте оскільки, за задумом влади, перемогти мав би зовсім інший кандидат, вибори визнали недійсними.
На перевиборах, що відбулись влітку того ж року, перемогу здобув Микола Чигрін. Однак, результати другого голосування… також визнали недійсними! Після тривалої судової тяганини Чигріну таки вдалось відсудити свою перемогу, однак, через спротив депутатського корпусу, він ще близько двох років не міг повноцінно розпочати виконання власних повноважень.
Його наступник, Валерій Кальченко, який у 2006-му році переміг із дуже високим результатом, пройшов за списком Блоку Юлії Тимошенко до Верховної Ради, і, побувши на посаді міського голови більше місяця, зрештою надав перевагу мандату народного депутата. Відтак, місто опинилося перед необхідністю повторного проведення виборів міського голови.
Місто майже півроку жило без очільника, доки 26 листопада 2006 року не відбулися повторні вибори. Але й вони були непростими — у ніч перед голосуванням кіровоградський тервиборчком зняв із перегонів фаворита — бізнесмена Олександра Нікуліна (який на той момент вже вийшов на волю). Дежавю?...
Тоді неочікувано переміг комуніст Володимир Пузаков з перевагою в 370 голосів, що не влаштувало ані знятого Нікуліна, ані тих, хто замовив його «зняття»… відтак встановлення результатів виборів міського голови Кіровограда знову відбувалося в суді. Двічі призначалось повторне голосування, яке так і не відбулось. Пузакову вдалось відсудити перемогу.
На виборах 2010 року, в результаті абсолютного монопольного інформаційного домінування та використання владою шаленого адмінресурсу, переміг Олександр Саінсус, член Партії регіонів. Але і він не зміг досидіти до чергових виборів. Після Революції Гідності він двічі подавав у відставку. За другим разом, 29 травня 2014 року, рада її прийняла. Керував міським господарством до останніх виборів секретар міської ради, батьківщинівець Іван Марковський.
І ось, 27 листопада 2015 року присягу прийняв новий міський голова – Андрій Райкович, обраний від БПП. Однак і йому перемога дісталась не на виборах, а в судах. Вперше за історію міста кандидат програв вибори фактично, але переміг юридично, скасувавши результати на 3-х дільницях. Вперше його суперник не чинив при цьому жодного адекватного супротиву.
Чи доречні тут аналогії з Кривим Рогом? Аж ніяк. Там є кому вийти за Милобога. Він має справжню народну підтримку. Ані за Стрижакова, ані за Райковича ніхто не виходив.
Про фальсифікації на тих самих дільницях вказувала і ГО «Асоціація Політичних Наук», яка проводила екзит-пол в першому турі. Однак ніхто тоді на це уваги не звернув. Чому? Мимоволі напрошується висновок про домовлену гру двох кандидатів.
Для перемоги Райковича його команда повинна була мобілізувати демократичного і патріотичного виборця. Необхідно було пояснити, що кандидат від демократичних сил бореться проти регіонала. Необхідно було займати патріотичну позицію з актуальних питань, чим відрізнятись від свого проросійського опонента.
Що ж ми бачили натомість? Публічні сюсюкання та загравання і з екс-регіоналами, і з самим опонентом. «Договорняки» та обіцянки співпраці. Публічний союз із проросійськими силами і спільне просування путінського Єлисаветграду... І хто за нього мав би проголосувати?
Склалось враження, що «єдиний демократичний» кандидат вперто не бажає перемагати. Чому? Або його виборчий штаб був вкрай некомпетентним, або він мав якісь інші задачі і плани.
Дуже ймовірно, що головою облради мали б обирати саме Райковича, а Стрижаков таки мав стати міським головою. І швидше за все, так було домовлено спочатку. Інакше нащо йому було очолювати список БПП саме в область, а не в місто, що було би логічніше для кандидата в мери?... Чому ж цього не сталось? Імовірно, через негативну реакцію керівництва БПП та домовленості з ВО «Батьківщина».
Якби задача стояла перемогти, Райкович не пішов би в ініціативу «Час єднатись», і не фоткався б в оточенні колишніх регіоналів, він би не рвав горлянку за путінський Єлисаветград, його штабом не керували б регіонали… Він (чи його радники?) робив все, щоб національно-демократичний виборець БПП за нього не голосував.
Але і опоненти Райковича припустились чимало помилок. Так, Табалову не можна було робити «ребрендінг» перед самим стартом кампанії, змінюючи партійні кольори «Рідного міста» на «Наш Край». Його ставка на старшу вікову групу також виявилась помилковою, адже його головним електоратом могла б стати молодь.
Віті Атаманчук не варто було робити демаршу із «Самопоміччю», йдучи самовисуванцем. Переконаний, саме цей факт дезорієнтував виборців і не дав їй змоги вийти в другий тур. Ставка у виборчій кампанії на свою стать, відсутність чіткої передвиборчої програми – все це зіграло негативну роль. Хоча вона мала не аби який шанс на перемогу.
Відкриття місцевої політики – Рафаель Санасарян – не відповідав образу партії, від якої балотувався. Його кампанія більше була схожа на кампанію кандидата від «Самопомочі» чи БПП, ніж на радикала. Тому й голоси він отримав переважно від цієї групи виборців.
Отже, чи проведуть наші обранці роботу над помилками? Яким чином вони «єднатимуться» у міській раді? Думаю, від їх подальших кроків залежатиме, чи матимуть вони якесь політичне майбутнє… Адже, після закінчення одних виборів, одразу ж починаються нові…
Тож, коли на кріслі Пашутіна сидітиме справді гідний цього міський голова?

Коментарі: 0 | Залишити коментар

Кремлівська гра. Пазли однієї картинки

04.12.2015 00:53

Терор – це основний інструмент тоталітарних режимів. Він використовується як всередині країни, так і зовні. Найяскравішим прикладом терористичної держави був СРСР. Окрім тотального терору всередині країни, вони створювали терористичні мережі під контролем КГБ по всьому світу. Путінська Росія вирішила максимально відновити цю мережу.

Невдачі військової кампанії в Україні, санкції та зниження цін на нафту змусили Кремль задіяти «план «Б» – імітувати військову кампанію проти свого союзника – ІДІЛ – у Сирії. Під цим прикриттям Москва вирішила розпочати повномасштабну інтервенцію. Щоб не викликати підозр у західних країн, РФ офіційно вирішила допомагати боротись із тероризмом «легітимному» Асаду. А на справді – воєнна допомога призначалась головному союзнику – Ісламському Халіфату.

Коли Путін відчув, що належного визнання він не отримав, було вирішено використати вже багато разів випробуваний спосіб – організувати проти своїх громадян теракт – атаку терористів ІДІЛ на власний пасажирський літак. Це мало продемонструвати, що Російські атаки на позиції ісламістів у Сирії були досить дошкульними, що змусили їх відповідати. Росіяни постали жертвами цинічного теракту в очах західних обивателів.

Але цього було замало. Щоб емпатія досягнула свого піку, необхідно було занурити в атмосферу страху все західне суспільство. А такого можна досягнути лише в результаті небачених раніше у Європі масштабів терактів. Місце для атаки було обрано також не випадково. Париж – столиця країни, яка зайняла послідовну антипутінську позицію в російсько-українській війні. Так, позиція Франції далека від проукраїнської, але її дії зовсім не відповідають інтересам Кремля.

Москва не має жодного економічного важеля впливу на Францію, лише інформаційний і політичний. Цим і було вирішено скористатись. Зухвалий теракт ісламістів в столиці Франції мав, по-перше, схилити нинішнє керівництво Франції до співпраці з Росією в «боротьбі» з ІДІЛ. По-друге, цей теракт дає козирі проросійській опозиції у Франції, адже підтверджує їхні тези про небезпеку від мусульман-іммігрантів.

Паралельно з терактами у Парижі, відбувається ескалація війни на Донбасі. Одразу ж зондується реакція європейських лідерів – чи спрацювали теракти у потрібному ключі? Чи звернуть увагу європейські лідери на українську проблему? Чи не пом’якшиться їхня оцінка подій в Україні?... Нарощуванням протистояння на Донбасі, росіяни говорять західним політикам: «Не погодитесь на співпрацю по Сирії – отримаєте ще більше проблем в Україні!»…

Дата терактів була також обрана не випадково. Вони мали підготувати ґрунт для переговорів на саміті G-20. На що розрахунок? На те, що Путіна знову візьмуть в коло світових лідерів – вирішувати долю світу. Пом’якшать санкції, дозволять йому продовжити одноосібно правити територіями, які визначені ним як «зона інтересів Росії».

Однак, ми не знаємо, чи дійсно західні лідери повірили Путіну? Чи не грають вони з ним, так само. Як намагається грати з ними він? Чи не вдають, що вони купились на його спецоперацію з терактом?...

Архітектура світу знову змінюється. До влади у Польщі повернулись найбільші антагоністи Росії і найбільші друзі США. До влади у США скоро знову повернуться республіканці. Жорстку антиросійську позицію зайняла Туреччина. Про скасування санкцій ніде не йдеться.

Операції проти ІДІЛ почали проводити інтенсивніше. Путіна заспокоїли нібито долученням до операції у Сирії. Башара Асада поки що не чіпають, але й не визнають. Тему України не педалюють, але й не знімають з порядку денного. РФ втрачає підтримку в ООН, адже навіть Білорусь і Казахстан не підтримують її ініціатив, не кажучи вже про Китай і інші держави БРІКСу.

Схоже, першим вирішено знищити Ісламський Халіфат, потім – режим Асада, і лиш після цього світове співтовариство розбереться з Російським карликом…

Дмитро Сінченко

Коментарі: 0 | Залишити коментар

Нелюстрований совок…

21.11.2015 00:15

Наближається річниця початку двох українських революцій, яка, за символічним збігом, стала ще й датою виконання законів, названих у народі «про декомунізацію». Одразу після виборів всюди місцева влада активізувалась у виконанні цих законів. Почали збирати наради, заслуховувати звіти, створювати комісії…
І ніби відчувається прагнення виконати у наших чиновників. І хочеться їм повірити… доки випадково не потрапиш на сторінку офіційного сайту ОДА «видатні земляки». І після цього все одразу стає на свої місця, і починаєш розуміти, хто на справді є авторитетом для обласних керівників, а хто – так і залишається, в кращому разі – ніким, або в гіршому – «ворогом народу»…
Так от, звичайна статистика. З 19 прізвищ не відомо ким обраних «символів краю», знаходимо «героїв соцпраці» Гіталова та Шліфера, «героїв СРСР» Кошового, Мазуренка й Попова, «видатних російських діячів» Григоровича і Петрова…
На сайті обласної ради ситуація не краща. Із восьми «достойників» мені не зрозуміло, як там опинились якийсь «мега-відомий поет» Бровченко та такий самий «письменник» Козаченко, який, бачте, був цілим депутатом ВР СРСР. Хто вони? Родичі керівника апарату чи адміна сайта?
І як це вони ще не додумались вписати туди Поплавського з Кобзоном?... Невже наш край на стільки бідний на видатних особистостей, що й на сайт нікого почепити? Чи, може, хтось є просто чужим для обласних чиновників?...
Та ні, мабуть просто не рівня козаченкам і шліферам, наприклад, легендарний Петро Калнишевський, останній кошовий отаман Запорізької Січі, або отаман Коліївщини Максим Залізняк, оспіваний у народних піснях.
Володимира Винниченка, голову Директорії Української Народної Республіки, згадали лише на сайті Кіровоградської облради. ОДА про такого видатного земляка, схоже, нічого не чула. Що вже й говорити про генерал-хорунжого Армії УНР Андрія Гулого-Гуленка, генерального секретаря міжнаціональних справ УНР Олександра Шульгина, члена Центральної Ради та полковника Армії УНР Андрія Долуда, головного отамана Холодного Яру Костя Блакитного, отамана Чорного лісу Пилипа Хмару та десятків інших наших земляків, які прославились на фронтах Української революції 1917-21рр.
Про те, щоб наші чиновники вшанували пам’ять короля Антського союзу Божа чи скіфського царя Аріанта, я й не мрію. Аріант, за історією Геродота, саме на території нашого краю провів перший у світовій історії перепис населення, зібравши з кожного скіфа по одному наконечнику стріли. Із зібраних стріл скіфи вилили велетенський казан і встановили його в сакральному центрі Великої Скіфії – місцевості Ексампей – на півдні сучасної Кіровоградщини.
Ну добре, нехай не знають наші совкові чиновники української історії, але ж вони добре знають, що відбувається в нашій державі сьогодні. Чому радянських героїв вони вважають «видатними», а українських – ні? Чому серед прізвищ «достойників» немає Юрія Олефіренка, Сергія Сенчева, Юрія Коваленка, Віктора Чміленка, Юрія Бутусова та інших Героїв, які героїчно загинули за нашу батьківщину?...
Такі ж питання викликає список «видатних особистостей Кіровоградщини» на сайті бібліотеки ім. Чижевського. Він містить 146 прізвищ, включає всіх фігурантів списків ОДА та облради, і жодного прізвища із згаданих мною в статті.
У списку є прізвище останнього міського голови Єлисаветграда, українофоба і організатора єврейських погромів Пашутіна, але немає першого бургомістра, козака Івана Іванченка. Згадано купу російських та радянських воєначальників, і жодного українського військовика…
Хоча… Чому дивуватись, якщо Кіровоградську область очолює людина, яка не може цього робити згідно люстраційного законодавства?...
Дмитро Сінченко

Коментарі: 0 | Залишити коментар

«Я вірю, місту бути»… Підсумки місцевих виборів

11.11.2015 01:14

Саме це гасло було головним у виборчій кампанії Валерія Кальченка, коли він у 2001 році балотувався на посаду кіровоградського міського голови. Одна з його передвиборчих листівок досі(!) висить на стіні одного з будинків. Будинок приватний, тому комунальникам до неї байдуже, як, напевне, і власнику приміщення. Не знаю, чи поліграфію тоді робили кращу, чи з якоїсь іншої причини, проте факт залишається фактом…
Тоді Кальченко програв вибори – у нього вкрали перемогу, знявши з перегонів незаконним рішенням ТВК в ніч перед голосуванням. Ця технологія неодноразово застосовувалась у нашому місті. Проте свою передвиборчу обіцянку виконав – місто досі є! Та й обіцянки наших політиків, як видно, з тих часів суттєво не змінились. Мабуть, саме це з року в рік нам нагадує агітка-довгожитель…
Вибори в місцеві ради відбулись. Не завжди і не всюди чесно. Зі зловживанням адмінресурсом, з підкупом виборців, з маніпуляціями та «чорними» технологіями, з підтасовками результатів виборів… але відбулись, і їхні результати визнані більшістю суб’єктів процесу. Тому можемо видихнути з полегкістю.
Чи відбувся реванш регіоналів? Зовні виглядає, що ні. Якщо математично додати представників умовно «партій Майдану» (БПП «Солідарність», ВО «Батьківщина», УКРОП, «Самопоміч», РПЛ, ВО «Свобода»), і умовно партій «спадкоємців ПР» (ОпоБлок, Наш край, Рідне місто), то ми отримаємо 46 до 17 у обласній та 34 до 15 у міській радах.
Однак така класифікація, як я зазначив, є дуже умовною. По-перше, тому що Наш край і Рідне місто, швидше за все, готові до співпраці з новою владою і не є адептами проросійської ідеології, а багато хто з новообраних депутатів НК, попри сформований стереотип, навіть ніколи не був у Партії Регіонів.
По-друге, тому що багато екс-регіоналів пройшло за списками саме першого табору. Деякі з них – відверті корупціонери та українофоби, як, наприклад, Ігор Волков – екс-секретар міськради, а нині – майбутній депутат міськради від БПП. Але більшість – просто креатури відомих екс-регіоналів.
По-третє, тому що УКРОП, ВО «Свобода», РПЛ, до яких, можливо, приєднається і Самопоміч – в опозиції до нинішньої влади на чолі з Порошенком. Тому їхнє входження до правлячої коаліції – малоймовірне.
І, нарешті, по-четверте, депутати, що пройшли за списками усіх згаданих партій, належать до різних груп впливу, і об’єднуються не за партійними кольорами, а за близкістю до тієї чи іншої ФПГ. І саме цей фактор буде вирішальним в ухваленні кадрових чи фінансових рішень. Тому прогнозувати майбутні призначення чи рішення в такій ситуації – річ невдячна. Швидше за все, майбутня більшість буде ситуативною.
Отже, хто ж переміг на місцевих виборах на Кіровоградщині? БПП «Солідарність»? Попри перші місця в області і в обласному центрі, ця політична сила помітно втратила свої позиції. А якщо пригадати, що на цих виборах вона йшла спільно з Народним Фронтом – ситуація тим паче не втішна.
БПП програв всі великі міста, окрім обласного центру, де буде другий тур. В Олександрії влада програла кандидату від Опоблоку, багаторічному меру міста Цапюку. У Світловодську – переміг опозиційний до влади укропівець Козярчук (якого перед виборами мала висувати саме партія президента, але чомусь передумала). У Знам’янці мером став самовисуванець Філіпенко.
Батьківщини стосуються всі проблеми, притаманні «Солідарності». Але, на додачу, батьківщинівці помітно втратили голоси у Кіровограді через підтримку кандидата від влади Райковича. Окрім того, партія може зіткнутись з проблемою 2006-го року – неконтрольована фракція. Із 6-ти депутатів міськради лише один – член ВО «Батьківщина». В облраді – лише два відомих батьківщинівця – чинний і колишній голови обласної організації. Решта – підприємці, фермери і екс-регіонали.
ОпоБлок? Ця партія отримала 3-й результат до обласної ради. Так, це не більшість, але результат вражає, з огляду на всі ті негаразди, до яких призвела Україну діяльність їх ідейного «наставника» Януковича. Першим номером значився екс-керманич області Сергій Ларін, який досі обіцяє сформувати довкола себе більшість і знову очолити область.
Чи вдасться це йому? Перспектива доволі сумнівна. Відкрито на союз із ОпоБлоком навряд чи зважиться хоч одна з пост-майданівських партій. За такий крок центральне керівництво може їх просто розпустити. Навіть якщо на це піде місцева БПП, яка завела під своїм брендом найбільше «колишніх», їм двом не вистачить голосів для більшості.
То хто ж таки очолить область? Своє правління може продовжити нинішній очільник облради Чорноіваненко. Напевне, саме ця посада була йому обіцяна в обмін на підтримку кандидатів на посади мерів Кіровограда та Олександрії від БПП.
Проте, це може статись лише у разі перемоги Андрія Райковича на виборах міського голови Кіровограда. Інакше обласну раду очолить саме останній, якого вже до цієї ради обрали. А чи переможе пан Андрій на виборах – ще питання. Тут все залежатиме від явки виборців. Якщо вона буде занадто низькою (а до того йдеться), перемога може дістатись улюбленцю бабусь екс-регіоналу Стрижакову.
Хоча, якщо спостерігати за виборчою кампанією – складається враження, що всі вже про все між собою домовились, а ми просто спостерігаємо за виставою. Кампанія ведеться мляво і суто технічно – без жодного азарту. Якими ж саме були ці домовленості – побачимо після другого туру. Ми все зрозуміємо за кадровими призначеннями нових рад. Чекати лишилось не довго.
Дмитро Сінченко

Коментарі: 0 | Залишити коментар

Усього 67. Попередня cторінка | Сторінка 3 з 7 | Наступна сторінка

Мій gorod.dp.ua:

Вхід на gorod.dp.ua