Блог

Сінченко Дмитро

http://sin4enko.jimdo.com/

Декомунізувати перемогу: місія можлива

31.05.2017 03:13

9-го травня Україною знову прокотилась хвиля акцій «побєдобєсія». У найбільших містах не обійшлось без сутичок. При цьому поліцію звинувачують в упередженому ставленні передусім щодо проукраїнських учасників. Так, у Києві було розгромлено офіс добровольчого батальйону ОУН, побито та заарештовано активістів, яким поліція перешкодила у проведенні мирного зібрання, у Дніпрі – затримало проукраїнських демонстрантів після сутички з представниками партії «Соціалісти».
Лише значний резонанс справи спричинив досить швидку та жорстку реакцію влади - звільнення Дніпровського керівництва нацполіції та арешт проросійських “тітушок”. На фоні інших подій цей факт виглядає як виняток.
Сутички також відбулися у Харкові, Одесі, Запоріжжі. Окрім того затримані є в Полтаві (2 особи), Чернігові (2), Хмельницькому (1) та Херсоні (1). Поліція затримувала і тих, хто використовував заборонену символіку, і тих, хто намагався самотушки її відібрати.
Хода у Кропивницькому, присвячена перемозі над нацизмом, також була велелюдною – це факт. Для нашого обласного центру понад дві тисячі учасників кількість дуже велика. Більше в нас збиралось тільки на революції.
Із негативів – фейкових ветеранів щоразу більшає, фронтовиків майже не лишилось. Псевдоветерани організовано вимахують формально законними червоними ганчірками, принципово не вдягають «маків», замінивши їх червоними стрічками, пропагують радянські міфи.
Проте є і позитивні моменти – більша частина ходи відбулась під синьо-жовтими і червоно-чорними прапорами. Колорадських стрічок і серпів із молотами не було помітно, окрім як на кокардах пілоток деяких учасників.
Чому ж радянські традиції вперто не втрачають популярності? На те є кілька причин: по-перше, цей день так і залишається вихідним. Доки його не перенесуть, доти більшість ходитимуть парадами синхронно з Москвою, 9-го травня.
По-друге, цей захід у більшості міст, зокрема у Кропивницькому, легітимізувала міська і обласна влада. Це було організовано ними свідомо, щоб зібрати велелюдну ходу на 9-те, і для цього задіяно адмінресурс.
Наявність вихідного на 9-те травня позбавлена будь-якої логіки. Акти капітуляції Третього Рейху були підписані 7-го та 8-го травня. Виконуватись почали 8-го. Друга світова війна закінчилась 2-го вересня… Без вихідного дня проведення парадів дуже швидко зійде нанівець, як це відбулось із річницями Жовтневого перевороту.
Та й чи потрібен взагалі вихідний для заходів зі вшанування пам’яті? У нас немає вихідних ні на вшанування пам’яті жертв Голодоморів, ні на річницю закінчення 1-ї Світової війни, ні на річницю Перемоги над Золотою Ордою під Синіми водами, врешті-решт...
Дмитро Сінченко

Коментарі: 0 | Залишити коментар

ЧИЇ ПАЇ: ЩО СПІЛЬНОГО У РЕЗОНАНСНИХ ІСТОРІЙ ІЗ ЗЕМЛЕЮ У КІРОВОГРАДСЬКІЙ ОБЛАСТІ

13.04.2017 22:52

У Кіровоградській області набули поширення ряд “земельних” схем:

1) “Зацікавлена особа” в момент закінчення строку дії договорів агропідприємства з пайовиками чи користувачами, робить пайовику пропозицію, від якої той не може відмовитись і укладає договір з новим орендарем. Але таку ініціативу не можна назвати здоровою ринковою конкуренцією через один нюанс. Попередній орендар не повідомляється про намір розірвання договору завчасно або його непродовження, а інколи – навіть опісля, і продовжує працювати на землі, вкладаючи в обробку і вирощування врожаю сотні тисяч, а то й мільйони гривень. А новий орендар отримує як мінімум оброблену землю, як максимум – з вирощеним на ній врожаєм, і одразу починає роботи з його збору.

2) Т.зв. землі запасу, які знаходяться за межами населених пунктів (зазвичай – разом з польовими дорогами, лісосмугами та прибережними смугами, які заборонено розорювати), використовуються фермерськими господарствами, проте документально це ніяк не оформлюють, але дивним чином ні в кого не виникає жодних питань до таких “орендаторів”. Підприємство отримує прибутки, а контролюючі інституції – свою “долю”, яка, імовірно, менша за офіційні податки та збори. При чому, навіть якщо земля отримує законного господаря, орендатор продовжує її використання.

3) Класичне рейдерство. Без відома власника вносяться зміни до установчих документів та реєстрів, новий власник за допомогою бойовиків захоплює фермерське господарство і, поки тривають суди, користується його майном на свій розсуд, збираючи чужий врожай чи розпродуючи техніку.

КІРОВОГРАДСЬКА ЛЬОТНА АКАДЕМІЯ

Кіровоградський підприємець Дмитро Бориско займається вирощуванням сільськогосподарської продукції. Приватне сільськогосподарське підприємство “Агро-Трейдінг”, яке він очолює, тривалий термін співпрацювало з ВСП НАУ “Кіровоградська льотна академія Національного авіаційного університету”.

У 2014 році ВСП НАУ “Кіровоградська льотна академія Національного авіаційного університету” в черговий раз звернулась до нього з проханням продовжити співпрацю по спільному вирощуванню врожаю. У відповідь на пропозицію керівництва Льотної академії, ПСП “Агро-Трейдінг” у березні 2015-го року вчинило ряд підготовчих дій, що проводяться до початку посівних робіт, а саме – зорало, передискувало та внесло добрива на орендованому полі.

Мова йде про земельні ділянки з кадастровими номерами 3520386900:02:000:7505, площею 457,5435 га, 3520386900:02:000:7504, площею 38,5993 га і 3520386900:02:000:7503, площею 20,6001 га. Це розорані землі колишнього аеропорту, призначення яких було змінене на ведення підсобного сільського господарства. Саме з цієї землі КЛА НАУ забезпечувала харчування своїх курсантів.

“Я орендував землю у Льотної академії з 2004 по 2014 роки. У нас був договір про спільне вирощування. Щороку ми заключали такий договір. І пропорційно затратам ділився урожай. Розрахунку в грошах ніколи не було. Ми так весь час працювали з ними. Договір діє один рік. Ми відпрацювали повністю, комбайни з поля виїхали, договір закрився, розрахувались. З 2014-го на 15-й – я їм зателефонував, питаю – ми як, продовжуємо? Вони мені – звичайно, все як завжди, працюємо…”, – пояснив Дмитро Бориско.

Однак у 2015 році ВСП НАУ “Кіровоградська льотна академія Національного авіаційного університету” було укладено договір з іншою юридичною особою – олександрійською ТОВ “Формула-Агро”. Про намір розірвати домовленості з ПСП “Агро-Трейдінг” повідомлено не було, крім того, на проведення підготовчих робіт були виділені чималі кошти, паливно-мастильні матеріали та мінеральні добрива.

Керівник ТОВ “Формула-Агро” – Жук Максим Славович – балотувався до Олександрійської міської ради від Блоку Петра Порошенка “Солідарність” у 2015 році по округу №34. Олександрія – це вотчина народного депутата БПП Анатолія Кузьменка, обраного від 103-го округу. За словами Бориска, Максим Жук навчався разом із Сергієм Кузьменком, головою Кіровоградської ОДА.

На неодноразові звернення ПСП “Агро-Трейдінг” про відшкодування хоча б понесених витрат керівництво ВСП НАУ “Кіровоградська льотна академія Національного авіаційного університету” не дає належної відповіді.

Дмитро Бориско пояснює це, в тому числі, позицією керівництва області:

“Мені телефонують з льотної академії і кажуть: треба щоб ви під’їхали, Дмитро Сергійович, бо тут є одна невизначеність. Ну, я під’їхав, і мені кажуть – нас змушують заключити договір з іншою фірмою. Поїхав я до губернатора, домовився про зустріч, це була субота. Заходжу, кажу, що ж ви в мене землю забираєте. Він каже, це не твоя земля. Я кажу: “та знаю, але ж я її орендую, що ж ви мене так кидаєте, я ж туди вже вклав свої гроші”. Добре, каже, я скажу своїм спеціалістам, вони з вами зустрінуться і допоможуть. Через два дні зателефонували, сказали під’їхати на Тімірязєва 84, телефонував Павло Фесюк. Я під’їхав зі своїм заступником – Денисенком Сергієм Сергійовичем. І вже нам двом пояснили, щоб про цю землю ми забули”, – розповів Бориско.

Підприємець не прислухався до рекомендацій і вирішив відстоювати свої інтереси в суді, проте суд прийняв рішення відмовити в задоволенні позову. Те саме відбулось в апеляції. Сьогодні справа в касації. Ціна позову – 560 121,5 грн прямих збитків, не враховуючи втраченої вигоди та моральної шкоди.

Цитата з рішення суду – “Позивачем не доведено належними доказами ні протиправної поведінки відповідача щодо невиконання зобов’язань за договором , ні наявності відповідних збитків, ні причинно-наслідкового зв’язку між порушенням та завданими збитками”.

БІЗНЕС РОДИНИ КУЗЬМЕНКІВ

Павло Фесюк станом на сьогодні займає посаду комерційного директора ТОВ “УкрАгроКом”. Дружина Фесюка, Олена – рідна сестра Сергія Кузьменка, голови Кіровоградської ОДА. ТОВ “УкрАгроКом” належить Сергію Кузьменку та його батьку – народному депутату від БПП Анатолію Кузьменку.

Сімейна компанія Кузьменків, ТОВ “УкрАгроКом”, мала у 2000 році п’ять тисяч гектарів сільгоспугідь, у 2012 — понад 65 тисяч гектарів. Це землі Олександрійського, Петрівського, Знам’янського, Світловодського та Новоукраїнського районів Кіровоградської області.

Серед засновників іншого підприємства Кузьменків, ТОВ “Агровіста”, яке також значиться засновником “УкрАгроКому”, окрім самого Сергія Кузьменка, значаться його батько Анатолій, дядьки Віктор та Іван, керівник УкрАгроКому Павло Фесюк та перший заступник голови Кіровоградської облради Юрій Гугленко, який до виборів обіймав посаду голови Знам’янської РДА.

Прямо чи опосередковано у власності Сергія Кузьменка, окрім 2-х вищезазначених, за даними аналітичної платформи “YouControl” перебуває ще 16 підприємств, а саме:

ПАТ “Шарівське” – кінцевий беніфіціарій – Кузьменко Сергій Анатолійович, керівник – Кузьменко Віктор Іванович, підписант – Завалій Сергій Володимирович.
ПАТ “Олександрійський Райагрохім” – керівник – Кітаєв Сергій Дмитрович, кінцевий беніфіціарний власник – Кузьменко Сергій Анатолійович.
ТОВ “Королівське ХХП”. Керівник – Живанов Віктор Іванович. Власники: Кузьменко Анатолій Іванович, Кузьменко Сергій Анатолійович, Скічко Юрій Олексійович.
ТОВ “Гермес-трейдінг”. Керівник – Скічко Юрій Олексійович. Засновники: Скічко Юрій Олексійович, Осика Тетяна Петрівна, Йоник Наталія Василівна, Кузьменко Сергій Анатолійович, Фесюк Павло Дмитрович, Скічко Олексій Олексійович. Власники: Кузьменко Сергій Анатолійович, Скічко Юрій Олексійович.
ТОВ “Агрофірма Федірки”. Керівник – Замкова Любов Миколаївна. Засновники: Замковий Олександр Вікторович та ТОВ “УкрАгроКом”.
ТОВ “Олександрійський цукровий завод”. Керівник – Третяк Леонід Леонідович. Засновники: Йоник Наталія Василівна, Манько Дмитро Устинович, Олійник Сергій Григорович, Осика Тетяна Петрівна, Скічко Юрій Олексійович, Фесюк Павло Дмитрович, ТОВ “УкрАгроКом”. Кінцевий власник – Кузьменко Сергій Анатолійович.
ТОВ “Світловодський річковий термінал”. Керівник – Скічко Юрій Олексійович, підписант – Живанов Віктор Іванович. Засновники – Скічко Юрій Олексійович, ТОВ “УкрАгроКом”. Кінцевий власник – Кузьменко Сергій Анатолійович, Скічко Юрій Олексійович.
ТОВ “Колос”. Керівник – Замковий Олександр Вікторович, підписант – Фесюк Павло Дмитрович. Власник – Кузьменко Сергій Анатолійович.
ТОВ “Мар’ївське”. Керівник – Карпусенко Анатолій Михайлович, підписант – Фесюк Павло Дмитрович. Власник – Кузьменко Сергій Анатолійович.
ТОВ “Строй Кепітал Інвест Фармінг”. Керівник – Йоник Наталя Василівна, підписант – Друмашко Юрій Миколайович. Власники – Сергій та Анатолій Кузьменки.
ТОВ “Гермес-Авто”. Керівник – Белоус Олексій Олександрович. Власники: Юрій Скічко та Сергій Кузьменко.
ТОВ “Пантазіївське”. Керівник – Коріненко Олег Васильович. Засновники: Коріненко Олег Васильович, Згама Віталій Миколайович, ТОВ “УкрАгроКом”. Кінцевий власник – Кузьменко Сергій Анатолійович.
ТОВ “Футбольний клуб Олександрія”. Керівник – Кітаєв Дмитро Сергійович. Засновники – ТОВ “Агровіста” та ТОВ “УкрАгроКом”. Власник – Кузьменко Сергій Анатолійович.
ТОВ “Професійний футбольний клуб “Олександрія”. Керівник – Сакара Олександр Леонідович. Засновники: Сергій Кузьменко, Наталя Йоник, Тетяна Осика, Павло Фесюк.
ТОВ “ХПП Добронадіївське”. Керівник – Жиданов Віктор Іванович. Засновники: ТОВ “Гермес-трейдінг”, ТОВ “УкрАгроКом”. Кінцевий бенефіціарій – Кузьменко Сергій Анатолійович.
ТОВ “Н-Радіо”. Керівник – Франтасова Олена Юріївна. Власники: Скічко Юрій Олексійович, Горбачов Микола Олексійович, Кузьменко Сергій Анатолійович.
З даного переліку видно, що, окрім самого Сергія Кузьменка, серед власників чи керівництва підприємств часто повторюються 6 осіб, а саме: Кузьменко Анатолій Іванович, Кузьменко Віктор Іванович, Фесюк Павло Дмитрович, Гугленко Юрій Олександрович, Замковий Олександр Вікторович, Коріненко Олег Васильович. З ними пов’язано ще ряд підприємств, в яких прізвище Кузьменка прямо не фігурує.

ДИКІВСЬКА ЗЕМЛЯ

Є і інші сумнівні способи використання чужої землі підприємствами, що мають зв’язок із головою Кіровоградської ОДА.

Так, у селі Диківка Знам’янського району Кіровоградської області ТОВ “Прогрес” займає 67 га землі, виділеної рішенням сільради для учасників АТО. Як пояснив нам сільський голова Диківки, Андрієнко Володимир, “Прогрес” уклав угоду на оренду землі ще до того, як він вперше був обраний, тобто до 2010 року. Він не має копії договору, проте, за його словами, підприємство регулярно платить до бюджету сільради по 1 тисячі гривень за гектар.

Ми перевірили трансакції на порталі “Є-дата” за період з 1 грудня 2015 року по 6 грудня 2016 року, однак жодної фінансової операції між Диківською сільською радою та ТОВ “Прогрес” нам знайти не вдалось. Портал мав би показувати всі операції, які проходять через державне казначейство.

“Так, дійсно, поле площею 67 гектар біля колишнього вугільного розрізу “Бандурівський” було засіяне ТОВ “Прогрес”. Сьогодні воно розпайоване між учасниками АТО, і новим власникам ми пропонуємо укладати договори оренди саме з цим підприємством, адже воно найбільше платить, по 2 тис. грн за гектар на рік”, – пояснив Володимир Михайлович.

Згідно з офіційною відповіддю сільради, ТОВ “Прогрес” за увесь цей час сплатив до бюджету сільради 1 481 681,1 грн. Дана земельна ділянка була виділена для надання по 2 га учасникам АТО. На даний час надано погодження на земельні ділянки для 25 осіб загальною площею 47,714 га, двом афганцям площею 4 га та чотирьом громадянам площею 12,63 га.

На цьому полі свою ділянку отримав, зокрема, Коваль Сергій Іванович (3522281200:02:000:5062). Процес отримання земельної ділянки ним було розпочато ще у 2015 році, отже було зрозуміло, що нові власники можуть змінити орендаря або почати займатись власним господарством, однак землю ТОВ “Прогрес” все одно засіяв, чим позбавив нових власників можливості господарювати на своїй землі у 2016-му році.

За словами сільського голови, договір про оренду знаходиться в управлінні Держгеокадастру в Кіровоградській області, проте в самому управлінні нам відповіли, що “Головним управлінням договори оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення на території Диківської сільради Знам’янського району Кіровоградської області з ТОВ “Прогрес” не укладались”.

У ТОВ “Прогрес” на прохання надати інформацію з цього приводу нам відповіли, що вони входять до групи компаній “УкрАгроКом” і без їх дозволу жодної інформації не надають.

Директором підприємства ТОВ “Прогрес” до 18.01.2017 був Коріненко Олег Васильович (станом на сьогодні – Шевченко Анатолій Дмитрович), власник – Проквас Сергій Миколайович. Проте той самий Коріненко є директором і співзасновником вищезгаданого ТОВ “Пантазіївське”, власником якого є Сергій Кузьменко. 04.06.12 ПАТ “Шарівське” (власник С.Кузьменко) зверталось до ТОВ “Прогрес” із клопотанням про виступ в якостi фiнансових поручителiв за зобов’язаннями ПАТ “Шарiвське” перед ПАТ “ПУМБ”.

ВІЛЬШАНСЬКІ РЕЙДЕРИ

На початку вересня 2016 року у ЗМІ розлетілось повідомлення про рейдерське захоплення ПСП ім. Димитрова (с. Добре). Після сутички з “тітушками”, було госпіталізовано одного з мешканців села. Раніше жителям Вільшанського району пощастило відстояти сільське господарство “Роксана” (с. Бузникувате).

“Ситуація на сьогодні не дуже змінилась, – говорить заступник голови Вільшанської райради Олександр Михайлов. – Ми, як депутати тоді прийняли рішення – звернутись до всіх авторитетних державних органів – і до поліції, і до прокуратури обласного рівня, звернулися в Мінюст, бо він має право призупиняти рішення. Виконавча влада поки не спрацьовує. Місцеві люди їх (нових “власників”) не сприймають, хоча вони пропонують якісь компенсаційні виплати. Все майно під арештом. Колишні власники судяться, засідання не відбуваються. Ситуація буксує на місці”.

За словами юриста ПСП ім. Димитрова Павла Сторчака, все почалось 5-го серпня 2016 року, коли відбулася перереєстрація підприємства.

“Із засновників було видалено керівника ПСП ім. Димитрова, власником якого є Іван Кіров. Замість нього ввели у засновники ТОВ “Ліман-Миколаїв” – фіктивне підприємство, яке просто існує на папері. 25 серпня знову було змінено власника – замість ТОВ “Ліман-Миколаїв” засновником став ТОВ “Євроагрохолдинг” з Олександрії. Наступного дня, 26-го серпня, вносяться зміни в статут і власником стає Ростислав Вакулик. Після цього 28-го серпня було рейдерське захоплення підприємства. 30 чоловік у балаклавах захопили підприємство, нанесли тілесні ушкодження мирним жителям. Сьогодні на все майно накладено арешт, заведена кримінальна справа, справа розглядається в судах, у нас є результати експертизи, що підписи були підроблені”, – коментує юрист Павло Сторчак.

За словами прес-служби управління юстиції в області, реєстратори Кіровоградської області не здійснювали реєстраційних дій щодо зазначених підприємств. Олег Кіров, головний агроном ПСП ім. Димитрова та син власника господарства, стверджує, що 28 серпня відбулося силове захоплення сільськогосподарського підприємства. 5 автомобілів заїхали на територію ПСП, з них вийшли близько 30 осіб спортивної статури. Вони у господарські приміщення фірми увірвалися силою.

“Рейдери позривали на об’їзних воротах замки, без дозволу заїхали на тік, потім позривали замки на складських приміщеннях та поспускали колеса на техніці (комбайнах та тракторах). Наступного дня викрали з адмінприміщень документи, амбарні книги. У ніч з понеділка на вівторок вивезли з території заводу частину посівних матеріалів – кукурудзи та соняшника. Все побили,-потрощили тут… Сьогодні на майно накладено арешт, ми не маємо права, та й не маємо чим зібрати наш урожай, однак з боку “нового власника” вже є спроби загнати на поля його комбайни”, – розповідає Кіров.

Власники Євроагрохолдингу – Буйваленко Олександр Федорович, кандидат в депутати Олександрійської міськради від партії “Сила Людей”, Кучеренко Ігор Миколайович – балотувався в ту ж раду від Радикальної партії, та Головатий Сергій Миколайович, юрист і власник понад десятка олександрійських підприємств, у 2007-му році на позачергових парламентських виборах був зареєстрований ЦВК як уповноважена особа Блоку Юлії Тимошенко. Ростислав Вакулик – депутат Петрівської сільради та президент ФК “Буревісник” (Петрівський район – сусідній з Олександрійським, входить до складу 103-го виборчого округу, на якому у 2014-му переміг Анатолій Кузьменко).

За допомогою аналітичної платформи YouControl вдалося визначити, що керівник та співзасновник ТОВ “Євроагрохолдинг” Головатий Сергій Миколайович одночасно є керівником та співвласником ТОВ “Хортиця”. Інший співзасновник “Хортиці” – Нос Юрій Володимирович одночасно є керівником і підписантом Олександрійського госпрозрахункового підприємства “Інгул” Кіровоградської облспоживспілки. Номер телефону “Інгулу”: +38 (052) 353-33-66. Під цим же телефоном зареєстровано Олександрійську районну спілку споживчих товариств. Спілка є одним із співзасновників Виробничого кооперативу “Новопразький хліб”. Іншим співзасновником кооперативу значиться ПАТ “Шарівське”, власником якого є Кузьменко Сергій Анатолійович.

“Нападники і досі сидять тут. Кожного дня на територію підприємства приходить близько 100 людей, щоб у випадку чого, захистити його. Це черкаські “ветерани АТО” з Айдару, принаймні так вони себе називають. Зараз робота підприємства паралізована. Людям не виплачується зарплата, пайовики не отримують зерно”, – каже Олег.

ПОЗИЦІЯ ПРОКУРАТУРИ ОБЛАСТІ ПО ЗАХОПЛЕННЮ ПСП ІМ. ДИМИТРОВА

Прокуратура Кіровоградської області говорить, що Новоукраїнською місцевою прокуратурою здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016120240000202 від 05 серпня 2016 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 206-2 (протиправне заволодіння майном підприємства, установи, організації), ч. 1 ст. 358 (підроблення документів, печаток, штампів) КК України.

“Відомості про кримінальні правопорушення внесені за результатами розгляду звернень керівників двох сільськогосподарських підприємств Вільшанського району, які в серпні надійшли до Вільшанського ВП Голованівського ВП ГУНП в Кіровоградській області, про те, що державними реєстраторами на підставі підроблених документів внесено зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме відомості щодо зміни засновників цих господарств на іншу особу”, – повідомляють у прес-службі прокуратури.

Прес-служба голови Кіровоградської ОДА Сергія Кузьменка залишила наші питання щодо випадків захоплення агропідприємств області без відповідей.

Дмитро Сінченко

Коментарі: 0 | Залишити коментар

Календарні війни. Які свята мають бути вихідними в Україні?

04.04.2017 00:42

За два останні місяці ми стали свідками вже двох емоційних обговорень законопроектів, якими пропонується змінити український календар державних свят. Перший був поданий у грудні 2016 року, і передбачав встановлення вихідного на 25 грудня – як Різдва Христового. При цьому 7 січня пропонувалось також залишити вихідним днем. Другий законопроект з’явився нещодавно, і передбачав масштабнішу ревізію свят – скасувати вихідні на 8 березня, 1, 2, 9 травня, додати вихідні на інші дні…

Чи варто змінювати календар нинішніх святкувань в Україні? Чи доцільно прийняти запропоновані зміни? Тут потрібно проаналізувати кожну пропозицію окремо. Хоч у першому випадку йдеться лише про один додатковий день – Різдво, але, на моє глибоке переконання, запропонована зміна щодо відзначення Різдва значно суттєвіша, тому відкладемо її на десерт. Розпочнімо аналіз із найближчої дати.

Загалом, кожна країна встановлює власні святкові дні, виходячи з традицій, міфології та історії свого народу. Міжнародний жіночий день 8 березня, як і День солідарності трудящих, і День перемоги, і низка інших дат, були спробою радянської неоімперії створити нові традиції і звичаї, нову міфологію для «радянської людини», замість православних свят Російської імперії.

Так, 8 березня є вихідним лише у 13 країнах, територія яких входила до колишнього «соцтабору». Чи потрібен вихідний день для того, щоб боротись за права жінок? Очевидно, що ні. Чи не є наявність окремого жіночого дня проявом гендерної нерівності? Очевидно, що є. Тож який сенс цього свята? Лише в тому, щоб нагадувати нам про часи СРСР, у якому було запроваджено цю традицію.

Та сама історія з Днем праці. Яка логіка у тому, щоб не працювати в день праці? Яка логіка у тому, щоб не працювати на наступний день після Дня праці? Чи потрібен вихідний для того, щоб провести якийсь мітинг чи парад у цей день? Ні, такі заходи відбуваються і без державних вихідних.

Тепер до найболючішої теми – Дня перемоги. Чому вихідний на цей день було запроваджено не одразу? Та тому, що цей день ні для кого з учасників Другої світової війни не був святом. Це був привід згадати про втрати, про горе, про біль… Але чим більше часу минало, тим менше відчувався той біль, тим менше лишалось живих фронтовиків, тим більшим ставав простір для міфів.

Чи потрібен вихідний тим небагатьом учасникам Другої світової, які ще лишились живими? Ні, вони вже давно не працюють, у них кожен день – вихідний. Чи потрібен вихідний для того, щоб провести заходи зі вшанування пам’яті полеглих у тій війні? Ні, це можна зробити і в будній день, так само, як немає окремого вихідного для вшанування пам’яті чорнобильців, чи пам’яті жертв Голодомору 32-33 років.

Те саме стосується пропозиції перенести вихідний на 8 травня. Навіщо вихідний взагалі? Відзначати 8-го на державному рівні – так. Робити цей день вихідним – ні. Адже не відзначаємо ми чомусь закінчення Першої світової війни, хоча вона також відбувалася на українській території, за активної участі українських воїнів та з численними жертвами українського народу…

Різдво Христове. 25 грудня і 7 січня

А тепер з приводу Різдва. Майже увесь християнський світ святкує Різдво Христове 25 грудня. Просто декілька православних конфесій з пострадянського простору, а також частина українських греко-католиків, живуть за неточним юліанським календарем, який «відстає» від григоріанського, за яким живемо ми, громадяни, на 14 днів.

Переважна більшість християнських церков живе за григоріанським календарем, тож вони не мають такої шизофренії в датах (Різдво 25 грудня і 7 січня, Новий рік 1 січня і Старий Новий рік 14 січня). Більшість православних церков, на чолі зі Вселенським патріархатом, живуть за так званим новоюліанським, який відрізняється від григоріанського лише датою Великодня. І тільки кілька країн, що перебувають під впливом Москви, продовжують уперто дотримуватись юліанського календаря. На жаль, Україна досі входить до цього числа, що досі свідчить про культурну й ментальну залежність.

«Але ж наші батьки споконвіків святкували Різдво 7 січня! І ми так будемо святкувати! Ми не зрадимо своєї традиції!» – переконують нас деякі поборники церковних цінностей. Насправді традиції святкування Різдва 7 січня менше від ста років. До цього наші предки відзначали церковні свята за тим календарем, за яким жили.

Календарну шизофренію на пострадянському просторі спровокували більшовики, які у 1918 році запровадили в Росії григоріанський календар. А оскільки релігію вони апріорі заперечували, змушувати церкву також змінювати календар не стали…

Якщо ж копати глибше, то християнство нам також було насаджене, і в далеко не мирний спосіб. Говорячи сучасною мовою, оспіване «Хрещення Русі» є нічим іншим, як репресіями й переслідуваннями за релігійні переконання. Кожне нинішнє християнське свято – це тюнінговане язичницьке. Причому це стосується як православних, так і католиків.

Для того, щоб вийти з-під культурно-ідеологічного ярма Московії, зокрема в питаннях релігійних канонів, громадянам України необхідно або інтегруватись із західними (наразі – союзними) країнами, або відроджувати свої дохристиянські традиції. Останній варіант також цілком імовірний, але він значно складніший і потребує більших зусиль і ресурсів. У будь-якому разі, нам варто звернути увагу на календар державних свят.

Як і будь-яка секта, московська церква ізолює свою паству від решти світу, спекулюючи на своїй нібито окремішності і «єдиноправильності». Якщо ми далі житимемо за юліанським календарем, ми залишатимемось під ідеологічним і духовним впливом Москви, а тому будемо вразливими.

Якщо ми відроджуємо язичництво, варто жити за астрономічним календарем, зокрема святкувати Різдво Коляди 22 грудня, у день зимового сонцестояння, а Великдень відзначати 20 березня, у день весняного рівнодення, як Новий рік (тоді ж і щедрувати). У день осіннього рівнодення можна було б святкувати Весілля Свічки, а на день літнього сонцестояння – Купайла.

Якщо інтегруємось із західними країнами, варто повністю переходити на григоріанський або новоюліанський календар, і святкувати великі християнські свята одночасно. При цьому ми станемо ближчими до своїх же прадавніх традицій та звичаїв, які доцільно зберегти.

То який варіант ви б обрали?

Дмитро Сінченко

Коментарі: 0 | Залишити коментар

Кропивницький: як розтринькати бюджетні гроші на «утримання» заможних містян

05.03.2017 18:36

Незвичне застосування інструменту електронної петиції обрала ГО «Асоціація Політичних Наук». Активісти вирішили використати його для боротьби із корупційними схемами міської ради, написавши петицію «Про перерозподіл бюджетних коштів». Менш ніж за місяць петиція набрала необхідну кількість (а саме – 452) підписів на сайті АПН і була розглянута комісією міськради з питань бюджету.

Вимоги активістів прибрати з бюджету корупційні статті обурили деяких депутатів, і ті стали вимагати суттєво обмежити право громадських організацій збирати підписи під петиціями на власних сайтах, аргументуючи непрозорістю процесу збору підписів. Зокрема, голова бюджетної комісії Ігор Волков навіть запропонував внести зміни в Порядок розгляду електронних петицій.

В оприлюдненій петиції активісти вимагали, по-перше, припинити виплачувати так званий "пансіон" заможним громадянам міста.

По-друге, припинити проплачувати "джинсу" у приватних кропивницьких ЗМІ за рахунок місцевого бюджету, фінансуючи мас-медіа, пов'язані з деякими депутатами міськради. Висвітлювати діяльність міської ради, як і вимагається законодавством, активісти пропонують на офіційному сайті та у офіційному віснику міськради.

По-третє, активісти вимагають припинити фінансувати громадські організації інвалідів та ветеранів, які, згідно офіційної відповіді міської ради, не дотримуються передбаченого «Порядку використання коштів міського бюджету для надання фінансової підтримки громадським організаціям інвалідів і ветеранів, що мають статус міських», затвердженого рішенням Кіровоградської міськради від 18.12.2007 р. №380.

І, по-четверте, припинити проводити так звані "компенсаційні виплати на пільговий проїзд", які розподіляються в непрозорий спосіб та містять в собі значні корупційні ризики. На переконання активістів, відшкодування за пільгове перевезення необхідно надавати або усім перевізникам міста (сьогодні 96% відшкодування йдуть лише одному перевізнику – КП «Електротранс», яке має дуже цікаву історію – авт.), або шляхом адресних виплат самим пільговикам.

У разі підтримки цієї петиції у повному обсязі, міська рада могла зекономити 11,5 мільйона гривень для міського бюджету Кропивницького у цьому році.

Зупинимось детальніше на «пансіоні почесних громадян». Ця стаття хоч і не найбільша у фінансовому вимірі, проте це чи не найнахабніший і найцинічніший спосіб обкрадання громади.

За мовчазної згоди громадян, у період тільки з 2010 по 2016 рр. з міського бюджету було виділено 941,6 тис. грн. Сам же пансіон був введений раніше. Але про все – по-порядку.

ОКРЕМІ КАТЕГОРІЇ ЗАМОЖНИХ ГРОМАДЯН

Щороку у Кропивницькому міськрада своїм рішенням приймає «Програму соціального захисту та соціальної підтримки окремих категорій населення міста». Що таке «окремі категорії громадян» - питання дуже цікаве, адже під цим терміном у програмі згадується чимало таких категорій, хоча у більшості випадків вона залишається нерозшифрованою, про що вже йшлося у одному з матеріалів Corrupt UA під назвою «Кіровоград: як «відмити гроші у пільговій лазні».

Мова йде про рішення Кіровоградської міськради № 78 від 23.02.2016, №3926 від 27.01.2015, №2755 від 29.01.2014, №2226 від 29.01.2013, №1156 від 26.01.2012, №95 від 27.01.2011р. та №3348 від 13.10.2010р.

Так, окремими категоріями, що зустрічаються у документах, є малозабезпечені громадяни, ветерани ВВВ, ветерани Афганістану та члени їх сімей, чорнобильці, ветерани соціалістичної праці, ветерани АТО, інваліди, громадяни, яким виповнилося 100 і більше років і почесні громадяни міста.

На останній категорії хотілось би зупинитись детальніше. До категорії «почесні громадяни міста» в Кропивницькому входять найбагатші люди міста, зокрема, діючий міський голова, власник ВАТ «М’ясокомбінат «Ятрань» (05507073) Андрій Райкович (сукупний дохід за 2015р. – майже 20 млн.грн.), власник НВП «Радій» (14312430) Євген Бахмач (має стосунок до ще понад 30-ти великих підприємств в Україні і за кордоном), власник КК «Інтерресурси» (38812017) і ще близько десятка компаній Микола Москаленко, батько народного депутата від БПП «Солідарність» Костянтина Яриніча, головлікар Кіровоградського онкодиспансеру Володимир Яриніч, керівник урологічного відділення міської лікарні Віктор Мягкий, ректор Центральноукраїнського національного технічного університету Михайло Черновол та ректор Кіровоградської льотної академії НАУ Сергій Неділько, настоятель Спасо-Преображенського собору Петро Сидора та екс-мер Кропивницького Олександр Саінсус...

Всього, станом на сьогодні, маємо 17 «почесних», які є далеко не бідними. Однак щороку вони отримують «пансіон» з бюджету міста. Так, у 2010 році міськрада виділила на виплату пансіону 109,2 тис.грн., у 2011-му – 117,7 тис.грн., у 2012-2013 роках – по 126 тис.грн., у 2014-му – 134,4 тис.грн., у 2015-му – 185,5 тис. грн. Цього року міськрада вирішила «підтримати» своїх нахлібників на 142,8 тис.грн.

Всього за період з 2010 по 2016 роки на утримання «малозабезпечених олігархів» було виділено 941,6 тис.грн. Це сума, що виділена виключно для виплат «почесним громадянам», а не на всю програму.

КОНФЛІКТ ІНТЕРЕСІВ МЕРА

За прийняття цієї програми на 2016 рік особисто голосував і один із «почесних» - міський голова Андрій Райкович (ст.20-12 Протоколу) разом зі всією своєю фракцією БПП, не пройшовши процедури оголошення про наявний конфлікт інтересів. Активісти руху «Під контролем!» з цього приводу написали заяви у Прокуратуру, Національну Поліцію і НАЗК.

У відповіді Управління захисту економіки у Кіровоградській області Департаменту захисту економіки Національної поліції України, №32-380 вих-16 від 27.09.2016 говориться наступне:

«За результатами вивчення встановлено, що рішенням виконавчого комітету Кіровоградської міської ради №666 від 10.12.2013 почесному громадянину міста Кіровограда Райковичу А.П. призначено довічний пансіон з 01.01.2014 у розмірі визначеному рішенням Кіровоградської міської ради від 17.02.2009 №1774 «Про внесення змін до Положення про присвоєння звання «Почесний громадянин міста Кіровограда», затвердженого рішенням Кіровоградської міської ради від 06.03.1998 року №130». Згідно п. 3 вказаного рішення за заявою Райковича А.П. відділ бухгалтерського обліку Кіровоградської міської ради зобов’язано щомісячно перераховувати зазначену виплату на спеціальний рахунок комунального закладу «Кіровоградський обласний будинок дитини».

В подальшому, рішенням Кіровоградської міської ради №78 від 23.02.2016 затверджено Програму соціального захисту та соціальної підтримки окремих категорій населення міста Кіровограда на 2016 рік. Пунктом 2 зазначеного рішення вказану Програму включено до Програми економічного і соціального розвитку міста Кіровограда на 2015 рік та основних напрямків розвитку на 2016 і 2017 роки. Одним із заходів щодо реалізації вищезазначеної Програми є виплата пансіонів почесним громадянам міста, в число яких входить і Райкович А.П., однак це рішення не носить індивідуального характеру.

Згідно витягу з протоколу №6 від 23.02.2016 встановлено, що депутатами Кіровоградської міської ради одноголосно прийнято рішення №78 від 23.02.2016, за вказане рішення голосував і Райкович А.П.

Опрацюванням зазначених матеріалів не встановлено ознак порушення з боку Райковича А.П. вимог ст.28 Закону України «Про запобігання корупції» за відсутності складових реального конфлікту інтересів визначених ст.1 цього Закону, оскільки відсутня суперечність між приватним інтересом особи та її службовими повноваженнями, а тому підстав для притягнення останнього до адміністративної відповідальності за правопорушення, пов’язані з корупцією передбачені ч.ч. 1, 2 ст. 172-7 КУпАП не встановлено.»

Коментар юриста:

"Слід врахувати, що виплата грошового забезпечення почесному громадянину встановлена на підставі нормативного документу органу місцевого самоврядування, тобто носить загальний характер і визначені законодавством підстави. Наявна заява Райковича А.П., на підставі якої відділ бухгалтерського обліку Кіровоградської міської ради щомісячно перераховує зазначену виплату на спеціальний рахунок комунального закладу «Кіровоградський обласний будинок дитини», носить виключно індивідуальний характер і рішення виконкому не змінює. Таким чином, Райкович А.П. зберігає право на отримання даного пансіону і може у будь-який момент відмовитись від раніше поданої заяви.

Програма соціального захисту та соціальної підтримки окремих категорій населення міста Кіровограда на 2016 рік, була затверджена рішенням Кіровоградської міської ради №78 від 23.02.2016р.

Оскільки вказана програма стосувалася порядку виплати пансіонів почесним громадянам міста, в число яких входить і Райкович А.П., то останній мав потенційний конфлікт інтересів, був зобов’язаний повідомити про його наявність та не брати участь в голосуванні при прийнятті даного рішення."

Правоохоронні органи сусідньої Вінниці інакше ставляться до подібних дій народних обранців. Так, у липні цього року депутати Вінницької обласної ради проголосували за присвоєння собі ж почесної відзнаки "За заслуги перед Вінниччиною". Серед них поважні бізнесмени Геннадій Вацак, засновник кондитерського дому "Вацак" та Євгеній Звєрков, гендиректор ТОВ "Хмільницьке".

За іронією долі, Вацак ще й секретар постійної комісії облради з питань боротьби з корупцією.

Пікантність ситуації полягає у тому, що згідно Положення згаданої відзнаки депутатам-заслужникам мали виплатити по 5 тисяч бюджетних гривень. А це вже пряме порушення післяреволюційного актикорупційного законодавства. Конфлікт інтересів.

Всеукраїнський рух проти політичної корупції "Під контролем" передав згадані факти до Генеральної прокуратури. Як наслідок, прокуратурою Вінниччини ініційовано складання працівниками місцевої поліції протоколів про корупційні правопорушення стосовно депутатів Вінницької обласної ради (ч. 2 ст. 172-7 КУпАП). Остаточне рішення за судом.

Звісно, виплати почесним громадянам не є фактично крадіжкою із міського бюджету. Однак це не робить виплати громадянам, які мають великий особистий дохід, більш обґрунтованими з моральної точки зору. Кожного року, більше ніж 100 тис. грн бюджетних коштів витрачається на підтримку тих, хто її не потребує, коли ті ж самі суми, перераховані до вищезгаданого «Кіровоградського обласного будинка дитини» були б зовсім не зайві.

РОЗСЛІДУВАННЯ БУЛО ПІДГОТОВЛЕНО В РАМКАХ ПРОЕКТУ «МІСЦЕВИЙ ГРОМАДСЬКИЙ КОНТРОЛЬ В БОРОТЬБІ ПРОТИ КОРУПЦІЇ», ЯКИЙ РЕАЛІЗУЄТЬСЯ ЗА ФІНАНСОВОЇ ПІДТРИМКИ ФІНСЬКОГО ФОНДУ МІСЦЕВОГО СПІВРОБІТНИЦТВА.

Коментарі: 0 | Залишити коментар

Як виглядатиме Україна-2030?

01.03.2017 02:05

«Світ змінився. Я бачу це у воді, я бачу це в землі, дух перемін витає в повітрі...»
(Гендальф. Х.ф. «Володар перснів»)
Світоглядні книги та фільми про боротьбу світів та світоглядів не дарма стають культовими протягом останніх десятиліть. «Володар перснів», «Гаррі Поттер», «Дім дивних дітей», «Матриця», «Зоряні війни», «Зворотній бік Світла»… всі ці книги та фільми пророкують протистояння двох світів – темного і світлого. І характеристики цих світів також чітко прослідковуються.
Темний світ – це тоталітаризм, диктатура, підпорядкування чужій волі, жорстокість, контроль але, в той же час – це порядок, дисципліна, сила, швидке прийняття та виконання рішень. Світлий світ – це демократія, консенсус, ініціатива, розподіл повноважень, довіра, права і обов’язки, свобода думки і слова, творчість, любов і краса, але, в той же час – це поблажливість, … У той же час є і Сірий світ, те, що між світами – це популізм, патерналізм, байдужість, маніпуляції.
Всюди йдеться про один і той же сценарій. Після багатьох років стабільного розвитку, зростання, достатку, миру, суспільство починає бути безпечним і втрачає пильність, в той час як колись переможене зло набирає сил і починає загрожувати світу… Зрештою, добро, зазнавши значних втрат, все одно відновлюється, збирається з силами і перемагає. Але не повністю, щоб ситуація знову повторилась у майбутньому.
Сьогодні ми знаходимось саме в кульмінаційній частині історії боротьби світлих та темних сил. Культура споживацтва притлумила заможним країнам «Західної демократії» інстинкти самозбереження. Вони проґавили момент, коли в країнах «Східної деспотії» почала зростати нова сила, яка претендує на світове панування. Вони розжиріли на стільки, що навіть усвідомлюючи всю небезпеку, досі не можуть адекватно відреагувати на нові виклики.
Сценарій почав справджуватись. На Близькому сході з’явилась нова терористична квазі-держава – ІДІЛ, яка розпочала жорстоку війну на кілька фронтів. КНДР виготовила ядерну зброю і загрожує війною демократичним країнам. Росія зі стадії загроз перейшла до стадії їх виконання, розпочавши війну з Україною. Китай, Індія, Бразилія, ПАР прискореними темпами озброюються.
В економіці також ситуація загострюється. Китай більше не задовольняється місцем сировинного придатку. Він хоче конкурувати з найбільшими економіками світу, демонструючи постійне зростання. Проте країнам Великої Сімки це аж ніяк не потрібно.
Таке вже неодноразово траплялось у світовій історії. Найсвіжіші приклади – це Перша та Друга світові війни. Обидва рази перемога «добра над злом» була неповною. Обидва рази було створено міжнародні організації (Ліга Націй та ООН), що мали б стежити за збереженням миру у світі. Обидва рази вони виявлялись неефективними. Обидва рази незадоволені світовим порядком країни починали нарощувати військову потужність і кидали виклик решті світу.
Сьогодні світ знову готується до війни. Суспільство мобілізується. Тому у країнах західної демократії до влади повертаються авторитарні лідери. Спершу Туреччина, Угорщина, потім – Польща, тепер – США, Болгарія… політики, що перемагають в цих країнах – авторитарні популісти. Вони намагаються взяти собі максимальну кількість владних повноважень. Їх не влаштовує нинішня ситуація у світі. Вони її змінять, точніше – стануть причиною змін.
Не зважаючи на неоднозначні, а подекуди і відверто проросійські заяви новообраного Президента США Дональда Трампа, він навряд чи сприятиме примиренню з РФ, і навіть навпаки, може спричинити ескалацію конфліктів, аж до прямого військового зіткнення. Чому? Все просто:
1. Трамп наполягає на максимальному видобутку і експорту енергоресурсів США, включаючи розконсервацію нерозвіданих родовищ. В основному, це поклади сланцевого газу, які Штати також зацікавлені експортувати і які обвалили ринки нафти і газу. Якщо розробка альтернативних ресурсів обвалить ціни традиційних викопних до $ 20-25 за барель, РФ просто не вистоїть;
2. Оголошена Трампом економічна війна з Китаєм може привести до більш агресивній політики Піднебесної і гострому бажанні "проковтнути Росію", відібрати їх ринки і просто знайняти життєвий простір. З іншого боку світова "фінансова лихоманка" ще більше сприяє відтоку капіталу / інвестицій з РФ;
3. Генерал Майкл Флінн, який відомий своїми візитами до Москви на святкування річниці "Russia Today", не може займати високі пости в новій Адміністрації, оскільки останні кілька років перебуває на пенсії. У законодавстві США є прямі обмеження для такої категорії;
4. Більшість представників Республіканської партії, на кадри якої спиратиметься Трамп, має яскраво виражену антиросійську позицію, яку кожен з новопризначених посадовців буде втілювати в життя на своїх місцях.
Трамп передусім бізнесмен, тому спочатку спробує побудувати відносини з Кремлем на довірі. Але така наївність дуже швидко розсіється через непослідовність самого Путіна і якнайшвидшого кидка з його боку. Після чого проти російських будуть застосовуватися більш жорсткі заходи, аж до відключення банківської системи SWIFT і надання Україні летальної допомоги.
В свою чергу Путін вже давно має власний план «нового світового порядку». Він докладно описаний у книжці «Третя імперія», і цей план вже втілюється на практиці. Мета Кремля – не тільки відновлення СРСР, але і повна окупація усієї території Європейського континенту. Ні більше, ні менше. Рано чи пізно він піде далі, ніж війна в Україні, і змусить НАТО відреагувати.
Чим пізнішою буде реакція – тим більших втрат зазнають країни Альянсу. Але у будь-якому разі, їх ключовим союзником стане Україна. Вона ж, у підсумку, отримає найбільше переваг від перемоги, адже, окрім територіальних здобутків та репарацій від переможеного ворога, стане новим лідером нової об’єднаної Європи.
Україна стане першою у світі державною, в якій відбудуться революційні зміни в системі управління. Вона поєднає пряму форму демократії з корпоративною системою управління, завдяки чому зробить стрімкий прорив у своєму розвитку. Головними елементами змін будуть:
1. Зміна виборчого цензу з вікового на інтелектуальний. Право голосу буде надаватись всім бажаючим громадянам, які успішно складуть тести на знання Конституції, а можливо також і мови, історії, логіки, економіки, політології, правознавства (на кшталт ЗНО)…
У той же час, всі громадяни, що стануть виборцями, візьмуть на себе зобов’язання детально вивчати і аналізувати всіх кандидатів на державні посади та всі їх пропозиції. Таким виборцям, з метою мотивації, доцільно було б навіть удвічі зменшити податкове навантаження.
2. Перехід від представницької демократії до прямої. Такий крок здатен назавжди вирішити проблему політичної корупції. Вона стане просто неможливою. Можна дати хабаря, залякати, чи вплинути в будь-який інший спосіб на 226 нардепів, але не на мільйон мислячих громадян.
Питання призначення Президента і Уряду, ухвалення Конституції та змін до неї, Державної Стратегії на 50 років та Програми уряду на 5 років, державного бюджету та звітів про виконання зазначених документів чи їх перегляду – все це буде належати до виключної компетенції громадян – такого собі он-лайн Віча.
3. Поєднання управлінської моделі держав і корпорацій. Корпоративна система управління і залежність доходів від результатів роботи. Чітка місія, мета та стратегія державної політики. Президент має очолювати виконавчу гілку влади – Уряд, і йти на вибори з детальною програмою дій на 5 років – із зазначенням завдань, засобів їх досягнення, очікуваних результатів, показників, часових рамок кожного кроку. На всі посади в Уряді має бути готова команда виконавців, яка має обиратись разом із Президентом та його Програмою. Після виборів, Програма автоматично має набувати статусу Закону, і щороку Президент і Уряд мають звітувати про результати її виконання.
4. Повний перехід на безготівкові розрахунки. Максимальна дерегуляція економіки. Спрощення податкової системи – запровадження єдиного для всіх податку – 20% з доходу. Держава буде зацікавлена у постійному зростанні доходів громадян, адже тільки так політики зможуть збільшувати свої доходи.
Ці чотири головні системні зміни, після того, як доведуть свою ефективність в Україні, поступово перейматимуть інші держави. Ми станемо політичним і економічним центром світу.
Дмитро Сінченко, газета “День”

Коментарі: 0 | Залишити коментар

Кропивницький: місто паралельних вимірів

20.02.2017 00:42

В Україні практично завершено процес декомунізації топоніміки. Проте чимало питань залишаються відкритими. Особливо гостро проблема нових назв стоїть в перейменованому місті Кропивницький
Станом на 1 вересня 2016 року в Україні було перейменовано 917 населених пунктів, 20 районів і 27 районів у містах. На тимчасово окупованій території постанова про перейменування 70 населених пунктів і 5 районів поки не набула чинності.
Проте чимало питань залишаються відкритими. Коли буде остаточно перейменовано юридичні особи, в назвах яких присутні символи комуністичної ідеології? Коли будуть замінені всі таблички та вказівники? Коли будуть прибрані пам’ятники, меморіальні дошки, ліпнина на будівлях та інші речі, які також підпадають під декомунізацію?
І, не останнє, – яка відповідальність чекає на тих, хто саботує цей процес?
Щодо відповідальності питання найцікавіше, адже, не зважаючи на наявність відповідних статей у Кримінальному кодексі, на практиці вони не працюють. Правоохоронні органи уникають порушення кримінальних справ проти осіб, які свідомо чи несвідомо займаються пропагандою тоталітаризму.
Чи не найгостріші дебати навколо перейменування відбувались в місті Кропивницький (колишній Кіровоград).
Тут дискусія суттєво відрізнялась від інших населених пунктів, чия назва була декомунізована, адже місцева громадськість розділилася не на два табори, а на три: тих, хто проти перейменування, тих, хто за перейменування на нову українську назву, і тих, хто за повернення назви часів Російської імперії.
Ця боротьба триває з часів проголошення незалежності України, і відображається також у назвах вулиць, провулків, проїздів, тупиків, парків, площ міста.
Історія питання

Перша спроба перейменування сучасного Кропивницького відбулась 25 червня 1992 року. На спільному засіданні міської та двох районних рад було розглянуто звернення ініціативної групи щодо повернення російської імперської назви Єлисаветград.
Тоді депутати не змогли ухвалити жодного рішення, проте серед них виокремилися три умовні фракції: «патріотів», які виступали за перейменування міста на нову українську назву, «імперців», які добивались повернення дореволюційної назви, та «совків», які відстоювали комуністичну назву. Ці ж настрої панували і в суспільстві. Найбільше ж було тих, хто був проти самого перейменування через банальну звичку та страх змін.
Назва міста тягнула за собою і загальну концепцію топоніміки, яка відображалась у топонімах, архітектурі та монументах. Тож боротьба за кожну з трьох концепцій відбувалось у будь-якому рішенні органів місцевого самоврядування, що стосувалось питань топоніміки чи політики пам’яті. І кожна з трьох груп жила у власному «паралельному вимірі», створюючи власну міфологію і вірячи в неї ж.
Друга спроба змінити назву міста відбулася 16 квітня 2000 року. Тоді вирішили провести референдум.
Мешканцям міста було запропоновано визначитися: залишити теперішню назву — Кіровоград, підтримати пропозиції про присвоєння обласному центру іншої назви, або повернути стару назву Єлисаветград. Участь у місцевому референдумі взяли майже 120 тис. осіб, тобто 58% тих, хто мав право голосу.
Замість одного бюлетеня з кількома запитаннями, для цього референдуму їх виготовили три. Кожен, хто голосував, міг відповісти «Так» одразу на 3 запитання. 70,88% учасників місцевого референдуму проголосували за те, щоб залишити назву Кіровоград, 34,39% — за те, щоб змінити назву на нову (Златопіль, Інгульськ, Степоград), 32,76% — за те, щоб перейменувати на Єлисаветград.
Перейменування міста вдалося лише з третьої спроби, після прийняття декомунізаційних законів.
Зміна законодавства позбавила найбільшу групу мешканців – «совків» – можливості збереження статусу кво. Частина з них намагались саботувати процес, частина – стали просто спостерігачами, дехто почав вигадувати свої варіанти нових назв, які б відповідали «совковому» світогляду. Однак значна частина поповнила лави ментально ближчих «імперців».
Для процесу зміни назви необхідно було провести громадські слухання. Проте у тоді ще Кіровограді вони були зірвані, отже визначити одну прийнятну назву не вдалося. Депутати також відмовились брати на себе відповідальність, і вирішили провести т.зв. «громадське опитування».
Опитування не було регламентоване жодним законом й ніким не контролювалося, тому його результатів не взяла до уваги навіть міськрада, яка ініціювала цей процес. В результаті, до Верховної Ради було подано всі 7 варіантів нової назви міста: Інгульськ, Ексампей, Златопіль, Єлисаветград, Благомир, Кропивницький, Козацький. Серед яких народні депутати обрали Кропивницький – на честь Марка Кропивницького, засновника першого українського професійного театру, життя якого було тісно пов’язане з тодішнім Єлисаветградом.
Увесь процес супроводжувався численними скандалами, протестами та потужними пропагандистськими кампаніями, до яких активно долучилися політичні партії, громадські, релігійні організації, бізнес та звичайні громадяни.
Різновиди «паралельних світів»

Під час дискусії про перейменування, у Кропивницькому зіштовхнулися справжні «паралельні виміри». Люди, які роками жили у своєму замкнутому світі, отримали привід висловитися, що ж вони думають про свою країну та місто.
«Совки». Це світ ностальгії за радянським минулим. Переважно люди старшого віку, проте серед них трапляється і молодь (здебільшого неосвічена і асоціальна). Вони живуть радянськими міфами про «ковбасу по 2.20», «вєлікую страну», подвиги червоноармійців та «владу робітників і селян». Їм комфортно себе почувати у звичному середовищі відповідних символів та топонімів. У Кропивницькому досі залишились вулиці, що не підпали під дію декомунізаційних законів, але їхні назви пов’язані з радянським минулим. Це вулиці, названі на честь учасників радянсько-німецької війни, радянських космонавтів чи радянських свят (наприклад, 8-го березня), або названі на честь республік, населених пунктів чи місцевостей СРСР поза межами України, що мало б демонструвати велич радянської держави (Алтайська, Курська тощо).

«Імперці». Це ті, кого часто називають «русскім міром», але в українському виконанні. Їхні представники – або етнічні росіяни, або представники інших етносів з комплексом національної меншовартості. Переважно вірні церкви Московського патріархату. Вони обожнюють дореволюційну історію, російську культуру та російське православ’я. Їм хотілося б бути російськими дворянами-аристократами, проводити урочисті прийняття, жити в палацах і їздити пафосними каретами… От і назви, з якими себе ототожнює це середовище, прославляють або російських поетів і письменників, або російських воєначальників, або РПЦ, чи просто історичні назви часів Російської імперії.

«Патріоти». До них належать громадські активісти, військові, викладачі, журналісти, фермери, підприємці і деякі політики. Вони намагаються сприяти відновленню української історичної пам’яті, вшанувати полеглих героїв, діячів української культури чи спорту, державників, політиків, громадських діячів. Власне, такі – українські – назви вони й пропонують. Їх проблемою завжди було невміння домовлятись, йти на компроміси. У випадку з назвою міста вони не мали єдиного варіанту, кожен намагався проштовхнути своє бачення. Хоча на останньому етапі це таки вдалось, тому вони отримали перемогу.

«Нейтральні» або байдужі. Це більшість мешканців міста. Вони пливуть за течією, не виявляють ініціативи, нікого і нічого не підтримують, сприймають середовище таким, як воно є. Інколи їх захоплюють якісь ідеї, і вони їх активно підтримують, згодом розчаровуються і так само активно виступають проти. Нейтральних топографічних назв також більшість. Вони або не мають жодного ідеологічного підтексту, або можуть підпадати під кілька категорій водночас. Це напрямкові вулиці (Полтавська, Арнаутівська), вулиці пов’язані з певною місцевістю чи об’єктом (Набережна, Вокзальна), плодово-ягідні назви (Абрикосова, Виноградна), або названі на честь осіб, що не можна ідеологічно віднести до попередніх трьох груп (Ганни Дмитрян, Ксені Ерделі).

Хвилі перейменувань. Ідеологічний розподіл топонімів

Станом на сьогодні, Кропивницький має 917 топонімів. З моменту проголошення незалежності в місті було перейменовано 159 топонімічних об’єктів. Перейменовувались переважно радянські назви на патріотичні або імперські, хоча були й винятки.
Наприклад, у 2011 році нейтральну назву «Поперечна 2-га» замінили на «Литвинова», на честь героя Радянського союзу. Перейменування відбувались хвилеподібно і прямо залежали від загальнодержавних подій.
Українська незалежність стимулювала стихійні декомунізаційні процеси. У місті було створено топонімічну комісію. Перші перейменування переважно повертали вулицям назви часів Російської імперії, наприклад Пашутінська – на честь останнього дореволюційного міського голови.
На честь видатних українців теж називали вулиці, але розташовані на окраїні міста в приватному секторі. Перші дві патріотичні назви в центрі міста вшановували Володимира Винниченка (це була нова вулиця) та Євгена Маланюка. Однак, через гостре протистояння двох концепцій процес перейменувань було заблоковано, радянський статус-кво збережено.
Наступним українським діячем, якому після тривалої перерви у перейменуваннях дали свою вулицю, став В’ячеслав Чорновіл. Це відбулось у 2005 році після приходу до влади Віктора Ющенка. У цей же час у місті було встановлено 3 пам’ятники: Винниченку (патріотичний), Пашутіну (імперський) та Литвинову (радянський).
Після перемоги Януковича і захоплення влади «Партією Регіонів» на місцях, в Кропивницькому проштовхнули новий «перейменувальний пакет». Двом центральним вулицям були повернені назви часів Російської імперії, одну перейменовано на честь російського поета, який жив і навчався на тій вулиці, і остання – це вищезгадана вулиця Литвинова.
Протести викликало лише перейменування вулиці Леніна на «Дворцову» (названу на честь казарми, в якій колись ночував російський імператор), адже патріоти мали свій варіант – Театральна (вулиця починається з театру імені Кропивницького) однак вони не досягли успіху.
Тільки після Революції Гідності і «ленінопада» процес зрушив з мертвої точки, а після ухвалення декомунізаційних законів набрав лавиноподібного характеру.
Отже, сьогодні у Кропивницькому: патріотичних назв – 186 (20%), радянських – 171 (19%), імперських – 84 (9%), нейтральних – 476 (52%). Патріотичних – найбільше, однак значно менше, ніж радянських з імперськими разом узятих.
Як імперське та радянське минуле перетинається з патріотичним сьогоденням, можна роздивитися на спеціальній мапі міста.
Пропаганда й інформаційна війна

Тема перейменування Кропивницького активно використовувалась російськими ідеологами та пропагандистами в інформаційній війні проти України.
Кропивницький був стратегічно важливим для реалізації кремлівського проекту «Новороссия» – створення сепаратистського утворення на теренах східних і південних областей України. При чому у пропагандистській літературі росіяни називають місто не інакше, як Єлисаветград.
Чому Кропивницький такий важливий? По-перше, історична Новоросія – провінція Російської імперії – була створена саме на території області з центром у Єлисаветграді. Згодом і територія, і місце розташування однойменного утворення неодноразово змінювались, проте для міфу важливим є сам факт першості.
По-друге, саме з фортеці св. Єлизавети російські війська під командуванням генерала Текелії вирушили руйнувати Запорізьку Січ за наказом цариці Катерини ІІ.
По-третє, в Україні поширений міф про прихильність цариці Єлисавети до України, тому опір населення такому перейменуванню суттєво менший, й отримати перемогу було б значно простіше, ніж, наприклад, перейменувати Дніпро на Єкатеринослав.
Підґрунтя для ідеологічного протистояння готувалось багато років через місцеву філію Російської Православної Церкви та різноманітні російські фонди, які роками вливали кошти в підконтрольні їм організації.
На пропаганду проросійської назви працювали і політики, переважно з ґрона колишніх регіоналів, і бізнес, який мав тісні контакти з Росією. Боротьба за «повернення історичної назви» активно використовувалась у виборчій кампанії деяких кандидатів. Проте протистояння досягнуло свого піку після виборів – наприкінці зими.
Тоді, під час мітингу «за Єлисаветград», виникали бійки, лунали образи та прокльони в бік учасників АТО за участь у «братовбивчій війні».
Верховна Рада перейменувала місто влітку 2016 року. Час був обраний вдало, адже це період відпусток. Всі спроби підняти людей на протест послідовно провалились.
Реакція правоохоронних органів

Перейменування міста автоматично не торкнулося перейменування області – вона досі залишається Кіровоградською. Її назва вписана в Конституцію, і для зміни необхідні голоси 300 народних депутатів.
Відповідно до п.п. є) п.4 частини 1 статті 1 Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», до символіки комуністичного тоталітарного режиму також відносяться і назви населених пунктів. Тому використання назви «Кіровоград», незалежно від інтерпретації чи відмінювання, після перейменування міста фактично є поширенням символіки та пропагандою комуністичного тоталітарного режиму.
У цій ситуації виходить, що поза правовим полем живе вся область, адже дії осіб, що продовжують використовувати у своїй діяльності похідні від «Кіровоград», підпадають під ст. 436-1 Кримінального кодексу України.
Деякі громадські активісти вирішили звертатись з цього приводу до правоохоронних органів, однак жодної реакції з їх боку досі не було.
Місто без назви

Сьогодні проросійські сили змушені застосувати іншу стратегію – тихого саботажу. Вона виявляється у формі бойкоту нової назви, судових позовах про скасування постанови про перейменування міста, а на підставі цього – у закликах до невиконання Закону, тобто невизнання перейменування, невживання нової назви міста в офіційних документах тощо.
Останнє святкування Дня міста відбулось без згадок про його нову назву. Політики з білбордів, газет і трибун вітали «місто». На святкових банерах, виготовлених на замовлення місцевої влади, був напис «262 – Місто моєї мрії».
Місто без назви…
Громадян також закликають не змінювати назви юридичних осіб з «Кіровоградських» на «Кропивницьких», а це вже можна кваліфікувати як пропаганду символів комуністичного режиму, яка вважається кримінальним злочином.
Подібні заклики, у поєднанні з природною інертністю і опором будь-яким змінам з боку як чиновників, так і рядових громадян, призводять до того, що декомунізація відбувається лише на папері. З моменту початку декомунізації не демонтовано жодного пам’ятника, майже жодної меморіальної дошки, досі не замінено табличок зі старими назвами вулиць. Не перейменовуються навіть установи органів державної влади та місцевого самоврядування: Кіровоградська міськрада, Кіровоградська державна адміністрація…
Але час грає на боці патріотів. Бажання «стабільності» більшості громадян не дозволить повторного перейменування. З часом змінювати таблички таки доведеться. Але знову змінювати назви навряд чи хтось наважиться.
Дмитро Сінченко, для http://www.eastbook.eu

Коментарі: 0 | Залишити коментар

Мова і сервіс

30.08.2016 23:47

Напевне, часто так траплялось, що ви приходите в кафе, ресторан, в магазин чи в інший заклад, а вас зустрічають російською мовою. Ви берете меню - а воно складене мовою окупанта. Ви розраховуєтесь, а чек - знову ж таки мовою північного ворога...
І загалом то ви знаєте цю мову, і можна було б не зважати на такий ґандж, але ж сам факт неприємний і принизливий. Це ж не тільки зачіпає ваші громадянські і конституційні права.Де офіціант, а де Конституція… Ми можемо скільки завгодно розпинатись про патріотизм, націю та засади її формування, однак так і залишимось непочутими.
З людьми необхідно говорити про зрозумілі їм речі. Бізнес розуміє лише суми прибутків і збитків. Отже, про це й поговоримо.Спілкування з україномовним клієнтом російською – це ні що інше, як вияв неповаги до Вас, як до клієнта. Ця неповага переважно виявляється несвідомо. Українцям сотні років втовкмачували, що говорити українською – некультурно і негарно, що це «сєльській язик» або «тєлячья мова». І позбутись цих підсвідомих комплексів не так вже й легко.
Так само нелегко позбутись совкових традицій обслуговування, коли, в умовах дефіциту, кращі товари продавали лише за хабарі, а тому продавці, офіціанти і інший обслуговуючий персонал також вважав себе чиновниками, яких необхідно вмовляти, щоб вони робили якісно свою роботу.
Сьогодні ми не маємо дефіциту товарів, проте маємо дефіцит гарного сервісу. Однак клієнти досі не стали повноцінними клієнтами. Не так вже й багато українців знають, яким на справді має бути сервіс. Тому й не завжди підприємці за нас змагаються в конкурентній боротьбі. Що ми можемо зробити? Піти в інший заклад? Проте там сервіс може бути на тому ж, або й на нижчому рівні. Тому власникам закладів необхідно давати сигнал, чого хоче клієнт. Той, хто краще зрозуміє сигнали, отримає більші прибутки, і на нього почнуть рівнятись інші.
Що ж робити, якщо тобі хочеться українського обслуговування, проте не хочеться скандалів і зіпсованих нервів? На справді, скандалити і виховувати співробітників потрібно не вам. Залиште це власникам і керівникам закладів.Але сигнали можна і треба подавати.
Алгоритм дій україномовного споживача

Пропоную наступний алгоритм. По-перше, візьміть «книгу відгуків та пропозицій» (не треба називати її «книга скарг» - це одразу налаштовує на негатив), і в ній під заголовком “Скарга” напишіть ваші побажання щодо мови обслуговування. Не забутьте вказати про мову, якою написані меню, оголошення, чеки тощо. Інколи це навіть важливіше, ніж усна мова обслуговуючого персоналу.Наприкінці свого запису слід вказати, що ви бажаєте отримати письмову відповідь на цей запис за поштовою адресою та не забути вказати цю адресу.
Приховувати чи не давати вам на руки книгу не мають права, між іншим. Проте, якщо раптом подібне станеться, спробуйте зафіксувати це на відео. Пам’ятайте, що ви маєте право вільно збирати, обробляти та поширювати інформацію (Ст.34 Конституції України), а магазин є громадським місцем і зйомка там дозволена законом. В той же час, необхідно викликати поліцію і вказати на порушення вашого законного права.
По-друге, якщо протягом семи днів вам не надійшла відповідь на вашу скаргу, і стан справ із мовою обслуговування не змінився, необхідно повторно залишити запис у книзі і готувати позов до суду. Власники магазинів зобов’язані реагувати на усі зауваження, що залишають споживачі в Книзі відгуків та пропозицій, а саме -вносити туди дані щодо відповіді на ваш запис. Отже, при внесенні наступного запису, загляньте, чи бува не залишилось там непрочитаних повідомлень для вас.
Переважно власники закладів відповідають споживачам, які залишили записи, що у даному закладі відбулася перевірка,тож у майбутньому ситуація не повториться. Утім, якщо ви бачите систематичність таких випадків або вам надали відповідь-відмову у поновленні ваших законних прав на обслуговування (отримання інформації) українською мовою, вам слід подати позов з проханням у судовому порядку зобов’язати підприємство обслуговувати українською мовою.
Судова практика

Станом на сьогодні існує достатньо прецедентів, коли суди стають на захист прав україномовних споживачів та зобов’язують підприємства обслуговувати клієнтів державною мовою. У справах про захист прав споживачів судовий збір не стягується.
Так, Солом’янський районний суд м. Києва у своєму рішенні від 24 грудня 2015 року визнав дії Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські продуктові традиції» щодо обслуговування споживача недержавною мовою неправомірними і зобов’язав Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські продуктові традиції» здійснювати обслуговування споживача українською мовою.
Рішенням Святошинського районного суду від 03 листопада 2015 року з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» стягнуто одна тисяча моральної компенсації за незаконну відмову споживачу в обслуговуванні на державній мові.
Законодавча база

На які конкретні статті нормативно-правових актів можна посилатись, коли виникають мовні конфлікти? Чинним українським законодавством передбачено, що українська є єдиною державною мовою на нашій території, яка вільно і обов’язково застосовується не тільки в державній, але й приватній сфері, тобто і у відносинах між споживачами.
Відповідно до ст.15 Закону України “Про захист прав споживачів”, інформація про товар, роботу чи послугу повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Інформація споживачеві повинна надаватися згідно із законодавством про мови.

Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України “Про захист прав споживачів”, – За всіма споживачами однаковою мірою визнається право на задоволення їх потреб у сфері обслуговування. Встановлення будь-яких переваг, застосування прямих або непрямих обмежень прав споживачів не допускається, крім випадків, передбачених нормативно-правовими актами.

Ст.10 Конституції України вказує, що державною мовою в Україні є українська мова.Якщо ми глянемо у законодавство що регулює мовне питання у нашій країні, то відповідно до ч.2 ст.6 Закону України “Про засади державної мовної політики”, Українська мова як державна мова обов’язково застосовується на всій території України.

Відповідно до ч.2 ст.18 Закону України “Про засади державної мовної політики”, в економічній і соціальній діяльності об’єднань громадян, приватних підприємств, установ та організацій, громадян – суб’єктів підприємницької діяльності та фізичних осіб вільно використовуються державна мова та інші мови.

Згідно Інструкції «Про порядок позначення роздрібних цін на товари народного споживання в підприємствах роздрібної торгівлі та громадського харчування» № 2 від 04.01.1997 р. меню складають українською мовою, та додатково (не лише, а додатково) іншою мовою, прийнятною для сторін.Для фірмових страв, назви яких для клієнта звучать загадково, доцільно розшифрувати в меню їх інгредієнти, та при можливості розмістити фото. Заборон на додаткову Інформацію в меню немає (лист Міністерства економіки України від 19.06.2006 р. N 91-28/233 «Про надання роз’яснень про застосування документів, якими регламентується робота закладів (підприємств) громадського харчування»).

Отже, згідно правил, що містяться у вказаних нормах, українська мова обов’язкова до застосування у всіх сферах суспільного життя. І ми маємо всі підстави захистити свої права. Треба лише бажання і трішки зусиль, щоб зробити Україну українською.
Дмитро СІНЧЕНКО, ВО «Рух захисту української мови», Кропивницький

Коментарі: 0 | Залишити коментар

«Дуже приємно, цар!»… або політична криза по-кіровоградськи

01.07.2016 13:15

Дуже показовою є різниця між стосунками політичних сил на національному та місцевому рівнях. За логікою, формати коаліції та опозиції всеукраїнського рівня мали б дублюватись на місцях, а місцеві партійні осередки, дотримуючись партійної дисципліни, просувати ідеологічні постулати, проголошені їх лідерами. Проте на практиці ці речі жодним чином не пов’язані.

Вперше глибоку політичну кризу місцевого кіровоградського політикуму не вдалось замаскувати істериками довкола перейменування міста. 3-го червня, не зважаючи на численні мітинги під міськрадою прихильників проросійського Єлисаветграду і проукраїнського Кропивницького, до топонімічних питань депутати навіть не дійшли. Ба більше, вони не змогли навіть затвердити порядок денний. Після двох 10-хвилинних перерв, що тягнулись годинами, депутати просто розійшлись, не дійшовши згоди. Розійшлись на цілий тиждень…

Каменем спотикання стала пропозиція лідера фракції «Наш край» Андрія Табалова заслухати звіти заступників міського голови. Попри норми регламенту, голова відмовився включати це питання до порядку денного і взагалі – ставити пропозицію на голосування, аргументуючи це своїм небажанням це робити. Несприйняття жодної критики та ігнорування чужої думки завжди було візитною карткою нинішнього міського голови.

Однак, в знак протесту проти такого ставлення до депутатів, на затвердження порядку денного просто не вистачило голосів. Окрім фракції Нашого краю, Райковича не підтримали фракції Укропу, Опоблоку, Рідного міста, Самопомочі, частина депутатів фракцій БПП та Батьківщини.

Вірними Райковичу залишились більшість депутатів екс-регіоналів з БПП, більшість батьківщинівців, а також радикали і свободівці. Хоча в парламенті всі ці партії – офіційно в опозиції до президентської політичної сили.

Поділ між двома таборами, м’яко кажучи, дивний. І в одній, і в другій групі депутатів практично у рівній мірі представлені як «майданівці», так і екс-регіонали, як парламентська «коаліція», так і «опозиція». Отже, поділ відбувся не за політичним і не за ідеологічним принципом.

Ще яскравіше це стало помітно рівно за тиждень, 10-го червня, коли міськрада все ж відновила роботу і депутати об’єднувались у різних питаннях – по-різному. Причини депутатського демаршу різні, і у кожної групи, партії і навіть депутата вони свої. Так, варто передусім розрізняти кадрові, майнові та ідеологічні питання порядку денного.

Що тримає купи різні політичні сили і як Райковичу за тиждень вдалось відновити керованість міськрадою? Розглянемо кожну фракцію окремо.

1. БПП «Солідарність».
Партія влади в місті. Фракція розподілена на дві групи впливу: «заводчан» і «онулівців». На останній сесії фракція поповнилась «вільним радикалом», який і раніше, будучи членом виконкому, дозволяв собі критику дій міського керівництва. Демарш зробили і представники «онулівців», вочевидь через внутріпартійну конкуренцію. За тиждень фракція знову відновила дисципліну, очевидно, провівши «розбір польотів» і внутрішню дискусію за участі керівництва осередку.

2. Рідний край
Депутатська група партій «Наш край» та «Рідне місто». Перебувають в опозиції. Їх проекти рішень та пропозиції, у своїй більшості, навіть не розглядаються. Зокрема, міськрада досі не розглянула їх пропозицію по заступнику міського голови. Логічно, що саме вони вимагали звітів заступників. В ідеологічних питаннях намагаються дотримуватись нейтралітету.

3. ВО «Батьківщина»
Входить до складу промерської більшості. Проте, їх представника не затвердили на посаду заступника міського голови. В ідеологічних питаннях вони у гострому конфлікті з місцевою БПП, адже, на відміну від останніх, підтримують українську назву для міста. Проте в кадрових – чомусь солідарні з мером. Демарш кількох депутатів за тиждень вдалось зупинити.

4. ОпоБлок
Партія – в опозиції як на всеукраїнському, так і на місцевому рівні. Їх представників не включили в комісію ЖКГ, не дали жодної посади в комісіях… Вони активно підтримали ріднокраївців у вимогах про звітування заступників. Проте в ідеологічних питаннях їх депутати виявляють дивовижну одностайність з БПП.

5. Європейський вибір
Депутатська група складається з радикалів та свободівців. Представника РПЛ обрали секретарем міськради, тому у всіх питаннях, окрім ідеологічних – абсолютна підтримка дій мера.

6. УКРОП
Входить до складу провладної більшості. На засіданні 3-го червня – разом із опозиційними депутатами вимагали звітів заступників міського голови. За тиждень це бажання у депутатів зникло повністю, і вони знову почали голосувати синхронно з БПП, навіть в питанні перейменування. Можливо, це пояснюється тим, що одному з членів фракції дали «хабар» - посаду начальника управління розвитку торгівлі?

7. Самопоміч
Партія також перебувала у складі провладної більшості, доки її представника не позбавили посади секретаря міськради. До того ж, позбавили за спробу протягнути більш демократичний регламент, який відповідав би діючому антикорупційному законодавству. Після цього самопомічани гостро критикують дії депутатської більшості. Але це стосується не всіх депутатів. Один із членів фракції, головлікар міської лікарні, вже тривалий час голосує спільно з БПП, ставши фактично першим перебіжчиком цього скликання.

Проте стабілізувалась ситуація не надовго. Скоро знову доведеться депутатів чимось «підкупати». А бюджет не резиновий, і всі найсмачніші статті вже давно розділені між потрібними людьми. Тому доводиться ігнорувати потреби як громадських активістів, так і звичайних виборців. Влада закриває пологовий будинок, у місті по-варварськи винищуються дерева, погіршується стан доріг, мешканців гуртожитку виганяють на вулицю… проблеми людей збільшуються швидко, а їх вирішення досі не видно. Проте, за бюджетний кошт проплачуються випуски «джинси» у місцевих комунальних та приватних ЗМІ…

Але головною проблемою є нерозуміння, що декомунізація має відбуватись не тільки на вулицях, але і в головах. Що міський голова – це не монарх і не диктатор. Що бюджет – це не годівниця для чиновників і депутатів. Що до думок громадськості треба прислухатись…

Дмитро Сінченко

Коментарі: 0 | Залишити коментар

Чому для частини європейців Бандера страшніший за Леніна?

18.06.2016 13:44

Нещодавно проти директора Інституту національної пам’яті Володимира В’ятровича у ЗМІ розгорнули масштабну інформаційну атаку. Всі закиди зводяться до звинувачень у переписуванні історії. Найдошкульнішою виявилась стаття британського журналіста Джоша Когена. Не буду зупинятись на тезах матеріалів – всі вони були аргументовано спростовані самим В’ятровичем. Важливо знати інше – проблема радянських історичних стереотипів на заході існує.
Вперше я стикнувся з цією проблемою на майстер-класі для журналістів «Етика і журналістика», організованому представництвом ОБСЄ. Під час лекції про комуністичні пам’ятники, британський блогер Оуен Хетерлі розповів про своє ставлення до процесів декомунізації в Україні.
Під час своєї промови він спершу намагався обходити «гострі кути» українського історичного дискурсу, однак, зрештою, не стримався, порівнявши пам’ятник Степану Бандері у Львові з погруддям Йосипу Сталіну, яке встановлювали комуністи у Запоріжжі.
Він вважав, що обидва монумента встановили «на зло» протилежній частині Україні. Його марно було переконувати, тому краще зосередитись на причинах, які сформували його позицію. В процесі діалогу я зрозумів, що британець оперує недостовірною інформацією, наприклад, що Бандера створив на Західній Україні «маленьку армію» і займався «знищенням євреїв та поляків на Галичині та Волині», що є апріорі неможливим з огляду на його перебування у нацистському концтаборі протягом майже усієї 2-ї Світової війни.
Коли я поцікавився цим фактом, Оуен дав феєричну відповідь: «Невже ви думаєте, що якби Бандера не був ув’язненим, він би цим не займався? Бандера – фашист!». Одразу зазначу, що я не фанат Бандери, адже вважаю його відповідальним за розкол в ОУН, проте я за об’єктивність і проти міфів, якими демонізували постать провідника українських націоналістів.
Про те, що на Галичині не було конфлікту між українцями та поляками в роки 2-ї світової, на відміну від Волині, я взагалі мовчу. Однак звідкись же англійський блогер взяв цю інформацію. Так, певну роль відіграли його батьки, які були комуністами, однак він мене запевнив, що не довіряє ані радянським, ані російським джерелам. Тоді яким?
Подібні тези я чув не лише від нього. Загалом подібні оцінки діяльності українських націоналістів зустрічаються в роботах таких істориків, як Пер Андерс Рудлінг, Омер Бартов, Ефрейм Зураф, Довід Катц, Джон-Пол Хімка, Олексій Міллер, Атіна Гросман, Рут Водак, Кристіан Гернер.
За словами іншого лектора Воркшопу, французької журналістки, у медіа-просторі Франції панує антиросійська істерія, яка не сприяє об’єктивному висвітленню конфлікту. Британські ЗМІ вона вважає об’єктивнішими (читай – більш проросійськими).
Після цього вже не так і дивно чути інші тези англійця: «Не можна ототожнювати голодомори 32-33 і 45-46рр. Перший був штучним, а другий відбувся в результаті воєнних дій» При цьому Оуен замовчує про активну торгівлю зерном Радянським Союзом в голодні роки обох геноцидів.
Або інше: «Комуністичні режими не можна порівнювати з фашистськими!», ну і для повної картинки: «Гітлер – фашист!». Для довідки: Гітлер ніколи не був фашистом, він був націонал-соціалістом, а різниця між цими двома ідеологіями приблизно така ж, як між комунізмом і фашизмом… хоч їх і «не можна порівнювати».
Коли наші інтерпретації історичних подій розійшлись? На якому етапі російське бачення історії стало міжнародним? Думаю, передумови були закладені ще після 1-ї Світової війни, коли Антанта не підтримала створення Української Народної Республіки і погодилась на поділ нашої території між ССРР, Польщею, Чехословаччиною та Румунією. Тоді вона вбачала в Україні союзника Німеччини
Звична позиція «бізнес ас южуал» не дозволила помітити ані проблему Голодомору та репресій українців у модернізованій Російській імперії, ані зростаючих тоталітарних режимів у Німеччині та Італії. Саме політика умиротворення агресорів стала причиною 2-ї Світової війни, адже європейські країни жодним чином не відреагували ані на напад Гітлера на Чехословаччину, ані на напад СРСР на Фінляндію. Сьогодні історія знову пішла по спіралі, і західні демократії наступають на ті ж граблі.
Вина Британської імперії та Франції у розв’язанні 2-ї Світової війни – не менша, ніж Німеччини та СРСР. Німці покаялись у своїх злочинах. Решта ж – ні, продовжуючи вважати себе невинними жертвами віроломного Гітлера.
Такий стан справ був закріплений шляхом створення ООН. Замість засудження тоталітаризму як явища, демократичні країни вирішили просто розділити світ, віддавши Москві пів-Європи. Замість засудження СРСР як одного з ініціаторів війни, його одностайно визнали країною-переможницею, у купі з її баченням історії окупованих нею країн.
Тобто, у разі організації міжнародного трибуналу над злочинним комуністичним режимом і компартією, подібного трибуналу над націонал-соціалістичною партією і гітлерівським режимом, західним країнам доведеться визнати свою помилку. А це завжди складно.
Ми конче потребуємо міжнародного суду над комуністичними тоталітарними режимами. Ми потребуємо проведення Міжнародних історичних конференцій з метою розвінчання «політкоректних» радянських історичних міфів, які досі присутні у історичних підручниках західних країн.
Між комуністами та нацистами має бути знак «дорівнює». Між ісламськими та російськими терористами має стояти знак «дорівнює». Тільки так ми зможемо згуртуватись і перемогти непокаране зло, яке знову відродилось на уламках людиноненависницького режиму.

Коментарі: 0 | Залишити коментар

Кіровоград: Як відмити гроші у "пільговій" лазні?

06.06.2016 17:17

Щороку у Кіровограді міськрада приймає “Програму соціального захисту та соціальної підтримки окремих категорій населення міста Кіровограда”.
Мова йде про рішення Кіровоградської міськради № 78 від 23.02.2016, №3926 від 27.01.2015, №2755 від 29.01.2014, №2226 від 29.02.2013, №1156 від 26.01.2012 та №95 від 27.01.2011р.Що таке “окремі категорії громадян” – питання цікаве, адже під цим терміном у програмі згадується чимало різних категорій, хоча у більшості випадків вона залишається нерозшифрованою.
Під окремими категоріями, що зустрічаються у документах, слід розуміти ветеранів ВВВ, ветеранів Афганістану та членів їх сімей, чорнобильців, ветеранів соціалістичної праці, ветеранів АТО, людей з обмеженими можливостями, громадян, яким виповнилося 100 і більше років і почесні громадяни міста.
У згаданих програмах міськради з 2010 по 2014 роки викликає цікавість окрема стаття “Надання пільги окремим категоріям громадян міста Кіровограда за отримані послуги лазні”. Після дворічної перерви у фінансуванні цієї “соціальної” статті, мер міста Андрій Райкович заговорив про можливість її відновлення. 28 березня від міського голови пролунала заява щодо відновлення роботи міської комунальної лазні. За словами Райковича, з відповідним проханням до нього звернулися містяни, які висловили незадоволення відсутністю умов відвідувати комунальну лазню.
“Це важливе соціальне питання. І багатьом людям така послуга надзвичайно потрібна. Тому даю завдання своїм заступникам знайти необхідне приміщення, обстежити його, визначити вартість робіт, та в найкоротші строки відкрити міську лазню”, – відзначив Андрій Райкович.
Які саме люди зацікавлені в такій екзотичній послузі стає зрозумілим, якщо заглибитись в історію питання. А вона наступна.Лазня, на яку виділялись бюджетні кошти у 2010-14 роки, належить ТОВ “Міськпобутсервіс”, власником якого є голова бюджетної комісії Кіровоградської міськради Ігор Волков, і знаходиться на вул. Преображенській 88.
Починаючи з 2010 року підприємство зверталось до Кіровоградської міськради з проханням про виділення у програмі соціального захисту та соціальної підтримки населення видатків на відшкодування фактично понесених збитків за надану пільгу за послуги лазні окремим категоріям громадян міста.
Хто саме ховався за терміном “окремі категорії громадян міста” – ніде не значилось. У відповіді на інформаційний запит ГО “Асоціація Політичних Наук” до міськради зазначено, що у 2010 році пільгою скористалось 14 282 особи, за що підприємство ТОВ “Міськпобутсервіс” з міського бюджету отримало 199,9 тис.грн.2011 рік – 18 666 осіб – 279,9 тис.грн.2012 рік – 16 557 осіб – 241,8 тис.грн.2013 рік – 20 546 осіб – 308,2 тис.грн.2014 рік – 7 515 осіб – 112,7 тис.грн.Загалом в період з 2010 по 2014 роки, на цю соціальну статтю міськрадою було виділено 1 145,5 тис.грн.
Засновником ТОВ “Міськпобутсервіс” значиться голова бюджетної комісії Кіровоградської міськради Ігор Волков, у 2015 році обраний від БПП “Солідарність”. У минулому скликанні, з 2010 року він був обраний депутатом міської ради від Партії Регіонів, і до 2014 року обіймав посаду секретаря міськради.Яка процедура отримання відшкодування? – Підприємство звертається до міської ради з проханням виділити йому кошти, бюджетна комісія передбачає їх у Програмі соціального захисту та соціальної підтримки населення, а у кінці року підприємство подає кількість громадян, яким нібито була надана пільга, і отримує відповідну суму відшкодування.
Перший транш підприємство отримало у 2010 році і припинило отримувати кошти у 2014-му. Цей період співпадає з часом обрання (2010 рік – авт.) і перебування на посаді секретаря міськради Волкова, і його відставкою у 2014 році, відповідно.Фінансування міської лазні було скорочено у 2014 році, відповідним рішенням сесії міськради від 24 квітня 2014 року. Проти цього рішення активно виступав Ігор Волков, не приховуючи конфлікту інтересів і лякаючи присутніх “зростанням соціальної напруги”. Після скорочення фінансування, лазню демонстративно закрили.
Саме у своєму виступі на сесії міськради Ігор Волков та голова ветеранської організації Віталій Вієвський зазначили принаймні одну групу осіб, які в даному випадку можна віднести до “окремих категорій”. Вієвський від імені ветеранів закликав депутатів міськради залишити 150 тис.грн. дотації міської лазні “для покриття 50% пільги для ветеранів”. При чому, якщо сам Волков під час виступу на сесії міськради, захищаючи фінансування свого підприємства, говорив про 450 пенсіонерів, які буцім-то не зможуть більше митись на пільгових умовах, то Вієвський заявив про 20 (!) тис. ветеранів, про що повідомляла місцева газета “Україна-центр”.
Подібна ситуація з обмеженням фінансування стосувалася приватного місцевого телеканалу “ТТV”, що належить тому ж таки депутату Волкову. Так склалося, що початок фінансування з бюджету і телеканалу, і бані збігся у часі з отриманням Волковим посади секретаря міської ради. Скорочення фінансування – з відставкою. За статтею “підтримка ЗМІ”, з бюджету за період роботи ради 6-го скликання вдалось отримати 684 973 грн.
За словами співробітників лазні, відвідувачів вони мали не багато, і то – в основному по суботах. Цією інформацією співробітники поділились із журналістом “Першої Електронної”. Проте, якщо вірити даним по відвідуваності, поданим у міськраду, наприклад, за 2013-й рік лазню відвідало 20 546 осіб, тобто, по 56 чоловік на день, якби заклад працював без вихідних.
Надії відновити фінансування свого підприємства Волков не втрачав у 2015 році. Інтереси ТОВ “Міськпобутсервіс” він лобіював на засіданні бюджетної комісії, але безуспішно. Начальник відділу соціальної підтримки населення Юлія Вовк повідомляла, що підприємство не надало розрахунків і не заявляло про наміри отримати таку компенсацію з міського бюджету.
І от у 2016-му, після заяви міського голови Райковича, у ТОВ “Міськпобутсервіс” знову з’явився шанс отримати міське фінансування. Адже навряд чи хтось буде будувати заново лазню для “окремих категорій громадян”, якщо в місті вже існує відповідний об’єкт, тим паче, якщо його власник – однопартієць міського голови.
Дмитро Сінченко

Коментарі: 0 | Залишити коментар

Усього 67. Попередня cторінка | Сторінка 2 з 7 | Наступна сторінка

Мій gorod.dp.ua:

Вхід на gorod.dp.ua