Згоден
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтеся з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності та погоджуєтеся на використання файлів cookie.
Ср, 19 мая 2021
03:14

О ГОРОДЕ

Новгородцев Павел Иванович



Павло Іванович Новгородцев народився на Катеринославщині, у м. Бахмуті (нині Артемівськ Донецької області).

Його батько був заможний купець і віддав сина до Катеринославської класичної гімназії, яку він успішно, з золотою медаллю закінчив 1884-го року. У тому році, крім Павла, ще два його однокласники закінчили курс із золотими медалями. Це – Микола Катранов і Володимир Келлер, але їхня доля нам невідома.

По закінченні гімназії Павло Новгородцев вступає на юридичний факультет Московського університету. Закінчивши вищі студії у Москві, слухає лекції у Берліні та Парижі.

Завдяки магістерській дисертації «Історична школа юристів. Її походження і доля» Новгородцев отримав ступінь магістра державного права. Ця дисертація стала першим твором, що приніс йому наукове ім’я. Тут він вперше обґрунтував свої філософсько-правові погляди. У цьому ж дусі витримана й докторська дисертація «Кант і Гегель у їхньому вченні про право і державу». За неї автор отримав ступінь доктора.

З 1896 року Павло Іванович почав читати лекції з історії філософії права у Московському університеті як приват-доцент, а з 1904 – як ординарний професор університету на кафедрі енциклопедії права. Викладав філософію на Московських вищих жіночих курсах.

Новгородцев брав діяльну участь у громадському житті як один із представників прогресивних кіл. Зокрема, Павло Іванович був членом конституційно-демократичної партії від самого початку її існування. У 1906 році обраний від Катеринославської губернії членом I Державної Думи. Там багато працював у конституційно-демократичній фракції, у так званій фракції народної свободи.

Коли у 1906 році зібралася Перша Державна Дума Росії, всі відчували ейфорію свята, піднесення. Ще б пак – цар дарував конституцію, Росія житиме, як увесь демократичний світ, за правовими нормами... Вітальне слово Думi передав сам цар Микола ІІ. Яким мав бути адрес-відповідь депутатів на тронну промову імператора-самодержця? Це технічне, здавалося б, питання бурхливо обговорювалося в Думі. Взяв слово в обговоренні від фракції народної свободи (конституційних демократів, кадетів) і представник Катеринославщини у першому російському парламенті сорокарічний професор Павло Новгородцев. 5 травня 1906 року (за старим стилем) він казав, зокрема, таке:
– Ця форма (відповіді – М. Ч.) може бути та чи інша, але акт, який ми здійснили, вже вписано незабутніми рисами на сторінки історії. Це – великий історичний акт, ослабити чи применшити який ніщо не може, як ніщо не може ослабити чи применшити державні права і верховне значення того високого закладу, членами якого ми маємо честь і щастя бути.

Ці слова були зустрінуті оплесками.

О великі ілюзії свободи! Вже через пару місяців цар визнав Думу занадто ліберальною і розпустив її. У Росії лише закладалися підвалини парламентаризму і Павлу Івановичу довелося стояти біля початків конституційних процесів у країні з відсутніми демократичними традиціями. Тож усі наступні події в Росії захоплювали його у свій вир. І в цьому – драматизм особистої долі цього непересічного мислителя, вихованця нашої гімназії.

Разом із іншими членами Думи підписав так звану Виборзьку відозву і через те відбув тюремне ув’язнення. Справа у тому, що, коли було вирішено розпустити Першу Державну Думу, вже через кілька днів, 10 липня 1906 року, група депутатів Думи виступила з відозвою до громадян Росії з закликом відмовитися від сплати податків і служби в армії на знак протесту проти розпуску Думи. Депутатів, які підписали Виборзьку відозву, в тому числі й Павла Новгородцева, у грудні 1907-го віддано під суд. 167 звинувачених були засуджені до тримісячного ув’язнення і позбавлення виборчих прав. Усіх цих репресій зазнав і професор Павло Новгородцев.

Залишивши через обрання до Державної Думи професуру в Московському університеті, Новгородцев продовжував читати лекції на правах приват-доцента до 1911 року, а потім склав із себе це звання на знак протесту проти розпорядження міністра Лева Аристидовича Кассо. Останній у вересні 1910 року був призначений керуючим міністерства, а в лютому 1911-го став міністром народної освіти. Як міністр Кассо вважав, що за існуючого стану речей вищі навчальні заклади Росії готують політично неблагонадійних і створюють сприятливий ґрунт для студентських заворушень. Відтак міністр проводив курс на згортання автономії університетів. 1911 року прийнято новий університетський статут, за яким відновлювалася система призначення професорів на розсуд міністерства, згорталися права органів самоврядування, посилювався нагляд за студентами. Ці заходи й викликали відхід з університетів значної частини ліберальної професури та викладачів.

З Московського університету тодi звільнено 131 особу з числа професорів, доцентів, асистентів і лаборантів, тобто близько однієї третини всього викладацького складу; низку кафедр було закрито. За таких обставин П. Новгородцев і склав із себе звання приват-доцента.

Після розпуску І Державної Думи П.І. Новгородцев відновив викладацьку роботу в університеті й одночасно був обраний у 1906 році директором Московських вищих комерційних курсів, перейменованих пізніше на Московський комерційний інститут. Організований на широких загальноосвітніх засадах, інститут з легкої руки Новгородцева став однією з найпопулярніших вищих шкіл Росії та центром притягання ліберальної професури.

За науково-філософськими поглядами Новгородцева відносили до прихильників ідеалізму. У філософії права він у Росії був ініціатором наукового руху, спрямованого до «відродження природничого права». Його виступ на захист цього гасла збігається з початком аналогічного руху і на Заході, де він був пов’язаний у Німеччині з ім’ям Рудольфа Штаммлера, а у Франції – з дещо іншим підходом до питання з іменами Жені (Geny) і Саллейля.

Філософсько-правові погляди Новгородцева спиралися на вчення філософського критицизму й особливо на ідею автономності моральної свідомості та моральних велінь. Тут у цілому виявилося піднесення філософських інтересів, особливо в ідеалістичному дусі. Одним з літературних проявів цього у сфері морально-політичних питань став збірник «Проблеми ідеалізму», виданий 1913-го Московським психологічним товариством під редакцією Новгородцева. В епоху визвольного руху ця філософська течія зіграла свою роль в обґрунтуванні ідеології ліберальних і несоціалістичних радикальних кіл.

Розгорнуту характеристику наукової діяльності Новгородцева дав свого часу Валентин Сперанський. Вiн підкреслив, що той найбільше займався проблемою природничого права, як морально-критичної інстанції над позитивними законодавствами. Обґрунтуванням відродженої природно-правової доктрини служили для Новгородцева новітні висновки з моральної філософії Канта. Головний інтерес при дослідженні цієї ідеї, за Новгородцевим, мав бути перенесений із проблеми про умови правоутворення на питання про самостійне значення моральної оцінки явищ.

Виданий Московським психологічним товариством за редакцією Новгородцева збірник статей «Проблеми ідеалізму» був присвячений захисту прогресивних морально-політичних засад на ґрунті критичної філософії. На противагу звичайним догматичним передумовам позитивізму, учасники збірника висунули питання про необхідність ретельної перевірки наукових засобів і категорій і найсуворішої обережності в користуванні висновками «соціології». Чільне місце у збірнику посідала стаття Павла Новгородцева «Моральний ідеалізм у філософії права».

Визначальною рисою наукових праць Новгородцева вважалася незалежність точки зору, дотепний полемічний аналіз і блискуча літературна форма. З численних його статей особливої уваги заслуговували: «Право і мораль» (збірник Гамбарова), «Політична доктрина песимізму» (Образование, 1897, № 1–2); у журналі «Вопросы психологии и философии» – «Ідея права у філософії В. Соловйова» (№ 56), «Мораль і пізнання», 2До питання про сучасні філософські шукання», «Держава і Право» (№ 74 і 75); у журналі «Научное Слово» – «Чичерін» (1904, № 3) і «Два правових ідеали» (1904, № 19).

Із лекцій Новгородцева з історії філософії права окремо були видані: «Сократ і Платон», «Учення» XVI–XVIII ст.», «Німецькі вчення XIX ст.» і «Політичні ідеали древнього і нового світу». У 1909 році вийшла у світ велика праця Новгородцева «Криза сучасної правосвідомості». Виходячи з переконання, що сучасні сумніви у моральній і суспільно-виховній цінності права мають глибокі корені у новітній еволюції правових ідей, Новгородцев піддав критичному перегляду всі основні політико-юридичні поняття його днів. Якщо панівні школи юриспруденції продовжували повторювати старі засади, то сучасна Новгородцеву моральна свідомість у своїх вимогах до права значно пішла вперед. Уся політична еволюція XIX столiття, в очах Новгородцева, йшла двома напрямками: з одного боку, поступово падала віра у можливість зробленої і безпомилково діючої державної організації, з другого боку, сфера функцій держави нескінченно розширювалася. Від держави вимагали незрівнянно більше, у неї вірили набагато менше.

Праці й лекції Новгородцева зробили його визнаним лідером ідеалістичної школи у російській філософії права. Критикуючи історизм та релятивізм у філософії права, Павло Іванович обґрунтовував ідеї природного права, яке спирається на етику «абсолютних цінностей». Поєднуючи ідеї етичної автономії особистості та правової держави, Новгородцев намагався узгодити особисте і громадське начала права, політичну свободу й соціальну справедливість. Проте, визнаючи абсолютні ідеали, вчений послідовно виступав проти всіляких консервативних, соціалістичних та анархічний «утопій земного раю».

Під час Першої світової війни він – активний співробітник Всеросійського союзу міст, московський уповноважений Особливої наради з палива. Після Лютневої революції 1917 року Павла Івановича знову обрано професором Московського університету. Він став членом-засновником «Ліги російської культури», її Тимчасового комітету в Москві. Обраний знову до складу ЦК кадетської партії, Новгородцев зайняв рішучу антиреволюційну позицію, вважаючи за необхідне встановлення військової диктатури для запобігання державної катастрофи.

У 1918 році, вже за часів радянської влади, він став одним з ініціаторів створення та керівників низки антирадянських підпільних організацій у Москві. У травні, уникнувши арешту, перейшов на нелегальне становище. Того року Новгородцев став учасником збірника «З глибини» (1918).

...У відділі рідкісної книги наукової бібліотеки iменi Олеся Гончара Дніпропетровського національного університету зберігається книжка «Лекции по истории философии права проф. П.И. Новгородцева. Учения нового времени, ХVІ–ХІХ вв.» Лекцiї з’явилися в Москві у видавництві «Вища школа» четвертим виданням у 1918 році. Можливо, ця книжка однією з перших поповнила в тому ж 1918 році новостворений у Катеринославі місцевий університет...

Нині, коли й молода українська державність також пильно звертається до досвіду і витоків правової держави, лекції Павла Новгородцеві рано списувати до архіву. У вступі, спираючись на досвід Французької революції, Павло Новгородцев писав: «Політична доктрина французької революції надала ідеалові правової держави, підготовленому довгими зусиллями попереднього розвитку думки, ясні й тверді засади. ...На початку ХХ століття ми маємо всі підстави стверджувати, що теорія правової держави переживає третю стадію свого розвитку, якщо першим визнати вчення про суверенну державу, а другою – доктрину французької революції (підготовлену англійськими вченнями ХVІІ століття). Основною особливістю цієї третьої стадії є нове розуміння прав особи, рівності і свободи. Це розуміння приводить сучасну державу до такого розширення своїх завдань, яке далеко полишає за собою колишні уявлення. У зв’язку з цим піддаються переглядові й по-іншому формулюються всі підвалини старої теорії, в тому числі й ідея народного суверенітету».

Звісно, все це писалося старим лібералом під впливом Лютневої революції в Росії. Але невдовзі прийшла Жовтнева революція і прибічники побудови правової держави опинилися за межами цієї держави.

Влітку-восени 1918 року Павло Іванович Новгородцев перебрався у розташування білих армій на півдні Росії. Через побоювання нашкодити своїй родині, яка залишилася у Радянській Росії, він відмовлявся від офіційних постів. А йому пропоновано очолити управління народної освіти в адміністрації генерала Денікіна. Уникав Новгородцев і публічних виступів, хоча негласно брав участь у розробці законопроектів Особливої наради при Денікіні. 1919 року Павло Іванович став учасником конференції кадетської партії у Катеринодарі та Харкові. Виїхавши через хворобу за кордон, він невдовзі повернувся до зайнятого військами генерала Врангеля Криму. Короткий час викладав у Сімферопольському університеті.

Евакуювавшись у вересні 1920 року разом із врангелівськими військами з Севастополя, Павло Новгородцев жив деякий час у Берліні. Тут він співробітничав в емігрантській газеті «Руль», брав участь у роботі місцевої кадетської групи. Наприкінці 1920 року виїхав до Праги. Відхиливши низку пропозицій про політико-публіцистичну діяльність (в тому числі у журналі П. Струве «Русская мисль»), він зосередився на викладацькій роботі. У 1921–22 роках Новгородцев читав лекції в Аахенській технічній школі. Навесні 1922-го він заснував і очолив Російський юридичний факультет при Празькому університеті, став ініціатором створення при ньому студентського Релігійно-філософського товариства ім. В. Соловйова.

На приватній зустрічі кадетів у Празі 13 квітня 1923 року Павло Новгородцев заявив про потребу розриву зі старими кадетськими традиціями, про приреченість ідей лібералізму. На його думку, під час відродження в Росії ідеї правової держави і свободи особистості мають бути тимчасово забутими. Наприкінці життя у серії статей та публічних виступів Новгородцев зосередив свою увагу на релігійному обґрунтуванні суспільної свободи і права. Він намагався синтезувати прозахідну ідею правового устрою життя з православно-«почвенническим» проектом внутрішнього перетворення особистості.

У рік смерті П. Новгородцева його рідне місто Бахмут більшовики нарекли Артемівськом.

Микола Чабан
copyright © gorod.dp.ua
Все права защищены. Использование материалов сайта возможно только с разрешения владельца.

О проекте :: Реклама на сайте