Пт, 18 октября 2019
15:19

О ГОРОДЕ

Желиховская Вера Петровна







Примітний будинок на Петербурзькій, зараз Ленінградській, вулиці, добре знайомий багатьом поколінням жителів міста. У ньому жила і творила ціла плеяда визначних державних військових, адміністративних діячів, письменників, перекладачів, драматургів. З 1815 р. це було родинне гніздо відомої сім’ї Андрія Михайловича і Олени Павлівни Фадєєвих.

Тут минули дитинство і юність першої катеринославської письменниці Олени Андріївни Ган. Її повісті були помічені та високо оцінені В.Г. Белінським і І.С. Тургенєвим. Звідси із батьківського порогу пішов у широкий світ Ростислав Андрійович Фадєєв, генерал-майор, історик, публіцист, військовий і громадський діяч. Тут побачили світ діти О.А. Ган – відома теософ О.П. Блаватська і письменниця В.П. Желіховська.

Віра Петрівна Желіховська, в дівоцтві Ган, народилася 17 (27) квітня 1835 р. у Катеринославі. Так стверджують авторитетні видання «Русские писатели. 1800–1917. Биографический словарь». Т. 2.– С. 262–263 і «Українська літературна енциклопедія», Т. 2.– С. 197. Дитинство минуло в частих переїздах з мамою та батареєю батька по території України і Росії, в Астрахані, Саратові та на Кавказі. Через часті зміни місць проживання дівчинка одержала хорошу домашню освіту. Десятилітня Віра стала вести щоденник, записуючи до нього все, що запам’яталось із ранніх літ. Щоденники стали згодом для дорослої Віри Петрівни основою для написання двох книг: «Как я была маленькой» і «Мое отрочество». Про їхню величезну популярність у дореволюційній Росії свідчить те, що вони витримали відповідно сім і шість видань. У цих спогадах детально описується життя великої родини Фадєєвих.

У 1842 р. у віці 28 років в Одесі помирає її мама – Олена Андріївна Ган. У передсмертному листі вона прохала своїх батьків не залишати її маленьких діток. Дітей відвезли до Саратова, де їхній дід – А.М. Фадеєв був губернатором. Олена і Віра стали систематично навчатися дома, уроки давали три вчителя і гувернантки. Закінчувався трирічний губернаторський термін, розпочалися пошуки нового призначення. Декілька місяців, проведених у Петербурзі, результатів не дали, Андрій Михайлович про всяк випадок звернувся до старого друга сім’ї князя Михайла Семеновича Воронцова, незадовго перед цим призначеним намісником Кавказу. Той із радістю запропонував йому посаду керуючого державними маєтностями і члена Ради Головного управління Кавказького намісника із чином таємного радника. Діти – Олена і Віра в травні 1847 р. переїхали до Тифлісу (зараз Тбілісі). Протягом декількох років молодші Гани об’їздили весь Кавказ, оглянули багато старовинних гірських фортець, побували на мінеральних джерелах.

Проживаючи у батька в Грозному, Віра познайомилася із поміщиком М.М. Яхонтовим, братом поета О.М. Яхонтова, за якого вийшла заміж. Ставши через чотири роки вдовою, знову повернулась із двома дітьми до діда А.М. Фадеєва в Тифліс. Його будинок вечорами був місцем зібрань чиновників і військових. Віра Петрівна закохалася в учителя міської гімназії, згодом її директора Желіховського. А.М. і О.П. Фадеєви про таке весілля і чути не хотіли. Наречена виявилася із характером. Вона втекла із дому і все-таки вийшла заміж за свого обранця. Маючи двох синів від першого заміжжя, вона народила ще три дочки. Шлюб виявився дуже вдалим. Дружина стала енергійною помічницею чоловікові в справі освіти та відкриття нових шкіл і гімназії. Беручи близько до серця все, що стосувалося дітей, Віра Петрівна добре вивчала всі найпотаємніші куточки дитячої душі. Звідси достовірність та успіх її оповідань і повістей для дітей та юнацтва.

Успадкувавши літературний талант матері О.А. Ган, вона стала пробувати свої сили в написанні невеличких дитячих оповідань, створених не для друку, а виключно для власних дітей. Та доля і життєві обставини розпорядилися по іншому, приготувавши доньці шлях матері. Довга тяжка хвороба і смерть чоловіка і необхідність виховувати п’ятьох дітей змушували шукати якогось сталого заробітку. Ним стало перо. Віра Петрівна віддала дітям все своє життя, свої сили і талант, розвинути який у повну силу не було можливості через щоденну літературну працю. Якби життєві обставини склалися по іншому, В.П. Желіховська могла б стати врівень із визначними письменницями не тільки Росії, але і Європи.

Першим опублікованим у 1872 р. оповіданням «Алаверди і Яхшиєл» відкрився довгий і важкий шлях на ниві літератури. Нарис присвячувався відвідинам тифліської гімназії письменником В.О. Сологубом.

Віра Петрівна писала цілими днями, буквально не розгинаючи спини заради заробітку. Їй доводилося працювати на замовлення, віддаючи свої оповідання в різні газети і журнали. Писала вона нашвидкуруч і романи, повісті, оповідання для дітей, фейлетони, кореспонденції, чудово розуміючи, що вона таким чином збіднює і роздрібнює свій талант, разом із тим підкоряючись суворій життєвій необхідності. Незважаючи на такі суворі умови і обставини написання, всі без винятку її твори характеризуються прекрасною мовою, цікавим сюжетом, художнім вираженням авторської ідеї.

Оповідання для дітей зібрані в книгу «Необъяснимое или необъясненное», які друкувалися з 1787 р. в журналі «Семья и школа». Одночасно В.П. Желіховська співробітничала в газетах «Кавказ» і «Тифлиский листок». Після смерті другого чоловіка в 1880 р. залишившись майже без засобів для існування, Віра Петрівна переїхала до Одеси, а в 1885 р. – до Петербургу і повністю присвятила себе літературній праці. Близько зійшлася із художником і письменником П.П. Гнєдічем, В.І. Немирович-Данченком, О.І. Гуміною. Вона співробітничала майже з усіма дитячими журналами: «Игрушечка», «Родник», «Детское чтение», «Задушевное слово», а також з такими популярними як «Нива», «Всемирная иллюстрация», «Живописное обозрение», «Природа и люди» і товстими журналами «Русское обозрение», «Гражданин», «Север», столичними газетами.

Найбільшу популярність В.П. Желіховській принесли дитячі оповідання. Цікава фабула, опис екзотичного побуту кавказьких народів («Князь Илико…», «Кавказкие рассказы») забезпечили успіх у читачів. Вона є автором мелодрам «Кто преступница?», «Назвался груздем – полезай в кузов», «На сорной почве». Віра Петрівна виступила з декількома публікаціями на захист сестри О.П. Блаватської від нападок Всеволода Соловйова, залишила белетризовані мемуари про свою маму О.А. Ган.

Глибока та щира віра надавала силу для постійної боротьби із численними незгодами життя. Вона ніколи не падала духом, завжди співчувала іншим. Незважаючи на власні обмежені засоби, Віра Петрівна багатьом надавала матеріальну допомогу.

Письменниця померла в Петербурзі 5 (17) травня 1896 р. Згідно заповіту її тіло повезли до Одеси і поховали поряд із могилами матері та сина, який закінчував інститут інженерів транспорту і на якого вона покладала всі свої нездійснені надії. Віру Петрівну поховали у перший день Трійці – свята зелені і квітів, які вона так пристрасно любила, як і всю природу взагалі.

Володимир Мороз
copyright © gorod.dp.ua, ЧАО Сегодня Мультимедиа, ТРК Украина
Все права защищены. Использование материалов сайта возможно только с разрешения владельца.

О проекте :: Реклама на сайте