Згоден
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтеся з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності та погоджуєтеся на використання файлів cookie.
Вт, 13 апреля 2021
16:09

О ГОРОДЕ

Ніколаєнко Анна

Народилася у 1989 році, в селі Широке Криворізького р-ну Дніпропетровської області.
Навчається в магістратурі історичного факультету Криворізького педагогічного інституту Криворізького національного університету за спеціальністю «Історія та правознавство». Захоплюється українською та світовою літературою, релігією і філософією. Активно займається дослідницькою діяльністю, має 10 наукових статей, рекомендована кафедрою історії України до вступу в аспірантуру.
Вірші та прозові твори пише з дитинства, вони друкувалися в районній газеті, виданнях Криворізько-Нікопольської єпархії, збірці молодих поетів Криворізького району «Моє село, мій рідний край!», що була видана в 2001 році, поетичній збірці «Війна без права забуття» 2005 року.
У травні 2010 р. стала переможницею ІІІ обласного літературного конкурсу молоді «Війна без права забуття», присвяченого 65-річчю Перемоги у Великій Вітчизняній війні, була нагороджена Дипломом І ступеня за кращий поетичний твір у віковій групі 15-21р., посіла ІІІ місце у літературному конкурсі первинної профспілкової організації колишнього Криворізького державного педагогічного університету «Серця, обпалені війною» та І місце у літературному конкурсі, що проводився кафедрою всесвітньої історії історичного факультету КДПУ «Війна очима молодих», ознайомивши зі своєю творчістю громадськість університету.
2011 р. здобула перемогу в обласному літературному конкурсі творчої молоді «Україна є!», вірші, представлені на конкурс, ввійшли до однойменної колективної поетичної збірки. Цього ж року побачила світ в м. Дніпропетровськ колективна поетична збірка «Разговор с Богом», надрукована редакцією журналу «Спасите наши души!», де можна прочитати твори авторки.
Приймає участь у всіх заходах та державних святкуваннях, що проводяться Широківською сільською бібліотекою, будинком культури, сільською радою, де й декламує присутнім свої вірші, присвячені певним знаменним датам чи подіям.

В полоні мрій

Я полонена літньої землі,
Овіяної сумом надвечір’я,
Прикрашеної золотом зорі,
І сріблом незнайомого сузір’я

Там, де у вальсі з’єднані зірки,
Все намагаюсь долю прочитати,
Я так тебе кохаю, що віки
Про це, мій любий, не могли не знати

Ці небеса забути не могли,
Як я шляхи в майбутнє обирала,
Нехай усі вони до зір вели,
Йду тими, що до тебе повертали

Тернистими, немов забутий сад,
Що погубив стежини на світанні,
Та все одно з усіх земних принад
Я оберу лише твоє кохання

Упала зірка – небо у вогні,
До неї простягаю я долоні…
Хоч усміхнись замріяній мені,
Найближчий мій – далекій і сторонній.

Вересневої ночі

Вересневої ночі я прийду в твої сни,
Білим шляхом Чумацьким повільно спущуся,
Ледь притримаю шати – пелюстки весни,
І так сумно тобі, ніжно так усміхнуся

Ти захочеш торкнутись гарячих долонь,
Запитати мене про своє, потаємне,
А лиш пригорнусь, притулюся до скронь,
Так, я мрія твоя, від життя невід’ємна

Я відчую, як серце твоє защемить,
Так, немовби моє закликає до бою…
А у мене душа зараз вже не болить,
І здається мені – я навічно з тобою…

Ти боїшся найменшого руху і слів,
Ти боїшся, що я, наче казка розтану,
А мій зоряний шлях до кінця догорів,
Срібний килима край до землі не дістане…

Я не зможу піти, вже погасли вогні,
І лишусь на землі, наче зірка в полоні,
Повсякденне життя ти віддав не мені,
І з пробудженням знов розтискаєш долоні.

В старом зале

Войду в пустынный зал. Ни шороха не слышно.
Мелодия давно уж замерла…
Расстроенный рояль и роза цвета вишни
Осыпалась на краешке стола

Там ангел золотой в руке сжимает свечи:
На клавишах застывшие следы…
Бросает из окна лучи наискось вечер,
Посланья с высоты…

И белые листы, разбросанные ноты,
Остывшие слова в забвенье и пыли,
И пел, и плакал здесь, с судьбой сражаясь кто-то,
Но победила суетность земли

А я своей рукой, такою неумелой,
К душе рояля дерзко прикоснусь,
Пусть зазвучит струной отчаянной и смелой
Живая боль и грусть

Надколотый хрусталь – нестройные аккорды,
Заговорили, словно о любви…
Лишь обронили стон…И вновь умолкли гордо,
Как будто память берегли.

Не шукай

Не шукай мене, знаєш, тепер не шукай,
Не чекай на прозорі весняні світанки,
Ти безжурно спалив мій омріяний рай,
А волошки мої пахли ніжно і п’янко

Та зав’яв без надії квітучий вінок,
І стежина навік загубилася в полі…
Не прохай більше в неба яскравих зірок,
Не питай більше щастя у сивої долі

Я не знаю, повір, що сказати тобі,
Двічі льон не цвіте, двічі сонце не сходить,
Лише плаче береза у вічній журбі,
Лише пташка в гіллі сумно пісню виводить…

Не зрікається небо своєї землі,
І за обрієм десь бережуть вони мрії,
В хмарах небо приховує сльози свої,
А земля не приховує зрошені вії

Не зрікається серце чарівних пісень,
І далеко жнива, іще жито зелене,
Але вже догорає приречений день,
Коли ти без жалю відрічешся від мене

Не блукай у полях, без мети не блукай,
Ти забув, засудив божевільне кохання,
Ненароком спалив мій омріяний рай,
Та й розтанув собі, наче сон на світанні.

***

Усталый вечер клонится к земле,
На синем шелке неба оставляя,
Далекий запад в тлеющей золе
И в темноте востока двери рая

А солнце расплывается в реке,
И берега осыпаны слезами,
И кажется, что это вдалеке
Сама земля скорбит за небесами…

И Ангел в звездной мантии идет,
На край зари ступая осторожно,
О чем-нибудь задумчиво поет,
Но этого услышать невозможно

Да в травы тонко вплетены цветы,
Над ними незаметно проплывая,
Спускается с остывшей высоты
Царица-ночь, как истина, святая.

В новорічну ніч

Ти підійдеш, зупинишся на мить,
Там, де її ти проводжав очима,
Її нема. Блакитний сніг летить,
І перехожий знизує плечима…

У серці мужнім болісно щемить.
І так чомусь не хочеться додому…
І ось твій шлях у протилежність мчить,
Минає знов зупинку незнайому

Є скільки нерозгаданих «чому»,
Їх втомлено сьогодні забуваєш,
Ти їдеш у засніжену пітьму,
Від помилок невиправних тікаєш

Від не можна, чуєш, утекти,
Якщо вони вже зроблені тобою,
Але все далі, далі линеш ти
У сиву даль за мрією хмільною

Тепло долонь на темному вікні
Перемагає холод новорічний,
І у салоні звичні нам пісні
Тепер чомусь здавалися – про вічне

Хвилина ще…І селище. І храм.
Ти вийдеш, озирнешся, наче сонний,
Читатимеш адреси по складам,
Щоб не набрати номер телефонний

Аж раптом крізь іскристу заметіль
Вона шалено кинеться в обійми…
Яскравий спалах, мов гарячий біль…
Це ж почуття раніше безнадійне!

Не треба, ні, надуманих зізнань,
Тримай мене! Не випусти, міцніше!
Так, ось вона, у вирі святкувань,
Ніч таємнича, ніч найчарівніша.

Писатиму листи...

Писатиму листи, кому – сама не знаю,
Коли грудневий день без холоду прийде,
Дощами небеса заповнені до краю,
І змоклою зима до шибок підійде

Писатиму про те, про що мовчати мушу,
Про втрачену любов, зруйноване життя,
Про невимовний біль, про виснажену душу,
І про незрозуміле майбуття

Торкнеться втома рук, та світло електричне
Не полум’я і віск, - холодне і німе,
А надвечірній сум, прекрасний і одвічний
Крізь струмені на склі в кімнату зазирне…

Портрет

В ее глазах гуашью темноты
Коричневой, как ночь в шелках заката,
Обведены две пламенных звезды,
С небес на землю павшие когда-то

Красивое и смелое лицо
На снежное прохожее изваянье,
А черное цыганское кольцо
Ее волос трепещет от дыханья

Уста сомкнула, что же говорить?
Давно уже решила все вопросы,
И только след от песен и молитв –
В изгибах губ остался пеплом розы…

Вверх подняты ресницы-веера,
И молодость ее граничит с болью,
Ведь даже лето – странная пора:
Свет солнечный с морскою смешан солью

И в резком лике каждая черта -
Прошедших дней свидетельство немое,
И повесть жизни этой непроста,
Не черно-белой кистью, а цветною

Написаны такие письмена –
Души движенья, жизни приговоры,
И смотрит, молча, с мудростью, она
На ваши похвалы и на укоры.

***

И каково нашедшему в пустыне
Один мираж на месте родника,
И человека чуждого в святыне,
И в небе – темень, а не облака?

Пусть сотни раз написано, что роза:
Шиповник узнается по плодам,
Фальшивыми бывают даже слезы,
Когда они не близкие делам

Нет, черному не примириться с белым!
Ты можешь белым черное назвать,
Но лилия на темном фоне смело
Твой взор холодный станет обличать…

Имеющие очи – не увидят.
Имеющие разум – не поймут.
И потому обман в прелестном виде
Всегда скрывает истинную суть.

Весна без суетной вуали

Ты когда-нибудь видел весну без вуали?
И в несметных богатствах ее лепестков
Те прозрачные, светлые, тихие дали,
И красивую просинь, как отблески снов?

Ты когда-нибудь видел в огне поднебесья
И в разливах лучей, словно липовый мед,
Как рождается день необычный, воскресный
И как он по земле величаво идет?

И встречал ли когда-нибудь эти закаты,
И росистые, свежие те вечера,
И те ночи, что так заповедано святы,
Где пасхальные звоны звучат до утра?

Не грусти, что весна – это только мгновенье,
Ты поверь, что она не уходит навек,
Если в легком, роскошном, прекрасном цветенье
Свою юную душу найдет человек

Свою юную душу в объятиях света,
В славословии птиц и благой тишине…
И поймет, что весна – предисловие лета,
И поверит Творцу, и любви, и весне!

Цветок

Прости, что я такая не простая,
Своей душой - изнеженный цветок...
А польза миру от него какая?
Лишь сладкий запах, тонкий лепесток...

А ценится ли это — я не знаю,
Но как глоток святой, живой воды
Душе усталой так нужны бывают
Красивые и чудные цветы

Сомкну я лепесточки в смуглый вечер,
И спрячу в них родную неба синь,
Роса стекает, словно тают свечи,
И горькая бывает, как полынь...

Пролей лишь каплю солнечного света,
Позволь навстречу разомкнуться им...
Вдохни любовь румяного рассвета
Прозрачным ветром, теплым, молодым

Да много ли цветам капризным надо:
Глоток воды с Днепровской глубины,
Собора звон в объятьях тишины,
Знакомая и светлая отрада...

Вітрила весни

Вітрила весняних мрій -
Це небо, як блиск знамен,
Фіалками по землі
Розгубиться, кришталем

А серце шепоче: «Ні!»
Всім тим, хто згубить хотів,
Все вічно близьке мені,
Все, бачене уві сні,
Мереживо почуттів…

На віях блищить сльоза,
І зрошує очі знов,
Шумить на душі гроза,
Палає в душі любов

Огорнута враз вогнем,
Беззахисна, як дитя…
Мов гранями, кожним днем,
Засяє моє життя,
І струнами кожну мить
Пісенно навкруг бринить:

О, земле свята моя!
Вітрила дитячих мрій,
В душі зберігаю я,
Як колір твоїх надій,
Як світло твоїх святинь,
Як рідний, веселий дім,
Безхмарного неба синь
І білого птаха в нім…


Євгенія  (02.06.12 21:36): Я б сказала навіть - професійно.
Дуже сподобалися вірші :)
Ответить | С цитатой
Tim  (29.05.12 17:31): Гарно Ответить | С цитатой | Обсуждение: 1
Gorod.dp.ua не несет ответственности за содержание опубликованных на сайте пользовательских рецензий, так как они выражают мнение пользователей и не являются редакционным материалом.

Gorod`ской дозор | Обсудите тему на форумах | Объявления

Молода муза – 2012

copyright © gorod.dp.ua
Все права защищены. Использование материалов сайта возможно только с разрешения владельца.

О проекте :: Реклама на сайте