Згоден
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтеся з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності та погоджуєтеся на використання файлів cookie.
Вт, 13 апреля 2021
17:39

О ГОРОДЕ

Біла Сніжана

Я, Ліна Біла (це псевдонім), насправді мене звуть Біла Сніжана. Народилась 22 травня 1994 року в селі Виводове Томаківського району Дніпропетровської області. Зараз навчаюсь в Запорізькому національному університеті на факультеті «Соціальної педагогіки та психології» на І курсі. Захоплююсь написанням поезії, грою на фортепіано, читанням художньої літератури, слуханням класичної музики.

Роси…

Нанизала роси на своє обличчя
білосніжна квітка, - сонце на дінці!
Зашиває щастя міцно на сторіччя,
і не лишить крапки, мабуть, у кінці.

Пелюстки хитає вітер одинокий:
не любив, не любить. Що тут і гадать?
Вічність оминає й забере пороки -
серед світу марно милого шукать...

Нанизала роси, одягла намисто
знову наречена - молода весна...
З іншою не ходиш, граєшся навмисно,
і мене караєш, ніби прокляла...

Про себе

Мовчанням сплітається біль і розлука.
І сонце здається напівзолоте.
Коли ж провесняність хапає за руки
- мужніше тоді я творю вар'єте.

Така необачна... Простіть - закохалась!
Душа розірвала нарешті нитки!
І досить чекати - я вічність чекала,
щоб втратити певно, і знову знайти.

Мовчанням сплітаються сльози від щастя,
коли мені ве́сну стрічати є з ким!
Така-собі, люди, дивачка-фантастка -
сьогодні я вітер, а завтра - лиш дим...

Сумно без тебе…

Сумно без тебе, як в темряві,
тільки такій - неземній.
Небо захоплене нетрями
і без мрій...

Сльози гойдають під віями
світ безнадійно-пустий...
Я б паперовими крилами,
наче змій.

Щоб з висоти неосяжної
бачити, як ти ідеш.
Землю освячуєш фарбами,
наче фреш!

Сумно без тебе - не вижити...
Холодно - дме звідусіль.
Думку вплітатимеш тільки ти -
серця біль...

Фото

Фотокартка у руках, і друг Поезія.
Нова зачіска очам відкрила світ!
Тільки той в альбомі вже на жаль не клеїться,
що відкрив для мене заборони плід.

Мелодійно, навіть деколи магічно
Пам’ять пташкою згадає про любов...
То колись було, - тепера все так звично,
нагрівається лиш спогадами кров.

Надиха мене розлука на Поезію.
Дощ мерещиться, чи, може, наяву
я втопаю від діагнозу "депресія"!
Фото в рамочці - ось так і я живу...

Пристань

Ти вже не раз мене кидаєш поміж світу.
Посеред пристані, де ходять кораблі.
У тебе сонце у душі, а в мене літо -
дощем чи спекою стирає із землі...

Я так хотіла б посміхатися ненаграно...
Не засинати під шепіння мп3.
Хоча кохаю, та напевно маски зірвані, -
і мрії в попелі, і ти тепер не ти...

Вже в соте пристані відправлять екіпаж...
А в моїй гавані ніяк ще не розтане.
Чи то ти вигаданий, чи, може, міраж?
Чекаю вічністю, а серденько все в’яне…

Мої мрії розлетілися, як дим

Мої мрії розлетілися, мов дим...
Із жаринок залишився тільки попіл.
Ще ніколи не боялася так грім,
і тепера без надії і без волі...

Мої мрії теж захоплені були
світом в темряві, акустикою ночі.
І я впевнена, що то приходив Ти,-
без свічок лишив холонути на площі...

Як ніхто - Тебе прощаю, то табу...
Мабуть, треба так, щоб мрії розлетілись.
Я хотіла жити, а тепер умру...
Бо із тисячі - один-таки змарніє...

Сьогодні перший день весни!

Сьогодні перший день весни! Яка мелодія!
Сумні зітхання змів легенький вітерець.
Вуста ванільні зачаровують - в полоні я.
І знов захоплена, як музою митець.

Сьогодні перший день весни! Святе пробудження!
Все по-новому, - не зустрінеш плагіат.
І навіть сонце теж здається, що розбуджене,
з новими силами навести всюди лад.

Сьогодні перший день весни! Пізніше сутінки!
Пухнасті котики в дарунок для душі!
Така закоханість! Такі веселі плутанки, -
ще не одних з’єднають десь-бо на межі!

Скалічено кохатиму…

Чекати можна довго, навіть вічно,
кидаючи на долю: був-не-був.
Сьогодні я пішла, а Ти забув
очей моїх смарагди предковічні...

Сере́д ночей лютневих не знайти
спокою! Розпинає руки сніг -
і знов в душі чорти танцюють свінг...
Іду до Тебе, а чи варто йти?!

Полюбить серце іншого в недузі.
Загою шрам вином лише до ранку,
і поки згине світ - я до останку
скалічено кохатиму в заслузі!

І так ненадаремно ми зустріли:
я - долю, а Ти -ляльку для потіх.
Зірвав із неба чистий оберіг
для того, щоб Тебе тільки любила...

Не втриматись!

Не втриматись від спогадів ніяк!
Тобою пахне ранок. Навіть кава.
І навіть снігом вкутана земля!
Та все одно - цього мені замало...

Прокинувшись, неначе вечоріє...
Годинник на зап'ясті "тік" і "так".
Без Тебе серце, мов цигарка тліє...
Ковтаю горизонт - гіркучий смак...

Не втриматись, немов сковзає льодом,
і падаю, на жаль, лише на цвях.
А ти, коханий, міряєш свободу, -
і клітку з пташкою несеш в руках...

Це наче (поезія)

Стікає ніч, - лягає сонце на повіки.
З під чорних вій нове прокинулось життя.
І чашка кави зранку - позитивні ліки!
Нова мелодія по радіо луна.

В клітинку зошит, а проте - це неважливо,
і в паралелях поміщаються думки.
Щоб об"єднаючись в одне казкове диво,
лишитись згаданим, можливо, на віки!

Це наче діти, і приходять від любові,
тяжких дипресій, серцем виплаканих сліз...
Вірші написані хоч на забутій мові,
якщо від щирості, то хай лунають скрізь!

А я навпаки…

Шум дощу… Як прекрасно, що ти його чуєш,
І що бачиш краплинки роси!
І навколо природа милує,
А мені – хоча б сни, хоча б сни…
Як чудово, що можеш кружляти
В ніжнім вальсі, в п’янкому танку!
І щоразу собі дозволяти
Чути музику тиху й дзвінку!
Як казково, що можеш співати
Ті пісні, що хотів би і я…
Але голос і слух мій проклятий,
І покинута світом душа!

Як погано, що кажеш – нікчемний,
І безсилий боротися, йти!
Але ти найщасливіший певно,
І ти зможеш хреста понести!
Я не падаю духом ніколи,
Адже вірю, що нам так щастить:
Бо мій дар – відчувати рукою,
Ну а твій – рахувати зірки.
Ми з тобою щасливі від Бога,
Недарма народились, зросли!
Тільки трішки інакша дорога –
Ти все бачиш, а я навпаки…

Травневий вальс

Білосніжні ромашки кружляють
і ведуть ніжний вальс весняний.
Все танцюють-танцюють. Співають
у вишневих садах солов'ї.

Не змовкають романси-сонети,
бо природа складає слова.
Обіймаючи ніжним тенетом,
ластів'я пісню цю заспіва.

Не впіймаєш у небі хмаринки,
тільки біле крило журавля,
наче пензлем малює картинку -
в чистім аркуші сонце сія!

На обличчі своєму відчути
теплий промінь травневого дня,
і ніколи весну не забути -
це ласкаве і добре дитя!

Ніжний вальс у очах засвітився,
всі діброви, кружляють поля.
Тільки в травні це щастя насниться
і безхмарно-ласкаве життя!

Ти щасливий нарешті

Ти щасливий нарешті! Радію!
Босоніж по холодній землі...
І хмільною у випитім сні
літаю...

Зникнуть тіні...В кутку вертикаль
заховає намріяне сонце.
І душа диким подивом в рай -
крізь віконце...

Прилетить. Кине шати свої...
Ти ж стоїш з своїм щастям навпроти!
І отець запитає "хто проти?" -
"не мовчіть"!

І ніхто в цьому залі святому
не перечить! Замовкну і я, -
хоч щаслива, та бідна швея
йду додому...

Босоніж по холодній землі, -
я побачила: будеш щасливий,
синьоокий козак, чорнобривий, -
та не мій...

Живи удруге!

Віддам тобі півнеба - забирай!
А хочеш, заховай мене у темряву.
Живи удруге, наче то мій рай,
оздоблений орнаментом і перлами!

Живи за мене, мов у перший раз!
Кохай, радій, будуй, ламай, що зламує!
Мій вогник-патріот уже погас,
бо віра теж згорає під обманами...

Живи удруге, наче то не ти,
а хтось сильніше разом нас узятих!
Живи за мене і будуй світи,
не так як всі, що помирають в "ґратах"!


петро  (27.11.12 15:03): Віват я в захопленні Ответить | С цитатой
Gorod.dp.ua не несет ответственности за содержание опубликованных на сайте пользовательских рецензий, так как они выражают мнение пользователей и не являются редакционным материалом.

Gorod`ской дозор | Обсудите тему на форумах | Объявления

Молода муза – 2012

copyright © gorod.dp.ua
Все права защищены. Использование материалов сайта возможно только с разрешения владельца.

О проекте :: Реклама на сайте