Сікорська Марта

На війну

Випроводжала матір свого сина на війну,
Тремтіли руки, серце колотилось,
З очей лилися сльози, мов краплиночки дощу,
І шепотом за нього Господу молилась…

«Все добре, не хвилюйтесь, рідні,
Ще трішечки і повернуся вже назад,
Люблю, сумую й обіймаю міцно», -
Мовляв своїм батькам солдат…

Минув вже рік, а хлопець не вернувся,
Ні вісточки, ні жодного дзвінка.
Батьки від горя голови схили:
«Немає більше нашого синка».

Та раптом хтось постукав в двері,
З’явився на порозі не юнак, а чоловік,
Батьки від щастя заревіли, -
То був їх воїн, їх дорослий син.

Луганщина – світанок України!

Луганщино, моя ти рідна земле!
Твої степи, ліси, лани, поля
Чарують око, але... крають серце
Недуги, котрі стали на твій шлях.

Від тих страждань, що випали на долю,
Стискає груди жаль, болить душа...
Та як позбутися гіркого болю,
І тягарю, які несеш ти на плечах?

Луганщино, моя ти люба ненько!
Світанок України, джерело краси!
Ой, як же хочеться, рідненька,
Пройтися стежками й торкнутися роси...

Дерев почути шепіт в лісі,
Вдихнути запах квітів, колосків,
Мій рідний краю, як же хочеться, щоб діти
Не чули свисту куль, лише матусині казки.

Як хочеться, щоб завітав до тебе спокій,
Щоб спали люди уночі солодким сном,
Щоб зажили від ран твої простори,
І тиша знов запанувала за вікном!

Луганщино, моя ти тиха пісне!
Ти ллєшся, мов у річечці вода,
Нехай же над тобою буде небо чисте,
Й нарешті закінчиться ця війна.

Коли мир вже завітає?

Наші люди не зі сталі,
Смуток й біль видніються у них в очах.
«Коли мир вже завітає?», -
Шепотом запитують вони крізь страх.

Наші люди більше так не можуть,
Уночі багато хто не спить.
Думки неспокійні їх тривожать,
Й зовсім не виходять з голови.

Хочуть жити в тиші наші люди
Та забути, що таке війна.
«Спи, дитинко, все чудово буде», -
Мати заспокоює дитя.

Разом хочуть бути наші люди
Із родинами своїми, як тоді...
Поруч бачити і голос рідний чути,
Й бути впевненими в завтрашньому дні!

Життя – це ритм

Кружляй у танці, наче це в останнє,
Облиш всі сумніви, здійсни свої бажання.
Життя - це ритм ... крок у крок із ним іди,
Не відставай, лиш за собою залишай сліди.
Не озирайся, будь у русі, відчувай свободу,
У музику поринь, немов у воду.
Життя – це та мелодія, що до душі,
Ретельно підбирай всі ноти, накладай вірші.
Запам’ятай, що ти її творець і виконавець,
Мелодія ця лине, а ти… не зупиняй свій танець.

Вірші – віддушина

Коли погано на душі –
Усе вкладається в вірші:
Весь смуток, біль, тривога, навіть страх –
Не витримати наодинці, у слабких руках.
У їх рядках...
Слова невимовлені й почуття.
Вірші – віддушина...
Вони полегшують людське життя!