Авраменко Анна

Леве, я чую як ти муркотиш

Чоловік та жінка в кімнаті на одинці – сцена не набто нова, але така що має безліч варіацій, до того ж по справжньому цікавою її роблять орнаментальні деталі. Цього разу така деталь це велика чорна миша, але вона з'явиться дещо пізніше, якщо звісно вирішить що має з'явитися.

А зараз посередині кімнати на хиткому стільці сидить чоловік і невдоволено читає якийсь замусолений рукопис. Навпроти нього, схрестивши руки на грудях стоїть жінка.

•  Ксано… - Лью-Лар подивися на свою сполошену коханку добрим поглядом збоченця, який приманює неповнолітню і з очевидним задоволенням чітко вимовив – цеж повна херня.

Ксанка відступила на крок ніби ухиляючись від удару, але вираз її обличчя не змінився. Вона того і чекала – чи ж саме не для того Лью-Лар приходив до її помешкання тричі на тиждень? Трахати її та нагадувати яка вона нікчема – він сам по собі був ідеальною орнаментальною деталлю (виключно українська мова, брудна корейська іномарка та чистий погляд сірих очей, який він як тварина небезпечна ніколи не відводив) до її бездарного життя, яке останнім часом скоріш нагадувало спробу самогубства. Працював він не знамо де, але Дніпропетровськ називав Металевим Містом – це коли бував у доброму гуморі, у поганому все це було Металевою пасткою. Ксана розмовляла російською, мріяла стати письменницею і більше нічого конкретного про себе сказати не могла. Саме це вона розказала про себе Лью-Лару ще на першому побаченні, на що той розреготався та відповів, що вона може додати до цього списку найгарніші з усіх які він бачив ніжки. Коли він вже не сміявся, і через декілька хвилин після сексу, Лью-Лар сказав так: мені не потрібні серйозні відносини, сказав: я нічого не обіцяю, сказав: зі мною легко не буде, а на останок було сказано найзловісніше: я намагатимусь бути чесним. Ксана з посмішкою легенько вкусила його за плече, що мало означати згоду і промовила своєю плебейською російською: «Ок. Только не наглей». Її було причаровано.

Лью-Лар спостерігав за тим яке враження справили його слова, а потім відкинув її вистраждані, ізписані похапцем аркуші з такою зневагою, так майже граційно, що їй здалося що її серце не витримає. Легше бути мертвою, подумала Ксана, якщо це і є «намагання бути чесним», то легше бути мертвою. Лью-Лар тим часом мав що сказати:

- Ти бездарна, моя дурна дитино. Як ти насмілилася подумати, що можеш… Ти така манірна, по-перше, як дівча що вперше зодягло коротку спідницю і думає що світ коло її неголених ніг. Яка ще вічна космічна ніч?! По-друге, чому українська? Не ми здавали карти, ми лише ними граємо. Кому і що ти хочеш довести? Кого улестити? Ніде в Україні не говорять такою вистражданою, граматично-ідеальною учнівською мовою. Звідки в тебе ці ідеї?

І він смачно сплюнув на підлогу, ніби для того щоб позбавитися смаку її писанини у роті. Вона обурено зойкнула:

- Вытри это немедленно!

А він розстебнув ремінь на своїх штанях та масно посміхнувся у відповідь. Власне для нього все це було лише грою, Лью-Лар не мав наміру нікого кривдити .

- Я певний… що через декілька хвилин ти захочеш це злизати.

Так, якщо вам цікаво, то так, вона б це зробила, бо була справді божевільною дитиною – інстинкт смерті, інстинкт самознищення в неї був надзвичайно сильний, цей темний талант, що відкорковує для алкоголіка йогу першу пляшку, саме він примушував солодко стискатися її стегна, коли Лью-Лар називав її дитиною, боягузливою, дурною, хтивою дитиною і вона не мала ні сили, ні мужності цьому пручатися. Ксанка, гарненька та розжурена дівчинка для биття, яка ніколи не мала справжньої надії у своєму житті була б знищена не відворотно того вечора. Але щось таке вона в собі мала поза своїм темним талантом, чи кров її була особлива, чи розум її мав якесь своє призначення. Які б не були причини, але її було врятовано, хоча вона на це не заслуговувала. Бога не має, є лише надія і щасливий випадок, але інколи вони стають нашим Богом.

Зі страшенним грюкотом обвалилися полиці стінної шафи, заповненої різним мотлохом. Лью-Лар та Ксана повернули туди голови та побачили, що дверцята прочинилися, речі висипалися на зовні, а на вершині цієї новоявленої гори сидить велика чорна миша, яка має на голові срібну в діамантах корону, здвинути на ліве вухо.

Ксана пожартувала :

- Подражая Стивену Кингу "Необходимые вещи, мышь и алмазная корона" Глава первая.

Лью-Лар посміхнувся, але це була скоріш нервова гримаса та промовив:

- Господи!

Миша оглянула обох спокійним поглядом та почала спускатися до низу. Лью-Лар повторив:

•  Ксано, швидко. Треба іти звідси.

Ксано відповіла спокійно:

•  Так, тобі справді час піти. Як доберешся до дому – телефонувати мені не треба.

Він подивився на Ксану - на її обличчі грав сонячний відблиск від мишиної корони.