Теплякова Анастасія

Авторська сторінка - www.stihi.ru/avtor/nydota

1

по чеканнях німих, по високих порухах крові
ти зориш наді мною, мерехтлива моя зоря
стільки болю твого, стільки слів часом міститься в скронях
що здається, що серце - то гній, що на скальпель чека.
я мовчу, я затято вдивляюсь у зорі
я на лівій руці залишила собі своє небо
за вікном - слабкодуха, повчальна повінь
за вікном - тільки те, що давно вже нікому не треба
ми стрибаємо в ніч, в оксамитову тишу вулиць,
де панує туман і морок, сльота і бруд
я кажу: набубнявилось щось у грудях, так шалено і гірко надулось,
що немає вже сили лишатися тут і не тут.
по свідомості б'є,по дитячих бажаннях щастя
розчахнуло світогляд сокирою вічного "ні".
ми з тобою, зоря, просто іншої масті.
просто з тих, хто вмирає на кожній війні
і не все, що сприймає світ, розуміє "під-світ"
Фройд зготає сигару, повчально зітхає Юнг
Ми з тобою, зоря, як розірване вщент намисто:
в противагу щасливим хтось має родитись для мук.

2

підпали свої цигарки об місяць -
та затуши їх об небо
за чотири глибоких вдихи
від губ і легенів до самісінької -
душі.
я бачив, як сонце ховалось під ковдру.
як зорі білили щоки світанком,
я бачив, як місяць із ніччю грішив.
я думав, що ніч - дивовижне створіння,
я думав, що ніч - боронить секрети.
а вийшло, що ніч - це зсунуті штори,
гарячі повіки твої
та дві неміцні -
сигарети.

3

Мовчиш. І я мовчу. Тривожно ставлю дати
Чекаю кожен день на те, що не прийде
Спотворена одвічним бажанням долітати
Допалюю останнім
Недопалком свій день
Не вірую. В ніщо. Так склалося із Богом
Не жду грайливих струн
Не вірую – в ману
Черговий злито бій
Смішна пересторога!
У власному «все буде» - неявним – потону
Складаю крила геть. Ходити чи лежати
Забувши дієслово, що значить тільки «вись»
Стою над порожнечею, за дахом, біля хати
Чекаючи на щем, в якому буде смисл
А він ніколи. Ні. Пожертва із безглуздя
Так просто: крок у біль
З назовні у ніщо
Над небом плаче кров
Сенс причаївся груздем
У козубі, що в небі
Ніхто би не знайшов
І не повірив, що
Він може бути
Там.

4

іди до мене, хлопчику із чорними очима
цілую тебе в голову, щоб, може, стало легше
я думала, що воля, що гідність нескорима
ти думав, що весь світ затягуєш на плечі.
іди до мене, хлопчику, багно, як і вугілля,
яскраво чорним кольором забарвить нашу правду
твій світ, як бачиш, хлопчику, не медом і не сіллю,
він став тепер отрутою
на жаль, я тому рада.
ти бачиш, ми не були - ні чорними, ні білими.
ти вірив, що рятуєш, себе від лапи Заходу
я вибачу, хлопчино. закрою тебе крилами
аби ми тільки вижили.
аби почути правду нам.
вугілля гноєм копане і на крові замішане.
із двох боків від пекла ми плачемо, притишені.
іди до мене, хлопчику, я вибачу невіру…
забуде нас історія, дай Бог, щоб України..

5

Може, цукру?
У філіжанку кави я сиплю тобі
Рафінад рафінований, як наші нечасті зустрічі
На збайдужілій відстані, де я вимагаю тільки одного –
Руку
Та і тебе – цілком. Кілком
До серця та інших органів
Байдуже! … за скільки голів
потім хапатися
Скількох налякати дОкторів
Мені дуже треба тебе – цілком.
Рядком
Цілю у власне черево.
Вірю, що виросте дерево
Поряд з будинком і сином.
Дивно
Все це раніше здавалось
Таким примарним і незрозумілим,
Так треба було відчайдушного болю
І пошуків - небезпеки
А зараз – фото на груди
Вірші – до теки
І вимагати у Всесвіту щастя
Такого простого – щастя
Здрастуй!
Справжнє –
Диво.

6

Ховаєш лице за екраном
До першої-ліпшої писком до писка тулишся
Аби не зустріти зиму – на самоті
Лю-ті!
Ой, будуть морози люті
Та, вір, чудеса забуті,
Майже уже забуті
Майже уже пожовклі
Вб`ють тебе – на самоті
Накриєш лице екраном
Писком до писка згниєш
Купиш 105-ті мешти
Та все одно – не ті
Якимось туманним ранком
Ти вдавишся власним обманом
Серце спливе у рану
І за такого стану
Простити тебе –
Не проси