Мусіхін Василь

У вільний час займаюсь бджільництвом.

***

Спотворена, змордована,
Лихим та жирним панством не відтворена.
Стогне ненька Україна,
Задихається від сажі диму.
Загадили гаї, ліси
І люди мруть від ковбаси.
Поля широкі та родючі,
Зробили з них навозу кучу.
Навіщо так?
Вам Боже дав
Родючий край, землі без край,
І сонця в літку досхочу,
І повно снігу та дощу.
Щоб квітнув край,
Щоб був тут рай, наземний рай!
Але де ж край,
Де край нахабства і біди,
Що ви приносите пани.

***

Чого війна, чому вона?
Навіщо жертви, людські муки?
Хто вклав у голову та руки
Смертельну зброю, забрав у нас безмежну волю?
Зробив не легку всім долю,
Нещасну долю.
Одним не волю,
Другим гоньбу,
А третім вічну боротьбу.
За долю рідним , за житло,
Хтось скаже просто не везло.
Не мало люду полягло,
Пропало безвісті від зла,
Від недолугого бидла.
Не може люд собі збагнути,
Коли війну він зможе позабути.
Кому потрібна ця війна?
Хто має сенс із цього зла?
Хто л’є мастило у багаття?
Нема у серці каяття,
Де буде місце для життя,
Нема в минуле вороття!

***

В ранці сонячного дня
Просипається щеня,
А в городі біля тину
Бачить дивну там тварину.
А тварина не тварина,
Був то півень біля тину.
Весь яскравий, весь блищить,
Борода в нього тремтить.
Так побачив це щеня,
Що за диво, маячня,
Мабуть це якась там гра.
Щось принесла дітвора,
Щоб він міг би погуляти,
Дітворі не докучати.
І щеня хвостом махає,
Півня в гру він заволікає.
Скаче рядом ще й гарчить,
Півень дивиться й мовчить.
Став у позу, крила в бік,
Дзьоб націлив прямо в ніс,
Та як дасть по носі дзьобом.
Я не іграшка тобі!
Я хазяїн у дворі!
Рано в ранці всіх буджу,
Всіх курей в дворі вожу.
За таке нахабство в нас
Стусанів получиш в раз.
Песик жалібно завив,
Півня все ж він не простив.
Ти навіщо мене бив,
Я ще трохи підросту
Дам по дзьобу та хвосту.
Я помну тобі боки,
Я віддам тобі борги.
І тепер на всі двори
Пес та півень вороги.

Сон

Як солодко спиця,
Коли в руках синиця.
Як гарно на души,
Коли живеш в добрі
На рідній лагідній землі,
Де пташки в ранці заспівають
І з гарним днем усіх вітають.
Та сонце усміхнеться у віконце,
Променем лоскоче,
Здоров’я всім нам хоче.
Коли нема журби,
Та страху від біди,
Коли весна цвіте,
Та ніжність квітів всім несе.
І на душі так легко,
Коли в родині тепло,
Коли дитя здорове,
щасливе та бадьоре.
Як солодко спиця,
Коли в руках синиця,
Коли життя вирує,
Та щастя всім дарує.

***

Настала ніч, уже чверть ночі.
Дитя не спить, відкрила очі,
Тож татка жде вона з війни.
Немає в тім її вини,
Щось десь війна, нащо вона.
Хто є на справді той злодій,
Що батька в боротьбу задіяв.
Не знає донечка, дитятко,
Де воює в неї татко.
Донечка нудьгує
Сама собі міркує,
А хто ж затіяв ту війну,
Того впіймають, того в тюрму.
Не може дівчинка пойняти,
Чого не може батька обійняти,
Чому тихенько плаче мати,
Чому так довго нема тата.
Маля цукерок більш не їсть,
Бо жде приїде рідний гість.
Цукерки всі лежать для тата.
Кімната чистенько прибрата,
Вбрання у шафі батька жде.
Ну де наш батько, де він, де?
Тож хватить більше воювати,
Бо батька жде дитина й мати.
Вже темна ніч, уже пів ночі,
Дитя не спить відкрило очі.