Федорович Крістіна

Авторські сторінки - http://maysterni.com/user.php?id=7794 і https://vk.com/dzvinka_mid

«Воскресай»

Якщо можеш - то дихай, не можеш - то ні
Все одно згадаю твої золотаві пісні
Згадаю твій пульс та дихання білий шум
Принесу твій біль та ним тебе воскрешу

Так воскресали боги, дерева й святі -
Знаходили тих, хто би їм після смерті світив,
хто молився б над ними, викрикував їхнє ім"я,
хто вбирав їхнє світло та потім палав, мов маяк

Хто мостив їм мости із пальмових гілок та шат,
хто гірким вантажем носив їхнє щастя-пташа,
хто вплітав їхнє серце в мереживо власних судин
хто відкликав би їх із чорної злої води..

Так воскресали усі, за ким водився цей гріх,
Так було з усіма, що мають любов-оберіг
Так є зі всіма, хто приймає мідну печаль
Так буде з всіма, що танцюють на лезі меча.

..Носитиму в собі співи твоїх сирен,
всю темінь байдужу та світла маленьку іскру

тож хай Смерть не втішається, що нас колись забере,
бо навіть у неї ми не опустимо рук.

*

Покидаєш це місто - стирай за собою сліди
Засівай їх дощем, затирай пшеницею, пилом,
Твої мапи зашиті в зап"ястки сплетінням судин
Кидай це місто захопленим, вбитим, безкрилим.

Наче вірші на музику, кидай на вітер свій страх
Йди від примар, безсонних і помираючих
Травами, марами - викинь ці якорі справ,
Видирайся назовні, шляху не вибираючи.

І нехай тебе бережуть північні вітри,
опівнічні зірки та заспана сутінь озерна
Лови у дорозі тремкий та довірливий ритм,
кидай під ноги спокою макові зерна

Нехай буде повітря теплим і золотим,
І нехай гірські ріки торкаються пальцями вуст
Тепер твоїй смерті ніколи тебе не знайти,
а скинута шкіра завжди відкриє нову

Кидай це місто
та духів з тонкими крильми,
що звикли носити тягар наших болісних втрат
і якщо
коли-небудь
ти вийдеш
з цієї зими -
ніколи
ніколи
ніколи
не повертайся назад.

*

Перехожі 2015(перевірка пульсу)

Комусь на душі небеса, комусь - сліди ножових
Хтось забуде своє ім"я та згадає, до кого іде
Вони обирають шляхи птахів
або неживих
Переходити ріки їх темряви страшно навіть удень.

Прокидайся для того, аби тамувати їм біль
Розправляй їхні крила, коли вони падають вниз
Ти даруєш їм вдихи - вони віддають їх тобі
Відкривай їхні очі довірливо-тихим "дивись!"..

Рятуй їх завжди, захлинаючись власною темінню
Все нутро перерізане криками їхніх злочинів
всі кутки переповнені тінями їхніх демонів -
ти береш їх на руки, замість прорватись з оточення..

В когось з них на душі небеса,
в когось шрами, немов рубежі
В когось в серці буде весна
в когось - сяючі дірки від куль..
Якщо ти це знаєш сам, якщо ти живий - скажи:
хто прокинеться тільки для того,
аби цілувати твій пульс?

*

колискова ніжного вбивці
Cамозбереження вимкнене з ніжності
Кнопки червоні вчасно затиснені
Сенсу немає до тебе цей ніж нести -
Вбивство, мій котику, вічність, як здійснено.

Торпеди запущено, базу підірвано,
Скоро зворотній закінчиться відлік
Спи, найдорожчий, безмовною прірвою
Вибухи-яблука - кари
із Біблій.

Пам"ять розірвано, пам"ять розкидано -
кров вже згортається миттю від попелу
Трупи пливуть попід берегом - рибами
Спи, в рване небо злітаючи соколом.

Спи, це єдине, чим можу зарадити
Спи у своїй найостаннішій постелі

самозбереження вимкнено з радістю

Спи, доки я
не прокинусь
від пострілу.

*

Коли шкіра стає чутливою, як зтончені крила метелика
Коли навіть легені скучили за вдихами того запаху
Як лише можна залишити проблеми на дні цього келиха
наважитись жити без приводів, і не переймаючись страхами

Коли очі стають подібними до води наприкінці серпня -
такі ж темні, такі ж теплі, такі ж тихі; очі, схожі на руни
Це життя на межі без виправдань, що постійно хочеться зтерти
Та Час варто міряти вдихами й ніколи не міряти сумнів.

Коли зовсім ні в що не віриться - повернеться і говоритиме
Коли всі, на кого чекали, повернуться з-за видноколу -

Віддано будеш вірити всіма серцевими ритмами
Навіть хай це буде помилкою,
провалом,
Й найбільшим болем.