Карп’юк Марія

Інформація про літературну творчість:
2004 року – переможець літературного конкурсу «Старшокласник».
2009 року – здобула спеціальну премію на конкурсі радіоп’єс «Відродимо забутий жанр».
2015 року – переможець літературного конкурсу сайту «Правдиві новини».
Друкувалася у всеукраїнській газеті «Гарний настрій» та літературному альманасі «Дух землі».

***

Холодний вітер цьомнув у плече,
Погас останній вогник сьогодення,
Розсипалась у небі зорежменя
І мерехтить у відблиску очей.

Замовкло все – і звірі, і птахи.
Лише тихеньке слово отченашу
Почую серцем і душею зважу,
Які гріхи – це зовсім не гріхи.

Ми сидимо удвох біля вогню,
А з нами місяць дивиться за обрій.
Мені з тобою невичерпно добре –
Неначе з Богом вдома гомоню.

***

Заплющити очі і зрити нарешті тебе,
Нарешті вдихати твій запах, окрилений тінню.
Над нами на стелі життя метушиться рябе,
Під нами розстелено килим засохло-осінній.
І кулі летять,
І рветься снаряд,
Та небо і досі цвіте волошковою синню.

Розпатлати коси, кричати, просити в небес.
Молитися Богу, схиляти чоло і коліна.
Ридати, мовчати, бо вже не повернеш тебе,
Ховати в землі, проклинати розтрощені стіни –
Що кулі свистять,
Що рветься снаряд,
Що небо і досі цвіте волошковою синню.

Забути задуте, мов свічка, погасле життя.
Змиритись і квіти тобі на могилу носити.
У серці носити кохання, під серцем – дитя.
І біль на душі відболить, у любов перелитий.
Хоч кулі свистять
І рветься снаряд,
Та небо цвіте, а під ним проростуть наші діти.

***

Мій перший крик – це твій останній,
Моє життя – переболілий дзвін.
Я доросту і незабутнім стану –
Я, а не він.

Я виживу і вижму безупинне
Тремтіння серця, зломлений порив.
Не зраджу, не залишу, не покину,
Як він зробив.

Коли ступила шляхом незворотнім
Назавше у небутні береги,
Лишився я в життєвім підворотті,
Розбитий до ноги.

Цілуй чоло пошерхлими вустами,
Горни, співай переднічні пісні.
Я так сумую за тобою, мамо.
Приснись мені.

***

Липневі вітри відчиняють вікно.
Ковток, що губами упав у вино,
І шкіри засмаглої втомлена сіль,
Яку ти цілуєш з підкошених сил,
Яка тебе ранить у скромне лице.
А ти їй подякуєш мужньо за це.
Її не проси, ні про що не проси -
Існуй, поринай, пізнавай, відчувай
Ненависті й смутку пістрявий розмай.
Та її не проси.
Липневі вітри залетять у вікно,
Забрязкають шибкою жорстко і грубо.
Із болем згадаєш потріскані губи
І втопиш свої у солодке вино.

***

Карл у Клари порвав коралі,
Клара у Карла жбурнула кларнет -
всі обставини того скандалу
знали сусіди і кожен поет.
Карл розлючено тис на педалі,
мало не з`їхав зі злості в кювет.
Кларі привіз білосніжних конвалій.
Клара розтанула. Happy end.