Литвин Олена

м. Черкаси

вчитель російської мови та літератури, практичний психолог
Дописую у Facebook (спільнота «Клуб любителей черники») як Ля Ля

Коротка інформація про автора (у довільній формі):
Все добре)

Про дівчинку – Пішака

Їх було восьмеро.

Вісім однакових білих Пішаків.

Деякі бачили себе дівчатками, більшість – хлопчиками, іншим - було байдуже.

Останні знали своє місце – монети на здачу. Від них нічого не чекають, вони нічого не вирішують, тож і не переймались власною ідентифікацію. Рухались мляво, вважаючи себе «поза грою» ще до її початку.

Хлопчики – ударна сила: виходили першими, стрибали на дві клітинки. У своїх починаннях і приреченості вбачали героїзм і велич першопрохідців, що є фундаторами великої справи на благо... На чиє саме - вони не додумували, бо були ще дуже молодими, щирими і вірили, що благо – воно взагалі.

Дівчатка стояли, роблячи вигляд, що чемно потупили очі. Вони тримали довгі білі льолі, розвівши руки. З'їдали їх зазвичай чорні хоробрі Пішак-boys. Тоді дівчатка ойкали, піднявши кутики губ і розчепіривши оченята до дурнуватого, за тодішньою модою, милого вигляду, робили кніксен і з полегшенням займали місця на трибуні.

Остання дівчинка - Пішак спостерігала за перебігом подій, стоячи у затінку під Турою. Честь корони її цікавила мало, але те, що Король – не Річард Левове Серце, для себе відзначила. Розглянувши Короля ближче, коли той тупцював задки, зауважила: і точно - не Гір.

Стояла, малювала принцес у блокнотику і усім виглядом давала зрозуміти, що оця - геть ліва (а2) - поки ні до чого.

Ферзь носився по полю, як Андрій Бульбенко, до зустрічі з Тарасом. Навіть свої Слони, переполохані, тислись по кутках, а Коні безцільно гекали туди-назад. Захекавшись шахати-жахати Чорну Величність, оглядаючи, здавалося б, вже майже свої території, Ферзь не помітив бравого чорновусого Офіцера і поліг на висоті с6. Білий Король оплакав його і заліз під улюбленого Слона – альбіноса.

Тим часом дівчинка - Пішак, почала рухатись. Вона простувала вперед.

- Хочеш стати Ферзем? – питала Тура і повзла за нею, бо не дочувала, а хотіла б знати відповідь.

- Панночка хоче бути Королевою! – глузували Пішачки-глядачки. – Ось побачите, її з'їсть ота чорна Тура-Ропуха, що прикидається сплячою.

Дівчинка – Пішак нічого не пояснювала і, як тільки з'являлась нагода, долала свою чергову клітинку.

Вона не бажала бути ні Королевою того боягуза, ні генералом-Ферзем в брязкальцях медалях.

Вона хотіла мати гарну сукню, як у Королеви.

Тільки – синю.

На а8 її коронували.

Весь спадок був білий. Але ж у білому - всі кольори. Тому плаття дівчинки – Пішака стало таким, як вона хотіла – глибоко-синім, глибинним.

Чорна Тура-Ропуха, що давно чекала на нову Білу Королеву, від подиву забула, чого там причаїлась. І плюхнулась на клітинку біля свого Короля.

Дівчинка у синій сукні зробила крок уперед і відчула, що тепер може ходити вільно.

 

Якби мені такі коні

В згорнутих колискою Таниних руках пищать брудні каченята. По черзі тягнуть голівки догори, а потім впускають їх – геть не мають сили. Таня набирає у миску теплої води, миє їх, обтирає рушником. Стелить сухим кошик і ставить грітися на сонці, зверху - тонке рядно, щоб не попеклися. Трохи подумавши, приносить качатам жовток у ляльчиній каструльці. Радіє:

- Дивись, дзьобають! Сліпі, тому їх у рів і викинули.

Як вона знає? Може вигадує, а може всі каченята спочатку сліпі?

- Хочете покажу, де я їх знайшла?

Ідемо з нею за хату.

- Тут тато білку на сливі бачили, вона за дрова заховалась... До Діка не підходьте – вкусить. (Долонею крутить Діку мокрого носа і морщить свого). Там у рові вони були. На сухому дереві живе зозуля. Я на неї дивитись ходила, а вони в баюрі льопались. А там у полі коні живуть, підемо?

- Таня! Таня!

- Щось бабуня кричить, може, корова вже має теличку.

Побігли назад. Посеред двору крутиться цуцик, мотає головою, скавучить. Бабуся і мама стоять над ним: «Мабуть, скотчем вдавився - ганяв його по подвір`ю.»

Таня нахиляється біля Рікі. Лівою рукою впирає голову собаки собі в ногу, заглядає. Рішуче засовує йому в рота праву і рвучко виймає.

- Зуб молочний випав. Трохи не ковтнув. Пішли на коні.

Знову ідемо по кладці, потім сіножать, дерево мовчазної зозулі (чи вони вдома не кричать? ), кропив`яні хащі .

- Ви боїтесь кропиви? Я навіть взятися можу. На ній чорна гусінь живе. З'їдає все чисто. Дивіться скільки їх, вони м'якенькі, як вії. Мама не дозволяє, але я сюдою зі школи йду. До школи - по дорозі, а зі школи - через коні. В нас теж був кінь, але потім дідусь його продав, бо треба було. А мені козу бабуся подарувала, то вона чорнобривці всі біля хати поїла. Мусила пити її молоко, хоч воно мені не дуже.

Таня говорить постійно, не обертаючись. Не мені, а так – для себе. Її історії не мають кінця і початку, вона не потребує питань.

- Того року теж мали гарну теличку. Та в неї було сім зубів. А мається бути вісім, то сказала дідові, щоб продавав. Раніше татунь з конями працював, то я до нього ходила. Годувала, прибирала, чистила їх. На фермі коні зморені, стомлені. А цих господар шкодує. Вони в нього возом не ходять. Ніц не роблять. Он вони! Гарні? Добрий день, мої хороші! Скучили? Кинув вас самих, не приходить, не годує, не чеше.

Коні, дійсно, гарні, блискучі, не полохані. Ясла повні сіна, трави і ще чогось дрібного, що, мабуть, їм до смаку. Ділянка огороджена легким тином, а з іншого краю – тим самим рівчаком.

- Бачите, вони люблять, як їх чухати. І говорити до них. Голодні, мої маленькі, я вас погодую. Губи м'якенькі мають. Ніколи не вкусять. Фотографуєте? Сфотографуйте, як їм косички заплітаю. Будете в мене причесані. Такі лагідні. Що, він знов забув про Вас? Лишив самих і десь гонить.

Ми ходили з татом колію пасти, як була наша черга. Тато мене жаліли, кажуть: «Йди, Таню, додому». То я пішла через коні. Тато на вечір прийшли – мене немає. Думали, що в річці втопилася. Тепер до коней саму не пускають. Так а я ж не сама, то ж я Вас привела, бо хтіли коней подивитися.

Під'їжджає синій тракторець. Молодий чоловік не заглушає мотор і, поглядаючи на нас, скидає в ясла траву. Через хвилину вже торохтить далі: прямує в червоно-пекучу середину сонця на обрії.

- Навіть не поговорив з ними, не почухав. Якби мені такі коні…

 

На концерт

- Брати тобі квитки на камерний? - вимогливий голос Юлі у слухавці.

За її інтонацією у вас може скластися хибне враження, що вона потерпає від тісняви в шаленій черзі чи, принаймні, довго і результативно торгувалась з «перекупами».

Хоча і в нашому місті на всі вистави та вечори класичної музики ажіотажу немає. Частіше тих, хто на сцені більше, ніж тих, хто по той бік.

… Та Юлька завжди така. Її принципи

– гіперболізація позитивного в житті (тому їй завжди дістаються ВЕЛИЧЕЗНІ пляшки шампанського, НАЙКРАЩІ місця на балконі, ЕКСКЛЮЗИВИ у second hand і УНІВЕРСАЛЬНІ кухонні лопатки)

– та одержимість у знаходженні неймовірного у повсякденному. Поряд з Юлиним : «Життя, не зупиняйся, ти прекрасне!» Фауст зі своєю «прекрасною миттю» миттєво перетворюється з оспіваного філантропа в осміяного мізантропа

Юлі в раю вже забезпечена, якщо не приватна власність, то довгострокова оренда з правом наслідування. Адже Юля гордо носить добровільно присвоєний собі титул «кращого ріелтора міста» - допомагає людям стати щасливими за їх кошт. Вона не вмовляє, не переконує, не змальовує переваг житла, але ви поступово розумієте, що Юлька буде щиро тішитись, коли ви придбаєте ці квадратні метри, які створені саме для вас.

Відмовити їй неможливо. І я теж погоджуюсь піти сьогодні на концерт.

Юльці вдалося переконати навіть Віту з її хронічною втомою через ненормований робочий день і глибоким комплексом провини перед дітьми через… те ж саме.

17 годин 50 хвилин.

Стою біля філармонії сама-самісінька, чепурна, як квіточка. Вії здаються важкими - треба кидати нічні читання . Притримуючи повіки, роблю вигляд зворушливо-короткозорої інтелектуалки і роззираюся. Переді мною ілюстрація до статистики по демографічній ситуації в Україн: більшість вельмишановної публіки приїхали сюди тролейбусом безкоштовно на підставі пенсійного. Помічаю обурливо молоде обличчя: актор нашого драматичного, який двадцять років натхненно грає у п'єсах по Чехову студентів.

Нарешті Юля припарковує свою машинку виразного, але невиразимого кольору. Ми весь час сперечаємось жовта вона чи зелена.

Разом чекаємо Вікторію. Неймовірно: вона встигає! Як це? Юля ділиться секретом: повідомивши Віті, що концерт починається не о 18 00 (як на афішах по всьому місту), а в 17 30, вона досягла бажаного результату.

Завжди, коли Віка наближається, мені здається, що натовп, мов хвилі, відкочується від неї, щоб захоплено озирнутись і дивитись, поки вона не щезне, мов довгоочікуване, але все ж таки марево. Її краса не глянцева, а якась невимовно глибока. При перші зустрічі з нею розумієш, що означає вислів «мати честь бути знайомим».

Проходимо до зали. Як я і підозрювала, можемо обирати місця досить вільно: кількість поціновувачів класичної музики менша, ніж оптимістично припускали будівельники філармонії.

Дама у сукні кольору нестримно рожевої фуксії, архітектура якої продиктована стилем «радянське бароко», оголошує, що концерт присвячено 200 річчю від дня народження Шопена. Гарний початок: не люблю, коли урочистості з нагоди річниці смерті. Ювіляру вже, в принципі, все одно, а мені якось ніяково, ніби на шабаші.

Що може розуміти в класичній музиці людина, яка два роки стрибала зі скрипочкою у футлярі через калюжі? Правильно: анічогісінько.

Зате, за той нетривалий період мого всебічно організованого дитинства я довідалась про те, що

1) каніфоль пахне ялинкою, а якщо взяти її з собою на танці і натерти чешки, то «класно» ковзатись по сцені під час генеральної репетиції.

2) єврей - це синонім до слова геній (мама з захопленням говорила подругам про мого викладача: «Справжній єврей», тож я зрозуміла - це круто)

3) смичок з білим волосом кращий, а «тобі, дитинко, і чорний підійде».

Що я тут роблю? Насолоджуюсь тим, що дві години нікуди не поспішаю, нікому не зобов'язана, вільна. Сиджу собі і думаю, про що хочу. І мені добре.

Ну, все, починають…

 

Книготерапія

Читачі є різні: з гарним та поганим смаком, вимогливі, запойні та хронічні.

Окрема каста – Гіперчитачі, то – напівбоги для читача пересічного. Своєю ерудованістю Гіперчитачі захоплюють, відлякують чи надихають – це вже від темпераменту .

Ля – читач звичайний, але пожиттєвий.

У підлітковому віці, коли реальність скидає з себе перуку та ін. камуфляж блакитної феї і тицяє надцятилітньому вже нечарівною паличкою в носа, Ля сховалася у книги та сни. У її медичній картці з'явились «книгоманія» та «снозалежність».

Снозалежність не дуже дошкуляла, тому Ля дозволила її собі як симпатичне дивацтво.

Книгоманія ж була успадкована, тож, хоч іноді і виходило на деякий час зіскочити, без книг починало огидно смоктати, муляти, не влаштовувати, накривати. Тоді Ля, як кішка, що шукає цілющу траву, починала гортати сторінки, супилась - не те, не те, не допомогло... згодом яснішала – Те!

Регулярно займаючись самолікуванням, Ля виписала собі безліч рецептів: від кохання і для кохання, для розуму і для розуму у відпустці, для смутку, від болю, снодійне і працьостимулюючі енергетики, щоб виправити чи виправдати себе, щоб викинути з голови чи сховати у собі глибоко-глибоко, заспокійливе і мультивітаміни, для затьмарення і ясної свідомості, для іронії та самоіронії, для впевненості і для сумнівів.

Жодне призначення не призвело до летального фіналу і не дало ускладнень.

Спостерігались побічні ефекти: сльози, неконтрольований сміх, надмірна задумливість.

Але головне – завжди була позитивна динаміка.

Ля так втяглася у складання рецептів, що тепер грає в це постійно і вигадує про всяк випадок.

Звичайно, у книготерапії неможливі універсальні рішення.

Спочатку потрібно поставити пацієнту багато питань:

- Що читаєте? Як довго хворієте? Є система чи читання носить хаотичний характер? Скільки книжок приймаєте на тиждень, місяць, на ніч? На які твори висипка? Що призначали в дитинстві? Що допомагало в підлітковому віці? Що останнє вживали? Які лікарські засоби є у вашій домашні бібліотеці? Чи зважаєте на термін придатності? Як ви ставитесь до профілактики у книготерапії, коли читаєш рекомендоване фахівцями заздалегідь, і користуєшся книгощепленнями при виникненні епідемії, депресії та т.п.?

Потім книготерапевт має думати.

Лише, попередивши про можливі ускладнення, порадивши видавництво, чітко визначивши дозування та години прийому (до, після чи під час їжі, сну, навчання, роботи, перебування у громадському транспорті, на відпочинку, на самоті), виписуємо рецепт.

Зразки оформлення

Медична документація

Діагноз: глибока депресія, зневіреність в людях, втома

Прізвище, ініціали, стать та вік хворого: жінка, 28 і >

РЕЦЕПТ (дорослий) "___"___________20 . . р.

Джоанн Харріс «Вино з ожини», «Чай з птахами», «Шоколад»

Лаура Есківель «Чампурадо для дружини мого чоловіка»

Пітер Мейл «Гарний рік»

Фей Уелдон «Род-Айленд блюз»

Анна Гавальда «Просто разом»

Фіона Нілл «Таємне життя непутящої матусі»

Тетяна Толстая «Легкі світи»

Трейсі Шевальє «Дівчина з пЕрловою сережкою»

Приймати одразу багато, не зупиняючись, поки не допоможе.

Коли настане полегшення: Діна Рубіна, Анна Ґавальда, В. Токарєва, Барбері Мюріель – без обмежень.

Підпис лікаря: світова література

Рецепт дійсний при потребі і особистій зацікавленості пацієнта

Медична документація

Діагноз: юнацький пошук себе, підліткова невизначеність

Прізвище, ініціали, стать та вік хворого: від 13 і > (без обмежень по статі)

Прізвище, ініціали лікаря: світова література

РЕЦЕПТ (підлітковий) "___"___________20 . . р.

Патрік Зюскінд «Повість про пана Зоммера»

Роальд Дал «Польоти на самоті».

Антуан де Сент Екзюпері «Планета людей».

Анна Ґавальда «35 кіло надії», « Мені б хотілось, щоб мене хто-небудь де-небудь чекав»

Ді Снайдер «Курс виживання для підлітків»

Ромен Гарі «Обіцянка на світанку»

Ірвінг Стоун «Жага до життя» (від 17 і >)

Приймати поволі наодинці.

Підпис лікаря: світова література

Рецепт дійсний при потребі і особистій зацікавленості пацієнта

Медична документація

Діагноз: цинізм та втрата основних гуманістичних цінностей

Прізвище, ініціали, стать та вік хворого: чоловік від 24 і >

Прізвище, ініціали лікаря: нерозбірливо

РЕЦЕПТ (дорослий) "___"___________20 . . р.

Сергій Мінаєв «Духless. Повість про несправжню людину»

Віктор Пєлєвін «Омон Ра», «Священна книга перевертня»

Аравінд Адіга «Білий тигр»

Ромен Гарі «Життя попереду»

Коли настане відчутне полегшення, можна спробувати Михайла Веллера «Пригоди майора Звягіна».

Для запобігання рецидивів у тих, що одужали - Михайло Шишкін «Письмовник».

Увага! Запропоновану літературу не нав'язувати, а випадково залишати в звабливому місці.

Підпис лікаря: нерозбірливо

Рецепт дійсний при особистій зацікавленості близьких та, що малоймовірно, пацієнта.

Медична документація

Діагноз: перфекціонізм, синдром відмінника, перевтома.

Прізвище, ініціали, стать та вік пацієнта: від 30 і > (приймати хворим і їх найближчому оточенню для контролю над ситуацією)

Прізвище, ініціали лікаря: Ерленд Лу

РЕЦЕПТ "___"___________20 . . р.

Ерленд Лу «Допплер»

Сприймати як щеплення, запобіжний захід.

Підпис лікаря: Ерленд Лу

Рецепт дійсний при особистій зацікавленості пацієнта та його рідних

P. S. Близьким хворого варто почитати Кобо Абе «Людина – коробка», щоб знати чого чекати у випадку відмови хворого від лікування