Фітільов Олександр

Загалом вважаю себе веселим і креативним юнаком. Люблю приймати виклики долі і намагаюся досягнути свого. Щиро вірю в своє майбутнє, як письменника. З дитинства я цікавий син філолога, що дозволило мені виховатися на літературній творчості українського народу.

***

І сонце вже зайшло банально
Розкрились зорям небеса
Прийди, кохана, я благаю
І не забудь мої слова

Колись пройде усе як нині
Структуру змінить час п’янкий
Не буде місця для гордині
А буде тільки газ чадний

Я не згадаю навіть на хвилину
Коли для чого і куди
Зламали всіх героїв як стеблину
Залишивши лиш місце для біди

І я прийму усі удари долі
Хоча, як розібратися, то ж ні
Мене карає лінь, вона ж ламає силу волі
Відтворює в реальності ці дні

Чоловік

Здавалося із часом все пройде
Затягне серце старі шрами
Воно ж як губка всмоктує мене
Я ж не поплачусь на плечі у мами

Мені не можна я же чоловік
Суворі сльози тільки через дружбу
Мене навчили коротати вік
І завжди йти виконувати службу

А я ж людина, я ж також з серцем
Черствим, суворим, але воно є
Чому із чоловіком як із перцем
Невже нічого в ньому не цвіте

Не тринадцять

Мені далеко не тринадцять
Здавалося пройшло уже усе
І міркував я вроді, як дорослий
А в грудях знов щось по дитячому пече

І за вікном погода не з найкращих
То сонце світить, або дощ паде
Даремно щось придумувати, ждати
Коли душа утратила своє

І чай не гріє, кава не смакує
Пухнастий кіт зацькований сидить
А серце сирота бідує
Бо час не лічить, він біжить …

Знайди мене

Ти віднайди мене далеко у думках
Прийди і відкопай з могили
Я ще живий, принаймні серед них
Наповни чимось мої жили

Бо я без крові і без почуттів
Ну ти ж сама тоді усе забрала
І заховала десь далеко в снах
Боялася, щоб не страждала.

Страждав вже я, та це і не важливо
Мене спустошило, але не вбило
Я вже колись через таке прошов
Колись давно вже випустив цю кров

Для тебе…

Поезія про тебе мука
Про тебе і пісні сумні
Усе в тобі і все для тебе
А що ж залишила мені
Не вірю в тебе я весною
І не згадаю восени
І снігом випаду й травою
Я буду там і тут у сні
Мені не треба серенади
Сонати також не мені
Мені потрібна світла думка
Промінчик віри теж мені
Але не фентезі яскраве
Не барви ночі в полотні
А щирі, вірні, бездоганні
Щасливі строфи і п’янкі
Такі, щоб мило колисали
І напували й годували
Мені не треба тут брехні
Бо ж я все рівно в самоті
Такий один напевне я
Така і доленька моя

ЯКЩО Я ЦЕ ТИ !!!

Залишайся ти моїм назавжди
Залишайся таким, який є
Із тобою, мій ангел безстрашний
А без тебе і серце помре

І нехай кілометри дороги
Пролітаю хвилини чи дні
І біжать попри серце тривоги
Ми щастя пізнаємо самі

Покидаю тебе на секунду
І життя пролітає за мить
Та далеко ще до вік-енду
А серце нещадно щемить

Із тобою хвороби - дурня
Переборю усе у житті
Головне, щоб хвороба "життя"
Не забрала те, що в душі!