Євич Жора

Публікувалась в альманахах «склянка часу», «samizdat», «сві-й-танок» Вчусь, подорожую, виступаю.

народження

під ранок народиться осінь з першіння у горлі
рослинне, що дасть слабину, що нікчемнішає провістить
скоро холод, єсєнін, сльота, колготи
мертвінь

не на моє горло пісні твої, вересне
незносна фланель одностроїв, гризоти малі щоденні
ти унаочюєш хиби, я перечуваю тілесність
я наслухаю кістки, кілограми м'яса
слизьку кров'яну машинерію

усяка істота, усяке тривання терпне
жолоби, ринви проймають цівки мелодій
серце моє вересневе і смертне
тонко сипеться голос, що за свій упізнав би кожен

кульбіти сухого повітря в блакитному просторі
посічений всіми площинами наспів позначить присутність
чогось значно тривкішого за житття
і власне
ти починаєш чути цю музику

плесо зими

give me your hands
cause you're wonderful
David Bowie

ця зима нас не вб'є
але це ще не привід так не вважати
закінчаться свята і все знову почнеться як вперше
все що сьогодні для мене що-небудь значить
завтра стирає пальцем необережно

скажи що я маю робити ким себе почувати
коли порохнявіють мертві метелики в череві
коли води беруться кригою крига береться асфальтом
коли сніг прогинається сніг прикидається вечором

коли сніг прикидається деревом сніг прикидається демоном
з сонячного боку ранку зовсім немає світла
вже і горіння в мені стане хіба що на темряву
вже і полярності полісу стане хіба що на зиму

плесо зими безпомильне дзеркальне дзеркальне прозоре
речі у ньому інакшають речі здаються справжнішими
ти вчиняєш убивство одними губами сонними
коли кажеш 'нам варто ставати іншими'

плесо зими безпомильне дзеркальне дзеркальне прозоре
я іду по слизькому я намагаюсь не впасти
коли сонце здійметься над дзеркалом саду - не захаращуй штори
дай мені руку
дивися який ти прекрасний

1.03

коли врешті в тебе скінчаться ритміка і слова
музика і вино перестануть ділитись на три і на два два
не стій довго побіля відкритого вікна
тримайся тривай і дихай
ти просто людина (вдихни і видихни)

ти знаєш що іноді вітер відлига
а іноді вітер мороз
найстійкіша горішня нота вранішніх суголось
вигорає в тобі знанням - іноді вітер - це просто вітер

коли крига скресає - я вірю що в річки насправді немає дна
і достатньо стерпним здається життя, щоби його жити
коли в тебе на віях весна
коли в тебе в долонях весна
коли в тебе долонях квіти

лютий спадає з плечей ніби плащ зношений сірий пісний
в першу весняну ніч без вогнів і снів
робляться діти і вірші
так наче більше ніколи не буде зими
так наче ніколи більше

***

як би все добре в тебе наразі не було,
рано чи пізно ти усвідомиш себе за прослуховуванням Radiohead - Creep

як солодко й тихо ввертається ключ у шпарині
скидаєш взуття та не роздягаєшся
суховієм натомлений, стежка твоя невспокоєна
чому плащ такий зношений?
це той що вона дарувала?

а мені б пережити
прожити це дивне розчовгане світло
вміти б не падати
цей обов'язок радості, цей етюд програмний, альбомний
говори
яка з себе весна
як ліниво пухне, як квітне
як помирає, палає тюльпан на осонні

вітер вечірній північний - крапка посеред речення
чутно в сусідів шухляди риплять
б'ється скло, діти бігають
кожна наступна помилка робиться обережніше
кожен складається із людей що його покинули

і чого мені зрештою боятися після тебе
якщо кожна людина містить рівно один усесвіт й не більше
моя щеняча вірносте, моя найперша потребо
я відчуваю - цей травень мене ще зламає, надірве

еротика

дихання застрягає десь у трахеях
бо не може кисень бути важливішим за ці розмови
і навіть якщо ми останні з гіпербореїв
в нас немає жодного спільного слова

повітря набрякає, стає тяжким і вологим
щільнішає й губиться посеред горла: мовчи
і якщо мовчатимеш достатньо довго
то у мовчання з'явиться ритм

святий юрій

чоловік, що рятує жінку від хаосу від ніщо
від надмірної марної суті
суцільно глухого змісту
літо неба і літо води
в порто-франко відкритих долонь
нéзмір шля'ху втримають
нéзмір шля'ху непевно стиснуть

гімназисти, кадети і кельнери трепетні і живі
в сутінкових суцвіттях гліциній щоразу обличчя інші
літо тепла у зеленій, зім'ятій, зміїній траві
залишайся
бо хтось таки має лишитись

в мові жінки всі назви власні, а літери голосні
якщо йтимеш рано - не варто її будити
мед її голосу тихий, гіркий, сухий
якщо ти лишишся в неї будуть красиві діти

***

чорна весна священна
ти розпадаєшся й дрібнішаєш у мене на очах
ти знаєш як мені болить твоя остання крига?
грипозна ніч. туман і фіміам.
останні дні. чудове іго

міліє у дочаснім світлі, йде на спад
цариця, зрадивши себе, вбирає чорне
приймає прозак, як приймала би парад
покришений кришталь і мармур вгадує у пороху

я твій останній пілігрим, захоплений васал
підземне гнилля скоро скорчить з себе біос
король помер, нехай живе ваал
і первоцвіти йдуть у авангард і рушать білу схизму

і що мені їх повені і сірі русла рік?
і що мені їх світлі башти, маків пишні стигми?
я стежитиму здалека за вигином зелених ліній
сніг тане так. так тане сніг.