Константинова Ілона

Молода, життєрадісна, трішки сором’язлива дівчина, яка обожнює поезію та літературу взагалі. Хочеться не лише писати вірші, але і доносити свої емоції та почуття, ділитися враженнями і переживаннями з оточуючими. Мене надихає осінь, любов та рідні люди поруч.

Дика зірка

Я відчуваю твій сум, дика зірко,
Й холодного серця биття.
Я знаю, супутнице,як тобі гірко
Із неба світить все життя.

Щоночі я бачу тебе за віконцем,
Твій погляд пронизує ніч.
А зранку вмираєш, тоді, коли сонце
Погасить небесного полум’я світ.

Ти хочеш на землю спуститися з неба,
Пожити цим грішним і вільним життям.
А я , мандрівнице, я хочу до тебе...
Я мрію світити як ти, все життя.

Я хочу щоночі з’являтись на небі,
До всіх посміхатися гірко.
Візьми мене,люба, з собою, до себе...
Я буду як ти, дика зірко.

Поцілунки дощу на асфальті...

Поцілунки дощу на асфальті,
Осінь пише до неба листи.
У душі – незгасиме багаття,
У думках – тільки ти, тільки ти...

Мрій моїх візерунки крилаті
Знов злітають з гарячих долонь.
Поцілунки дощу на асфальті,
І очей темно-карих полон.

Розмальований фарбами вечір...
Тьмяне світло нічних ліхтарів.
Обійми мене ніжно за плечі,
Скажи все,що сказати хотів...

Знаю я,не обіймеш,не скажеш...
Лиш байдуже всміхнешся мені...
Поцілунки дощу на асфальті...
Його краплі - то сльози мої.

Розмальована фарбами доля...
Осінь пише до неба листи.
Знов зайшлось моє серденько болем...
А у нім - тільки ти,тільки ти...

Осінній день

Осінній день..Блукаю у туманах
Стежками лісовими мрій моїх.
Я згадую тебе, моє кохання,
Твій ніжний погляд і веселий сміх.

Осінній день. Тебе я проводжала
Вітчизну нашу рідну боронити.
Листи до тебе серденьком писала,
Не знала, як мені без тебе жити.

Осінній день. Моя любов і вірші.
Заплуталась в волоссі павутинка...
До тебе йду, а жовтень тихо пише
Вірші мої на золотих сторінках.

Осінній день. Я дива знов чекаю.
Мені всміхається погоже небо.
Повернешся живим, я точно знаю,
Молюся щиро, любий мій, за тебе.

Самотня троянда

Побита морозом троянда
Самотньо лежить на снігу.
Нікому тепер не потрібна
Несеш тільки жаль і тугу.

Тобі не стояти в букеті,
Не вабить красою людей.
Тобі не присвятить сонетів
Кохання співець, соловей.

Побита морозом трояндо,
Знайди в собі сили, щоб жити.
Бо те, що насправді прекрасне,
Нізащо у собі не вбити!

Вірю в майбутнє твоє, Україно!

Вірю в майбутнє твоє, Україно,
Що високо в небі зорею сія.
І де б не була, та до тебе лиш лину
Душею і серцем, і думкою я.

Хотіли з обличчя Землі тебе стерти,
У ярма тяжкії народ запрягти.
Та доньки й сини не дали тобі вмерти,
Поклали життя, тільки б далі йшла ти.

І сяйвом величним засяяла знову
На цілу Європу, на весь білий світ.
Розквітла і наша співучая мова,
Неначе калини весняної цвіт.

Ми будемо жити у нашій країні,
Плекати свою солов’їную мову.
І будемо гордо іти у майбутнє
В братерстві, єднанні й любові.

Я вірю у долю твою, Україно,
Що високо в небі зорею сія.
І де б не була, та до тебе лиш лину
Душею і серцем, і думкою я.

Чернігову...

Чарівне місто над Десною,
Полісся серце, ти – мій дім.
Церкви і Вал, сади весною,
Навіки в серці ви моїм.

Люблю твій звичний вулиць гомін,
І шепіт вітру, шелест трав,
Церковних дзвонів тихий стогін
Ласкавий шум Десни заплав.

Красу твої парків тінистих,
На Болдиних горах альтанку.
Печер загадки, небо чисте,
Спів соловейка на світанку.

Люблю тебе, славетне місто,
На схилах вічної Десни.
Люблю мрійливий шелест листя,
Що опадає восени.

Чернігів – місто над Десною,
Полісся серце, ти – мій дім.
Алеї та сади весною,
Навіки в серці ви моїм...