Згоден
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтеся з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності та погоджуєтеся на використання файлів cookie.
Пн, 16 июня 2025
20:03

О ГОРОДЕ

Печерник Сашко



Літературний псевдонім Сашко Печерник, молодий поет з м. Ужгород. За фахом біолог, закінчив аспірантуру в Інституті Захисту Рослин НААНУ (м. Київ). Наданий момент працюю науковим співробітником у філії даної структури в рідному Ужгороді.

Десять років тому назад почав викладати свої думки у віршованій формі. Приймав участь у поетичних читаннях патріотичної поезії, зокрема на вечорі поезії за підтримки проекту Юрію Руфа «Сила та Інтелект». Виступав у стінах бібліотеки імені Антоновичів Києво-Могилянської Академії на літературнику «Літтусівка», також був учасником літературної сцени на фестивалі Раковець -2014. Брав участь у інтернет літ.конкурсах.

Цього року став ідейним натхненником та співорганізатором літературної частини «ЛІТатош» на міжнародному фестивалі середньовічної культури «Срібний Татош 2015», де і був співведучим.

Доля звела мене з музикантом та художником Василем Полажинцем з м. Хуст, який поклав на музику деякі мої поетичні твори, що прозвучали в етері мукачівського телеканалу «М-Студіо». З ним творчо співпрацюємо і надалі.

Авторська сторінка - www.poetryclub.com.ua/author.php?id=11613

Цикл Легенди Карпат

Татош (Пісня) – на закарпатському діалекті української мови

Горі долу, горі долу -
Лем грива й хвуст видніють,
То чортуватого коня Татоша
Люди днись не взріють.

Прийшов на буркут, на поток
Води студеної ся напити,
Ніхто ні в лісах, ні у горах
Не годен ’го нияк імити.

Десь вун стратив свою лабу,
Ще й підкови прибиті криво,
Но типірка шукайте коня
Де ’го крилатого носило.

Прийшов на буркут, на поток
Води студеної ся напити,
Ніхто ні в лісах, ні у горах
Не годен ’го нияк імити.

Файно му жилося в ґазди
Не битий, нигде не голоден,
Та сяк хтів вун тотої волі,
Через паланки був скакати годен.

Прийшов на буркут, на поток
Води студеної ся напити,
Ніхто ні в лісах, ні у горах
Не годен ’го нияк імити.

Літать татош попуд хмари,
Біла фана, кунь сиринчі
най'го люде нараз спузнають
по крилах в динь ай зночі.

Стара хата

Стара хата.
Старий змужнілий дім.
Ніч. Чорногора.
Ні шороху довкола
В покої тім нічнім.
Тривожний подих
Тягарем на серці стигне.
Крок смертельний
Все ближче,
Все лине та лине.
А сивий мольфар –
Хранитель магії чар,
Пригнічений, доживав.
Не передав він дару –
Обраному святий алатар.
Осиротілі стіни.
Їх привид наганяє страх.
Вітрами дикими
В просторах неозорих
Розвіявся старого прах.

З Циклу «Перехід»

Орантія
На берегах твоїх, Дніпре,
Велична Орантія постала,
Щоб земля у Гой Дана танку
З небесним Родом возз'єдналась.

Тут предки коня приручили,
Сварог золотий плуг дарував,
Щоб плекав Орій чорноземи,
І за Чурами своїх не забував.

Cе бо наша матір годувальниця
Освятила нащадкам місця сили -
Непорушні Тустаньські скелі,
І Чурів Кам'яної Могили.

Під ногами і за небом одне бриніння
Колеса рух ніким не зупинний
Квітчають безкрайні степи і поля,
І Чури бережуть достаток родинний.

На святих Орійських святилищах,
Горять незгасимі жертовні вогні,
Приносимо дари полів наших,
«Прийміть, Боги, пожертви духовні, земні».

Чорно-біле відео

Чорно-біле відео,
Образи спокою плетуть

***

Течія…течія…каміння
Перекидаю у напівсні.
Ритм…ритм…кола
Виринають водяні пісні

Босоніж…босоніж…чую
Природо, мене прийми.
Справді…справді…розумію
Не вперше сюди ми прийшли.

Чайки…чайки…ширяють
Юні, щойно з гнізда.
Сорочка…сорочка…біліє,
У вітрі і крилах моя нужда.

***

Чорно-біле відео,
Образи спокою плетуть

Ай люлі (враження від перегляду одноіменого кліпу ДахиБрахи)

Не спиняй, не відмовляй мене у моїй подорожі
Подивись як ідуть, кричать за мною подорожні,
Трава-струна натягнулась, звучить, тремтить
Тіло грає, знає, що не спить – траву втомлене давить.

Блищать пронизують промені - сонячна заслона
І на голові стають, як золота, ясная корона.
В парі цар свою царицю косицями введе – приведе
У театр, в поле, де казка безслівно ходе, броде.

Веселяться, грають актори, дивні, химерні фігури
Безтурботні як діти, не знають горя, не знають зажури.
Ранком босі витають, збирають роси поснулі,
Колисають зимніми ночами Ай люлі, Ай люлі.

Шепіт

Шепіт. Шепоту завжди бракує.
Прошептавши – розбуди мене,
Шепотом тихим, з кінця тунелю
Твій клич у явність поверне.

Шепіт, манить він - аж неможливо!
Такий прекрасний, барвистий, ніжний,
Як доторк чиїхось шовкових рук.
Пронизує все тіло, і так наживо!
Дарує мить коротких розлук.

Шепіт. У шепоту своя мова,
Яка так глибоко та легко огортає,
Струмом по спині пронизує наскрізь
І кожну волосинку, клітину зачіпає,
Шепіт – він завжди, шепіт - він узкрізь.


Gorod.dp.ua не несет ответственности за содержание опубликованных на сайте пользовательских рецензий, так как они выражают мнение пользователей и не являются редакционным материалом.

Gorod`ской дозор | Обсудите тему на форумах | Объявления

Літературний конкурс «Літературна надія Дніпра – 2015»

copyright © gorod.dp.ua
Все права защищены. Использование материалов сайта возможно только с разрешения владельца.

О проекте :: Реклама на сайте