Крижановська Олена

Авторська сторінка: samlib.ru/k/kryzhanowskaja_e/

МЕСНИКИ В ЧОРНИХ МАСКАХ

(документальна історія з циклу: «На межі міста і лісу»)

Всі тварини, що ведуть осілий спосіб життя і мають власну територію, ревно боронять кордони своїх володінь від чужинців.

Якщо ці чужинці — інші тварини, вони вміють "читати" прикордонні мітки та знаки, і коли перетинають межу, добре знають, що рано чи пізно прийдеться тікати від розлюченого хазяїна або битися з ним.

Та цього аж ніяк не розуміють люди.

Поряд із моїм домом вже кілька років триває будівництво маленького, проте "елітного", як свідчить напис на паркані будмайданчика, містечка з чарівною назвою "КАЗКА". Спочатку це був проект десятка одно-двоповерхових котеджів, згодом замість легких дачних будиночків справді з казковою швидкістю почали зростати п'яти-семи поверхові різнокольорові панельні "коробки".

Завдяки активному будівництву межа лісу і міста почала пересуватися: люди наступали на ліс. Спочатку загинула половина горіхового саду із рідкісними видами далекосхідних горіхів — колекція інституту ботаніки, потім суттєво поріділа алея вікових тополь, щоб не затуляли вид з нових балконів. Далі "Казка" відкусила чималий шматок занедбаного фруктового саду та перетнула межу лісового масиву. І десь на своєму шляху, розкопуючи галявини під нові котловани, будівельники порушили кордон території на якій жила сім'я борсуків.

Може інші тварини ще завчасно втекли б від гуркоту техніки та покинули свої володіння, щоб не ризикувати небезпечним "казковим" сусідством. Але борсуки до останнього лишалися на звичному місці. Можливо, більш слабкі та полохливі тварини безпорадно покинули обжиті домівки, коли люди, ведучи власні розкопки, зачепили їхню нору — і навіть не помітили цього! — але не такий характер у борсуків. Будівельники навіть не уявляли, що від них можуть вимагати відповіді за свої дії.

Що ми знаємо про борсуків?

Будівельники точно нічого не знали. Навіть не підозрювали, що поряд з ними можуть мешкати такі великі та рідкісні лісові звірі, які вміють будувати «містечка» значно краще та практичніше за людей.

Борсук європейський, або лісовий — хижак з родини хоробрих та навіть зухвалих Куницевих, які майже зовсім не бояться людей і легко заходять на людську територію, якщо їх спровокувати.

Досить великий та сильний звір. Але разом з тим, борсук легко мириться з будь-якими сусідами, не мстивий, поступливий, неконфліктний. Нападає тільки якщо дуже розлючений. Вдаряє противника носом, кусає та мерщій навтьоки. В природі ворогів борсука майже немає, окрім вовків, рисей та здичавілих чи свійських собак. Лисиці та єнотоподібні собаки часто намагаються вижити борсука-одинака і захопити його велику зручну нору – справжній палац. Борсук боронить свій дім — свою фортецю скільки може, але лисиця також не здається, робить всілякі капості у яких лиси – майстри. Інколи це завершується загибеллю борсука, а бували випадки мирного сусідства в одній норі, але з різними виходами. Якщо лисиці діставалися половина або один поверх розкішної чужої нори, руда теж не скаржилася і припиняла «діставати» борсука.

Отже, люди порушили їхні кордони так, що борсуки розсердилися не на жарт, бо замислили помсту.

В нашому Голосіївському лісі в передмісті Києва багато років тому стирчав іржавий плакат із зображенням борсука і написом "Бережи природу!", — але раніше жодного борсука я в лісі не бачила, і не мала знайомих, які б зустрічали їх у природі.

І ось, тільки-но борсуки повернулися до нашого лісу, люди почали руйнувати їхні домівки!

Треба уявити собі, що таке територія борсуків.

Це справжнє велике «городище», що складається з маленьких сімейних ділянок. Найбільша та найглибша нора – головна. Саме в ній всі барсучихи народжують діточок. Окрім головної нори може бути сотні другорядних ходів із кількома камерами-спальнями та вбиральнями, лише з кількома виходами. На поверхні всі підземні сховища, кормові ділянки, місця водопою, різні ходи-виходи поєднані між собою.

Нори борсуків це складні архітектурні комплекси, які збудовані так, щоб забезпечити добру вентиляцію влітку та сталу температуру взимку (+18 С), що дуже важливо для зимового сну. У головних норах мешканці регулярно міняють підстилку та змінюють камери для денного сну, щоб боротися з розмноженням паразитів. Пари складаються на все життя, але кожен з подружжя завжди має власну окрему «спальню».

В теплий період борсуки виховують молодняк. Восени нагулюють запас жиру, який стане у пригоді взимку.

Відповісти, що їдять борсуки — дуже складно. Легше придумати, чого вони не їдять, і лише тому, що не зустрічають цей корм у природі. Тобто, що є – те і їсть. Аби тільки корму вистачало.

"Містечка" борсуків інколи існують десятки, навіть сотні років. Якщо у великій старій норі живуть лише кілька чи навіть один борсук, він доглядає та лагодить лише кілька ходів, решта «палацу» може занепадати. Так само у небагатих середньовічних феодалів були занедбані великі частини їхніх родових замків.

І на цей прекрасний "складний архітектурний комплекс" напали якісь невігласи з лопатами та екскаваторами?!

Звісно борсуки розлютилися. Покарати порушників території та руйнівників – справа принципу!

В незвичний для себе час, ще до сутінок, двоє борсуків-месників вийшли на будмайданчик "Казки" шукати винних. Побачили двох будівельників і побігли до них "розбиратися".

В борсуків гострий нюх, але денний зір поганий. Отже будівельники йшли досить близько, щоб звірі помітили їх та посунули слідом.

Розміром дорослий борсук нагадує гладку собаку середнього розміру з дуже короткими ногами, коротким хвостиком, маленькою головую з тонкою гострою мордою і круглими вушками. Густе хутро світло-сіре з чорними повздовжніми смугами від носа до хвоста.

Правда, незвичний вигляд? Такого звіра важко не помітити!

Але люди не помітили борсуків! Будівельники поспішали до магазину.

Двоє молодих хлопців покинули територію "Казки" та пішли дворами. А за ними перевальцем бігли двоє розлючених борсуків (теж, швидше за все, молоді самці).

Від паркану "Казки" до продуктового магазину біля шосе більше ста метрів. Всю цю відстань борсуки подолали ніким не помічені. Короткі лапки месників, хоча і добре треновані постійним риттям, не встигали за швидкими ворогами. Біля магазину борсуки загубили будівельників (бо ті зайшли всередину), та нарешті їх побачили люди.

Сусід, який першим побачив двох тварин, аж ніяк несхожих на звичних котів чи собак, показав на них пальцем та почав кричати, що це борсуки. Двоє "месників" помітили новий ворожий об'єкт, облишили слід будівельників та кинулися до сусіда. Шлях до магазину йому був відрізаний, тож чоловік побіг вздовж автотраси до знайомих в кафе "Трафік". Благав швидше зачинити двері, та сховати його, бо за ним женуться БОРСУКИ!

Власниця кафе Ганна чула та бачила кожен день багато чудернацького, але таке не щодня почуєш. Звісно, сусіду не одразу повірили. Впустили, але двері зачиняти не квапилися. Визирнули, пересвідчитися, що ж таке женеться за ним і чи є там якісь переслідувачі взагалі.

І тоді побачили, як доріжкою між клумбами біжать, аж підстрибують дві смугасті хутряні кулі з чорними носиками.

Ганна поспіхом зачинила двері, але недостатньо швидко.

Один борсук, що був крупніший і біг попереду, вскочив всередину, інший не встиг і лишився надворі. Менший не чекав товариша і не намагався вдертися до кафе. Він одразу попрямував назад до лісу і це врятувало йому життя, бо поряд вирувала небезпечна траса, повна автомобілів.

Люди в кафе завмерли під стінами, з подивом дивлячись на лісового гостя. Борсук був невеликий, зовсім не страшний, швидше кумедний, наче м'яка іграшка. Тільки насуплена мордочка в чорній "масці" дуже серйозна та з пащі визирали гострі дрібні ікла. Після швидкого бігу товстий звір важко дихав і підозріло озирав людей, шукаючи того, за ким він прийшов сюди і до кого мав претензії за свою любу нору.

Здається, малий борсук надворі вчинив негарно, кинув свого родича у небезпеці. Та борсуки відрізняються від всієї родини Куницевих та від багатьох інших тварин тим, як організоване їхнє соціальне життя. В пошуках їжі, захисті від хижаків та вихованні дитинчат кожен борсук сам за себе. Тож не дивно, що менший втік, лишень двері кафе зачинилися.

Перший месник теж розраховував тільки на власні сили, коли переслідував порушників території. Тепер він лишився один, замкнений в пастці, в оточенні великих страшних чужаків, яких бачив вперше, але, безумовно, вважав ворогами. І здаватися їм не збирався — не такий характер у борсуків!

Якби там були тільки люди, все могло скінчитися миром. Та окрім п'ятьох людей там вечеряв рудий кудлатий пес Геббельс — сторож гаражного кооперативу. Молодий, грайливий, не злий, розміром трохи менше вівчарки. Господиня кафе Ганна завжди годувала його і зазвичай приносила миску до будки. Та якщо її дочка Світлана вела Геббельса на варту після вечірньої прогулянки, то заводила пса до кафе і годувала там.

Як же здивувався рудий сторож, коли побачив перед собою невідомого звіра, схожого на смугастий хутряний кавун з гострою мордочкою та маленькими вушками. Блискучі темні оченята невідомого розбійника в масці зиркали довкола. Порушник території добре сховався, але тут погляд "месника" зупинилися на Геббельсі...

Борсук піднявся на задні лапи і став удвічі вищий. Незважаючи на відсутність товариша, на чисельну перевагу: п'ять людей та собака втричі більший за борсука, "месник" сміливо посунув вперед.

Великий пес злякався, спробував сховатися за ноги людей. Борсук побачив, що супротивник відступає та кинувся в атаку. Геббельс спочатку ганебно побіг, а потім згадав, що він сторож, що це майже ЙОГО кафе, принаймні тих, хто за ним доглядає і годує, що навколо велика "група підтримки", і в разі чого люди захистять "бідну собачку" від страшного чужого звіра. Геббельс розвернувся, ошкірився та кинувся на борсука.

Тільки звірі зчепилися, їх почали рознімати, бійців розливали водою. Борсук навіть не встиг зробити свій коронний удар носом, пес був сильнішим та більшим, він схопив борсука за шию... і тут Світлана врятувала смугастого нападника з пащі Геббельса, відвела "захисника" надвір, насварила та посадила у будку.

Зовнішніх пошкоджень в борсука не було, але його мало не задушили, в голові паморочилося і смугастий "месник" на короткий час втратив свідомість. На нього побризкали водичкою та хотіли відпустити на волю. Борсук перевальцем повільно пішов повз гаражі і зник за рогом, але за півгодини прийшла звістка, що поранений лежить і не може підвестися. Борсука принесли назад до кафе, щоб надати йому першу допомогу.

Світлана — молодий лікар, дуже любить тварин, але не фахівець з ветеринарії. Тим більше борсука всі присутні бачили вперше в житті. Що ж робити?

Свідки бійки борсука та собаки телефонували до всіх найближчих ветлікарень, до притулків та навіть до клубу захисту екзотичних тварин. Але всюди казали, що борсуками не займаються. Ветеринари безапеляційно запевняли, що тварина яка вийшла з лісу та хоробро пішла до людей може бути тільки скаженою.

Не знають вони наших "казкових" місць! Тут повно тварин, що поводяться дуже дивно! А борсуки, які захищають свою територію — цілком нормальні. До того ж, хоча ризик передання сказу через борсуків справді є, хворі тварини зазвичай ходять поодинці і не думають довго, на кого напасти. А наші борсуки діяли ще досить розважливо. Переслідували лише тих, хто спровокував їх, а в кафе борсук напав на пса, бо вирішив, що найкращий захист – несподіваний напад. Це характерно для всіх куницевих змагатися з ворогом значно більшого розміру. Та й в людей дуже часто той, хто зліший, прудкіший та бореться відчайдушно, перемагає великих та сильніших супротивників.

Отже, скаженим борсук не був. Але ветеринари відмовлялися лікувати його, чи навіть оглянути. Ось якщо помре – привезти треба обов'язково, щоб пересвідчитись, чи був у нього сказ, чи ні?

Помирати борсук не збирався, та й Світлана не могла йому цього дозволити і взяла справу до своїх рук. Все ж, стільки років вчилася на лікаря і вже мала справу з домашніми та дворовими тваринами.

Впевнившись, що в постраждалого звіра нічого не зламано, нервові реакції в нормі і він просто дуже слабкий, Світлана зробила йому ін'єкцію вітамінів, загорнула в теплу ковдру та наглядала за ним вночі.

Вранці борсуку покращало. Поки він не повністю очуняв та не почав знов кидатися в бійку та пручатися, його винесли разом з ковдрою на межу лісу. Там зробили "домівку" з картонної коробки, поставили їжу та воду, поклали борсука та чекали, що буде.

Смугастий лісовий гість в чорній масці прокинувся, роззирнувся, випив трохи води та спокійно потрусив до лісу, наче цілком здоровий. Пізніше Світлана та Ганна ще кілька разів приходили, перевіряли, чи борсук справді пішов?

Так, гість зник. Залишена їжа теж зникла, але невідомо, чи це борсук з'їв, чи хтось інший. Більше ми борсуків не бачили.

За кілька днів я почула цю історію від безпосередніх учасників та рятівників борсука – Світлани та Ганни. Борсука також зняли на відео, бо ніхто ж не повірить, що кафе "Трафік" понад дорогою популярне настільки, що туди заходять не лише люди, а навіть лісові звірі!

Хоча свідків у дворі та в кафе було достатньо, історія з борсуками настільки дивна, що одразу при перших переказах почала сповнюватися фантастичними подробицями. Наприклад, більшість чоловіків та хлопців нашого двору впевнені, що напали на нас ЄНОТИ! По екранах кінотеатрів нещодавно пройшов фільм "Вартові Галактики" із смішним героєм єнотом. Тому будь-яка незвична пухнаста та смугаста дика тварина в чорній масці на морді автоматично перетворювалася в уяві кіноманів на агресивного єнота. Добре, не розповідають хоча б, що єноти погрожували їм автоматами! Але все ще попереду :))

Тому я вирішила розповісти цю історію, щоб ви знали, як все було насправді, і який звір завітав до нас: мешканець європейських лісів, гостромордий хоробрий та хитрий гладкий борсук чи типовий американський хуліган з пухнастим смугастим хвостом та в чорних "рукавичках" на вправних лапках, який розкидає смітники та влаштовує крадіжки у передмістях — єнот.

Нас відвідали саме борсуки. Це було на початку вересня 2014 року. Цікаво, що 2014 рік науковці проголосили Роком Борсука в Україні. Можливо, наші борсуки якось довідалися про це і прийшли перевірити, як люди охоронятимуть їх? І як негостинно ми їх зустріли, аж соромно! Кричали, лякали, тікали від них і мало не вбили. Щастя, що всі лишилися живі.

А рудий Геббельс, до речі, отримав курс уколів від сказу. Хоча пес мав щеплення, про всяк випадок Світлана провела профілактичне лікування, на якому наполягали налякані ветеринари. Так йому й треба! Щоб знав, як хапати та кусати лісових гостей!